Реклама
коттеджный поселок на Пятницком шоссе
Головна » Статті » Наукові статті » Статті українських науковців [ Додати статтю ]

До проблеми генетично-вікових визначень утворень долинно-терасового...
Василь Григорович Пазинич.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

До проблеми генетично-вікових визначень утворень долинно-терасового комплексу басейну середнього Дніпра

Дослідження автором середнього Дніпра показали, що традиційні підходи до визначення віку та походження елементів долинно-терасових комплексів не завжди узгоджені з фактичним станом речей, що видно при їх зіставленні з даними археологічних розвідок. На підставі виконаного аналізу зроблений висновок про необхідність перегляду усталених підходів та перегляду легенд геоморфологічних карт.
Ключові слова: Дніпро, тераси; культурний шар; датування; катастрофічні повені.

Василий Григорьевич Пазинич

К проблеме генетико-возрастных определений образований долинно-террасового комплекса бассейна среднего Днепра

Исследования автора среднего Днепра показали, что традиционные подходы к определению возраста ипроисхождения элементов долинно-террасовых комплексов не всегда согласуются с фактическим положением дел, в частности с археологических данными. На основании этих результатов сделан вывод о необходимости пересмотра легенд геоморфологических карт.
Ключовые слова: Днепр, террасы, культурный слой, датироваение, катастрофические паводки

Vasyl Pazynych
On the problems of the age and origin determination of the middle Dnipro-valley structure.
Author prospecting of the middle Dnipro-valley revealed many contradictions between the generally accepted legendfor the geomorphologic maps and reality in particular to archeological findings. It means that the current geomorphologic map must to revise.
Key words: Dnipro, terrace, cultural stratum, dating, deluge


    Детальні геоморфологічні дослідження автором середнього Дніпра з використанням матеріалів дистанційного зондування, цифрової висотної моделі земної поверхні, а в
останні кілька років і матеріалів археологічних розвідок, показали, що традиційні підходи до визначення віку та походження елементів долинно-терасових комплексів середньої течії Дніпра та його приток не завжди узгоджуються з фактичним станом речей. На підтвердження цього наведемо кілька прикладів, взявши за основу для порівняння останню офіційно видану геоморфологічну карту (рис. 1) з «Національного атласу України» [1].
  Найбільш інформаційно насиченим прикладом археологічних розвідок, матеріали якого дозволяють детально проаналізувати їхню відповідність геолого-геоморфологічним побудовам, є палеолітична стоянка «Міра». Стоянка відкрита у 1995 році [2] на відрізку долини Дніпра на виході з кристалічного масиву на Причорноморську рівнину (рис. 2). Заглиблення долини на цьому відрізку сягає 80–100 м (профіль А–В на рис. 3), а ширина становить 10 км. Стоянка розташована на правому березі Дніпра, на південній околиці с. Канівське. Культурний шар лежить на висоті близько 11 м над природним рівнем Дніпра, його абс. висота становить 21 м. Стоянка приурочена до західного схилу долини, висота якого перевищує 20 м (профіль С–D). Згори культурний шар перекритий піщано-суглинистою шаруватою товщею потужністю 13–15 м. (рис. 4). За даними численних датувань вік стоянки дорівнює 27–28 тис. років [3].
   Виходячи з віку стоянки, а також з факту присутності поверх культурного шару ґрунту, який продовжував формуватися вже після того, як вона була полишена людьми, вік товщі, до якої кприурочена стоянка, повинен бути молодшим за 27 тис. років. За побудовами І. Соколовського [3] та М. Веклича [4] геоморфологічна поверхня, на якій знаходиться стоянка, віднесена до п’ятої тераси Дніпра (Окський час); на інженерно-геологічній карті [5] вона визначена як алювіальна нерозчленована товща четвертинного періоду; на геоморфологічній карті «Атласу природних ресурсів…» – як тераса середньочетвертинного періоду  [6]. На картах, що вийшли друком вже у 2008 році і увійшли до «Національного атласу України» [1], ця товща віднесена до алювіальних утворень нижнього та середнього неоплестоцену (карта четвертинних відкладів, автори Б. Возгрін, П. Гожик), та до першої та другої верхньочетвертинних надзаплавних терас.
   Таким чином, порівняння вікових визначень на поіменованих картах з археологічними відкриттями незаперечно вказує на їхню цілковиту неузгодженість. При визначенні ж віку цієї поверхні як верхньочетвертинного (геоморфологічна карта, автори М. Барщевський, Я. Кравчук, А. Матошко, В. Палієнко), на перший погляд, все виглядає більш узгодженим. Але потрібно зауважити, ґрунт та культурний шар залягають на глибині 13–15 м від поверхні, а ширина тераси сягає 4 км. Таким чином, виходячи з флювіальної концепції походження цієї товщі, а також враховуючи гіпсометричні параметри долини (профілі А–В та С–D), можна говорити про те, що ширина русла Дніпра 27 тис. р.т. перевищувала 10 км, а глибина була більшою за 20 м. У подальшому рівень води піднявся до позначки 35 м, а потім упав на 25 м – до позначки 10 м.
   Можна висунути дві версії пояснення цього феномена. Перше – це значна зміна водності Дніпра. Друге – це коливальні рухи земної кори. Розглянемо першу версію – зміна водності. Припустимо, що 27 тис. р.т. стоянка розміщувалася на кілька метрів вище рівня води. Тоді ширина русла Дніпр становила приблизна 8 км при глибині 20 м. Якщо виходити тільки зі співвідношення перерізу русла, то водність Дніпра у той час більше ніж у 10 разів перевищувала сучасну. А при врахуванні збільшення значень падіння русла, ця цифра мала б бути ще більшою. У період максимального підйому води в руслі (35 м абс. вис.), ширина русла збільшилася б до 12 км, а водність зросла іще у кілька разів. Думати, що така зміна водності могла статися за рахунок збільшення опадів, не доводиться. Так само як і шукати її причину в перебудові басейну Дніпра [11].
   Припускаючи вплив коливальних неотектонічних рухів на формування більше ніж двадцятиметрової піщано-суглинистої товщі в період 27 тис. р.т., ми повинні виходити з того, що ця територія спочатку опустилася на 15 м, а потім піднялася на 25 м. Щоб уникнути безплідної теоретичної дискусії, чи взагалі є можливими коливання такої інтенсивності, одразу звернемося до карти «Неотектонічних рухів земної кори» з «Національного атласу» (В. Палієнко), з якої видно, що цей відрізок долини Дніпра знаходиться в зоні, амплітуда неотектонічних рухів якої від пізнього кайнозою фактично дорівнює нулю. Тобто обидві розглянуті версії, які пояснювали б виникнення поверхні, в основі якої лежить стоянка «Міра», є хибними.
   Значне перевищення покрівлі товщі, в якій знаходиться культурний шар, над природним рівнем Дніпра (більше 30 м) змушує поставити і, за можливості, вирішити питання про її походження. Природно, що шаруватість піщано-суглинистих верств та близькість долини Дніпра наводить на думку про їхнє алювіальне походження. Але в історії вивчення цього відрізка долини Дніпра були і інші погляди стосовно генезису даної товщі. На рис. 5. вміщено профіль через долину Дніпра по осі греблі Дніпрогесу, побудований Ф. Саваренським у 1932 році під час її будівництва [7]. З профілю видно, по-перше, що ця товща насправді є наймолодшою, по-друге, що Ф. Саваренський визначив її походження як делювіальне. Хоча на профілі відсутні схили, з яких міг бути знесений матеріал.
 
Рис. 5. Геологічний розріз по осі греблі Дніпрогесу /за Ф. Саваренським/
  Другим відкритим питанням залишається проблема гіпсометричних співвідношень між природним рівнем води у Дніпрі, висотним положенням культурного шару та поверхні. Як уже відмічалося, над колишнім рівнем Дніпра культурний шар лежить на висоті 11 м. За даними гідрологічних спостережень, високими повенями на Дніпрі вважаються ті, що перевищують на 6,6 м його середні рівні [8]. Участь автора у розкопках біля гори Щекавиці дозволила встановити, що підйом води під час однієї з найбільших повеней в історії Дніпра, яка мала місце у 945 році, був трохи менший від 10 м, а під час повені, що сталася приблизно 1550 р.т. рівень води у Дніпрі піднімався на 11 м. Тому сподіватися, що територія стоянки зазнавала затоплень, немає ні найменших підстав. Тим паче рівень води у Дніпрі за нормальних умов не міг сформувати алювіальну товщу потужністю 13–15 м, поверхня якої має позначки на 20–23 м вищі від його природного рівня.
  Цей, а також інші приклади показують, що засади, на яких складалися і продовжують складатися геоморфологічні карти та карти четвертинних відкладів басейну Дніпра, потребують докорінного перегляду. Наступний приклад взято з нижньої течії Ворскли, де під шаром піщаної товщі, вік якої визначено як верхньонеоплестоценовий, залягає ґрунт з великою кількістю мореного дуба. На поверхні ґрунту на відрізку між містечками Старі Санжари та Білики розкопано більше десяти неолітичних стоянок [9].
  На Ворсклі дослідження торкнулися місцезнаходження неолітичних стоянок [9] на відрізку між Старими Санжарами, Новими Санжарами та Біликами. Тут відкрито більше десяти неолітичних стоянок, вік яких відноситься до періоду 5–3 тисячоліття до н.е. Обстеження неолітичної стоянки на лівому березі Ворскли (Нові Санжари, дитячий табір «Фонтан») показало, що в уступі русла знизу вгору відслонюються: 1 – алювіальна товща (2–3 м); 2 – викопний ґрунт (0,3 м) з добре збереженими рештками рослин, кістками тварин, гілками та стовбурами дубів, що звисають до русла (рис. 6); 3 – різнозернистий пісок, частково перероблений еоловими процесами (2–4 м). До викопного ґрунту прив’язані усі неолітичні стоянки цього відрізка долини Ворскли. За даними геологічного [4] та геоморфологічного картографування [3], сучасна денна поверхня віднесена до першої надзаплавної тераси верхньочетвертинного віку. Факт наявності похованих поверхонь зафіксований лише на геоморфологічній карті в «Атласі природних умов…» [6]. Тоді сучасна поверхня була визначена О. Мариничем як верхньочетвертинна тераса, що перекриває більш давні геоморфологічні рівні.
   З цього випливає, що вік тераси повинен перевищувати 10 тис. р. і сягати 20–25 тис. р., а викопний ґрунт повинен бути ще давнішим. Але це заперечується артефактами, за якими час існування викопного ґрунту обмежений 5 тис. років. Одночасно ця дата є часом постання верхньої піщаної товщі. Археологічні відкриття були зроблені дещо пізніше виходу друком перелічених карт, тому зрозуміло, чому автори не змогли визначити вікові співвідношення. Фактично археологічні відкриття 80-х років м.с. одразу мали б стати підставою для перегляду концепцій та легенд, покладених в основу геоморфологічної карти та карти четвертинних відкладів, принаймні басейну Ворскли. На жаль, цього не сталося, і на картах, які увійшли до «Національного атласу…», спостерігаємо ті ж самі протиріччя.
   Аналіз С14 гілки мореного дуба, взятої з товщі викопного ґрунту, показав, що її консервація відбулася 4930±90 років тому. Ця дата ідеально співпадає з визначеннями кінця періоду існування неолітичних поселень. Виходячи з того, що усі неолітичні стоянки цього відрізка долин Ворскли та Тагамлика припинили своє існування за 3 тис. р. до Р. Х. [9], звалити, потрощити та законсервувати дуби триметровим шаром піску міг тільки потужний водний потік, який пройшов долиною Ворскли. Після цієї трагедії наступний етап заселення долини Ворскли розпочався лише через кілька сотень років, але вже був пов’язаний з поширенням культури бронзи.
Причини катастрофи та місце її зародження сьогодні достеменно невідомі, але час, коли вона сталася (середина голоцену), змушує замислитися над тим, а чи все ми знаємо про сучасні екзогенні процеси і чи не можуть подібні катастрофи періодично повторюватися.
   Аналогічні невідповідності між геолого-геоморфологічними побудовами, даними археологічних досліджень та датуванням С14 викопних ґрунтів та деревини відмічаються і на інших ділянках долини Дніпра, а також в долинах Псла, Орелі, Говтви та Прип’яті.
   Південніше Києва під час будівництва автостради Київ-Обухів ще 1984 році була відкрита неолітична стоянка "Романків" [10]. Культурний шар лежить під товщею торфу з лінзами піску на глибині біля 2 м від поверхні. Вік культурного шару, за датуваннями С14, становить 6150 років. У відношенні геоморфології стоянка приурочена до за торфованої палеодолини Дніпра. Культурний шар лежить на позначках 90-91 м, що відповідає рівню сучасної заплави Дніпра. При середній потужності торфу в палеодолині 6 м [11] позначки дна долини становитимуть 84-85 м. В роботі [13] на профілі, вміщеному на рис.27, в межах палеодолини показані два русла, дно яких знаходиться на висоті 75-77 м. На тій же висоті лежить і днище алювію сучасного Дніпра.
   З цього можна зробити висновок, що сучасна   долина Дніпра і його палеодолина є синхронними утвореннями. За принципами закладеними в легенду карти четвертинних відкладів – голоценовими. На карті четвертинних відкладів з Національного Атласу ця палеодолина віднесена до першої верхньоплейстоценової надзаплавної тераси [1]. Тобто, і тут, в наслідок неузгодженості геологічних та археологічних матеріалів, автор карти припустилися тієї ж помилки, що в попередніх прикладах.
   В долині Псла в містечку Шишаки в березі русла лежить похований ґрунт з мореними дубами, вік яких за аналізом С14 становить 5,5 тис. років. Нижче за течією, біля с. Каленики, в кар’єрі спостерігаються дві поховані поверхні зі зрізаними кротовинами. Вік верхньої, за дослідженням ґрунту, замитому в кротовину, молодший за 6,3 тис. років. В пониззі Псла, біля с. Дмитрівка, в межах верхньоплейстоценової тераси [1] спостерігається повний спектр культур, починаючи з віку бронзи [12]. Цими розкопками не тільки зафіксовано поступове наростання поверхні за останні 5 тис. років, але й виявлені розриви однойменних шарів повеневими відкладами, один з яких, можливо, відповідає високій повені, що сталася приблизно 1550 р. т.
   На Орелі, біля с. Ливенське, в стінці русла виявлено шар мулу з мушлями Vivi Parus та Dreissena. Вік мушель близький до попередніх визначень і становить 6,2 тис. років. У верхній частині шару були виявлені окремі артефакти неоліту. Присутність цих молюсків вказує на те, що на короткий час близько 6 тис. р.т. долина Орелі (або її відрізок) перетворювалася на озеро. Причини такої трансформації та розміри озера сьогодні невідомі. Дослідження на цій ділянці знаходяться на початковому етапі.
   Невідповідність між віком викопних ґрунтів та визначеннями віку елементів долинно-терасового комплексу існують і в долині Десни. Біля с. Крихаїв у двох кар’єрах, які розташовані на верхньоплейстоценовій терасі, відкрито викопний ґрунт, вік якого за даними аналізу С14 становить у верхній частині 8,4 тис. років, а у нижній – 11,4 тис. років.
   Ігнорування авторами геоморфологічної карти матеріалів археологічних розвідок останніх 20–25 років, з одного боку, можна розглядати як значний недолік, але, з іншого боку, треба з розумінням поставитися до ситуації, в якій вони могли опинитися, почавши перегляд історії цього періоду розвитку басейну Дніпра, бо це потягне за собою проблему віку сучасних заплав, а вони далеко не голоценові [13].
    Потрібно буде також узгодити історію становлення басейну Дніпра з матеріалами геологічної зйомки, за якими в межах значної частини території України поширені озерні відклади ранньочетвертинного періоду, а також дольодовикові та післяльодовикові озерно-льодовикові відклади. Потужності цих товщ вказують на тривалий час існування озер в басейні Дніпра та за його межами. Тобто існувало три періоди, коли річковий режим змінювався на озерний. Знайти місце озерним періодам в хронологічній шкалі не так важко. Значно важче пояснити причини їхнього виникнення. Найскладнішим буде пошук причин, що блокували стік до Чорного моря.
   Якщо врахувати висоти, на яких лежать озерні відклади, то особливо важко буде знайти причини виникнення та умови існування озер. Наприклад, у басейні Гірського Тікича вони лежать в інтервалі від 200 м до 260 м [14], на південь від Києва – на висотах близько 150 м [15], на Овручському кряжі – на висотах 210–220 м [16]. Ні значне поширення, ні сучасна орографія не дозволяють пов’язувати їхнє накопичення з локальними водоймами. Навіть при рівні води 140 м в озері, яке існувало в басейні середнього Дніпра за умови блокування стоку через кристалічну смугу, почалося б перетікання води в долину Сіверського Дінця. Орографія проходу Дніпра через кристалічний масив дозволяє умовно припускати блокування на рівні, який не перевищує 160 м. В продовж 50-80 років м.с. було зроблено кілька реконструкцій озер в долині Дніпра [17, 18, 19]. Але детально цю проблему для ділянки верхнього Дніпра вивчили білоруські колеги [20].
   Стосовно часу виникнення озера, можна опертися на TL-датування, за якими озерні відклади формувалися в період від 480±52 до 60±8 тис. р.т. [21]. За датуваннями методом С14 середньої течії Дніпра, озера існували і в більш пізній час – 40 тис. р.т. [22]. і 13-12 тис. р.т. [22].
   Найбільш вражаючим в історії досліджень змін озерного режиму басейну Дніпра на річковий є те, що останню дату (13-12 тис. р.т.) фактично визначив В. Різніченко ще у 1932 році. [24]. Вивчаючи тераси на початку порожистої ділянки Дніпра та археологічні знахідки в їхньому алювії, він прийшов до висновку, що прорив озера, яке існувало вище порогів, стався в мезоліті, тобто 12-8 тис. р.т. В подальшому ця робота В. Різніченка часто згадувалася іншими дослідниками, але встановлений ним факт, на жаль, не був оцінений належним чином. Все це, разом з недооцінкою масштабів поширення озерних відкладів та їх значної потужності, призвело до того, що з історії Дніпра випали озерні етапи. Виправлення цієї помилки потрібно починати з перегляду співвідношення алювіальних та озерних товщ в долині Дніпра та перегляду існуючих легенд тематичних карт.
   Ще на одну надзвичайно цікаву загадку Дніпра на відрізку біля Київського Подолу звернув увагу археолог М. Сагайдак, який сформулював підзаголовок до книги «Давньокиївський Поділ» як «Проблеми топографії, стратиграфії, хронології» [25]. Суть загадки полягає в тому, що на Контрактовій площі, вулицях Верхній та Нижній Вал, Хорива при загальній потужності культурного шару 12 м нижня його частина лежать на висотах (91–93 м), які на 1–2 метри вищі за природний рівень Дніпра. Тому автор ставить два питання: що послужило причиною акумуляції цієї товщі? та в чому причина осідання території? Причину останнього він вбачає в неотектонічних рухах. Але малі розміри ділянки та потрібні для пояснення значні швидкості опускання ставлять під сумнів правильність такого висновку. Найвірогідніше, тут перш за все треба враховувати антропогенні чинники. Надзвичайно висока обґрунтованість постановки проблеми фактичним матеріалом не дозволяє її ігнорувати в подальшому.
   Крім згаданих вище неточностей у тематичних картах Національного атласу, пов’язаних з неврахуванням авторами матеріалів археологічних  розвідок, на них зустрічають й неточності, які виникли через неврахування особливостей співвідношення між розмірами теперішніх та колишніх русел приток середнього Дніпра та деяких річок на заході України. Це явище лежить прямо на поверхні і вперше було описане ще у 1878 році В. Докучаєвим [17] і потім вивчалися, впродовж більше 10 років до виходу «Атласу ….», російським колегами в долинах Десни, Свапи, які є складовою частиною басейну Дніпра [18]. Про це явище ще у 30-х роках м.с. писав також В. Крокос [21, 22]. Відомим було це явище і дослідникам центральної Європи [19], які також дослідили це явище на території Білорусі [20]. Всі останні роботи супроводжувалися визначенням часу зміни водності, який відповідав завершальній фазі Вюрмського зледеніння. Автором детально було описано це явище, але без абсолютного датування, для лівих приток середнього Дніпра у 2004 та 2007 роках [13, 22]. Тоді, завдяки унікальності будови долин таких приток як Оріль, Говта, Говтва Вільшана та Полузери, була визначена і причина зміни їх водності – танення пасивних льодових шапок. Нижче наводиться фрагмент з роботи 2010 присвячений цій проблемі. В тому чи іншому вигляді, з відповідними ілюстраціями, він неодноразово повторювався в ряді робіт, але так як і матеріали усіх попередніх дослідників, не був оцінений, чи проігнорований, або й просто непомічений, авторами тематичних карт «Атласу…».
   Деякі риси морфології долин лівих приток Дніпра привернули до себе увагу ще під час вивчення причин змін їхньої водності у голоценовий період [Крокос, 1932, 1939]. Як видно з рис. 45, їхні обриси, починаючи з Сули і закінчуючи Самарою, вирізняються різким звуженням долини у напрямку від пригирлової частини до верхів’я. Детальне вивчення показало, що ширина палеорічищ (рис. 46) знаходиться у прямій залежності від ширини долини та відстані від гирла. Цю закономірність можна спостерігати на рис. 47.
   Вивчення літератури з проблеми зміни водності річок у голоценовий період показав, що вперше на це явище звернув увагу В. Докучаєв, ще у 1878 році.  Для його пояснення він запропонував озерно-льодовикову концепцію. Яка з деякими трансформаціями дійшла до нашого часу. Але нажаль, важливість та пізнавальна цінність цього явища значно була притуплена простотою пояснення. Оскільки в попередніх публікаціях ці особливості розглядалися разом з великою кількістю інших матеріалів, то не завжди вдавалося загострити на них увагу і показати важливість вирішення проблем, що постали. І головною такою проблемою є встановлення часових реперів, на підставі вивчення зразків з відкладів, що сформувалися тими потужними потоками. Тому виникла потреба у цілеспрямованому окремому аналізі.
   Як зазначалося раніше [Пазинич, 2004] на початку досліджень, коли в нижній течії Говтви (рис.46) був зауважений відрізок долини з шириною палеорусла 300-400 м, цей факт традиційно, як це робилося і раніше, віднесено на рахунок зміни водності потоків під час танення Дніпровського льодовика.

         
Рис. 46. Фрагменти космічних знімків на відрізок долин Говтви (зліва) та Сули (справа) (https://zulu. ssc. nasa. gov/mrsid/ )

 Рис. 47. Порівняння ширини палеорусла та ширини сучасної долини р.Оріль.
  Подальший аналіз відразу ж поставив під сумнів цю догму, спершу тому, що довжина долини лише незначно перевищує 60 км, а сумарна площа басейну – 1,6 тис. км2 [Пазинич, 2004].  Цікавим виявився і той факт, що верхів’я річки (рис. 47) закінчується звичайними вузькими яружно-балковими формами. Детальне дослідження вододілу між басейнами Псла, Говтви, Полузери та Ворскли показало, що у четвертинний час басейн річок Говтви та Полузери існував автономно, розтину його вододілів не було і ніякого притоку додаткової води з-поза його меж не відбувалося.

 Рис. 48. Фотосхема верхів’їв долини річки Говтва
  З рисунків, вміщених на вставках рис. 48, можна простежити, як ширина палеорусел збільшується при просуванні вниз за течією. Так, безпосередньо в с. Пришиб це усього 5-10 м (вставка 1), 13 км нижче за течією, в районі с. Потіряйки, вона вже досягає 50 м (вставка 2), а біля с. Білоконі (вставка 3) – 150 м. Після злиття з Говтвою Вільховою (нижче селища Решетилівка) ширина палеорічища перевищує 200 м, в районі с . Михнівка – 300-400 м.
   Слід загострити увагу на тому, що для формування русел такої ширини потрібна водність значно вища від сучасної. Сьогодні вона становить тільки 2,2 м3/с. З порівняння параметрів сучасних русел річок України з їхньою водністю видно, що ділянки річки, шириною 400 м, були сформовані при водності більшій за 600 м3/с, що відповідаю сучасній водності Дніпра на кордоні з Білоруссю. Ділянки з шириною русла біля 200 м відповідають ширині Прип’яті з витратами води 460 м3/с та площею басейну 114 тис. км2. Ширина русла 150 м відповідає ширині русла Десни з витратами води більше 350 м3/с та площею басейну 90 тис. км2.
   Така разюча диспропорція між шириною і водністю палеопотоків, з одного боку, та площею басейну, з іншого боку, змушує шукати відповіді на питання про джерела надходження такої значної кількості. Проблемність загострюється ще двома обставинами. Перша – палеорічища знаходяться на рівні сучасної заплави, тобто є з нею одновіковою. Це автоматично вказує на його формування в голоценовий період. Друга – це залежність ширини палеорусла виключно від положенняі між гирлом та верхів’ям.
  Зміна водності річок Руської рівнини наприкінці Валдайського періоду та голоцені широко висвітвлені в літературі.  А. Панін, А. Сидорчук, А. Завадський, А. Чернов та О. Борисова виконали широкий аналіз стосовно поширення цього явища, його залежності від кліматичних та палеокліматичних умов [1992, 2000, 2004].  Як видно з публікацій цих авторів, вони пов’язують зміну водності річок з льодовиковими періодами. Був виконаний також теоретичний аналіз і на підставі розрахунків було встановлено, що для формування палеорусел такої ширини потрібне збільшення водність річок у зрівнянні з сучасною у 100-200 разів.  Ця величина відповідає результатам одержаним після співставлення ширини палеорусел з шириною сучасних річищ, площ водозбору та витрат річок півночі України [Пазинич, 2004]
    У деяких роботах [Величко, Бердников, Нечаев, 1982] підкреслюється просторовий зв’язок цього явища з положенням межі вічної мерзлоти кінця Валдайського періоду. На північному Кавказі в межах зони глибокого сезонного промерзання відмічено аналогічне явище на річці Калаус. Результати досліджень А. Величко є цінними тим, що під час їх проведення відбулася перебудова гідросистеми і витрати води у річці збільшилися більше, ніж на половину. Але раптова та значна зміна водності річки за час спостережень не призвела до видимих змін у будові її долини. Тобто дрлина була сформована ще при більшій водності.
   Вивчення викопних торфів з палеорічищ річок Сейма та Свапи радіовуглецевим методом показало, що палеорічища почали формуватися приблизно 14 тис. років тому. До болотного режиму вони перейшли 9-4 тис. років тому. Останнє насправді не означає, що тоді ж відбулося і зменшення водності, як показало вивчення басейнів річок Говтви та Полузери частина широких палеорічищ і сьогодні використовується в якості русла і не мають слідів заболочення. На річці Хопре (басейн середнього Донну), за даними А. Паніна явище виникнення та початку відмирання палеорічищ знаходився у інтервалі 13-11 тис. років тому. Такі ж визначення віку були зроблені у Сибіру на річці Бурли [Кульчицкий А., Сковитина Т., Уфимцев, 1995].  Тут цей віковий інтервал мав місце 14-12 тис. років тому. У західній Європі за даними J. Vandenberghe [1987, 1995] події розвивалися у той самий період – 13-10 тис. років тому. На території Польщі з цим періодом пов’язана зміна напрямків течій річок і значних за розмірами падеомеанд не виявлено [1987, 1995].  Не відмічені вони в долинах великих річок Руської рівнини . Припускається, що через значну водність русла були прямими та розгалуженими.
   Завершимо розгляд проблеми зміни водності річок України добіркою космічних та топографічних матеріалів, які показують поширення та масштаби явища. Ці матеріали не потребують особливих коментарів, тому в тексті вказується тільки їх географічне положення.
Пониззя Самари


Фрагмент топографічної карти Самарської луки

 Космічне зображення  долини Самари на схід від м. Новомосковська
( з системи Google Earth)


 Детальне космічне зображення с системи Google Earth палеорусла між селами Піщане та Орлівщина

Фрагмент детальної топографічної карти ділянки палеорусла між селами Піщане та Орлівщина

Пониззя Ворскли та Орілі

Фрагмент топографічної карти пониззя Ворскли та Орілі
 
 Космічне зображення  пониззя долини Ворскли ( з системи Google Earth)

Перебудова пониззя  долини Ворскли

 Космічне зображення  пониззя долини Ворскли ( з системи Google Earth)

 Космічне зображення  пониззя долини Ворскли ( з системи Google Earth)
 
   Приклад інтенсивного мандрування Західного Бугу біля с. Старгород ілюструє певні труднощі з доланням річкою бар’єру між Поліссям та Малим Поліссям. Про це свідчить аномальне мандрування, але без зміни водності,
 
Фрагмент топографічної карти відрізку долини Західного Бугу біля Старгороду

 Космічне зображення  відрізку долини Західного Бугу біля Старгороду ( з системи Google Earth)

  Ці та інші проблеми басейну Дніпра неодноразово піднімалися автором у різних виданнях. Зокрема, залишаються не вирішені проблеми будови Прип’ятського полісся. Як встановили білоруські дослідники ще в середні м.с. практично до самого початку голоцену в його межах існувало велике озеро [26] і відрізок Прип’яті від Мозира до Чорнобиля утворився  десь на початку голоцену. Цей факт ніяким чином не відображений ні на одній з карт. Хоча він є надзвичайно принциповим для визначення порядку формування терас Прип’яті.  Залишились не визначеними час і механізм виникнення «долин стоку талих льодовикових вод». Вони або текли від центру льодовика угору, або прорізають поверхні значно молодшого віку. Враховуючи неординарність проблем, автор пропонував свої варіанти їх розв’язання та запрошував до творчої дискусії. На жаль, вона так і не відбулася. Звичайно, можна й надалі робити вигляд, що цих проблем взагалі не існує. Але тоді це буде означати, що українська географічна наука, маючи справу з неординарними явищами, які є унікальним подарунком природи, не в змозі їх самостійно дослідити.
   Загальний висновок з вищенаведеного матеріалу, можна сформулювати наступним чином. Тематичні карти є, але подальше вивчення геоморфології та четвертинної геології залишаються актуальним завданням українських природознавців.
   Як приклад комплексного підходу, без якого побудова геолого-геоморфологічних, ґрунтознавчих та археологічних карт неможлива, можна навести роботу російських природознавців М. Гоняного, А. Александровского та М. Гласко «Северная лесостепь верхнего Дона времен Куликовской битвы». Від самого початку своїх дослідженнях автори вирішували спільні проблеми комплексно. Їхні висновки про вік та генезис форм і поверхонь не викликають сумнівів та заперечень, оскільки базуються на даних спільних польових досліджень геоморфологів, археологів та ґрунтознавців, підкріплених лабораторними визначеннями віку органічних решток та ґрунтів. Робота виконана спільно Інститутом географії РАН, Державним історичним музеєм та музеєм-заповідником «Куликове поле» [26]. Безумовно, масштаб робіт різний, але принципи їх організації та проведення слід взяти на озброєння.

