1. Клімат

Африка — єдиний материк Землі, що простягається приблизно на однакову відстань на північ і на південь від екватора. Незважаючи на це кліматичні умови Африки до північ і південь від  екватора  неоднакові.   По-перше,  північна   частина  Африки  по площі вдвічі перевищує південну.  По-друге,  з півночі і північного сходу від Африки знаходиться величезна суша Євразії, від якого Африку відокремлюють теплі міжконтинентальні моря — Середземне і Червоне. По-третє, південний субконтинент лежить між Атлантичним і Індійським океанами.

Основна частина материка лежить між тропіками й одержує протягом усього року велику кількість сонячного тепла і сильно прогрівається, особливо в межах масивної північної частини. Вся Африка (за невеликим виключенням) одержує в рік більш 160 ккал/см² (6700 МДж/м²), а в північній частині сумарна радіація перевищує 200 ккал/см² (8400 МДж/м²). Це призводить до переважання високих температур на протязі року.

Незначне горизонтальне розчленування і припіднятість окраїн у порівнянні з внутрішніми регіонами обмежують  вплив океанів і створюють властиву Африці континентальність кліматів, особливо різко виражену в північній  частині завдяки великим її розмірам і близькому сусідству  Євразії.

Велика частина Африки знаходиться під впливом субтропічних максимумів і пасатної циркуляції обох півкуль. Пасати північної півкулі, що приходять із суші, несуть континентальне повітря з низькою відносною вологістю. Пасати, південної півкулі, що приходять з боку Індійського океану, приносять на східну окраїну материка вологі повітряні маси.

Західні окраїни материка в північній і південній півкулях перебувають під впливом східної периферії атлантичних субтропічних максимумів із властивою їм пасатною інверсією, що підсилюється холодними течіями Атлантичного океану. Це створює умови, несприятливі для випадання опадів.

У приекваторіальній частині материка найважливіше значення має перехід повітряних мас з однієї півкулі в іншу. При цьому на сході материка перехід пасатів з іншої півкулі має місце влітку даної півкулі. На заході ж (тому що градієнт тиску завжди спрямований від Південно-Атлантичного максимуму убік північного субконтиненту, Африки) спостерігається протягом усього року проникнення південного пасату (південно-західного мусону) у північну півкулю. Тому в смузі між 17° пн. ш. і 20 пд. ш. улітку кожної півкулі виявляється вплив екваторіальних мусонів, що несуть вологе повітря і створюють дощовий період.

Крайня північ і крайній південь материка, що розміщені в межах субтропічних поясів, узимку кожної півкулі опиняються в умовах західної циркуляції, властивої помірним широтам.

У січні більше нагрівається південна частина материка, а північна відносно охолоджена. У зв'язку з цим субтропічний пояс високого тиску перетинає північ Сахари і стикується з Північноатлантичним максимумом. Крайній, північний захід материка попадає узимку під дію западини циклонічної циркуляції помірних широт.

У цей час над південною півкулею встановлюється велика депресія, убік якої спрямовується повітря як із сусідніх океанів, так і з боку північної півкулі.

Північний пасат рухається від 25° пн. ш. убік екватора трьома основними потоками нагрітого повітря з відносною вологістю від 30 до 15%. У більшій, східній частині це так звана єгипетська течія північно-східного напрямку, що проникає в північну частину басейну Конго, але не переходить через екватор. На сході діє ще сухіший аравійський пасат, що захоплює півострів Сомалі і проникаючи південніше екватора, зливається з південно-східним пасатом, що йде з Індійського океану по периферії Південно-Індійського максимуму. На захід від єгипетської течії убік Гвінейського узбережжя рухається так званий харматтан, що у північній частині Гвінейської затоки зустрічається з південно-західним мусоном, що відтікає по східній периферії Південно-Атлантичного максимуму. Як правило, харматтан не досягає узбережжя Гвінейської затоки, і там дмуть слабкі південно-західні вітри. Але на великих висотах потік пасату проникає далі до півдня і перешкоджає висхідним потокам у південно-західному мусоні і випаданню опадів. Тому січень на Гвінейському узбережжі — самий сухий місяць.

Південно-Індійський максимум у січні значно впливає на південь. Він захоплює крайній південь Африки і дає початок південно-східному пасату, що приносить з Індійського океану рясні опади на східні схили високих нагір'їв Африки. Кількість опадів різко зменшується при русі в глиб материка, досягаючи  мінімуму в центральній частині Калахарі.

Західне узбережжя Африки перебуває під впливом східної периферії Південно-Атлантичного максимуму. У зв'язку з приходом на прогрітий материк холодних повітряних мас, що приносять з більш високих широт вітри південних румбів, опади на західному узбережжі відсутні в смузі, що протягається майже до самого екватора.

У районі зіткнення атлантичного повітря з масами, що надходять з Індійського океану, створюється фронт, у зв'язку з чим на заході Калахарі кількість опадів трохи зростає в порівнянні з більш західними і східними районами материка.

У липні сильніше нагрівається північна півкуля. Тому всі баричні зони зміщуються на північ. Субтропічний максимум північної півкулі зміщується на Середземне море і Південну Європу, захоплюючи тільки крайній північний захід Африки. У зв'язку із сильним нагріванням над північною частиною Африки утворюється область пониженого тиску, що простягається до екватора. Південна Африка разом із сусідніми океанами входить у зону баричного максимуму південної півкулі. Тільки крайній південь її опиняється в умовах західної циркуляції помірних широт південної півкулі.

У Північній Африці (Сахарі) дують сухі північно-східні і північно-західні вітри, що вздовж Червоного моря і долини Нілу проникають до 20°, а на заході — до 18° пн. ш. Назустріч їм, з боку Південно-Атлантичного максимуму, спрямовується південно-західний мусон, що несе вологе повітря на територію Судану і Гвінейського узбережжя. У цих районах йдуть дощі.

Ефіопія, Сомалі і весь схід Африки на північ від екватора перебуває під впливом Індійського мусону, що є продовженням південно-східного пасату, що переходить через екватор і приносить рясні дощі. Майже вся південна частина Африки, охоплена поясом високого тиску й ослаблена пасатною діяльністю, є посушливою, особливо у внутрішніх районах. Виключення складає Капська область, для якої характерна активізація циклонічної діяльності з полярного фронту. Високі температури протягом усього року в основній частині Африки залежить від висоти сонця над горизонтом і сильної інсоляції. На значній частині материка середня річна температура перевищує +20°С. Північна частина Африки більш масивна, тому в цілому вона нагрівається сильніше, ніж південна, середня місячна температура тут сягає (+ 35, + 40°С), а також зареєстрована максимальна температура (до +58°С), що спостерігалася на Землі.

Для всієї Африки характерний прояв континентальності клімату, значні добові коливання температури. Наприклад, у Сахарі добові амплітуди температури можуть досягати 50°С.

Опади розподілені по території материка вкрай нерівномірно. Регулярні і рясні дощі випадають у приекваторіальній частини, приблизно між 5° пн. ш. і 10° пд. ш. Максимальна кількість опадів в Африці (близько 10000 мм) зустрічається на схилах масиву Камерун, на південно-західних схилах.

В областях на північ і південь від екватора, приблизно до 17° в обох півкулях, опади пов'язані з екваторіальним мусоном і випадають улітку кожної півкулі; річні суми їх сильно коливаються в залежності від географічного положення і рельєфу. Ще далі на північ і південь від екватора (до 30°) розташовані області з дуже малою річною кількістю опадів. На крайній півночі і крайньому півдні материка, у субтропічному поясі, кількість опадів знову зростає, максимум випадання на північному і південному заході приходиться на зиму, а на південному сході — на літо.

Унаслідок усіх зазначених закономірностей Африка відрізняється великою різноманітністю кліматів.

Пояс екваторіального клімату включає значну частину басейну Конго, приблизно між 5° пн. ш. і 5° пд.ш., а також Гвінейське узбережжя до 7—8° пн. ш. У басейні Конго в зв'язку із сильним нагріванням поверхні випадають конвективні дощі напротязі року. У режимі їх ясно виражені два максимуми, пов'язані з найбільш високим положенням сонця. На узбережжі Гвінейської затоки опади пов'язані з пануючими південно-західними вітрами. Високі і рівномірні температури ( + 24, +28°С), велика кількість опадів, що у 1,5—2 рази перевищує випаровування, і висока відносна вологість повітря створює постійне надмірне зволоження. Через такі умови клімат екваторіальної Африки важко переносять не тільки незвичні до нього європейці, але і місцеві жителі.

Субекваторіальний пояс у Північній Африці простягається на північ до 17° пн. ш. У південній півкулі пояс субекваторіального клімату не доходить до Атлантичного океану, а на південь поширюється майже до 20° пд. ш. У літню пору у кожній півкулі панує мусон, що приносить вологе екваторіальне повітря з рясними дощами. Взимку пояс знаходиться під впливом пасату, що приносить сухе тропічне повітря. Це період повної відсутності опадів і дуже низької відносної вологості. Тривалість вологого періоду, річні суми опадів і зволоження в межах поясу змінюються від екватора убік тропіків і в напрямку з заходу на схід. Від екватора до тропіків поступово зменшується тривалість вологого періоду від 10 до двох-трьох місяців. З заходу на схід зменшується кількість опадів у зв'язку з ослабленням мусону. Найбільш посушливі райони з недостатнім зволоженням у межах субекваторіального поясу північної півкулі знаходяться на півострові Сомалі, що закритий від екваторіального мусону Ефіопським нагір'ям, та в північній частині Судану, на границі з тропічним поясом. Температури в субекваторіальних поясах високі протягом більшої частини року, але річні амплітуди більші ніж в екваторіальному поясі. Найжаркіше буває на початку дощового сезону, коли середня температура перевищує + 30°С. Однак навіть у самі прохолодні місяці середня температура не буває нижче +20°С.

Великі простори в Африці, особливо в північній півкулі, мають аридні тропічні клімати. У північній півкулі жаркий сухий тропічний клімат характерний для Сахари. Улітку поверхня Північної Африки сильно нагрівається і туди спрямовується північно-східний пасат, що приносить повітря з відносною вологістю 15 — 30%. У зимовий час над Північною Африкою встановлюється антициклональний режим, отже, протягом усього року умови над Сахарою не сприяють випаданню опадів. Сухість повітря і вкрай мала хмарність у поєднанні з майже повною відсутністю рослинності створюють умови для різких добових коливань температур. Можлива випаровуваність приблизно в 20—25 разів перевищує фактичну випаровуваність.

Вкрай посушливий також клімат узбережжя Червоного моря й Аденської затоки. Північно-східний пасат, що панує взимку, проходячи над Червоним морем, майже не насичується вологою і дає лише небагато опадів навіть на самому узбережжі. Літній мусон, що несе опади в область Судану, перехоплюють західні і південно-західні схили Ефіопського нагір'я, де він залишає величезну кількість вологи. На східне узбережжя він проникає у вигляді фена й опадів не дає. Тому створюються умови, при яких на берегах Червоного моря й Аденської затоки виникли одні із найжаркіших і найсухіших місць на Землі.

У південній півкулі посушливий тропічний клімат характерний для улоговини Калахарі, однак кількість опадів там вища, ніж у Сахарі, завдяки впливу південно-східного пасату, що дує з Індійського океану. Особливо велику кількість опадів цей пасат приносить на узбережжя Мозамбікської протоки і схили Драконових гір.

Для західних окраїн материка в тропічному поясі північної і південної півкуль, де біля берегів позначається вплив атлантичних максимумів, характерний клімат берегових пустель. Пануючі вітри, що дують убік екватора, створюють на поверхні холодні океанічні течії — Бенгельську і Канарську. Охолоджене повітря, що формується на периферії атлантичних максимумів потрапляючи на прогріту поверхню материка, створюють інверсію температури. Повітря, що приходить з океану, містить значну кількість водяної пари, але при інверсії конденсація цих пар не відбувається й опадів випадає дуже мало, хоча відносна вологість повітря велика. Температури низькі (середньомісячні, як правило, нижчі +21°С), і добові амплітуди менш значні, ніж у континентальних пустелях. Дощі в південно-західній частині Африки (пустеля Наміб) випадають навіть рідше, ніж у Сахарі, але зате часто бувають рясні роси і тумани, вологу яких поглинають деякі рослини. Вологість і духоту прибережних пустель людина переносить сутужніше, ніж суху палючу жару континентальної пустелі.

Пояси субтропічних кліматів охоплюють крайню північ і південь Африки. На північному-заході і південному-заході материка виділяються області субтропічного клімату із сухим літом. У цей час окраїни Африки, що лежать у субтропічних широтах, попадають під вплив тропічних антициклонів зі стійким станом атмосфери, високими температурами і відсутністю опадів. У зимовий період панує циклонічна діяльність і випадають опади. Для північного заходу Африки характерні більш значні температурні розходження по сезонах, чим для південного заходу. На узбережжі Середземного моря середня липнева температура досягає +27, +28°С, а середня температура січня +11, +12°С. На Капському узбережжі середня температура найтеплішого місяця не перевищує + 21°С, а найхолоднішого +13, +14°С.

Субтропічний клімат південно-сходу Африки характеризується рівномірним розподілом опадів протягом року. Узимку вони пов'язані з західним переносом, а влітку на південно-східному узбережжі дують вітри з Індійського океану, що залишають значну кількість вологи на східних схилах Драконових гір.