Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія материків та океанів [ Додати статтю ]

Атлантичний океан. Ч.2.

Акваторіальні природні зони. Природні зони Атлантичного океану надзвичайно різноманітні, особливо у верхніх шарах води. Відповідно в океані налічують одинадцять акваторіальних природних зон (за Д. Богдановим—дев'ять поясів). Головну увагу при цьому звертають на специфічні особливості водойм, на фізико-хімічні, гідробіологічні, кліматичні та інші процеси, що відбуваються в океані, їхні взаємозв'язок і взаємозумовле­ність.

Південно-арктична зона розміщена в районі острова Гренлан­дія і півострова Лабрадор. Узимку температура повітря зни­жується до -20 °С, а води до —1,8 °С. Вода вкривається кригою, збільшується її густина, вона занурюється на кілька сот метрів, утворюючи проміжні води. Цей процес триває до кінця зими. Навесні і влітку крига інтенсивно тане, поверхневий шар води опріснюється, температура підвищується до +6 °С. Сонячної радіації достатньо для фотосинтезу і розвитку фітопланктону. Вода стає зеленуватою, настає гідробіологічна весна. В середині літа масовий розвиток зоопланктону дрібних рачків надає воді жовтуватого забарвлення. В цей час до зони запливають на відгодівлю риби і хижаки. Особливо вирує життя в талих водах на краю криги. Риби тут багато, проте видовий склад її незнач­ний. Це в основному оселедці, мойва, тріска, пікша, морський окунь, камбала, палтус. Рибою живляться птахи — чайки, кайри, фульмари.

Основні процеси, що відбуваються в субполярній зоні,— взаємодія холодних і теплих вод на океанічному фронті, який утворюється між водами помірного і арктичного поясів. Тут формуються проміжні води, сезонні льодові явища, утворюється велика кількість біологічної продукції.

Північна помірна зона значною мірою відповідає зоні західних вітрів і Північноатлантичній течії. Південна межа проходить приблизно по 45° пн. ш. Поблизу берегів Північної Америки вона завертає на південь до півострова Флорида. В цій зоні зустрічаються тропічні й полярні повітряні маси, які внаслідок трансформації й переміщування формують повітря помірних широт. Аналогічне явище відбувається і з водами океану.

Щороку через зону від берегів Ньюфаундленду до берегів Великобританії та Біскайської затоки проносяться циклони. Деякі з них зароджуються в низьких широтах, як тропічні, але поблизу берегів Нью-Йорка завертають на схід і перетворюють­ся в звичайні циклони помірних широт. При проходженні циклонів різко змінюються хмарність, опади, напрямок і сила вітру. Часто вітер стає штормовим і жене хвилі висотою до 12 м. Температура води на поверхні зростає з півночі на південь від +5 °С до +20 °С. Те саме відбувається з солоністю, але в середньому вона становить 35 %о, що близько до середньої світової, оскільки тут величина випарування компенсується кількістю опадів.

Для помірної зони характерні взаємодія, трансформація і змішування різних повітряних і водних мас, перенесення вітру, води, тепла й вологи з заходу на схід, зародження і розвиток циклонів. Це — зона різких контрастів температури та інших характеристик повітря і води як у просторі, так і в часі.

Вирізняють шість областей: шельфову вздовж берегів Амери­ки, затоку Св. Лаврентія, протоки Ла-Манш і Па-де-Кале (Англійський канал), Ірландське, Північне та Балтійське моря. Кожна з них має свої характерні особливості. Для шельфових областей характерні сезонні явища, опріс­нення води, висока біопродуктивність.

Природні умови затоки Св. Лаврентія схожі на субполярні.

Протокам Ла-Манш і Па-де-Кале притаманні значна хмар­ність, шторми, глибоке перемішування води, скупчення риб.

В Ірландському морі значні припливи, шторми, глибоке пе­ремішування води.

Північна   субтропічна   зона   розміщена   в   області   високого   атмосферного   тиску.   В   зоні   панує   антициклональна   погода. Через велику сухість повітря та значну сонячну радіацію випарування в 2,5 рази перевищує опади, вода нагрівається до 26 °С, солоність досягає 37,5 %о. Це найбільша солоність у відкритому океані. Підсилення вітру до периферії антициклону сприяє формуванню течій, які, рухаючись за годинниковою стрілкою, утво­рюють усередині зони велику область сходження поверхневих вод.

У зоні вирізняють такі природні області: Саргасове море, область Гольфстріму, Гібралтарський район, Середземне море, Чорне море.

Саргасове море — область інтенсивного випарування, осоло­нення води, формування центральної води. Гольфстрім — область перенесення води й тепла на північ, віддача тепла й вологи в атмосферу. Гібралтарський район — район зародження пасату, сезонного апвелінгу, значної біопродуктивності.

Середземне море — великий випарник, область осолонення і формування проміжних вод океану. Чорне море — область взає­модії вод різної солоності.

Північна тропічна зона розміщена в зоні дії північного пасату між 20° і 35° пн. ш., включно з частиною Карибського моря та Мексиканською затокою. Головні процеси, що відбуваються в ньому,— перенесення водних мас зі сходу на захід, поступове їх прогрівання від +25° до +30 °С та зміна солоності поверхневих вод від 36,0 %о до 36,5 %0. Зима тут суха, літо вологе, дощове. У напрямі до екватора солоність води зменшується.

Вертикально вода майже не перемішується, тому біологічна продуктивність її мала. Але в місцях стійкого апвелінгу продук­тивність зростає.

У зоні виокремлюють три області: Східну, Карибське море і Мексиканську затоку. Східна область, що займає шельф афри­канського узбережжя,— це область згону води, стійкого апве­лінгу поглинання тепла водою,  інтенсивного  фотосинтезу та великої біопродуктивності. В місцях скупчення великих зграй ставриди, сарданели, скумбрії, тунців, креветок, кальмарів і ка­ракатиць працюють сотні риболовецьких суден.

Карибське море — область акумуляції сонячного тепла, зародження тропічних циклонів, органічного осадження кальцію. Біологічні ресурси незначні, але багатий видовий склад флори і  фауни. Мексиканська затока на противагу Карибському морю — во­дойма високої біологічної продуктивності, обумовленої значною площею шельфу, стійким апвелінгом та акумуляцією твердого стоку річок. Це область зародження Гольфстріму.

Північна субекваторіальна зона займає південну частину Північної Пасатної течії. На сході зони Капська течія і Еквато­ріальна протитечія утворюють навколо островів Кабо-Верде циклонічний вихор. Тут узимку дме північно-східний вітер, що несе з Сахари масу пилу й піску, спричинює згін води та апвелінг. Улітку екваторіальний мусон приносить вологе повітря, хмари, значні зливи. За таких умов температура води взимку +27, +20 °С, влітку +28 °С, солоність зменшується. Це район інтенсивного промислу придонної риби.

Західна частина — область дії Гвіанської, частково Південної Пасатної течій. Температура води ніколи не опускається нижче +20 °С, солоність 34,5 %о. Розвиваються рифоутворювальні корали, відбуваються осадження вуглекислого кальцію, форму­вання мангрових берегів.

Екваторіальна зона розміщена між 12° пн. ш. і 3° пд. ш., охоплює Екваторіальну протитечію та незначні смуги пасатних течій обох півкуль. Клімат екваторіальний з двома вологими (весна і осінь) і двома сухими (літо й зима) сезонами. Опади перевищують випарування, позаяк частина атмосферної вологи приноситься пасатами з тропіків.

Температура води протягом року коливається в межах +26, +29 °С, солоність 34,5—35,0 %о, в гирлі Амазонки, Оріноко і в затоці Біафра 32,0—32,5 %о. Надлишок води в західній частині зони, створений нагінною дією пасатних вітрів, компенсується підповерхневою протитечією Ломоносова. На межі сходження течій виникають вертикальні вихори, що спричинюють перемі­шування вод і збагачення їх біогенами, тому риби тут значно більше, ніж у субтропічних водах, але менше, ніж у субполяр­них.

Основні процеси в екваторіальній зоні — акумуляція значної кількості теплової енергії, формування повітряних і водних мас та значної біологічної продуктивності, вилучення з води вутлекислого кальцію та його нагромадження у вигляді органогенних відкладів, максимальна інтенсивність біохімічних процесів.

У зоні вирізняють два райони: Гвінейську затоку і територію навпроти гирла Амазонки. Для них характерне розпріснення океанічних вод стоком річок, нагромадження біогенів, риби. Води Амазонки виносяться за межі шельфу, утворюючи в океані «лінзи» опрісненої води.

 Південна субекваторіальна зона простяглася від берегів Екваторіальної Африки до берегів Бразилії. Охоплює Південну  Пасатну течію. Влітку над зоною панує екваторіальне повітря,  взимку — тропічне. Опади й випарування значні (понад  2000 мм). Температура води +25, +27 °С, солоність 35—36,5 %о.  У східному секторі зони вода вражають контрастами температу- ри, солоності й кольору. Під впливом стоку ріки Конго вони  біля берегів опріснюються до 27—28 %о і під дією південного пасату і дрейфу на захід утворюють велику акваторію опрісне­них вод (31—32 %о). На віддалі 100 км від берега ці води підхоп­люються Бенгельською течією і прямують на північний захід. Контрасти кольору, температури і солоності між цими водами зберігаються на значній відстані. На поверхні розвивається  велика кількість фітопланктону, але стійка стратифікація води  не сприяє розвиткові біомаси.

У західному секторі природа зони формується під впливом Гвіанської течії та стоку ріки Оріноко. На поверхні вода розпріснена, але з глибиною солоність зростає, досягаючи на глибині 200 м 37 %о. Бурхливий розвиток діатомових водоростей надає воді зеленого чи буро-зеленого забарвлення.

Південна тропічна зона поширюється від 3° гід. ш. до 18° пд. ш. на заході. В ній переважає південно-східний пасат, який створює Південну Пасатну течію. Температура води на поверхні зростає зі сходу на захід від +23 до +27 °С, соло­ність — від 34 до 36 %о. Тут відбуваються такі процеси, як і в Північній тропічній зоні, а саме: перенесення тепла і водних  мас на захід, відсутність вертикального перемішування води, мала біологічна продуктивність.

У цій зоні своєрідні умови має західне прибережжя Африки.  Воно опріснюється водами Конго, тому солоність поверхневої води тут лише 27—28 %о. У ній розвивається велика маса фіто­планктону, але стійка стратифікація води перешкоджає загаль­ному збільшенню біопродуктивності. Тут водяться сарданела, ставрида, скумбрія.

 Південна субтропічна зона розміщена між Південною Пасатною та Антарктичною Циркумполярною течіями.  Над зоною формується область високого атмосферного тиску, тому тут переважає ясна погода: вітри перемінні, слабкі, велике випару­вання, мала кількість опадів. Відповідно до погода формуються теплі (+16, +18 °С) і високомінералізовані (36—37 %о) води, біопродуктивність яких дуже низька. Лише поблизу берегів Уругваю та Південної Бразилії, куди проникають води Ла-Плати і Фолклендської холодної течії, над широким шельфом біопро­дуктивність значно вища. Цьому сприяє також апвелінг.

Найбільша біопродуктивність прибережжя Південно-Афри­канської Республіки, Намібії та Анголи. Від берегів верхні шари води зганяються вітрами, і на їхнє місце надходять збагачені біогенами глибинні води, а це сприяє розвиткові на поверхні діатомових водоростей і зоопланктону. Сюди заходять на відго­дівлю великі зграї південно-африканської сардини — сардинопса та інші види риб. Трохи далі від берега на межі сходження теплих і холодних вод нагромаджуються дрібні рачки. У поверх­невих водах відгодовується ставрида, на дні шельфу — мерлуза (хек). Формування надзвичайно великої біологічної продуктив­ності та відмирання живих організмів сприяє утворенню на шельфі органогенних відкладів.

Південна помірна зона охоплює північну частину Арктичної Циркумполярної течії між 40° і 55° пд. ш. В зоні один за одним рухаються на схід циклони, що супроводжуються сильними віт­рами і штормами. Цілий рік переважає низька хмарність; часті тумани, тривалі дощі. Температура повітря влітку не перевищує + 10 °С, взимку не опускається нижче 0 °С, коливання темпера­тур значно менше, ніж у Північній помірній зоні. Під впливом західних і північно-західних вітрів виникає Антарктична Цир­кумполярна течія, яка охоплює всю товщу води аж до дна і складається з двох струменів. Між ними на 40—50° пд. ш. ство­рюється слабо виражена зона дивергенції та підняття глибинних вод. Біологічна продуктивність середня, проте на півдні вона вища, а на півночі — нижча.

У цій зоні лише одна область широкого шельфу — вздовж берегів Аргентини. Вона славиться великою біопродуктивюстю. Тут водиться багато риби: в поверхневих водах — анчоуси, скумбрія, кефаль, ставрида; на дні — мерлуза; на материковому схилі — південна путасу, макрурус, кальмари; поблизу Фолклендських (Мальвінських) островів на банці Бервуд — оселед­цеві. Загалом природні умови зони подібні до природних умов у північній помірній зоні.

Північно-антарктична зона лежить у межах 55—65° пд. ш. Це акваторія поширення сезонної криги і холодної води. Західні вітри формують південний струмінь Антарктичної Циркумпо­лярної течії. Проходження циклонів викликає закономірну зміну погоди: в теплому секторі — дощі, в холодному — град, сніг. Улітку переважають шарувата хмарність, штормовий західний вітер, температура повітря від 0 до +3 °С. В роки з частими південними вітрами взимку поверхня води сильно охолоджуєть­ся, виникає конвекційне перемішування, більша частина аква­торії вкривається морською кригою та айсбергами. У воді нагро­маджується багато біогенів, кисню, мікроелементів, силікатів, і вона стає продуктивною на значну глибину. Весною і влітку в ній бурхливо розвивається фітопланктон, що його поїдає кріль. Кріль, своєю чергою, є поживою для риби, морських птахів, ластоногих, китів і Запаси кріля настільки великі, що без підриву екологічної рівноваги його можна виловлювати у значній кіль­кості. Із риб велике значення мають нототенія, путасу, льодяна риба.

Основні процеси в зоні — це перенесення води на схід, сезонні крижані явища, термогалінна конвекція, формування проміжних вод і висока біопродуктивність.

Полярно-антарктична зона — це прилегла до Антарктиди акваторія холодної води, постійно вкритої морською кригою та айсбергами. Просуваючись на сотні кілометрів в океан, лід, що сповзає з материка, зависає, утворюючи шельфові льодовики. З боку океану вони обриваються високими бар'єрними уступами. Деякі з них (Ронне, Ларсена) лише зовнішнім краєм знаходять­ся на плаву. Припливно-відпливні хвилі відколюють від них велетенські айсберги. Температура цих айсбергів дуже низька (-30 °С), що сприяє охолодженню води до -8 °С. Вода охоло­джується і від холодних вітрів, що дмуть із континенту зі швидкістю понад 30 м/с і мають температуру нижче -50 °С. Тут постійно утворюються холодні антарктичні води. Вони зану­рюються і стікають материковим схилом аж до дна. Рухаючись глибоководними проходами у серединно-океанічних хребтах, антарктичні водні маси поширюються далеко на північ, майже до 40° пн. ш. і, виповнюючи глибоководні улоговини, фор­мують придонні води океану.

Біологічна продуктивність вод порівняно велика, тут розви­вається маса кріля і риби, водяться тюлені, китоподібні. Серед риб промислове значення мають мармурова нототенія, сквама, льодяна риба, кликач, південна путасу.

Цікавим є життя безпосередньо під кригою. Як тільки утво­рюється припай,  на його нижній поверхні налипає бурувата плівка з діатомових водоростей, що спливають із товщі води. Дно заселяють різноманітні представники бентосу, але в їх розподілі є певна закономірність. До глибини 10 м життя майже відсутнє, хіба що місцями в заглибленнях зустрічаються пооди­нокі поліпи, рачки-бокоплави й черевоногі молюски. Нижче (до 20 м) з'являються морські зірки, павуки та їжаки, що несуть на собі велику кількість водоростей, пустих мушлів, пір'я пінгвінів як своєрідний захист від актиній. Ще нижче, до глибини 30 м, з'являються м'які корали, гідроїдні поліпи, різні види морських павуків, численні бокоплави, що поселяються на кронах водо­ростей. Зустрічаються також губки й немертини. Нижче 30 м водорості зникають, з'являються біоценози голотурій. Отже, фауна цієї зони добре пристосувалась до складних умов існування. Найхарактерніші процеси, що відбуваються в зоні,— це термогалінна конвекція, формування пр

Фото:
Джерело:
Категорія: Фізична географія материків та океанів | Додав: wiktor (02.04.2010)
Переглядів: 3646 | Теги: Атлантичний океан, акваторіальні зони | Рейтинг: 4.0/3
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar