| Головна » Статті » Наукові статті » Статті українських науковців | [ Додати статтю ] |
В.Г. Пазинич, В.В. Стецюк, В.Л. Серебряков. Нові свідчення катастрофічних дислокацій середнього палеоліту...
В.Г. Пазинич, В.В. Стецюк, В.Л. Серебряков
НОВІ СВІДЧЕННЯ КАТАСТРОФІЧНИХ ДИСЛОКАЦІЙ СЕРЕДНЬОГО ПАЛЕОЛІТУ (47 ТИС. РОКІВ ВР) В ОСАДОВИХ ТА КРИСТАЛІЧНИХ КОМПЛЕКСАХ ВЕРХІВ'ЇВ ІРПЕНЯ В наших працях [1, 2] неодноразово відзначалися факти екстремальної динаміки льодовикових та постльодовикових явищ антропогену. Йшлося про очевидні явища потужного швидкого руху мерзлих блоків гірських порід і наслідки такого пересування для верхньої частини осадового комплексу кайнозою. Останніми роками розробка мінеральної сировини (переважно будівельних матеріалів) розкриває нові закономірності будови осадового комплексу і, навіть, верхньої частини товщі кристалічного фундаменту Середнього Придніпров'я. Зокрема в серпні 2011 року нами, за участі професора В. Стецюка, повторно обстежено геологічну будову стінок Ярошівського кар’єру (перше обстеження відбулося восени 2010 року), яке проливає світло на низку визначних палеогеографічних подій, які, з одного боку уточнюють вже опубліковані факти катастроф антропогенового періоду у басейні Дніпра, а з іншого – вказують на надзвичайну силу катастрофічних зрушень мерзлих осадових гірських порід (відторженців) та їхній потужний вплив на поверхню кристалічного фундаменту дослідженої території. За час, який минув після першого обстеження кар’єр поглибився більше ніж на 10 метрів, що дало можливість безпосередньо побачити механізм та глибину змін в гранітах після удару мерзлого блоку палеогенових порід в виступ гранітів. Нагадаємо деякі особливості локалізації та геологічної будови Ярошівського гранітного кар’єру. Він розташований на правому березі р. Ірпеня навпроти с. Соснівки, 1 км північно-східніше дороги Фастів – Бишів. У стінці кар’єру (рис. 1), знизу вгору, відслонюються: 1 – нижньопротерозойскі граніти (видима потужність до 30 м; 2 – суміш відкладів бучацької світи та долинно-алювіальних відкладів Ірпеня пізньочетвертинного часу загального чорно-сизого кольору (надалі – проблемна суміш). Її потужність у зниженнях поверхні гранітів сягає 2 м. Тут містяться палеонтологічні рештки, такі як зуби акул (найкраще збережений палеонтологічний матеріал бучацької світи), гостроуламкові або трохи обкатані уламки граніту та добре обкатані гранітні брили («катуни») і, як не дивно, – рештки зітлілої деревини та трави; 3 – київський мергель (потужність біля 5 м); 4 – лесовидний суглинок. В стінці кар’єру він зберігся частково, за межами кар’єру товщина суглинку сягає 5 м; 5 – дрібнозернистий алювіальний пісок. В стінці кар’єру він зберігся фрагментарно. За межами кар’єру його потужність до 2 м. З іншими характеристиками та порівнянням з будовою Соснівського гранітного кар’єру (1,5 км вверх за течією Ірпеня) можна ознайомитися в роботах [3, 4]. Головними здобутками першого обстеження було встановлення природи контакту, практично ідеально рівного (рис.1, верхня частина), між проблемною сумішшю, а також визначення віку похованих органічних решток під відторженцем (рис.1. нижня частина).   Рис.1. Зображення південно-східної стінки кар’єру (09.09 2010 р.) та улоговини, заповненої проблемною сумішшю (сизо-чорною масою) Було висловлене аргументоване припущення, що зазначений феномен Ярошівського кар’єру виник унаслідок швидкого переміщення вздовж долини Ірпеню крупного мерзлого блоку осадових порід, представленого відкладами бучацької та київської світ палеогену [3, 4]. Відсутність цих двох світ у розрізі Соснівського кар’єру, збереженість кори вивітрювання та четвертинної товщі дає нам підстави вважати, що Ярошівський кар’єр, або його найближче оточення, стало крайньою точкою в траєкторії руху мерзлих блоків. Безумовно, можна припускати, що різниця в будові обох кар’єрів пов’язана з їх приуроченістю до різних геоморфолого-гіпсометричних рівнів. Але аналіз орографії, виконаний за допомогою системи Google Earth та висотних цифрових моделей показав приуроченість обох кар’єрів до одного й того ж рівня – схилу долини Ірпеня. (рис. 2). Позаяк територія навколо Соснівського кар’єру (біля 135 м) на 2-5 м є вищою від території біля Ярошівського кар’єру (біля 130 м) слід було б очікувати тут більш потужну осадову товщу. Фактично ж існує зворотне співвідношення. Тобто, різниця розрізів обох кар’єрів ніяким чином не залежить від геоморфолого-гіпсометричних показників.  