Фізична географія розсмотрює Землю яко цілість і єї поверхню з фізичної точки погляду. Коли в математичній географії Землю яко цілість і єї поверхню можна було трактувати разом, то в фізичній географії треба відділити в опрацьованю цілість Землі і єї поверхню. Придивимось найперше тій части фізичної географії, що займаєсь землею яко цілостию.
На думку Ріхтгофена, котрого книжочка п.з. Aufgaben und Methoden der heutigen Geographic.1883. буде на довгий час підставою науково-географічної методики, має географія в цілім своїм обсягу і кожда єї галузь з осібна чотири завдання: 1) морфографічне, 2) гильольогічне, 3) динамічне, 4) генетичне. Морфографічне завданє тикаєсь виду і величини зі всіх розмірах даного географічного явища і єго місцевого становища серед инших явищ, гильольогічне завданє займаєсь материяльною стороною явища (з чого оно материяльно зложене), динамічне завданє відносить ся до сил, які впливають тепер на дане явище і єго переобразовують, вкінци генетичне завданє має причиново пояснити теперішний стан явища, як оно зробилось таким як є.
Має і географія фізична такі чотири завдання, і то таксамо в тій части, де займаєсь землею яко цілостию, як і в тій, де займаєсь єї поверхнею. Однак в тій части фізичної географії, котра бере землю яко цілість, морфографічне завданє є вже розвязане математичною географією, яка вид і величину землі та єї уміщенє в всесьвітних просторах уже основно обробила. (Тому то можна б льогічно вважати математичну географію за частину фізичної, однак трудно згодитись на погляд Гінтера, що значні части математичної географії зачислює до геофізики) а математичній географії, хоч признає самостійність, полишає головною задачию означенє положеня місця на земли).
Остають отже для фізичної географії Землі яко цілости лиш три питаня до розвязаня: гильльогічне, динамічне та генетичне. Ту часть фізичної географії, що дає відповідь на ті три питаня, беручи землю яко цілість, зовем фізикою землі або коротко геофізикою. До геофізики належить передовсім наука про загальний склад земського гльоба, отже про нутро землі, єї ціпку кору (літосферу), єї оболонку водяну (гидросферу) та оболонку воздушну (атмосферу). Питомий тягар цілої земскої кулі і поодиноких єї частий, загальний склад трьох оболонок земского нутра, всі сили, які пульсують в гльобі земскім на єго поверхни, отже внутрішне тепло землі, земский магнетизм і електричні сили нашого гльоба, все те належить до геофізики. Крім того належить ту зачислити історию розвитку землі яко цілости.
По тім визначеню завдань геофізики яко сеї части фізичної географії, що займаєсь землею яко цілистию, приходими до дуже актуального тепер питаня: яке є відношенє геофізики до инших природних наук, а також до инших галузий фізичної географії. Нині є дуже много географів, що ставлять геофізику зовсім поза географією і хотілиб з неї зробити науку зовсім окрему. Оно правда, що так як нині річи стоять, більше управляють геофізику астрономи, фізики, навіть геольоги, як географи. Однак не треба забувати, що був час, коли властива фізична географія стояла в цілости поза межами географії, а прецінь нині становить найбільш інтегральну єї часть. Так думаю буде невдовзі і з геофізикою. Нині географи не дуже до неї беруть ся, бо мають в більшости геольогічне, а не фізично математичне образованє, так само як перед тим не брались до фізичної географії взагалі, бо мали образованє лиш гуманістичне. Геофізику вяже з географією цілковита спільність предмету, підчас коли до астрономії є відношенє значно дальше і загальнійше, а геольогія яко специяльна наука про літосферу стикаєсь з геофізикою на значно меншім просторі як географія. Тому то не вагувавбим ся за Вундтом причисляти геофізику в цілости до географії.
