В останні десятиліття як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі дедалі частіше зустрічається термін "територіальна організація" (6, 7, 15-17). Б. С. Хорев (12) вже зазначав неоднозначне вживання цього терміну. Через півтора десятиліття після статті А. Т. Хрущова (13) він ще нерідко використовується як синонім терміну "розміщення". Якщо ж не торкатися плутанини в термінології, то слід виділити два різних взаємодоповнюючих підходу до використання цього терміну - природно-історичний, який розглядає територіальну організацію як реально існуюче освіту, і конструктивний, спрямований на вдосконалення управління реальної територіальною організацією.
У радянської економічної географії поняття територіальної організації розробляється переважно в конструктивному сенсі. Цей напрямок відбилося, наприклад, у книзі Б. С. Хорева (11). Багато чого зроблено у вивченні приватних аспектів територіальної організації як реально існуючого освіти. Однак у природно-історичному підході диференціація значно обганяє інтеграцію. Актуальним завданням нашої науки ми вважаємо розробку єдиної природно-історичної концепції територіальної організації.
Автору ставили запитання: чому Ви говорите про територіальної організації, не згадуючи її матеріального субстрату? Дійсно, поняття територіальної організації зазвичай зустрічається в поєднанні з поняттями промисловості або промислового виробництва (14), сільськогосподарського виробництва (4), виробництва в цілому (5), народного господарства (10), продуктивних сил (9), суспільства (8, гл. 10). Перелік можна було б продовжити, однак і так в усіх словосполученнях проглядається тенденція диференціації знання, розробки приватних і більш загальних аспектів територіальної організації, не вичерпних, проте, всіх можливих застосувань цього фундаментального поняття. Призначення ж єдиної концепції територіальної організації - інтегральна. Найбільш повно таке призначення може бути реалізовано, якщо вдасться виявити закономірності будови, функціонування та історичного розвитку територіальної організації як складної ієрархічної сукупності взаємодій між різнорідними об'єктами у географічній оболонці Землі. В якійсь мірі такого завдання відповідає словосполучення "територіальна організація суспільства і природи". Однак у ньому акцент зроблений на взаємодію суспільства і природи, тоді як повинні враховуватися і взаємодії всередині цих головних складових географічної оболонки. У світлі сказаного ми вважаємо правомірною спробу дослідити територіальну організацію в усіх її різноманітних аспектах, не обмежуючи на певному етапі постановку задачі вказівкою на той чи інший приватний субстрат організації.
Нижче викладені попередні результати розробки понятійного апарату природно-історичної концепції територіальної організації, а також моделювання останньої. При розробці концепція використовувався структурно-генетичний метод, який розглядає будову територіальної організації у світлі її історії. Цей метод заснований на узагальнення у системі понять і в моделі змістовних висновків, накопичених історичною географією, країнознавством і багатьма іншими гілками географії та суміжних наук. Слід підкреслити, що пропонована на обговорення концепція має характер робочої гіпотези, яка потребує емпіричної і концептуальної перевірці.
Вихідні поняття. На поверхні Землі постійно діють і тісно переплітаються два різних типу процесів. Один з них - об'єктна диференціація, яка виражається в появі на тих чи інших ділянках земної поверхні нових об'єктів, що володіють особливими закономірностями будови і розвитку, або ж в переході уже існуючих об'єктів в нові стани. Об'єктна диференціація викликає географічну інтеграцію різних об'єктів, тобто встановлення між ними складних систем взаємодій, що забезпечують їх збереження або відтворення в ході взаємопов'язаного функціонування - постійного обміну речовиною, енергією, інформацією. Поняття "географічна інтеграція" відображає і акцент на взаємодії, і певний спектр їх просторових масштабів (від локального до глобального), і мінливість комплексів взаємодій від місця до місця, їх територіальність.
Структурно-генетичні дослідження допомагають виділити дві сторони географічної інтеграції - екологічну та адвектівную. Обидві сторони тісно взаємопов'язані через конкретні об'єкти, що функціонують і розвиваються в системах як екологічних, так і адвектівіих взаємодій. Термін "екологічний" застосовується тут не в біологічному, а в більш широкому загальнонауковому сенсі. Екологічні взаємодії пов'язують повседневпим обміном комплекс різнорідних об'єктів в тій чи іншій місцевості (екологічний комплекс). При цьому речовина, енергія, інформація трансформуються, переходять з одного стану в інший.
Екологічна форма, ймовірно, переважає в географічній інтеграції об'єктів неживої і живої природи і на ранніх ступенях розвитку суспільства. Але вже на цьому відрізку еволюції відома і адвектівная форма географічної інтеграції, пов'язана з розповсюдженням тих чи інших об'єктів по земній кулі і становленням адвектівних систем взаємодій однорідних об'єктів, що знаходяться в різних екологічних комплексах. Особливу роль адвектівние взаємодії, особливо територіальне кооперування праці внаслідок його спеціалізації в різних місцевостях, набувають у розвитку об'єктів соціальної природи після промислової революції. У адвектівних системах відбувається перенесення матеріальних форм з одних. Екологічних комплексів в інші без зміни цих форм.
Загалом екологічні взаємодії між різнорідними об'єктами на локальному рівні і адвектівние взаємодії між однорідними об'єктами в різномасштабних системах - від районних до глобальних - взаємно доповнюють один одного.

Екологічна і адвектівная форми географічної інтеграції відомі давно і є предметом дослідження різних гілок географії та інших наук. Нерідко їх називають "вертикальними" і "горизонтальними" зв'язками, однак ці терміни не відображають істоти двох типів взаємодій і характерні для описового моделювання географічної інтеграції. Їх формальність показує аналогія з паралелями і меридіанами, які теж можна було б назвати горизонтальними і вертикальними лініями (на картографічних моделях), однак ніхто їх так не називає. У географічних роботах 50-60-х років зустрічалися також терміни "формальні" і "функціональні" (3), що відображають близькі до екологічних і адвектівним взаємодій, але не збігаються з ними цілком, поняття.
Уявлення про географічної інтеграції та про екологічну і адвектівной її сторонах дозволяє підійти до визначення територіальної організації як прояву географічної інтеграції, її результату на певному історичному зрізі. Під територіальною організацією розуміється реально існуюча ієрархічна мінлива в просторі і в часі сукупність екологічних та адвектівних взаємодій в ландшафтній сфері Землі. Це визначення включає, як окремі випадки, уявлення про територіальної організації певних об'єктів ( "галузеві" гілки географії) і різномасштабних територіальних утворень (регіональні гілки фізичної, економічної та політичної географії).
Розглянемо тепер поняття, необхідні для дослідження будови і функціонування територіальної організації.
Первинною клітинкою територіальної організації приймається екологічний комплекс. Його територіальні межі визначаються на основі вивчення особливого для різних типів екологічних комплексів механізму взаємодій; виявлення реально існуючих екологічних комплексів на місцевості являє собою спеціальну наукову проблему. Типологію екологічних комплексів ще потрібно розробляти, переосмислюючи з позицій природно-історичної концепції територіальної організації величезний матеріал про екологічні взаємодіях, накопичений географією і суміжними науками. Як приклад можна вказати на природні екологічні комплекси, що функціонують за природним законам, і соціально-природні комплекси, у функціонуванні яких переплітаються природні та суспільні закономірності. У класі соціально-природних комплексів виділяються сільські та міські з різними механізмами функціонування і розвитку в різних соціально-економічних формаціях.
Екологічні комплекси об'єднуються адвектівнимі взаємодіями в адвектівние системи різної природи і територіального масштабу. За своєю природою адвектівние системи поділяються насамперед на природні та соціальні. Що стосується підрозділу з. масштабами, то взаємодії різної природи формують різні ієрархії адвектівних систем. Дослідження ієрархій різної природи і особливо виявлення об'єктивних рангів у кожній ієрархії представляє ще недостатньо розроблене напрямок вивчення територіальної організації.
До будові територіальної організації відносяться також такі питання, як а) роль окремих об'єктів (агентів) в екологічних комплексах, б) роль окремих екологічних комплексів в тій чи іншій системі адвектівних зв'язків, в) складу та ієрархії адвектівних взаємодій, г) відносна роль різних видів екологічних та адвектівних взаємодій в територіальній організації. Перераховані приватні проблеми зв'язуються через дослідження динаміки територіальної організації.


А

Б

У

Модель територіальної організації,
А-загальна модель територіальної організації; Б - подмодель соціально-культурних зв'язків; По-подмодель ієрархії економічних зв'язків. N - природа, Е - господарство, Р - населення, S - соціальний лад, С - духовна культура.
.1, 2, 3. . . п-екологічні комплекси: U - міські, R - сільські, W - природні.
У вивченні функціонування як екологічних, так і адвектівних систем необхідне розкриття механізмів територіальної адаптації та формування територіальних структур. У самому загальному вигляді цикл територіальної адаптації розуміється в такий спосіб. Він "включається" зміною стану існуючих об'єктів або появою нових, що породжує нові взаємодії та протиріччя. Дозвіл суперечностей відбувається через ланцюгові реакції адаптації, які поширюються на ряд об'єктів, що взаємодіють на певній території. У цьому ряду розрізняються ведучі та залежні агенти і взаємодії. Імпульси від провідних до залежних об'єктів змінюють стану останніх аж до докорінної перебудови окремих їх властивостей і навіть повного зникнення в даному місці об'єктів, що не витримали. Територіальної адаптації. У результаті територіальної адаптації формуються стійкі територіальні структури взаємодій. Такі структури залишаються якийсь час в стані рівноваги, поки еволюція агентів не покладе початок нового циклу територіальної адаптації.
Для територіальної організації характерні географічно та історичність, тобто мінливість будови і функціонування у просторі та часі. У наукових школах, заснованих на кантіанської методології, склалася традиція роздільного вивчення цих аспектів, яка долається на основі діалектико-матеріалістичної методології шляхом розробки уявлень про просторово-часових структурах об'єкта та їх послідовної зміни в його історії. Для злитого дослідження просторових і часових аспектів розвитку територіальної організації необхідно відродження історичної географії, розробка її методичного апарату на рівні сучасної науки. Одним з перших кроків на цьому шляху має стати історична типологія територіальної організації.
До цих пір у викладі ми прагнули до можливо більш загальної формулюванні уявлень про територіальної організації, що дозволило б використовувати виділені категорії в самих різних галузях географії та суміжних наук. Але постановка проблеми розвитку і завдання історичної типології як відображення цього розвитку вимагають уточнення, про які матеріальних об'єктах піде мова. Економіко-географічна підготовка дозволила нам висунути гіпотезу розвитку тільки соціально-економічних аспектів територіальної організації (1, 2). Фізико-географіческпе аспекти розвитку територіальної організації мають потребу в спеціальному дослідженні.
Моделювання територіальної організації суспільства і природи
Уявімо собі профіль на географічній карті, що проходить через ряд екологічних комплексів - 1, 2, 3 ... n. У кожному з них співіснують різнорідні об'єкти (вони показані на малюнку різними латинськими літерами), що вступають між собою в екологічні взаємодії (на малюнку А показані вертикальними лініями). Горизонтальні лінії на малюнку відображають адвектівние взаємодії між екологічними комплексами, розташованими за обраним профілем. Розміщені на малюнку подмоделі ієрархії соціально-культурних (Б) і економічних (В) зв'язків відображають те принципове положення, що в кожному з видів адвектівних взаємодій складається особлива ієрархія, яка повинна досліджуватися й показуватися на графічній моделі особливо. Нижній рядок на загальній моделі показує диференціацію екологічних комплексів по їх індивідуальним (1, 2, 3 ... п) особливостей, а також за основними типами - природні, сільські, міські (можлива і більш детальна класифікація). Знак ступеня у символу міського комплексу показує верхній рівень. В ієрархії адвектівних взаємодій, на який виходять зв'язку даного міста (наприклад, ступеня 1-10 для мезорегіонального рівня, 11-20 для макрорегіо-нального, 21-30 для глобального).
У моделі знайшла також відображення неоднакова значимість різних агентів в екологічних комплексах, різних екологічних комплексів у адвектівних системах. Вектори вказують напрямки переважаючих впливів (від провідних до залежних агентам та комплексів). Дотримуючись напряму векторів, можна виявити ланцюгові реакції, що захоплюють як адвектівние, так і екологічні взаємодії. Наприклад, антропогенні зміни природи в екологічному комплексі 6R через ланцюжок переважаючих впливів виявляються залежними від тенденцій розвитку господарства в комплексі 4U.
За допомогою цифрових індексів під літерними символами агентів територіальної організації показана диференціація їх станів від місця до місця, обумовлена різним генезисом (адаптація до умов "свого" екологічного комплексу або до адвектівним впливів іншого комплексу).
Поряд зі структурними особливостями територіальної організації за обраним профілем, модель передає і співіснування на одному історичному зрізі різних історичних типів територіальної організації. Історичні типи розрізняються складом та відносним значенням різних видів взаємодій, що можна бачити при порівнянні лівої і правої частин малюнка.
Подальше удосконалення моделі і змістовна розробка природно-історичної концепції територіальної організації вимагають зусиль багатьох гілок географії та суміжних наук.
Л і т е р а т у р а
(1) Анненков В. В. Історизм територіальної організації міста. - В сб: Урбанізація і формування систем розселення. М.: МФГО, 1978, с. 35-42. - (2) Анненков В. В. Про теоретичних питаннях історико-географічних досліджень природокористування. - В сб: Географія-екологічні аспекти економічного і соціального планування. Л.: ГО СРСР, 1980, с. 144-153 .- (3) БешГ. Географія світового господарства. М.: Прогресс, 1966. - (4) Іванов К. І. Територіальна організація сільськогосподарського виробництва. Курс лекцій. М.: Изд-во МГУ, 1974. - (5) Кістанов В. В. Територіальна організація виробництва. М.: Економіка, 1981 .- (6) Пробст А. Е, Ефективність територіальної організації виробництва (методологічні нариси). М.: Думка, 1965. - (7) Саушкін Ю. Г. Територіальна організація продуктивних сил комуністичного суспільства - головне завдання радянських географів. - Вестн. МГУ. Сер. геогр., 1961, № 6, с. 3 - 8. - (8) Саушкін Ю. Г. Економічна географія: історія, теорія, методи, практика. М.: Думка, 1973 .- (9) Саушкін Ю. Г., Бєлоусов І. І., Буренстам А. Г. та ін Територіальна організація продуктивних сил СРСР: Тез. докл. "Ломоносовський читання 18-25 жовтня 1967 МГУ, геофаку". М.: Изд-во МГУ, 1967. - (10) Територіальна організація народного господарства СРСР. М.: МФГО, 1978. - (11) Хорев Б. С. Територіальна організація суспільства. М.: Думка, 1981 .- (12) Хорев Б. С. Поняття територіальної організації суспільства і управління як основні поняття соціально-економічної географії. - Вопр. геогр., 1980, сб 115, с.