Населення

Чисельність населення. У південно-західноазіатських країнах мешкають понад 254 млн осіб. Більше 80 % населення проживає у Туреччині, Ірані, Іраку, Афганістані, Саудівській Аравії. Максимальна чисельність його в Ірані (67,3 млн осіб), мінімальна — у Катарі (0,55 млн осіб).

Демографічні особливості. Вплив ісламу на життя більшості країн позначився і на демографічних показниках: простежується швидке зростання населення, «демографічний вибух».

Показники народжуваності дуже високі — 20-35 %о на рік. Середні щорічні темпи приросту населення — 2,8 %. Максимальні значення спостерігаються в Катарі та ОАЕ (5,8 %), Йорданії (4,7 %), Омані (4,5 %), Саудівській Аравії (4,3 %), Ємені (4,2 %), що є одними з найвищих рівнів у світі; мінімальні — у Грузії (0,2 %), Кувейті (0,3 %), Азербайджані, Вірменії, Туреччині (1,7 %), на Кіпрі (1,2 %). Смертність за останні десятиріччя знизилася, а середня тривалість життя зросла. Рівень дитячої смертності в окремих країнах ще дуже високий, наприклад в Афганістані — майже 150—200 %о на рік (один із найвищих у світі).

Чоловіки чисельно переважають над жінками — 53 % населення. У всіх мусульманських країнах діти і молодь у віковій структурі населення становлять 33 %.

Кількість літніх людей у регіоні незначна (5 %), але спостерігається тенденція до її збільшення за рахунок зростання тривалості життя. У чоловіків вона становить 67 років, у жінок — 71 рік.

Расовий склад. Переважна більшість населення регіону належить до південної расової групи великої європеоїдної раси. Виділяється значною пігментацією шкіри, темним, переважно чорнявим хвилястим волоссям, темними (карими та чорними) очима.

Етнічний склад. Дуже строкатий і представлений кількома мовними сім'ями: семіто-хамітська сім'я (арабське населення регіону, євреї Ізраїлю); алтайська сім'я (турки, азербайджанці, турки-кіпріоти); картвельська сім'я (грузини) та індоєвропейська сім'я (іранська група — перси, курди, белуджі, пуштуни; вірменська група — вірмени; грецька група — греки-кіпріоти).

У кожній країні проживають національні меншини. Зокрема, понад 50 % азербайджанців світу зосереджено в Ірані (Іранський Азербайджан); курди становлять 20 % населення Туреччини та Іраку, багато їх в Ірані та Сирії; в Грузії, Вірменії та Азербайджані значна кількість росіян; в Афганістані 25 % населення припадає на таджиків, що мешкають на півночі країни; у Лівані 4 % вірмен; у Бахрейні, Катарі, ОАЕ, Кувейті корінне населення становить всього 50—60 %, а решта — іноземні робітники з інших країн регіону.

Релігійний склад. Більшість населення сповідує іслам різних напрямів: сунізм (переважна частина ісламських країн), шиїзм (Іран, частково Ірак, Азербайджан, Ємен), ваххабізм — Саудівська Аравія, хариджизм (ортодоксальний іслам) — Оман.

Регіон є батьківщиною ісламу. На його території містяться святі для кожного мусульманина міста — Мекка (найсвятіше місто в ісламі), де, за легендою, народився Мухаммед, і «місто пророка» — Медина, де на місці будинку, в якому, як стверджується, помер Мухаммед, споруджена велична мечеть Ель-Харам, із гробницею засновника ісламу та інших «святих». Паломництво сюди є одним із п'яти «стовпів» ісламу. Значну роль у житті деяких мусульманських країн регіону, особливо в Ірані, відіграє ісламський фундаменталізм.

Євреї Ізраїлю сповідують іудаїзм — офіційну релігію в державі, хоча законодавче це не підтверджено. Проте вплив рабинату на внутрішнє життя ізраїльського суспільства дуже великий. Рабини контролюють питання шлюбу і сім'ї, оскільки лише вони уповноважені оформляти акти цивільного стану, стежать за дотриманням кашрута (правил приготування, вживання і збереження харчових продуктів) і суботи (шабату), що вимагає припинення будь-якої виробничої та службової діяльності.

Релігійні свята в Ізраїлі є одночасно і державними.

Греки-кіпріоти і грузини — православні, а вірмени належать до вірмено-григоріанської церкви. Приблизно 1/2 населення Лівану — представники місцевих християнських церков католицького і православного напрямів.

Розміщення населення. Через особливості природних умов основна маса жителів регіону проживає на узбережжі, у гірських долинах і низовинах (наприклад, Араратська долина Вірменії, Колхіда у Грузії тощо), у долинах великих рік — Месопотамія в Іраку (середня густота населення — 80—100 осіб/км² і більше). Величезні райони пустель Аравії й Іранського нагір'я заселені слабко (1 особа/км²) або взагалі не мають постійного населення.

Помітними є тут міграції людей, спричинені традиціями, соціально-економічними, політичними умовами тощо. У Південно-Західній Азії дотепер існує багато кочівників-бедуїнів (араби пустель) і кочівників-горців (курди у Туреччині, Ірані, Іраку та пуштуни в Афганістані). За різними оцінками їх нараховується від 10 до 20 млн осіб.

Чимало давніх міст регіону виникли ще до нашої ери в оазисах і на перехрестях караванних шляхів. Вони багаті на пам'ятки середньовічної мусульманської архітектури. Вважають, що на території сучасного Ізраїлю знаходилося найдавніше місто на Землі — Єрихон (виникло ще у IV тис. до н.е. поблизу гирла р. Йордан).

Рівень урбанізації загалом невисокий і становить у середньому 65 % : у Кувейті — 97 % , Катарі — 92, Ізраїлі — 91, ОАЕ — 90, в Ємені — 34, в Афганістані — 18, в Омані — 13 % (один із найнижчих показників у світі).

Найбільшими агломераціями регіону є: Тегеран (12 млн осіб), Стамбул (10 млн), Анкара (4 млн), Багдад (3,8 млн).

Міста-мільйонери — Ер-Ріяд (2,6 млн осіб), Джидда (2,6 млн), Дамаск (2 млн), Ізмір (2 млн), Бейрут (1,8 млн), Баку (1,8 млн), Єреван (1,3 млн) тощо.

Майже половина населення проживає в сільській місцевості, здебільшого компактними селами.

Трудові ресурси. Переважна частина місцевого населення зайнята у сферах управління, торгівлі, фінансів або живе на відсотки з капіталу. Більшість економічно активного населення (особливо до 80—90 % у виробничій сфері) багатьох нафтовидобувних країн регіону (крім Ізраїлю, Ірану, Іраку, Туреччини, Кіпру, Афганістану) становлять іммігранти з бідних арабських країн, яких приваблюють заробітки, що у 10—15 разів перевищують рівень оплати праці на їх батьківщині.

Останніми десятиріччями помітне збільшення кількості іноземних робітників і в галузях сфери послуг. Напружена зовнішньоекономічна ситуація впродовж десятиріч, майже постійні воєнні конфлікти в багатьох країнах регіону позначилися на демографічній ситуації, спричинивши масові міграції. Низький життєвий рівень (бідність, неписьменність, поширення хвороб, епідемій тощо) характерні для значної частини населення регіону.