Головна » Статті » Теорія географії » Економічна географія зарубіжних країн [ Додати статтю ]

Територія і кордони

територія, кордони, географічний простірТериторія і кордони

 

У географічній науці часто вживаними є два близькі за значенням терміни — «географічний простір» і «територія». Проте вони не ідентичні: територія є частиною географічного простору, його підсистемою.

Географічний простір — складний земний простір, що розвивається в часі та охоплює всі сфери географічної оболонки Землі (літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу) і соціосферу.

Перші уявлення про концепцію географічного простору виникли завдяки працям К. Ріттера в XIX ст. й А. Гетнера в XX ст. Поняття «територія» міжнародне право трактує як різні простори земної кулі з їх сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором, а також космічний простір та космічні тіла, які в ньому знаходяться.

Територія держави — частина земної кулі з природними, а також створеними в результаті людської діяльності властивостями і ресурсами, що перебувають під суверенітетом певної країни.

У межах державної території держава є вищою стосовно всіх осіб та організацій владою, яка забезпечується системою державних органів (законодавчих, виконавчих і судових). Отже, державна територія — це простір здійснення державної влади.

Найважливішою та загальноприйнятою нормою міжнародного права, на якій базується мирне співіснування, є принцип недоторканності й цілісності державної території, багаторазово закріплений у міжнародних договорах.

До складу державної території входять:

— суходіл із його надрами;

— акваторія:

а) внутрішні (національні) води;

б) територіальні води;

— повітряний простір над суходолом та водами.

Юридично до державної території за міжнародними угодами також прирівнюють:

— морські судна, які належать державі й офіційно перебувають на певний момент за її межами;

— літаки;

— морські підводні кабелі;

— засоби зв'язку;

— території дипломатичних представництв держави за кордоном.

У політико-географічних дослідженнях застосовуються класифікації форм державної території:

1)стосовно моря:

— країни, що мають вихід до Світового океану та його частин:

— приморські (США, Аргентина, Росія та ін.);

— півострівні (Іспанія, Італія, Південна Корея та ін.);

— острівні (Ірландія, Куба, Мальта та ін.);

— країни-архіпелаги (Японія, Індонезія, Філіппіни та ін.);

— країни, які не мають виходу до моря (їх 37): Австрія, Андорра, Афганістан, Болівія, Ботсвана, Буркуна-Фасо, Бурунді, Бутан, Вірменія, Ефіопія, Замбія, Зімбабве, Казахстан, Киргизстан, Лаос, Лесото, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Малаві, Малі, Молдова, Монголія, Непал, Нігер, Парагвай, Руанда, Свазіленд, Словаччина, Туркменістан, Уганда, Угорщина, Узбекистан, Центральноафриканська Республіка (ЦАР), Чад, Чехія, Швейцарія.

2) за геометричною формою території:

— компактні країни (Франція, Польща та ін.);

— країни видовженої форми (Чілі, Норвегія та ін.).

У світі існує кілька країн, розташованих на суші, які з усіх боків оточені територією іншої держави. Такі країни називають анклавами.

Анклав (лат. — замикати на ключ) — державне утворення, оточене з усіх боків територією іншої держави.

Анклавами є Сан-Марино, оточене територією Італії; Ватикан, розташований всередині столиці Італії Рима; Лесото — оточене територією Республіки Південна Африка.

Анклави, що мають частково морське узбережжя, називають напіванклавами. Наприклад, Бруней оточений територією сусідньої Малайзії і має вихід до Південнокитайського моря, Гамбія оточена територією Сенегалу і має вихід до Атлантичного океану.

Політичну карту світу часто порівнюють зі строкатою мозаїкою, складеною з територій держав та країн, розділених між собою політичними кордонами.

Державний кордон — позначена на поверхні землі (суходолу або водного простору) або уявна, але позначена на карті лінія та уявна вертикальна поверхня, яка проходить через неї у повітряному просторі та у надрах землі, що визначає межу території держави і відокремлює п від інших держав і відкритих морів.

З огляду на різноманітні особливості їх встановленій та функціонування виділяють кілька видів кордонів:

1. Офіційні державні кордони. Це кордони між державами, залежними територіями, колоніальними володіннями окремих держав на суші. Вони визначають межі державної території, і в цьому їх основне призначення.

Існують два типи встановлення державного кордону — делімітація й демаркація.

Делімітація (лат.  — відокремлення, та  — межа) — визначення за угодою між урядами суміжних держав загального напрямку проходження державного кордону і нанесення його на географічну карту.

Делімітація кордонів здійснюється за участю експертів з багатьох напрямів діяльності, які враховують політичні, історичні, фізико-географічні, етнічні та інші аспекти їх проведення.

Демаркація (фр. — розмежування) — проведення межі державного кордону на місцевості й позначення його відповідними прикордонними знаками.

2. Кордони територіальних вод. Їх встановлюють за зовнішньою лінією територіальних вод, що прилягають до території держави в межах 12 морських миль (1 морська миля = 1852 м) від узбережжя. Проте деякі країни її односторонньому порядку оголосили своїми територіальними водами ширші смуги: Бразилія, Перу, Сьєрра-Леоне, Уругвай, Еквадор (200 миль) та ін. Кордони територіальних вод встановлені Конвенцією 00Н з морського права в 1982 р.

Сухопутні та морські державні кордони склалися історично. За нормами міжнародного права вони є непорушними. В 1975 р. у Гельсінкі на Нараді з безпеки та співробітництва в Європі було прийнято положення про визнання кордонів між державами та країнами, які склалися після Другої світової війни.

3. Формально недержавні кордони. До них належать:

кордони за міжнародними угодами (наприклад, встановлені між етнічними територіями у колишній Югославії);

тимчасові договірні кордони (встановлюються між зонами впливу різних угруповань під час військово-політичних конфліктів);

демаркаційні (розділові) кордони — розділяють Саудівську Аравію та Ірак (нейтральна зона);

кордони економічних зон на морі.

Економічна зона на морі (морська економічна зона) район поза межами територіальних вод завширшки 200 морських миль, у якому приморська держава має суверенні права на розвідування й розробку живих і мінеральних ресурсів моря.

Ініціаторами створення таких кордонів стали країни Латинської Америки у 60-х роках XX ст. На морські економічні зони припадає 40 % площі Світового океану, в тому числі райони, які дають 96 % вилову риби.

Кордони поділяють також за їх конфігурацією — морфологічними ознаками. За такою класифікацією виділяють кордони:

геометричні («проведені по лінійці», тобто переважно за паралелями та меридіанами). Такі кордони проводили переважно у рідконаселених, малоосвоєних місцевостях на час делімітації. Це кордони між Алжиром і Малі, Малі та Мавританією, США і Канадою, штатами Австралії та США;

звивисті.

У політико-географічній теорії кордони класифікують за природними особливостями, залежно від того, по яких природних об'єктах вони проведені:

орографічні (гірські);

рівнинні;

річкові;

— озерні (між США і Канадою);

морські;

— кордони між секторами Арктики та ін.

Залежно від походження, історії та тривалості існування державні кордони бувають:

антецедентні (англ. — попередній) — кордони, проведені до освоєння і масового заселення території, наприклад у США і Канаді;

накладені — кордони, які немовби «розрізують» уже сформовані етнічні, культурні й соціальні спільноти, наприклад у колоніальному суспільстві;

субсеквентні (лат. — під, підлеглість і — слідування) — кордони, які виникли після формування певних соціально-культурних і економічних спільнот, але не ігнорують їх, а певною мірою враховують межі між ними;

реліктові (лат.— залишений) — кордони, успадковані від минулих історичних періодів. Особливо поширені в політико-адміністративному поділі, але чимало їх й серед державних кордонів. Так, державні кордони між більшістю країн Латинської Америки є колишніми кордонами між іспанськими і португальськими колоніями та їх провінціями.

 

Функції кордонів. Одна з найважливіших і найскладніших характеристик державних кордонів виявляється у їх функціях. Державний кордон виконує дві основні функції: розділювальну і з'єднувальну (контактну).

Розділювальна функція. Виявляється в обмеженні умов виникнення потоків людей, товарів, капіталовкладень, інформації між країнами, а також в обмеженні умов їх пересування. У першому випадку ця функція полягає у блокуванні та фільтрації потоків. Для обмеження або припинення пересування людей, наприклад, вводять заборони або важкоздоланні формальності, встановлюють високі державні збори на візи, створюють перешкоди для маятникових міграцій через кордон.  Заходами, які регулюють перевезення товарів через ' кордони, є диференціація митних зборів на різні групи товарів, товари різних країн.

З’єднувальна (контактна) функція. Пов'язана з об’єктивними процесами інтернаціоналізації господарського життя, різносторонніми зв'язками між державами. Посилення контактної функції кордонів — поки лише тенденція, яка виявляється переважно в Європі та Північній Америці. Частка цих регіонів у загальній протяжності кордонів невелика (8 % загальної Їх довжини у світі). В інших регіонах більш помітною є дія першої функції.

 Усередині державної території виділяють межі адміністративно-територіальних одиниць (штатів, областей, кантонів, земель та ін.) і економічних районів.

Усі види кордонів створюють геополітичний простір та виокремлюють різні політико-територіальні утворення, які у своїй сукупності формують політичну карту світу.

Фото:
Джерело:
Категорія: Економічна географія зарубіжних країн | Додав: wiktor (09.08.2010)
Переглядів: 12040 | Теги: територія, кордони, географічний простір | Рейтинг: 5.0/2
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
ComForm">
avatar