Головна » Статті » Теорія географії » Економічна географія зарубіжних країн [ Додати статтю ]

Міжнародні організації та союзи: економічні союзи
економічні союзи, Амазонський пакт, ОЕСР, Вишеградська четвірка, ОПЕК, ЧРЕС, ЄСЕкономічні союзи

Посилення інтеграційних процесів у світовій економіці зміцнило статус економічних союзів та угруповань країн, які ставлять за мету сприяння економічному розвитку країн-учасниць, підвищення рівня життя їх населення та захист економічних інтересів цих держав на світовій арені.

Амазонський пакт. Торгово-економічний блок. Створений на основі Договору про співробітництво в Амазонії, набув чинності у 1980 р.

Склад (8 країн): Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Перу, Суринам, Еквадор.

Мета: прискорене спільне освоєння і раціональне використання природних ресурсів басейну Амазонії, захист їх від іноземної експлуатації, співробітництво у створенні інфраструктури.

Штаб-квартира — Ліма (Перу).

Організація економічного співробітництва і розвитку — ОЕСР. Сформувалася у 1961 р. як спадкоємниця Організації європейського економічного співробітництва, утвореної з метою оптимального використання американської економічної та фінансової допомоги відновленню Європи (план Маршалла) у співробітництві з європейськими країнами — одержувачами цієї допомоги.

Склад (25 країн): Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція, Швейцарія, Японія.

Мета: внесок у розвиток світової економіки за допомогою забезпечення оптимального економічного зростання, підвищення зайнятості та рівня життя за збереження фінансової стабільності держав-учасниць; сприяння економічному і соціальному добробуту шляхом координації політики держав-учасниць; узгодження допомоги держав ОЕСР країнам, що розвиваються.

Штаб-квартира — Париж (Франція).

Союз Арабського Магрибу — САМ. Створений 1989 р.

Склад (5 країн): Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс.

Мета: сприяння успішному вирішенню питань економічного розвитку, забезпечення високої конкурентоспроможності товарів країн регіону на ринках світу.

Штаб-квартира — Рабат (Марокко).

Асоціація Карибських держав — АКД. Заснована представниками 25 країн і 12 територій на конференції в Картахені у 1994 р.

Склад (24 країни): Ангілья, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Беліз, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домініка, Домініканська Республіка, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Монтсеррат, Сальвадор, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Трінідад і Тобаго, Ямайка.

Мета: сприяння економічній інтеграції країн Карибського басейну.

Штаб-квартира — Порт-оф-Спейн (Трінідад і Тобаго).

Андський пакт — АП. Торговельно-економічний союз. Утворений 1969 р. Болівією, Колумбією, Чилі, Перу, Еквадором, Венесуелою. У 1976 р. зі складу вийшла Чилі. З 1969 р. асоційованим членом стала Панама.

Мета: лібералізація регіональної торгівлі та введення єдиних зовнішніх тарифів; створення загального ринку; координація економічної політики щодо іноземного капіталу; розвиток промисловості, сільського господарства й інфраструктури за допомогою спільних програм; мобілізація внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів; збалансування економічного впливу Бразилії, Аргентини та Мексики.

Штаб-квартира — Ліма (Перу).

Вишеградська четвірка. Сформована 1991 р. Польщею, Угорщиною, Чехією і Словаччиною.

Мета — ліквідування обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Постійної штаб-квартири немає.

Європейська Асоціація вільної торгівлі — ЄАВТ. Створена 1960 р.

Склад (9 країн): Австрія, Ісландія, Велика Британія, Норвегія, Фінляндія, Португалія, Швеція, Данія, Швейцарія.

Мета — самостійна економічна політика; безмитна торгівля серед країн-учасниць за збереження ними самостійних тарифів щодо інших країн.

Штаб-квартира — Женева (Швейцарія).

Латиноамериканська асоціація інтеграції — ЛААІ.

Утворена на основі Договору Монтевідео II, підписаного країнами-учасницями, який набув чинності в 1981 р.

Склад (11 країн): Аргентина, Бразилія, Мексика, Венесуела, Чилі, Колумбія, Перу, Уругвай, Болівія, Парагвай, Еквадор.

Мета — створення єдиного Латиноамериканського ринку.

У межах ЛААІ зберігаються субрегіональні групи: Договір басейну р. Ла-Плата (1969 р.), Картах енська угода (1969 р.). Договір про співробітництво країн Амазонської зони (1978 р.).

Штаб-квартира — Монтевідео (Уругвай).

Ла-Платська група. Торговельно-економічний союз. Утворений на основі Договору про економічну інтеграцію і спільне освоєння басейну ріки Ла-Плати у 1969 р.

Склад (5 країн): Аргентина, Болівія, Бразилія, Парагвай, Уругвай.

Мета: спільний економічний розвиток, використання й охорона ресурсів басейну Ла-Плати.

У 1986 р. між Аргентиною і Бразилією було підписано довгострокову програму економічного співробітництва — «Акт інтеграції», до якої приєднався Уругвай, а в 1991 р. — Парагвай.

Штаб-квартира — Буенос-Айрес (Аргентина).

Організація країн-експортерів нафти — ОПЕК.

Організована у 1960 р. на конференції в Багдаді. Статут прийнятий у 1965 р., згодом зазнав багаторазових змін.

Склад (12 країн): Венесуела, Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, Індонезія, Лівія, Алжир, Нігерія, ОАЕ, Габон.

Мета: координація й уніфікація нафтової політики держав-учасниць; визначення найбільш ефективних засобів захисту їх інтересів; пошук засобів забезпечення стабільності цін на світових нафтових ринках; охорона навколишнього середовища. Контролює до 50 % світової торгівлі нафтою.

Штаб-квартира — Відень (Австрія).

Північноамериканська асоціація вільної торгівлі — НАФТА. Угода про створення була підписана 17 грудня 1992 р. у Вашингтоні, набула чинності 1 січня 1994 р.

Склад: США, Канада, Мексика.

Мета: створення зони вільної торгівлі в Північній Америці протягом 15 років; передбачаються заходи для лібералізації руху товарів, послуг, капіталів через кордони з поступовою ліквідацією митних та інвестиційних бар'єрів. У перспективі — об'єднання всіх американських держав (подібно до ЄС у Європі).

Постійної штаб-квартири немає.

Чорноморський район економічного співробітництва — ЧРЕС. Створений у 1990—1992 рр.

Склад (11 країн): Україна, Росія, Греція, Туреччина, Албанія, Румунія, Болгарія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Вірменія.

Мета: створення режиму вільного переміщення товарів, послуг і капіталу з метою розширення виробничої кооперації та спільного підприємництва; розширення економічних зв'язків в Азово-Чорноморському регіоні й прилеглих територіях. Передбачає спільні проекти у сфері транспорту, телебачення, енергетики, екології, науки і техніки, сільського господарства, харчової промисловості, створення ВЕЗ.

Вищий орган — Міжнародна Рада з представників кожної країни-учасниці.

Можливе місце штаб-квартири Головного виконавчого комітету — Стамбул (Туреччина).

Бенілюкс. Економічний союз, створений на базі митного союзу. Договір про заснування підписаний у 1958 р. терміном на 50 років, почав діяти у 1960 р.

Склад: Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

Штаб-квартира — Брюссель (Бельгія).

Азіатське-Тихоокеанське економічне співробітництво — АТЕС.

Організація створена з ініціативи Австралії у 1989 р. у кількості 12 країн, у 2001 р. налічувала 21 країну.

Склад: Австралія, Канада, Японія, Нова Зеландія, Південна Корея, США, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, Мексика, Папуа-Нова Гвінея, Чилі, Китай, Сянган, Тайвань, Росія, В’єтнам, Перу.

Мета: створення Азіатсько-тихоокеанського економічного співтовариства; пом'якшення взаємних торговельних бар'єрів; обмін послугами й інвестиціями; поширення співробітництва у сфері торгівлі, охорони навколишнього середовища тощо. До 2010 р. планується створення Зони вільної торгівлі АТЕС.

Постійної штаб-квартири немає.

Європейський Союз.

Веде свою історію з 1957 р., коли на базі Європейського об'єднання вугілля і сталі та Євроатому було створено Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Договір був підписаний у Римі й набув чинності в 1958 р. Штабквартира знаходиться у Брюсселі (Бельгія).

Співтовариство утворили 6 країн: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Пізніше (1973 р.) у ЄЕС були прийняті Велика Британія, Данія, Ірландія, 1981 р. — Іспанія й Португалія, 1986 р. — Греція, 1995 р. — Швеція, Фінляндія, Австрія. Офіційні заяви про вступ до ЄС подали також Кіпр, Мальта, Туреччина, Марокко, країни Східної та Південно-Східної Європи.

Європейський Союз є одним з основних економічних центрів сучасної світової економіки і перевершує за сукупним ВВП і обсягом зовнішньої торгівлі США та Японію. Його частка у сукупному ВВП країн-учасниць Організації Економічної Співдружності та Розвитку (ОЕСР) — понад 38 %, а у світовій торгівлі — 39 %.

У лютому 1992 р. 12 країн ЄЕС уклали Маастрихтський договір, який набув чинності 1 листопада 1993 р. За ним ЄЕС стало називатися Європейським Союзом. До 2005 р. передбачено створення нового політико-територіального утворення «Сполучені штати Європи».

ЄС має високорозвинуту, унікальну інституційну систему, яку утворюють міждержавні та наднаціональні інститути. Функціонери органів першого типу діють як офіційні представники держав-учасниць (наприклад, Європейська Рада), члени органів другого типу також є представниками національних держав, але діють незалежно від своїх держав, не пов'язані жодними інструкціями зі своїми урядами. Їх головним завданням є реалізація цілей розвитку ЄС, незалежно від власних національних пріоритетів та інтересів (наприклад, Комісія ЄС). Досить гнучким є розподіл компетенцій між інститутами ЄС та національними урядами.

Основними органами керівництва Європейським Союзом є:

Європейська Рада — нарада глав держав та урядів країн ЄС. Утворена в 1974 р., скликається не менш двох разів на рік, приймає рішення з ключових питань інтеграційної стратегії ЄС. Її рішення, хоч і не мають обов'язкової сили, дають головний політичний імпульс розвитку ЄС та визначають основні орієнтири розвитку Союзу;

Рада Міністрів ЄС — орган прийняття рішень з питань поточної економічної політики. Збирається на рівні галузевих міністрів національних урядів відповідно до тематики, що обговорюється. Виконує законодавчі функції. Її рішення мають обов'язкову силу. Головують у Раді почергово всі країни-учасниці ЄС протягом 6 місяців;

Європейська комісія — головний виконавчий орган ЄС. Її члени призначаються національними урядами, але повністю незалежні від них у своїй діяльності (принцип наднаціональності). Кожний член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС, очолює відповідний Департамент (Генеральний директорат) та обирається на термін від чотирьох до п'яти років. Комісія відіграє головну роль в забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, розробляє необхідні законодавчі акти і програми дій, контролює їх виконання. Вона наділена значними автономними правами та повноваженнями, керує фінансами ЄС — бюджетом та різними фондами;

Європейський парламент — представницький орган, що обирається з 1979 р. прямим загальним голосуванням громадян усіх держав-учасниць кожні п'ять років. На відміну від національних парламентів він не є законодавчим інститутом. Головні його функції — затвердження та призначення членів Європейської комісії, контроль за її діяльністю. Європарламент вправі виносити вотум недовіри Комісії аж до її розпуску, затверджує бюджет і звіт про його виконання, бере участь у виробленні та прийнятті нових законодавчих актів, запитує та вислуховує Раду і Комісію. Знаходиться в Страсбурзі (Франція);

Європейський суд — суд вищої інстанції, який забезпечує однакове тлумачення законодавства ЄС і його примат над національними законодавствами у межах юрисдикції. Складається з 13 суддів, яких обирають на 6 років. Веде справи щодо суперечок між членами ЄС і різноманітними його організаціями, а також між ЄС і фізичними та юридичними особами. Дає висновки з міжнародних угод та попередніх слухань справ, переданих йому національними судами. Штаб-квартира — в Люксембурзі;