Рис.2. Схема розміщення Ярошівського та Соснівського кар’єрів в долині Ірпеню (білою стрілкою показаний напрямок руху мерзлого блоку) Після поглиблення кар’єру, у південно-західному його кутку відкрилися дві площини зміщення, загальний вигляд яких показаний у білому прямокутнику на рис. 3 (зображення 1). Більш детально їх будову видно на зображенні 2. На цьому зображенні також можна бачити присутність брекчії уздовж нижньої площини зміщення. Про потужний рух мерзлого блоку свідчать відсутність кори вивітрювання та явище явно запресованої проблемної суміші (чорно-сизої мас) у тріщини гранітів, її поверхня на контакті з київським мергелем добре вирівняна. Зображення 3 показує наявність задертих угору сколів кристалічних порід на закінченні верхньої площини ковзання. На четвертому зображені виразно видно нижню частину виступу кристалічних порід (відповідає чорному прямокутнику на зображенні 1), його загальний нахил на південний захід та відповідний нахил тріщин. На зображенні 5 представлена верхня частина виступу, який став бар'єром для подальшого просування проблемної суміші (сизо-чорної маси). Наразі, добре видно, що товща київського мергелю частково здолала перешкоду. Зображення 6 вказує на типові морфологічні риси добре обкатаних уламків кристалічних порід («катунів»), які досить часто можна зустріти у проблемній суміші (сизо-чорній масі). Наявність вищерблених округлих та овальних лунок на поверхні однозначно свідчить про те, що кулеподібна форма є наслідком зіткнення і відповідного обкатування з рівними за міцністю уламками. Другим чинником, який сприяв майже ідеальному обкатуванню уламків, було їхнє переміщення всередині пластично-сипучої маси (суміші бучацьких пісків, уламків пісковиків, алювіальних пісків та суглинків, органічних решток, очевидно заплавних фацій), яка обмежувала відхилення від загального напрямку руху і не дозволяла, за рахунок значної кінетичної енергії зупинитися рухомим уламкам. Розміри обкатаних уламків («катунів») коливаються в межах від перших сантиметрів до 0,5 м. Рис.3. Зображення південно-західного кута кар’єру та деякі особливості його будови На жаль без прямого доступу до площин зміщення, а це потребує спеціального спорядження та коштів, ми не маємо можливості визначити амплітуди переміщення по обох зонах ковзання. Візуально, та за цифровими зображеннями можна припускати, що зміщення могло сягати приблизно 10 м. Це відстань від початку останньої заповненої проблемною сумішшю (сизо-чорною масою) улоговини (там знаходиться початок нижньої площини зміщення) – до сучасного положення бар’єрного виступу кристалічних порід. Цього разу обстеження Ярошівського кар’єру не принесло принципово нових відкриттів, але дозволило побачити наскільки значними є зміни у зоні зіткнення відторженця, який рухався з великою швидкістю, оскільки мав значний запас кінетичної енергії при зіткненні з виступом кристалічних порід. Безумовно, наслідки зіткнення, які можна спостерігати в Ярошівському кар’єрі, є значно меншими ніж ті, що описані в Горішньо-Плавненсько-Лавриківському залізорудному кар’єрі, де на контакті відторженця з кристалічними породами відбувалося справжнє плавлення гірських порід та перемішування їх значних мас. Описані ці явища в роботі [5]. Картину перемішування київського мергелю з брилами кварцитів можна бачити на рис.4.   Рис.4. Зона перемішування київських мергелів з брилами кварцитів (східна стінка Горішньо-Плавненсько-Лавриківського кар’єру) 1. Пазинич В. Г. Геоморфологічний літопис Великого Дніпра. – Прилуки: Гідромас, 2007. -372 с.2. Пазинич В. Г. Періодичність катастрофічних повеней в басейні Дніпра // Фізична географія та геоморфологія № 61, Київ, 2010, с. 174-182 3. Пазинич В.Г., Серебряков В.Л. Результати радіовуглецевого датування похованого ґрунту з Ярошівського гранітного кар’єру. // Фізична географія та геоморфологія № 61, Київ, 2010, с. с.262-263.. 4. Пазинич В.Г., Серебряков В.Л. Результати радіовуглецевого датування похованого ґрунту з Ярошівського гранітного кар’єру. // http://geografica.net.ua/publ/sattti/statti_ukrajinskikh_naukovciv/82 5. Стахів М. П., Івакін В. В., Бородіна О. В, Бердник А. Г. Прояви екзогенного метаморфізму в Горішньо-Плавненсько-Лавриківському залізорудному кар’єрі // Фізична географія та геоморфологія № 59, Київ, 2010, С. 175-176.
Переглядів: 3317
| Рейтинг: 5.0/1 | | |||||
| Матеріали по темі: |
