| Головна » Статті » Теорія географії | [ Додати статтю ] |
| У розділі матеріалів: 439 Показано матеріалів: 13-18 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 ... 73 74 » |
 Делювіальний процес
розпочинається на схилах крутизною 4-50, а отже має поширення як в
гірських регіонах, так і на території рівнин. Незважаючи на повільність
процесів площинного змиву ( в рік зноситься в середньому 1,5-2мм
поверхневого шару), вони відіграють значну роль в сільському
господарстві, оскільки вони впливають на родючість ґрунтів. Йде
зменшення гумусового шару, знижується вміст гумусу. Зменшення
врожайності на таких грунтах може становити 20 – 60% в залежності від
ступеня змитості. А площа змитих грунтів України складає близько 1/3 від
площі її сільськогосподарських угідь. 2. Лінійна ерозія та її прояв на
схилах. На відміну від площинного змиву, при лінійній ерозії тимчасові
водотоки виконують значно більший обсяг робіт по трансформації схилів.
Утворюється генетично пов’язаний ланцюг генетичних форм. У найбільш
загальній формі цей ряд можна уявити у такій послідовності: борозна,
вибій, яр, балка. Дальшою, вищою формою розвитку ерозійного рельєфу є
річкові долини. |
 Земна кора постійно перебуває в русі. В
одних місцях вона підіймається, в інших опускається. Однак рухи ці дуже
повільні і недоступні для безпосереднього спостереження, про них можна
суди ти лише за їх наслідками. Наприклад, по згинанню верств гірських
порід у складки, по наявності в них розривів тощо. Тектонічні рухи є
основним фактором формування рельєфу земної поверхні. Наука, яка вивчає
рухи земної кори і створені ними структури (складки, розриви тощо),
називається геотектонікою, або просто тектонікою (від грец.
tektonike будівництво, будівельне мистецтво), а самі рухи земної кори
називають тектонічними рухами. |
 Обвалом називають
відокремлення великих брил від основної маси грунту і наступне їх
переміщення вниз по схилу. Утворенню обвалів передує утворення тріщини (частіше
- системи тріщин) у монолітному тілі крутосхилу. Морфологічними наслідками
обвалів є стінки зриву у верхній частині (на
схилах крутизною 30-40°) та ніші (на більш крутих схилах). Значні обвальні маси
розпадаються на безліч уламків різних розмірів, які, рухаючись до підніжжя під дією
сил гравітації, інтенсивно руйнують схил, утворюючи на ньому виразні заглибини
(відомий випадок в Альпах, коли під час
обвалу кам'яний "потік" залишив на схилі борозну глибиною 6-10 м при ширині до 10-20 м). Саме подібні заглибини
разом із стінками зриву та нішами становлять основу мікро- і
нанарельєфу обвальних схилів. Акумулятивна частина обвальних схилів характеризується хаотичним горбистим рельєфом з
висотою окремих горбів до 25-30 м. |
 Якби земна поверхня на
якій-небудь її ділянці представляла ідеальну похилу площину, то водотік,
що заклався на такій площині, стікав би по ній прямолінійно, слідуючи
постійному напряму найбільшого ухилу. Але земна поверхня, як
правило, не є такою ідеальною площиною — на ній майже завжди
спостерігаються нерівності у вигляді чергуючих підвищень і понижень,
іноді різко виражених, іноді ледве помітних для ока. Вода, як
легкорухливе середовище, швидко обтікає всі підвищення, слідуючи в
кожній даній крапці напряму найбільшого ухилу. Таким чином, лінія
кожного тільки що водотока, що утворився, з самого початку свого
заставляння не буде прямолінійною; залежно від інтенсивності нерівностей
і їх величини вона робитиме те більш пологі, то більш круті дугоподібні
повороти і вигини то в одну, то в іншу сторону. |
 Питання
походження Землі і Сонячної системи хвилювало вчених ще з глибокої
давнини, однак перші наукові спроби пояснення проблеми відносяться лише
до ХVІІІ ст. Відомий радянський вчений, полярник О.Ю.Шмідт згрупував всі
запропоновані гіпотези у три класи. До п е р ш о г о класу відносяться гіпотези, які виходять із постулату про утворення Сонця та планет з єдиного матеріалу (туманності). Це відомі гіпотези Канта Лапласа, Фесенкова, Войткевича, недавно запропоновані уявлення Рудника і Соботовича та ін. |
 Мінерали, як
самостійні утворення, у земній корі все ж зустрічаються порівняно рідко.
Здебільшого вони об'єднуються у закономірні сполуки, які називають
гірськими породами. Отже, гірські породи - це природні рихлі і щільні
мінеральні агрегати, що утворюються внаслідок різноманітних геологічних
процесів і залягають у земній корі у вигляді самостійних тіл. Вивченням
гірських порід займається окрема галузь геологічної науки - петрографія
(від грецьк. - "камінь" та "описувати"). Як і мінерали, гірські породи
характеризуються певними фізичними властивостями, які одночасно є
діагностичними ознаками при визначенні тієї чи іншої породи. За умовами
формування, мінеральним складом та особливостями будови виділяють три
класи гірських порід: магматичні, осадові і метаморфічні. |
