Економіко-географічна характеристика Європи. Європейський Союз

Європа займає західну частину материка Євразія і є одним із найобжитіших та економічно найрозвинутіших регіонів світу. В Європі нараховується 43 держави. На площі 10,8 млн км² проживає 14 % населення світу. Європейська культура відіграла значну роль у розвитку світової цивілізації. Попри значні відмінності, населення Європи має єдиний своєрідний етнокультурний «код», який визначає самосвідомість європейців.

Величезний вплив на формування цього коду справила релігія. Головною конфесією Європи є християнство (у північних районах — протестантство, центральних і південних — католицизм, східних — православ'я).

Європа має значний позитивний досвід досягнення міжетнічної та міжконфесійної гармонії. Прикладами цього є Швейцарія з її чотирма етнічними компонентами (германо-, франко-, італошвейцарцями та ретороманцями) та Італія, де провінції, в яких проживають національні меншини (австрійці у Трентіно-Альто-Адідже (Південний Тіроль), французи-провансальці у Валлє д'Аоста, словени у Фріулі-Венеція-Джулія) мають фінансову, адміністративну та культурну автономію, а двомовність населення закріплено в конституції країни.

Аналіз європейського розвитку свідчить про тісний взаємозв'язок між процесами демократизації та економічного зростання: не може бути стабільної демократії в країнах з низьким рівнем економічного розвитку, і шінпаки.

Європа була і залишається одним із провідних центрів світової економіки. Її сумарний ВВП становить майже 30% світового. Вона утримує лідерство у світовій торгівлі, за обсягами золотовалютних запасів та іноземних інвестицій.

Умовно сучасна Європа поділяється на 2 великих субрегіони:

Західний — країни з усталеною ринковою економікою, які розвиваються під впливом інтеграційних процесів;

Східний — постсоціалістичні країни, які перебувають на різних стадіях переходу до ринкової економіки і відчувають у своєму внутрішньому житті вплив дезінтеграційних процесів (розпад країн, національно-етнічні конфлікти тощо).

В економічно розвинутих країнах Європи постійно зменшується частка зайнятих у промисловості, становлячи в середньому 25 % (у постсоціалістичних — 47 %).

У них значна питома вага зайнятих у сфері послуг (55 %), де домінують галузі фінансової сфери, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення. В другій групі країн переважають традиційні галузі з високою питомою вагою Інфраструктури — транспорту і зв'язку.

Європейські країни мають сприятливіші умови для Інтеграційних процесів, ніж інші регіони світу. Зумовлено це:

— вигідним геополітичним положенням;

— багатими природними ресурсами;

— подібними рисами історичного розвитку багатьох країн у минулому, особливо в XX ст.;

— відносною одноманітністю населення за етнічним І соціальним складом, що зумовлює «європейську ментальність» населення регіону;

— активною господарською взаємодією країн регіону, де внутрірегіональні зв'язки в історичному аспекті .завжди переважали над міжрегіональними.

Останніми десятиріччями в Європі чітко виділився регіон країн Європейського Союзу, який став своєрідним каталізатором загальноєвропейського інтеграційного процесу, а в перспективі — основою єдиного економічного простору в Європі.

Європейський Союз — ЄС.

Веде свою історію з 1957 р., коли на базі Європейського об'єднання вугілля і сталі та Євроатому було створено Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Договір був підписаний у Римі й набув чинності в 1958 р. Штабквартира знаходиться у Брюсселі (Бельгія).

Співтовариство утворили 6 країн: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Пізніше (1973 р.) у ЄЕС були прийняті Велика Британія, Данія, Ірландія, 1981 р. — Іспанія й Португалія, 1986 р. — Греція, 1995 р. — Швеція, Фінляндія, Австрія. Офіційні заяви про вступ до ЄС подали також Кіпр, Мальта, Туреччина, Марокко, країни Східної та Південно-Східної Європи.

Європейський Союз є одним з основних економічних центрів сучасної світової економіки і перевершує за сукупним ВВП і обсягом зовнішньої торгівлі США та Японію. Його частка у сукупному ВВП країн-учасниць Організації Економічної Співдружності та Розвитку (ОЕСР) — понад 38 %, а у світовій торгівлі — 39 % .

У лютому 1992 р. 12 країн ЄЕС уклали Маастрихтський договір, який набув чинності 1 листопада 1993 р. За ним ЄЕС стало називатися Європейським Союзом. До 2005 р. передбачено створення нового політико-територіального утворення «Сполучені штати Європи».

ЄС має високорозвинуту, унікальну інституційну систему, яку утворюють міждержавні та наднаціональні інститути. Функціонери органів першого типу діють як офіційні представники держав-учасниць (наприклад, Європейська Рада), члени органів другого типу також є представниками національних держав, але діють незалежно від своїх держав, не пов'язані жодними інструкціями зі своїми урядами. Їх головним завданням є реалізація цілей розвитку ЄС, незалежно від власних національних пріоритетів та інтересів (наприклад. Комісія ЄС). Досить гнучким є розподіл компетенцій між інститутами ЄС та національними урядами.

Основними органами керівництва Європейським Союзом є:

Європейська Рада — нарада глав держав та урядів країн ЄС. Утворена в 1974 р., скликається не менш двох разів на рік, приймає рішення з ключових питань інтеграційної стратегії ЄС. Її рішення, хоч і не мають обов'язкової сили, дають головний політичний імпульс розвитку СС та визначають основні орієнтири розвитку Союзу;

Рада Міністрів ЄС — орган прийняття рішень з питань поточної економічної політики. Збирається на рівні галузевих міністрів національних урядів відповідно до тематики, що обговорюється. Виконує законодавчі функції. Її рішення мають обов'язкову силу. Головують у Раді почергово всі країни-учасниці ЄС протягом 6 місяців;

Європейська комісія — головний виконавчий орган ЄС. Її члени призначаються національними урядами, але повністю незалежні від них у своїй діяльності (принцип наднаціональності). Кожний член Комісії відповідне за певну сферу політики ЄС, очолює відповідний Департамент (Генеральний директорат) та обирається на термін від чотирьох до п'яти років. Комісія відіграє головну роль в забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, розробляє необхідні законодавчі акти і програми дій, контролює їх виконання. Вона наділена значними автономними правами та повноваженнями, керує фінансами ЄС — бюджетом та різними фондами;

Європейський парламент — представницький орган, що обирається з 1979 р. прямим загальним голосуванням громадян усіх держав-учасниць кожні п'ять років. На відміну від національних парламентів він не є законодавчим інститутом. Головні його функції — затвердження та призначення членів Європейської комісії, контроль за її діяльністю. Європарламент вправі виносити вотум недовіри Комісії аж до її розпуску, затверджує бюджет і звіт про його виконання, бере участь у виробленні та прийнятті нових законодавчих актів, запитує та вислуховує Раду і Комісію. Знаходиться в Страсбурзі (Франція);

Європейський суд — суд вищої інстанції, який забезпечує однакове тлумачення законодавства ЄС і його примат над національними законодавствами у межах юрисдикції. Складається з 13 суддів, яких обирають на 6 років. Веде справи щодо суперечок між членами ЄС і різноманітними його організаціями, а також між ЄС і фізичними та юридичними особами. Дає висновки з міжнародних угод та попередніх слухань справ, переданих йому національними судами. Штаб-квартира — в Люксембурзі;

Палата аудиторів (Рахункова Палата) — утворена в 1975 р. з метою перевірки усіх доходів та витрат ЄС;

Фонд регіонального розвитку — орієнтований на сприяння районам, що відстали у своєму розвитку, або ураженим структурною кризою у промисловості;

Соціальний фонд — фінансує перекваліфікацію робочої сили, особливо у регіонах та галузях з високим рівнем безробіття, а також професійне навчання молоді;

Фонд орієнтації та гарантій в галузі сільського господарства — фінансує здійснення єдиної аграрної політики ЄС;

Фонд сприяння економічному зближенню державучасниць (Фонд згуртування) — створений відповідно до Маастрихтського договору, орієнтований на сприяння розвитку країн із найнижчим рівнем ВВП на душу населення — Греції, Ірландії, Іспанії, Португалії;

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — кредитна установа, яка сприяє реалізації інвестиційних проектів. Надає також позики асоційованим членам, країнам, що мають угоди про співробітництво з Європейським Союзом.

Формування Європейського Економічного Співтовариства передбачало запровадження єдиної аграрної та торгової політики, координацію інших важливих напрямів економічної політики держав-учасниць, спрямованих на поглиблення інтеграції. У грудні 1991 р. сесія Європейської Ради у голландському місті Маастрихт ухвалила підготовлений текст Договору про Європейський Союз (Маастрихтський Договір), який проголосив такі основні цілі ЄС:

1. Загальна зовнішня політика і політика безпеки: захист загальних інтересів (у тому числі голосування в ООН, ОБСЄ тощо); підтримка миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії, забезпечення прав людини й основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв'язки з НАТО з питань оборони.

2. Співробітництво у сфері правосуддя і внутрішніх справ: вільне пересування і перебування на всій території ЄС; право громадян країн-учасниць обирати і бути обраними в місцеві органи влади і в Європарламент незалежно від місця їх проживання в ЄС; захист громадян Союзу за межами ЄС посольством або консульством будь-якої країни-учасниці; право подання петицій до Європарламенту; контроль за зовнішніми кордонами Союзу; митне співробітництво; візова та імміграційна політика; боротьба з контрабандою, тероризмом і наркобізнесом; співробітництво у сфері цивільного і кримінального права; співробітництво національних поліцейських служб, створення Європолу.

3. Співробітництво в економічній і соціальній сферах, а також в інших сферах: умови праці, безпека життєдіяльності та охорона здоров'я працівників; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи); промислова політика; транс'європейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика; захист споживачці; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров'я; культура.

Швидке економічне зростання та вплив на міжнародне життя не тільки перетворили ЄС на один з основних центрів сучасного світу, а й зумовили його привабливість і для інших членів світового співтовариства.

Величезне за своїми масштабами, надзвичайно складне, багатогалузеве господарство Європи розміщене дуже нерівномірно. В останні два-три сторіччя його головною віссю стала зона, що простягається від південного сходу Великої Британії через північ Франції, Бельгію, Нідерланди, захід ФРН, долинами Рейну і його притоками до Північної Італії — так званий «Блакитний банан». Водночас у Західній Європі є порівняно слабкорозвинуті райони (північ Британських естронів і Скандинавії, південний захід Франції, Корсика, південь Італії й Іспанії, Португалія, Греція тощо). Економіко-географічна специфіка Європи чітко простежується за її регіонами, серед яких за найвищим рівнем розвитку виділяється Західна Європа.