1. Національний Атлас України (електронна версія) / Під ред. Л.Г. Руденка. – К.: ІГ НАНУ, 2006.
2. Степанчук В.М. та інш. Багатошарова стоянка Міра на середньому Дніпрі: основні результати розкопок 2000 р. Кам’яна доба України. – вип. 5. – К.: Шлях, 2004. – С.62–99.
3. Геоморфологическая карта Украинской и Молдавской ССР / Под ред. И.Л. Соколовского. – К.: ЦТЭ, 1979.
4. Карта четвертичных отложений Украинской и Молдавской ССР / Под ред. М.Ф. Веклича. – К.: Киевгеология, 1977.
5. Пономарь В.С. Инженерно-геологическая съемка территории УССР. – К., 1968.
6. Геоморфологическая карта Украинской и Молдавской ССР / Под ред. А.М. Маринича // Атлас природ. условий и естест. ресурсов Украинской и Молдавской ССР. – К.: Изд-во АН УССР, 1978. – С. 3–4.
7. Саваренский Ф.П. Четвертичные отложения в районе Днепростроя // Путевод. екскурсий второй четвертично-геологической конференции. – М.–Л., 1932.
8. Швець Г.І. Водність Дніпра. – К.: Вид-во АН УРСР,1960. – 123 с.
9. Звід пам’яток історії та культури України: Полтав. обл. /Новосанжарський район/: Упоряд. В.О. Мокляк. – Полтава: Дивосвіт, 2007. – 178 с.
10. Переверзнєв С.И., Сорокун А.А. Дослідження неолітичної стояниики Романків на Київщині // Кам’яна доба, вип..13., Шлях, К., 2010. – с.254-269.
11.  Білоблоцька Н. Геолого-економічний огляд та складання карти торфових ресурсів України масштабу 1:500000. Мін. екології та природ. ресур. України (ПДРГП «Північ геологія»), Л., 2003. Т.1. 210 с.
12.Башкатов Ю.Ю. Звіт про дослідження багатошарового поселення Дмитрівна поблизу міста Комсомольск Полтавської області. 2008 рік. – К., Інститут археології НАНУ, 2009.
13. Пазинич В.Г. Придніпров’я у перигляціалі. Зміни водності річок: Наук. ред. В.М. Пащенко // Супут. київ. географ. щорічника. – Вип. 2. – К., 2004. – 154 с;
14. Фурса А.Е., Виноградов Г.Г. Комплексная геологическая карта УССР // Лист М-36-ХХУ, 1953–55. – Держ. геол. фонд., «Геоінформ».
15. Барщевский Н.Е., Купраш Р.П., Щвыдкый Ю.Н. Геоморфология и рельефообразующие отложения района г. Киева. – К.: Наукова думка, 1989. – 198 с.
16. Піменова Н.   Солодководні поклади с. Сорокопень Словечанського р. // Четвертинний період.  – 1933.  -  Вип.  6.  – С. 41-59.
17. Ромаданова А.  П.  Четвертинні відклади лівобережжя середнього Дніпра.  – К. : Наукова думка, 1964. – 156 с.
18. Горецкий Г.  И.  Аллювиальная летопись великого Пра-Днепра.  – М. : Наука, 1970.  – 492 с. 
19. Новые аспекты развития рельефа Южного Полесья в антропогене / Ю.  А.  Кошик, В. М.  Тимофеев, А. А.  Комлев и др. // Стратиграфия и корреляция морских и континентальных отложений Украины, Зб.  Науч.  Труд.  ИГН, Наукова думка, К., 1987.  С. 78-85.  - С.  134-142.  
20. Мандер Е.  П.  Антропогеновые отложения и развитие рельефа Бело-руссии.  – Минск: Наука и техн.., 1973.  – 128 с.
20. Шелкопляс В. Н., Христофорова Т. Ф.  Возраст плейстьоценовых озерно-ледниковых отложений перигляцыальной зоны УССР, // Перигляциальные образования  плоейстоцена (Препринт ИГН 80-16), К., 1980, с.  39-40.
21. Мороз С.А. Олігостромова природа Канівських дислокацій. Сучасний стан та перспективи розвитку неотект. та палеогеог. антропогену України. – 1996. – С. 19–212.
22. Пазинич В. Г.  Локальні аномалії алювію лівого берега Дніпра в районі м.  Канева  // Заповідна справа в Україні, т. 16, Вип. . 1, 2010, с. 77-83.
23.  Ризниченко В.  В.   О геоморфологических особенностях и тектонике района прирыва Днепра через Украинскую кристаллическую полосу // Тр. ком.  по изуч.  Четверт.  Периода.  – 1932.  - Вып.  2.  – С. 4-32. 
17. Сагайдак М.А. Давньокиївський Поділ (проблеми топографії, стратиграфії, хронології). – К.: Наукова думка, 1991, – 168 с.
18. Гоняный М.И., Александровский А.Л., Гласко М.П. Северная лесостепь верхнего Дона времен Куликовской битвы. – М., 2007. – 208 с.
17. Докучаев В. В.  Способы образования речных долин Европейской России.  -  С-П. : Типография В.  Дермакова, 1878.  - 78 с.
18. Панин А. В., Сидорчук А. Ю., Чернов А. В.  Макроизлучины рек ETC и проблемы палеогидрологических реконструкций // Водные ресурсы.  - 1992.  - №4.  - С. 49-55. 
19. Kalicki т., Zernickaya V.  Paleogeography of the Vistula valley near Cracow based on sediments and palynology of the Alleriad paleochannel fill // Geographical Studies IG PAN.  Special Issue №8.  Evolution of the Vistula river valley during the last 15 000 years.  Part V.  Wroclaw.  1995. 
20. Kalicki M., San'ko A. F.  Ewolucja doliny Luczosy w poznym glacjale i holocenie // Badania ewolucji dolin rzecznych na Bialorusi - I (T. Kalicki, red. ).  Dokumentacja geograficzna 6.  1997.
21. Крокос В. І.  Четвертичная серия Днепропетровського района // Путеводитель экскурсии второй четверт. геол конф.  - М.-Л., 1932.  - С. 145-161.
22. Крокос В. І.  Четвертинні відклади Лубенщини // Вісник Української районової управи.  – 1939.  – Вип. 14.  – С.  6-17.
Фото: Авторські
Джерело: Пазинич В.Г. (Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка)
Категорія: Статті українських науковців | Додав: wiktor (10.12.2011) W
Переглядів: 2909 | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar