Особливості економічного розвитку та загальна характеристика господарства

У 2000 р. на країни регіону, які займають 5,1 % території світу з населенням 3,9 % світового, припадало 4,4 % світового сукупного продукту. Проте вони помітно різняться як за напрямами соціально-економічного розвитку, так і за його рівнем. За цими критеріями їх об'єднують у такі групи:

— багаті нафтоекспортуючі країни із високими показниками ВВП і національного доходу («золоті князівства» Перської затоки) — ОАЕ, Кувейт, Катар, Бахрейн, Саудівська Аравія, Оман;

— розвинуті країни «переселенського капіталізму» — Ізраїль;

— країни групи НІК — Туреччина (3-тя хвиля в Азії);

— країни-«середняки» — Іран, Ірак. До цієї групи належать також країни Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан), яких ще відносять до категорії країн із перехідною економікою. Вони переживають складний період переходу до ринкових відносин, внутрішньо- і зовнішньополітичні труднощі, які позначаються на загальній економічній ситуації та життєвому рівні населення (у 2000 р. 60 % населення Грузії та Азербайджану і 40 % населення Вірменії перебувало за межею бідності);

— найбідніші країни — Йорданія, Ємен, Сирія, Афганістан. Найбідніша держава регіону — Афганістан (належить до десятки найбідніших держав світу), економічна відсталість якої є наслідком громадянської війни, відсутності упродовж тривалого часу реальної центральної влади, фактичного поділу країни на самоврядні регіони. Донедавна тут цілком було зруйновано загальнонаціональний економічний простір і єдину систему управління економікою. Елементи поліпшення суспільно-економічного стану окреслилися після розгрому режиму талібів у 2001—2002 рр.

До початку активного видобування нафти й газу держави регіону були периферією світового господарства з переважанням кочового тваринництва, дрібнотоварного землеробства, рибальства, ремесел, видобування перлів. Активна розробка нафтових родовищ почалася у 30-ті роки XX ст. в Іраку, Бахрейні, Саудівській Аравії.

Регіон має 65 % світових запасів нафти. Займає він провідні позиції і у видобутку її — понад 1 млрд т щорічно, що становить 30 % світового, забезпечуючи понад 40 % експорту нафти у світі та 25 % нафтопродуктів. Стабільні позиції регіону і на світовому ринку газу: за його запасами він поступається лише країнам СНД, даючи 6 % світового видобутку газу, майже 7 % експорту рідкого газу.

У середині 70-х років XX ст. держави — члени ОПЕК збільшили ціни на нафту майже у 5 разів, закріпивши за собою роль світових лідерів за її видобутком і продажем. Великі обсяги доходів істотно підвищили роль країн регіону у світовому господарстві. Вони є власниками значних валютно-фінансових ресурсів, експортерами капіталу в промислове розвинуті та країни, що розвиваються. У Бахрейні 150 банків оперують понад 60 млрд дол., в ОАЕ — 60 банків — до 40 млрд дол. Бахрейн, ОАЕ і Катар є лідерами за розвитком офшорних банківських зон.

На Кіпрі нараховується 17 тис. офшорних компаній. На країни Близького і Середнього Сходу припадає загалом до 5 % світових золото-валютних запасів.

Із середини 70-х років країни регіону починають активно перебудовувати економіку в напрямі створення багатогалузевого і, головне, — експортноорієнтованого господарства (нафтохімія, чорна й кольорова (алюмінієва) металургія на базі ТЕС, судноремонт, будівельна індустрія, банківська справа). Також створюється потужна сучасна інфраструктура, у тому числі туристична.

Однак у середині 80-х — на початку 90-х років XX ст. нафтовий ринок став нестабільним. Уже наприкінці 1993 р. було зафіксовано мінімальну ціну за 1 барель нафти — 13,5 дол. Падіння цін на нафту спричинило значне зменшення реальних прибутків країн регіону, внаслідок чого було скорочено бюджетні соціальні програми, знизився рівень життя населення. Щоб не залежати від кон'юнктурних змін на ринку нафти, країни регіону почали активно розвивати обробну промисловість.

Нині у структурі ВВП нафтодобувних країн регіону зросла питома вага промисловості: у 1999-2000 рр. вона сягнула 13 % в Іраку, 55—56 % в Омані, ОАЕ, Кувейті. Частка промисловості у ВВП країн агропромислової групи значно нижча: 20 % у Сирії, 10 % у Лівані та 7 % у Йорданії. На обробну промисловість припадає майже 14 % вартості ВВП країн регіону.

Важливим у структурі господарства регіону є сектор торгівлі та послуг. У 2000 р. його питома вага у загальній вартості ВНП становила приблизно 51 % . Це збільшення зумовлене скороченням обсягів продукції сільського господарства і промисловості у нафтовидобувних країнах.

Впливовим фактором економічного розвитку в багатьох країнах регіону є державний сектор економіки. Це пояснюється передусім тим, що значні фінансові ресурси від експорту нафти контролюються державою. Крім того, держава та державний сектор традиційно відігравали важливу роль в економічному житті регіону. У країнах Близького Сходу держава визначає головні завдання та напрями економічної стратегії, використовуючи довгострокове планування як інструмент її реалізації.

Однак у регіоні досить відчутною є нестабільність суспільно-політичного життя. В силу історичних особливостей розвитку, внутріполітичних протиріч (зумовлених найчастіше релігійно-етнічними чинниками) та великих запасів нафтогазової сировини країни регіону здавна є ареною міждержавних та міжнаціональних збройних конфліктів. Це спричиняє високий ступінь мілітаризації економіки. За останні десятиріччя військові витрати тут досягли в середньому 50 % всіх військових витрат країн, що розвиваються. Ізраїль, Туреччина та Ірак мають розвинуті військово-промислові комплекси, виробляють власне військове озброєння, а інші країни регіону імпортують багато зброї та військової техніки. Загалом у країнах регіону питома вага військових витрат у структурі ВВП становить від 9 до 13 %.

За даними ООН, наприкінці 90-х років XX ст. за часткою військових витрат на одного мешканця країни перше місце посідав Кувейт (1958 дол.), друге — Саудівська Аравія (1338 дол.), третє — Ізраїль (1337 дол.).

Численні конфлікти в регіоні зумовлюють потоки вимушених мігрантів — біженців. Наприклад, з території Ізраїлю емігрувало понад 3 млн арабів-палестинців, переважно на Західний берег річки Йордан, в сектор Газа, Ліван та Сирію. Під час громадянської війни в Афганістані декілька мільйонів біженців з цієї країни осіли в Пакистані та Ірані. Останнім часом збільшився потік емігрантів-курдів з Туреччини та Іраку до країн ЄС.

У МГПП регіон виділяється передусім видобутком та експортом нафти, розвитком легкої (особливо у Туреччині та Ізраїлі) та харчової промисловості. За виробництвом та експортом ізюму, сухофруктів, горіха-фундука, фініків, бавовни, тютюну, ангорської вовни регіон є провідним у світі. Останніми роками зросла його роль у розвитку міжнародного туризму.