Реклама

Головна » Статті » Теорія географії » Конструктивна географія [ Додати статтю ]

Конструктивна географія як наука, її завдання та методи
конструктивна географія, предмет дослідження, методи, геопростір, географічний простір   У 1966 р. у статті «Конструктивна географія: цілі, методи, результати» І.П.Герасимовим вперше було запропоновано називати сучасні географічні дослідження, спрямовані на розробку особливо актуальних завдань науки і техніки, конструктивно-географічними. В якості прикладу таких робіт були вказані географічні дослідження з проблем планомірного перетворення природного середовища з метою ефективного використання природних ресурсів.

Ще за рік до того в 1965 році з’явилася праця Данила Ілліча Богорада („Конструктивная география района. Основы районной планировки”), який усвідомлював тісний зв’язок географії із районним плануванням, яке влучно називав „конструктивною географією району. У цій роботі він писав : „географія не обмежується лише проблемами познавчого характеру, а й набуває все більш перетворюваного змісту... У процесі районного планування район не стільки  вивчається і описується, скільки на основі цього вивчення конструюється”

Через 10 років (1976 р.) була видана книга  І.П.Герасимова «Радянська конструктивна географія. Завдання, підходи, результати». В ній на основі результатів власних досліджень автор показав необхідність поширеного трактування висунутої раніше пропозиції. В книзі доводилось, що нові конструктивні напрямки в конструктивній географії повинні ставити перед собою досить різноманітні, але завжди найбільш актуальні завдання наукових досліджень. Тому вони повинні розвиватися у всіх галузях географічного знання.

Нарешті, у статті про наукову методологію радянської конструктивної географії, опублікованій у 1981 р., автором була проаналізована методологічна сутність сучасних конструктивних географічних напрямків у дослідницькій роботі, а також головні особливості, що відрізняють їх від інших, більш традиційних напрямків у географічній науці. На основі проведеного аналізу було зроблено висновок, що конструктивні напрямки розвиваються під впливом нових вимог до науки, які виникли внаслідок НТР. І перш за все різким збільшенням потреб суспільства у використанні природних ресурсів, посиленням його техногенного впливу на навколишнє природне середовище і прагненням оптимізувати середовище, в якому проходить життєдіяльність сучасного суспільства. Будучи більш-менш універсальними за своїм загальним характером, ці вимоги, однак, у найбільш повній і ефективній формі можуть задовольнятися лише в умовах розвинутого суспільства.

Часто виникає питання: що ж нового це поняття – конструктивна географія – вносить у порівнянні з більш старим і звичним визначенням «прикладна географія»? на це запитання можна відповісти наступним чином. Про прикладну географію почали говорити в кінці ХІХ – першій половині ХХ століття. Суть її полягала у застосуванні вже запропонованих наукою теорій і методів до вирішення конкретних завдань на практиці (наприклад, досліджень для проектування різноманітних інженерних споруд і транспортних магістралей, пошуку мінеральних ресурсів, бонітіровці сільськогосподарських земель тощо). Конструктивна ж географія проявилась в епоху НТР, коли практичні вимоги до науки стали набагато складнішими. Географи тепер повинні охоплювати сферу діяльності багатьох галузей господарства, оснащених новітніми технологіями, в їх спільній взаємодії, наслідки діяльності яких викликають зміни багатьох компонентів природи на території обширних і різноманітних регіонів. Як правило, для вирішення таких складних сучасних практичних завдань виявились необхідними нові теоретичні знання про вчора ще невідомі процеси і закономірності, нові наукові підходи, нові методи досліджень і нові форми видачі результатів наукових робіт. Тому конструктивно-географічні дослідження, органічно об’єднуючи елементи теоретичних і практичних досліджень, виступають в науці як форма їх діалектичного поєднання. Вони являють собою ніби міст між географічною наукою і сучасною господарською практикою. Міст, опори і конструкції якого повинні бути принципово новими і особливо надійними, такими, що витримують великі навантаження, які сучасне суспільство покладає на науку як на важливу виробничу силу.

Є у сучасних конструктивно-географічних робіт ще одна важлива особливість. Величезну роль і них відіграє достовірний науковий прогноз – «майбутня дійсність». Ця «майбутня дійсність» виступає в сучасних дослідженнях головним завданням для наукових прогнозів. І ще одне. Конструктивно-географічні завдання найчастіше належать до такого класу завдань, що не можуть бути вирішені окремою роботою, окремими зусиллями ні природознавчого, ні економічного, ні соціального підрозділів географії. Ці завдання можуть розроблятися і вирішуватися тільки в рамках єдиної системи географічних знань.

Виходячи з вище сказаного, слід виділити наступні найбільш важливі методологічні особливості конструктивно-географічних робіт.

По-перше, у процесі проведення конструктивно-географічних досліджень на основі найбільш повної реалізації великого інтеграційного потенціалу географічних наук здійснюється різностороння діалектична взаємодія їх різних розділів, у першу чергу природознавчих (фізико- і біогеографічних). Як основний результат такої взаємодіє народжується неперервний зв’язок успішного розвитку загальної теорії географічної науки з ефективним використанням результатів теоретичних досліджень на практиці.

По-друге, як розвиток нової теорії, так і повноцінне практичне використання результатів конструктивно-географічних досліджень не можуть здійснюватися без освоєння, розробки і застосування нових методів, в значній мірі принципово нових, в тому числі таких, що базуються на дослідженнях математики, фізики, хімії, біології.

По-третє, комплексний характер нових крупних завдань, що ставляться на даний час перед географічною наукою – одночасно із загальною консолідацією географічних знань в ході конструктивних робіт, що здійснюються, – потребує повноцінного розвитку галузевих географічних досліджень, спрямованих на вивчення окремих географічних компонентів природи (геологічної будови і вод, клімату, рельєфу, ґрунтів, рослинності і тваринного світу) та суспільства (населення та населених пунктів, інфраструктури, різноманітних галузей господарства тощо), при збереженні їх особливих підходів і методів.

Постає, однак, питання: в якій мірі і степені нам, географам, вдається ефективно (конструктивно) розробляти найбільш актуальні завдання, що висуваються життям перед сучасною наукою, і наскільки повно та успішно використовувати, таким чином, вище зазначені принципи?

Є всі підстави стверджувати, що ініціатива з розвитку конструктивних напрямів у географічних дослідженнях виявилась цілком сучасною. Вона була підтримана багатьма науковими географічними колективами. Конструктивний напрям радянських, а згодом і українських географічних досліджень був оцінений як відповідь нашої науки на нові завдання і вимоги НТР.

Для того, щоб остаточно зрозуміти значення терміну «конструктивна географія», необхідно вияснити що таке сучасна географічна наука і які великі і нові наукові проблеми їй доводиться розробляти шляхом проведення конструктивних досліджень.

Географія, як древня наука, що здавна вивчала і описувала природу Землі, населення світу і окремих країн, спосіб їх життя і господарювання, накопичила величезний і цінний інформаційний матеріал. Його всебічне освоєння необхідне як із соціально-культурною, виховною метою, так і для підготовки практичної діяльності. На стільки ж необхідним є і постійне поповнення різнобічної географічної інформації, оскільки життя не стоїть на місці, все більше і більше ускладнюючи умови існування, розширюючи розміри господарства, збільшуючи кількість населення і безперервно змінюючи навколишнє природне середовище. Разом з тим змінюється і зміст географії.

Отже, конструктивна географія – це область географії, яка має за мету, на основі загальних знань про дію геосистеми і її конкретних локальних режимів, а також даних географічного моніторингу і географічного прогнозування і принципів географічного проектування, розробляти проекти розвитку територій як складових єдиного глобального геопростору.


Конструктивна географія:
1.    загальна
2.    спеціальна
3.    регіональна

Методи дослідження конструктивної географії:
1.    традиційні
2.    власні (інженерно-географічний, моделювання, прогнозування, оцінка природних умов і ресурсів).

Основні напрямки
конструктивно-географічних досліджень:
1.    розробка наукових прогнозів, визначення потреб народного господарства, раціональне використання природних умов і ресурсів
2.    вивчення стихійних явищ
3.    наукові основи боротьби із забрудненням НПС
4.    перетворення НПС
5.    охорона НПС з метою наукових досліджень і створення рекреаційних зон.

Об’єкт конструктивної географії – географічний простір.

Географічний простір (словник-довідник з соц. і економ. географії) – складний земний планетний простір, розташований на конкретній території, який розвивається в часі і охоплює всі сфери географічної оболонки: літо-, гідро-, атом-, біо- та соціосферу.

Географічний простір (за Єрмолаєвим) – частина космосу, в якій Земля створює спеціальні поля, обумовлені її присутністю та властивостями як конкретної планети. Взаємодія космічних і земних факторів відбувається як біля або на земній поверхні, так і у високій атмосфері та за її межами.

Геопростір виступає в якості об’єкта конструктивної географії не тільки як природний феномен, а й простір насичений результатами людської діяльності.

Предмет конструктивної географії – генезис, історія розвитку, структура, функціонування, загальні та функціональні риси і властивості георпростору.
Фото: lozynskyj.blogspot.com
Джерело: Необхідне уточнення
Категорія: Конструктивна географія | Додав: wiktor (02.04.2011) W
Переглядів: 12599 | Теги: методи, географічний простір, конструктивна географія, предмет дослідження, геопростір | Рейтинг: 3.6/5
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar