ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

 Географічне вивчення України перебувало в тісному зв'язку з її суспільним і економічним розвитком, його рівень відображає стан географічної науки. Основні етапи історії країни відображаються в спрямуванні географічних досліджень, їх мети й об'єктно-предметного змісту. Згадаймо крилатий вираз випускника Ніжинського ліцею вищих наук М. Гоголя: "Многое в истории обьясняется географией".

Найдавніші географічні описи України збереглися з античних часів. Грецький історик і географ Геродот (484—425 рр. до н. е.) описав природу Північного Причорномор'я. Зокрема визначив великі степові рівнини з родючими ґрунтами, назвав найбільші річки Скіфії — Істр (Дунай), Борисфен (Дніпро), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Буг), Танаїс (Дон), вказав на чистоту води в Борисфені та його рибні багатства. Звернув увагу на холодні зими і дощове літо, зазначив, що скіфи вирощують збіжжя, цибулю, часник, просо, коноплі, значні площі вкриті буйними травами, а на лівобережжі Нижнього Дніпра знаходиться лісиста місцевість — Гілея. Географічні відомості є також у творах Гіппократа (460-377 рр. до н. е.), Страбона (66-20 рр. н. е.), Птолемея (II ст. н. е.). На картах Птолемея була зображена Східна Європа, у тому числі територія України. Описи природи Придніпров'я, Причорномор'я і Криму зустрічаються у вірменських, арабських і персидських авторів VII—IX століть. У трактаті Константина Багряного було описано ріки й озера України.

У літописах часів Київської Русі (X—XII ст.) є важливі відомості про природне середовище і природні багатства її земель. Так, у літопису "Повість временних літ" (1114—1116) є опис Дніпра і його приток, низовин і височин (згадуються гори Щекавиця і Хоревиця), лісів Чернігівщини і Волині, тваринного світу Полісся.

За часів Ярослава Мудрого в збірнику норм права, відомому під назвою "Руська правда", було зафіксовано природоохоронні заходи щодо збереження рідкісних тварин, регламентування полювання.

За наказом князя Данила Галицького (1220-1264) було створено своєрідні заказники в Біловезькій та Цуманській пущах.

Назва "Україна" вперше згадується в Київському літопису (1187) і походження її переважно пов'язують з поняттями "країна", "рідний край".

В інших літописах є записи про засухи, дуже холодні зими, повені, вітровали та рослинний і тваринний світ.

Одну з перших карт Русі склав у 1525 р. італієць Паоло Джовіо. В "Книге Большому Чертежу" (1627) описано Лівобережну Україну і Східне Придніпров'я.

У XIV-XV ст. поряд з розширенням використання території лісостепу розпочалось освоєння причорноморських степів. Особливо важлива роль належала Запорізькій Січі. Ще з кінця XV ст. козаки брали участь в обороні степів. Козаки добре знали особливості режиму Нижнього Дніпра, Дніпровські пороги і плавні, побудову берегів Чорного моря і його течій та погодні умови півдня.

Територія України та її населені пункти були зображені на карті "Чертеж Украинским и Черкасским городам от Москвы до Крыма" (середина XVII ст.).

Важливі історичні, етнографічні та географічні дані вміщує книга французького інженера і картографа Гійома Левассера де Біплана "Опис України" (1650), який працював в Україні в 1630-1648 рр. У книзі подано характеристику Дніпра та інших річок, озер, клімату, флори і фауни України, включаючи Крим. Автор склав кілька карт України в різних масштабах. Книга і карти Г. Боплана тривалий час були основними джерелами з історії та географії України.

Зі створенням першого вищого навчального закладу в Україні — Києво-Могилянської колегії (1632), пізніше академії (1701) — географію почали вивчати як предмет. Це сприяло географічним дослідженням України.

З часів Богдана Хмельницького розширювались географічні відомості про територію України. У період Гетьманщини (XVII-XVIII ст.) універсалами і наказами Богдана Хмельницького регламентувалися використання лісових ресурсів, полювання та рибальство.

Видатний український історик і археолог Д. Яворницький в "Історії запорозьких козаків" за історичними джерелами відновив відомості про клімат, ріки й озера, рослинність часів Запорізької Січі та торкнувся природоохоронних проблем тих часів. У російських джерелах знаходимо дані про ріки, ліси та сільськогосподарські угіддя України.

Наукові дослідження природи України почалися з XVIII ст. Було Проведено перші інструментальні зйомки для складання карт. У 1745 р. було видано атлас Росії, де зображувалась частина території України. При проведенні генерального межування в 70-80-х роках XVIII ст. складено карти Київської, Новоросійської й Азовської губерній. У другій половині XVIII ст. російські академічні експедиції провели вивчення рельєфу, ґрунтів, рослинності та тваринного світу. Учасник цих експедицій академік Д. Зуєв у 1781-1782 рр. описав природу, господарство і населення Лівобережної України, Криворіжжя, Причорномор'я. Перші інструментальні метеорологічні спостереження було розпочато в Харкові (1738) та Києві (1770).

Експедиційні дослідження в Україні проводив академік П. Паллас, у результаті чого було видано "Записки в южные губернии России с 1793 по 1794 гг." у 3 томах, а також "Краткое физическое и топографическое описание Таврической области". Академік І. Гюльденштедт в 1768-1771 рр. керував експедицією з дослідження ґрунтів, рослинності та тваринного світу півдня України. Проводилися описи окремих територій. Так, О. Шафонський створив "Топографічний опис Чернігівського намісництва" (1780). Вже в той час добре розуміли роль географічної освіти в науковій і господарській сферах. Помітною подією стало створення першого в Україні університету в місті Львові (1661).

У Харківському університеті відразу після заснування (1805) було розпочато вивчення кліматичних умов. У Київському університеті, який засновано в 1834 р., фізичну географію було введено в навчальні плани з часу його відкриття.

У 1854-1864 рр. при Київському університеті функціонувала Комісія з географічного, природничо-історичного і статистичного опису губерній Київського навчального округу. При Київському, Новоросійському (Одеському) і Харківському університетах було створено товариство природознавців, які видали низку праць географічного змісту. У 1873 р. в Києві було відкрито Південно-західний відділ Руського географічного товариства, головою якого був Г. Галаган, а правителем справ П. Чубинський (1839-1884), автор слів Державного гімну самостійної України, географ, етнограф, юрист, дослідник. П. Чубинський у 1869—1870 рр. (йому було тільки 30 років!) керував експедицією з етнографічно-статистичного дослідження Південно-Західного краю (Київська, Подільська і Волинська губернії), польського і білоруського Полісся, Північної Бессарабії. У результаті було підготовлено сім томів "Трудов атнографо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования собраны П. Чубинским". Вагомим є внесок П. Чубинського в дослідження Архангельської губернії, Карелії, у розвиток етнографії, економічної географи України. Південно-західний відділ Руського географічного товариства за час його існування (лише три з половиною роки) видав два томи "Записок", в яких було надруковано праці членів товариства М. Драгоманова, В. Антоновича, П. Чубинського, Ф. Волкова. Відділ підготував також до видання твори першого ректора Київського університету М. Максимовича. На жаль, у 1876 р. "по высочайшему повелению" відділ було закрито, а П. Чубинському як "опасному в крае агитатору" заборонено проживати в тодішніх малоросійських губерніях. Варто зазначити, що за тих умов його географічні дослідження були високо оцінені: він був нагороджений золотою і срібною медалями Руського географічного товариства, золотою медаллю Міжнародного етнографічного конгресу в Парижі (1875), Уваровською премією Російської академії наук (1879).

Після скасування кріпосного права з розвитком капіталізму в другій половині XIX ст. зросла потреба в мінерально-сировинних ресурсах, шляхах сполучення, ринках збуту, в освоєнні нових земель. У цей час значно розширилися галузеві природничо-географічні дослідження, зокрема геоморфологічні, кліматичні, гідрогеологічні, ґрунтознавчі та геоботанічні. Виникла потреба в проведенні комплексних природничо-географічних досліджень. У другій половині XIX ст. фізична географія оформилась у самостійну галузь науки.

Одним із її засновників був В. Докучаєв, який у 1888-1894 рр. керував експедиційними дослідженнями в Україні. Він розробив вчення про зональність природи та заклав основи ландшафтознавства і геоекології. В. Докучаєв очолював земські експедиції, які Проводили комплексне вивчення ґрунтів (земель) Полтавщини, лісовтепу Правобережної України, степів Причорномор'я. Йому належить класична праця "Наші степи колись і тепер", якою закладено основи комплексного підходу до вивчення природи степових ландшафтів.

За матеріалами досліджень, які проводили на території України експедиції В. Докучаєва та його соратників (В. Вернадський, Г. Висоцький, Г. Морозов, К. Глінка, Г. Танфільєв та ін.), було сформульовано основні положення і донині найважливіші поняття про природно-історичну зональність, природно-територіальні єднання (комплекси), до складу яких входить людина, результати її діяльності.

Майже одночасно з цим географи, що працювали в Києві та Львові (П. Броунов, Є. Ленц, С. Рудницький) вперше теоретично обґрунтували і розкрили суть об'єкта і предмета географії і, зокрема, сучасної фізичної географії як науки, У вивчення будови надр і рельєфу України значний внесок зробили вчені Геологічного комітету Росії, який було створено в 1882 р. Вони проводили геологічні А геоморфологічні дослідження в Донбасі й ви Волині (О. Карпінський), у Причорномор'ї (М.Соколов), на Волині та Поділлі (В, Ласкарев), Поліссі (П. Тутковський). Вивченню природних умов сприяло промислове освоєння Донецького та Криворізького басейнів. Гідрологи розгорнули систематичні дослідження на Дніпрі, Десні, Прип'яті, Південному Бузі, Дністрі та інших ріках. На Поліссі кілька років працювала Західна експедиція з вивчення й освоєння боліт і перезволожених земель.

Наприкінці XIX ст. в університетах України було створено кафедри географії. У Київському університеті. ЇЇ очолив П.І. Броунов, відомий своїми працями із синоптичної метеорології, земного магнетизму, сільськогосподарської метеорології, автор найкращого на той час "Курсу фізичної географії" (1910). З його ініціативи було створено Придніпровську метеорологічну мережу. Значний внесок у вивчення клімату України зробили О. Воєйков, О. Колосовський, Б. Срезневський, Й. Косоногов.

Кафедру географії в Харківському університеті очолював А.М. Краснов, якому належать важливі фізико-географічні дослідження та описи Лівобережної України й степів Причорномор'я. Багато зробив для розвитку фізичної географії Г. Танфільєв — автор чотиритомної "Географии России, Украины й прилегающих к ним с запада территорий в пределах России, 1914 г.", професор Одеського університету. Він проводив дослідження на Поліссі, в Придніпров'ї і Причорномор'ї та Кримських горах, склав одну з перших схем поділу Європейської Росії на фізико-географічні області.

Західну Україну та Карпати вивчали Є. Ромер і С. Рудницький.

В 1918 р. у Києві було створено Академію наук України, Український геологічний комітет, у 1919 р. — Українське геодезичне управління, у 1921 р. — Гідрометеорологічну службу, які розгорнули масштабні дослідження природних умов і природних ресурсів України.

Академік В. Вернадський (1863-1945) — перший президент Академії наук України, своєю науковою творчістю в галузі природознавства та організаційною діяльністю сприяв розвиткові географічної науки. Вчення Вернадського про біосферу, праці з геохімії та геології мають важливе значення для ландшафтознавства, зокрема геохімії ландшафтів, геоекології та палеогеографії. У праці про геохімічну будову біосфери Землі вчений виділив різні геохори (ландшафти), які мають зональні особливості. Він брав участь у Полтавських експедиціях В. Докучаєва з вивчення ґрунтів, досліджував природу Криму. З ініціативи президента Академії наук було створено Комісію з вивчення природних багатств України під його керівництвом. До її складу ввійшли Г. Висоцький, Б. Лічков, П. Тутковський та ін. При формуванні Академії наук України В. Вернадський залучив до складу академіків-фундаторів географа і геолога П, Тутковського, якого вважав "кращим знатоком неживої природи України", економіко-географа К. Воблого та фітогеографа і ботаніка В. Липського.

У 20-х роках в Академії наук було розгорнуто геоморфологічні та кліматичні дослідження. Розпочалися активні роботи з краєзнавства, науково-методичне керівництво якими здійснювали вчені Академії наук. Експедиційні географічні дослідження проводилися на Поліссі, Поділлі та Придніпров'ї.