Палата аудиторів (Рахункова Палата) — утворена в 1975 р. з метою перевірки усіх доходів та витрат ЄС;

Фонд регіонального розвитку — орієнтований на сприяння районам, що відстали у своєму розвитку, або ураженим структурною кризою у промисловості;

Соціальний фонд — фінансує перекваліфікацію робочої сили, особливо у регіонах та галузях з високим рівнем безробіття, а також професійне навчання молоді;

Фонд орієнтації та гарантій в галузі сільського господарства — фінансує здійснення єдиної аграрної політики ЄС;

Фонд сприяння економічному зближенню державучасниць (Фонд згуртування) — створений відповідно до Маастрихтського договору, орієнтований на сприяння розвитку країн із найнижчим рівнем ВВП на душу населення — Греції, Ірландії, Іспанії, Португалії;

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — кредитна установа, яка сприяє реалізації інвестиційних проектів. Надає також позики асоційованим членам, країнам, що мають угоди про співробітництво з Європейським Союзом.

Формування Європейського Економічного Співтовариства передбачало запровадження єдиної аграрної та торгової політики, координацію інших важливих напрямів економічної політики держав-учасниць, спрямованих на поглиблення інтеграції. У грудні 1991 р. сесія Європейської Ради у голландському місті Маастрихт ухвалила підготовлений текст Договору про Європейський Союз (Маастрихтський Договір), який проголосив такі основні цілі ЄС:

1. Загальна зовнішня політика і політика безпеки: захист загальних інтересів (у тому числі голосування в 00Н, ОБСЄ тощо); підтримка миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії, забезпечення прав людини й основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв'язки з НАТО з питань оборони.

2. Співробітництво у сфері правосуддя і внутрішніх справ: вільне пересування і перебування на всій території ЄС; право громадян країн-учасниць обирати і бути обраними в місцеві органи влади і в Європарламент незалежно від місця їх проживання в ЄС; захист громадян Союзу за межами ЄС посольством або консульством будь-якої країни-учасниці; право подання петицій до Європарламенту; контроль за зовнішніми кордонами Союзу; митне співробітництво; візова та імміграційна політика; боротьба з контрабандою, тероризмом і наркобізнесом; співробітництво у сфері цивільного і кримінального права; співробітництво національних поліцейських служб, створення Європолу.

3. Співробітництво в економічній і соціальній сферах (крім Великої Британії), а також в інших сферах: умови праці, безпека життєдіяльності та охорона здоров'я працівників; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи); промислова політика; транс'європейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика; захист споживачів; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров'я; культура.

Швидке економічне зростання та вплив на міжнародне життя не тільки перетворили ЄС на один з основних центрів сучасного світу, а й зумовили його привабливість для інших членів світового співтовариства.

Величезне за своїми масштабами, надзвичайно складне, багатогалузеве господарство Європи розміщене дуже нерівномірно. В останні два-три сторіччя його «головною віссю» стала зона, що простягається від південного сходу Великої Британії через північ Франції, Бельгію, Нідерланди, захід ФРН, долинами Рейну і його притоками до Північної Італії — так званий «Блакитний банан». Водночас у Західній Європі є порівняно слабкорозвинуті райони (північ Британських островів і Скандинавії, південний захід Франції, Корсика, південь Італії й Іспанії, Португалія, Греція тощо). Економіко-географічна специфіка Європи чітко простежується за її регіонами, серед яких за найвищим рівнем розвитку виділяється Західна Європа.

Фото:
Джерело:
Категорія: Економічна географія зарубіжних країн | Додав: wiktor (13.08.2010)
Переглядів: 9201 | Теги: ЧРЕС, ОЕСР, Амазонський пакт, Вишеградська четвірка, економічні союзи, ОПЕК, ЄС | Рейтинг: 2.7/3
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
ComForm">
avatar