Предмет геофізики є географічний, іменно Земля в цілости, метода праці є фізично-математична. Ось тут і лежить причина, що нинішні географи в значній мірі страхають ся втягнути геофізику в канон географії. Однак суть знаки, що та окремішність геофізики буде лиш недовга. Прогалина, що ділить єї єще тепер від тіснійше понятої фізичної географії, буде що раз більше виповнятись. Бо пр. нині океанографія та кліматольогія безспірно належать до географії. А обі ті галузи географії фізичної властивої суть в так тісній звязи з двома частями геофізики, а то з гідрольогією і метеорольогією, що розділ є майже зовсім неможливий. Чим дальше географія фізична земскої поверхні поступає і розвиваєсь, тим більше відчуваєсь потреба відносити поодинокі явища природні на земскій поверхни до цілости землі, тим більше тіснійша фізична географія зближаєсь до геофізики і зливаєсь з нею в одну науку.
Геофізикою зовем отже ту часть фізичної географії, що займаєсь Землею, яко цілистию. До неї належать яко головні інтегральні части: фізика земскої кори та нутра, метеорольогія, земский магнетизм і гидрольогія.
Натомість ту часть фізичної географії, що займаєсь земскою поверхнею, зовем фізичною географією в тіснійшім значіню, або як инші кажуть фізикальною. Та галузь географії є властиво осередком, центральною і найважнійшою частию цілої географічної науки. Поверхня Землі се найбільш питома область географії, жадна инша наука сеї области єї відобрати не може.
Заки приступимо до близшого пізнаня завдань властивої фізичної географії, мусимо близше застановитись, що треба розуміти під земскою поверхнею. Ріхтгофен дав в висше згаданій розвідці на те питанє основну відповідь. Є три поверхні землі: 1) математична поверхня земскої кори (літосфери), 2) поверхня літосфери разом з поверхнею вод, що єї заглубленя виповняють (та поверхня є підставою, на котрій спочиває атмосфера) і 3) внїшна поверхня атмосферної оболонки (недоступна впрочім нашим дослідам).Отже географія займаєсь всім тим, що лежить межи тими трема верхнями. Географічна поверхня Землі є отже материяльною поверхнею, що обіймає верхні верстви літосфери, цілу гидросферу і атмосферу. Розміщенє ріжних природних явищ на тій поверхни є найголовнішим предметом фізичної географії, а як на тепер то географії взагалі. Три головні елементи входять отже по новійшим поглядам в поверхню землі: суша, вода і воздух — для того і фізичну географію ділимо звичайно на три части: науку про сталу поверхню земскої кори (з.н. орольогію), океанографію і кліматольогію.
Які суть завдання географії зглядом поверхні землі яко предмету, вперве (як вже згадано) докладно вказав Ріхтгофен. Ті чотири завданя, які він поставив географії, мусять бути ві всіх трех частях фізичної географії осібно розвязані. Перше завданє є морфографічне. Ту займаєсь фізична географія розкладом моря і суші на земскій поверхні, їх взаїмними відношенями та розмірами. Міра і число се найголовнійші помічники географа в тій части єго науки. Так само морфографічно треба представити різьбу земскої поверхні — розміщенє гір, низовин, височин, морских глубин, близші розсліди позему океану в ріжних єго частях і т.н.
Коли морфологічне завданє оберталось коло розміщенє і зверхньої форми географічних явищ, гильольогічне завданє тикаєсь материяльної сторони тих явищ і питає, що они є по своїй природі. У явищ кліматичних та океанічних відповідь на се питанє при помочи фізичних та хемічних даних і інструментів є легка. Материялом явищ кліматичних є воздух — в своїм складі всюди досить рівний. Нерівно труднійша справа з формами і явищами ціпкої земскої кори при єї великій ріжнородности. Ту ходить о означенє складу верхньої верстви земскої кори, не лиш загального але специяльного в кождім місци. "Самі форми поверхні землі суть мертві, ростини, зьвірята і люди не живуть на математичній, а на фізичній поверхни” каже Ріхтгофен зовсім справедливо.
Щоби розвязати гильольогічне завданє, о скілько воно відносить ся до поверхні ціпкої земскої кори, входить географія фізична в царину, яку упраляє геольогія. Позаяк відносини географії з геольогією суть тіснійші, як зякою небудь иншою наукою, тож мусимо їх ту близше розглянути. Геольогія се наука про ціпку кору Землі, а єї головна ціль пізнанє істориї розвитку Землі. Щоб осягнути ту ціль, мусить геольогія пізнати: 1) материяльний склад ріжних скельних пород, які творять земску кору (петрографія), 2) їх уложенє в верстви та маси і положенє тих верст (тектоніка; петрографічна і тектонічна часть творять разом фізикографічну геольогію); 3) ті динамічні явища, що творять, переобразовують нові геольогічні відложеня, а переміщують вже єствуючі (динамічна геольогія), 4) в кінци історию розвитку землі і вік поодиноких верств при помочи палєонтольлгії, себто науки про органічні єства минулих епох (історична геольогія в двох частях: гегонія і стратиграфія).
Всі галузи геольогії суть для географа дуже важні і помічні. При розвязці свого гильольогічного завданя бере фізична географія від петрографії відомости про природні питоменности ріжних скельних пород, що складають земску поверхню. Тектоніка краю, себто уложенє геольогічних верств є для поверхні єго дуже важна, а для ліпшого єї зрозуміння потреба знати також стратиграфію себто зглядний геольогічний вік поодиноких верств. Хто географію хоче управляти, мусить отже грунтовно присвоїти собі геольогію, бо без неї не порозуміє нинішної земскої поверхні. І то не лиш результати геольогічних дослідів треба собі присвоїти, географ мусить мати настілько геольогічних відомостий, щоби міг в потребі сам розслідити будову і склад земскої кори. Однак не повинен географ забувати, що цілию єго є розслідженє земскої поверхні. Для того мусить він розсліджувати геольогічні явища о стілько, о скілько они суть в звязи з формами поверхні Землі.
Вже при розсліджуваню материяльного складу земскої поверхні можна на кождім кроці замітити, що она не є чимось постійним, а змінялась протягом часу і тепер підлягає безперервним змінам. Щоби отже науково опрацювати земску поверхню, мусить географія розслідити ті сили, що єї переобразовують. З сего виростає для фізичної географії третє зряду завданє динамічне. Найважнійша група сил, які географія мусить розслідити, вяжесь з відносинами землі до сонця. Другорядні сили, се внутрішні сили землі яко цілисти, єї кори, гидро і атмосфери. Географ розсмотрює їх єство, взаїмні відносини та впливи їх діяльности на земску поверхню.
Динамічна часть фізичної географії є щось до свого предмету зовсім тотожна з динамічною геольогією. Всі ті сили, що впливають на земску поверхню, мають також велике значінє для літосфери, бо єї переобразовують і пособляють твореню нових відложень. Ту бачимо цілу одну велику область по нинішному стану річий спільну двом наукам: геольогії і географії. Однак льогічно беручи, динаміка суші, моря і атмосфери належить радше до географії, як до геольогії. Геольогія розсліджує сили, які переобразовують земску поверхню, лиш щоб зрозуміти історию розвитку земскої кори. Ті розсліди є отже для геольогії лиш средством до ціли — для географії они є цілию, бо географія розсліджує не лиш математичну, а фізичну поверхню землі і всі явища, які в ній відбувають ся не тілько з огляду на їх значінє для поверхні земскої кори, але розсмотрює їх для них самих. Був правда час, коли динаміка суші і моря управлялась виключно геольогами (часи ріттерівські), томуж географам і пізнійше відмовлювано компетенциї в тій галузи науки. Тепер стан річий змінивсь — динамікою займають ся більше географи як геольоги.
Вже динамічне питанє вправджує час яко географічний елємент. Ріжні сили природи дїлають в часі і протягом часу они викликають на поверхни землі ріжні зміни. Географ мусить також звернути увагу на ті зміни, щоби порозуміти, в який спосіб повстав нинішній стан земскої поверхні. В той спосіб виростає для фізичної географії четверте завданє — генетичне.
Те завданє так само як три попередні обіймає кождий предмет і кожде явище на поверхні землі. В нинішних часах, коли всі природні науки поступають від систематики до генетики і в географії також генетичне питанє стало найважливішим зі всіх і стоїть тепер в центрі географічних інтересів. Нинішна географія мусить описати не лиш зверхний вид і склад якогось географічного явища та сили, які на него впливають і єго переобразовують, але ставить собі питанє "для чого?” і розсліджує причини, яким завдячує дане явище своє єствованє і природу.
Аби пояснити генезу явища, мусить географія сягнути в зад і зустрічаєсь знов з геольогією — тим разом з геольогією історичною, яко істориєю розвитку землі. Розмежити в тій области географію від геольогії є майже неможливе. Ріхтгофен подає однак дуже добру критерию. "Географічні досліди начинають ся від того часу, коли зверхний вид краю вперве став з грубша таким як є нині”. (Т.є. в послідне виринув з під морских филь — думаю). Властиво однак є розділюванє геольогії і географії в тім місци для обох наук шкідливе, бо на тім поли можуть собі обі науки віддати найбільші услуги.
Розсмотрюючи єство географії найшлисьмо і обговорили дотепер дві головні єї галузи: географію математичну, що розслїджує землю яко цілість з математичного огляду і географію фізичну, що займаєсь землею з фізичного боку. Фізична географія ділить ся на дві части: геофізику, що бере землю яко цілість і властиву фізичну географію, що досліджує земску поверхню.
Однак як зазначено було при вступнім обговорюваню єства географії, она має розслідити і предствити нетілько землю яко одиницю для себе, але також і все те, що на ній находить ся. А на земскій поверхни бачим не лиш елементарні аноргаїчні явища, а також єства органічні — рослини, звірята і людий. Аби отже докладно виповнити своє завданє — всесторонного опису землі — мусить географія займатись і тими органічними єствами, що замешкують нашу землю. В той спосіб прибувають до математичної та фізичної географії ще дві головні галузи: географія біольогічна (инакше географія ростин і звірят) і антропогеографія (географія чоловіка, історична або культурна).
Біольогічна географія учить про розміщенє органічних єств на земскій поверхні. Після двох органічних царств ділимо єї на географію ростин (фитогеографію) і географію зьвірят (зоогеографію). Зовсім природно, що помічними науками сеї галузи географії суть загальна біольогія, ботаніка і зоольогія та палєонтольогія. Самозрозуміло є також, що в тій галузи географічної науки працювали, працюють будуть готовно зоольоги та ботаніки а значно менше географи, хоч пр. основателем фитогеографії є географ Гумбольдт. Для того то і гильольогічне питанє в тій области полишає географія зоольогії і ботаніці, мусить ся однак добре запізнати з всіма важнійшими та характеристичними типами. Натомість належить до географії ростин наука про формациї ростинні і їх географічне розміщенє, про розміщенє ростин в горизонтальнім і вертикальнім напрямі і ботанічні области землі (питанє морфографічне); впливи клімату і почви, мандрівок ростин і чоловіка (питанє динамічне); вкінци істория ботанічних країн (питанє генетичне). Географія зьвірять анальогічно розсліджує географічне розміщенє зьвірять і зоольогічні области, впливи клімату, рістні і чоловіка, мандрівки зьвірів а вкінци історию розвитку зоольогічних областий.
Географія ростин і зьвірят хоч по свому предмету дуже важна і має високі ціли, то все таки она є може найменше самостійною галузию географічної науки. Натомість географія чоловіка ще в старинних часах стала дуже визначною галузию географії, а в найновіших часах вспіла так виробити свої методи, що треба єї нині вважати одною з найважнійших і найбільше розвинених частий нашої науки.
Антропогеографія розсліджує причинові відносини чоловіка до всіх головних географічних явищ: до ціпкої поверхні, вод, атмосфери, ростинного і зьвіринного сьвіта. Згаданих пять природних царств остають між собою в дуже тісних взаєминах, впливають на шесте царство — люство — дуже сильно.
Чоловік є живучим єством і є яко такий предметом дослідів наук природних. Томуто і єго географічні відносини моглиб входити до біольогічної географії. А однак, хотяй се добре знаємо, то прецінь посьвячаємо чоловікови цілу одну частину географії. І є до сего важні причини. Чоловік не є так зависимий від природних чинників, як ростина або зьвіри. Рослина прикріплена до місця зависить вповні від клімату і почви. Великі зміни в тих елиментах суть для неї погубні. Лиш протягом віків приноровилась ростина до змінених зверхних обставин і виробляє в собі органічні зміни, щоб від виїшних невзгодин ся і серед даних обставин як найліпше вегетувати. Зьвіри, хоч також зависиме від ріжних природних обставин, відріжнюєсь від ростин передовсім своєю здібностию до руху, а далі тим, що єго душа є в противність ростинній душі сцентралізована і має якийсь інтеллєкт і волю. (Звичайно се зовуть "інстинктом”). Томуто мають зьвірята крім тих средств охорони, які є в самім організмі, ще і инші, які їх дещо визволюють з під невмолимих сил природи. Зьвірята будують собі нори і гнізда та відбувають мандрівки.
Чоловік зі всіх земских єств найвисше психічно зорганізований і полишає так далеко поза собою иньші органічні єства, що заслуговує на се, аби географія присьвятила єму осібну свою галузь. В теперішнім своїм стані є чоловік з всіх органічних творів може найменше захищений від неприязних впливів природи. Але він сотворив собі своїм розумом і сьвідою ціли волею ріжні середники до борби о єствованє а то: мешканє, одінє, знаряди, оружє і т.н. Ту є друга причина окремішности антропогеографії. Але без сумніву найважнійша причина сеї окремішности і великої ваги антропогеографії лежить в тім, що чоловік через свою культуру здобув собі володіюче становище на земли. Він не тілько визволюєсь від впливів природи, але і впливає на ню, змушує єї своєю працею давати продукти, які для чоловіка потрібні, а злучившись в більші організми потрафляє нераз зовсім змінити природу ріжних країв. Чоловік будує межиморскі канали, мости через ріки, регулює їх, творить або осушує озера, нищить ліси, то знов їх розводить, накликує на край пустиню, то знов боре ся успішно з нею і т.н.
Та велика роля, яку відіграває чоловік на поверхні землі, запевнювала єму завсігди і запевнює дотепер визначне місце в географії. При істориї розвитку методики географії показує ся оно найліпше, як сильно надили до себе географів ті проблеми географічної науки, що вяжуть ся з чоловіком і єго ділами. Бачилисьмо, що доперва найновіші часи розвитку географії научили, що треба розсліджувати землю для неї самої, а не лиш яко мешканє чоловіка. Правда, що причиною сего припізненя були в значній мірі клясичні традиції, з під котрих трудно було визволитись географії, але була і инша глубша причина. На мою думку вік девятьнайцятий є дуже важною хвилею в розвитку науки взагалі. Людство находилось дотепер в молодечій стадиї свого наукового розвитку, під дуже сильним впливом клясичної старини. Томуто чоловік і єго діла стояли дотепер в центрі всего, томуто гуманістичні науки верховодили над природними. Доперва в девятьнайцятім віці людство поступило і доспіло на стілько, щоби займатись не тільки собою і тим, що для него має вартість, але без огляду на себе приступити до пізнаня єства всего того, що нас окружає. Для того в XIX віці науки природні зачинають брати верх над гуманістичними і роблять великанські поступи, а і географія дістає вперве науковий характер.
Як тільки послідувала реформа географії в природописнім напрямі, явилась межи географами сильна течія, що в повній противуположности до Ріттера жадала, аби чоловіка зовсім виелімінувати з географії. Нині ніхто про се не думає, відколи Рацель і Кірхгофф специзували докладно основи методики антропогеографії. Я вже зазначив пару причин, для яких чоловік і єго діла мусять належати до географії. Але знов з другої сторони треба застеречись, мовбито з сего втяганя чоловіка до географії виходив який то дуалістичний характер нашої науки. За таким дуалізмом висказуєсь Г. Вагнер, автор одного з найліпших академічних підручників географії і добачує єго в тім, що не тілько в антропогеографії, але і ві всіх инших ділах географії все пробиваєсь наперед питанє, чи се або те пожиточне або шкідливе для чоловіка. "Як довго росходить ся при виборі материялу о вартість для чоловіка, так довго географія не позбудесь свого дуалістичного характера”. Географія після Вагнера учить з одної сторони про землю яко своєрідну одиницю в природі, з другої сторони розсмотрює єї яко місце замешканя чоловіка.
Таке становище Вагнера, хоч може сповидно оправдане історичним розвитком нашої науки (nb як єго Вагнер понимає), в дійсности він фактично, ані льогічно не є оправдане. Нинішна наукова географічна література розсліджує краї і поодинокі групи явищ для них самих, а не лиш о скілько они варті для чоловіка. Дальше треба памятати, що всі науки, які йно знаєм, є витворені не ким иншим, а самими людьми і длятого в кождій з них чи в фізиці, чи в астрономії, чи в хемії всюди оцінюють много річий з огляду на їх вартість для чоловіка. Йдучи льогічно за Вагнером требаби пр. фізиці також признати дуалістичний характер, бож прецінь і в ній узглядюєсь вартість річий для чоловіка, з неї люди довідують ся про сили природи, отже й машини, прилади і т.д.
Не можна отже заводити в географії дуалізму длятого тілько, що належить до неї і чоловік. Чоловік є також частиною природи і привязаний до землі так сильно, що розділити єго від неї, ставляючи єго гейби понад природою, булоби дурним та зарозумілим антропоцентризмом. Географія займаючись чоловіком, побудує поміст між природними а гуманістичними науками лиш тоді, коли признаємо єї одноцільність. Колиж введемо в ню дуалізм, то она тої своєї задачі ніколи не сповнить і сама потерпить, стративши внутрішнє єдиньство.
Короткий огляд завдань антропогеографії найліпше нас пересвідчить, як сильна є органічна звязь, що єї лучить з иншими частями географії. Передовсім маєм в географії чоловіка ті самі чотири точки погляду, як і в инших частях географії.
З першої точки погляду (морфографічної) розліджує антропогеографія розміщенє чоловіка по земскій поверхни, отже границі вселенної і число людий на земли. Порівнянє простору і скількости населеня дає густоту населеня. Антропогеографія досліджує тепер, як те населенє на земскій поверхни, отже положенє держав, міст, сіл і т.д. і розсмотрює зависимість густоти населеня та людских осель від природних условин краю: від поземного розвитку, плястики почви, навідненя і т.и. Дальше належать до сеї частини антропогеографії форми і фізиогномія людських селитьб.
Гильльогічна точка погляду заставляє антропогеографію розсліджувати людство з огляду на єго материяльний склад. Она полишає що правда розслідженє природи чоловіка яко одиниці анатомії і психольогії, досліди фізично-психічних прикмет ріжних рас, народів та племен антропольогії і етнольогії, мови і нарічя, порівнуючій фільології, промисл і торговлю економії, держави статистиці і т.д. Але всі ті квалітативні сторони цілого людства і єго частий, чоловіка і єго частий, чоловіка і єго діл дають антропогеографії множество точок погляду і категорий до простірного угрупованя людий в відношеню до земскої поверхни і пятьох инших природних царств. Головною задачию гильольогічної антропогеографії є дослідженє простірного розміщенє людий з огляду на згадані гильольогичні категорії. Передовсім отже належить до неї розміщенє на поверхні землі рас, народів, племен і ще менших збірних одиниць людства з огляду на їх етнольогічні і лінгвістичні прикмети. Дальше розсмотрює та часть антропогеографії ріжні ступені культури людства в їх географічнім розміщеню, ту безконечну ріжнородність форм єствованя чоловіка (географія культури). Вкінци займаєсь ту антропогеографія політичними організмами себто державами в їх відносинах до земскої поверхні (географія політична).
Відносини між чоловіком а земскою поверхнею, на котрій живе підлягають постійно великим, хоч звичайно повільним змінам. Ті сили, які впливають переобразовуючо на відносини чоловіка до природи, мусить розслідити динамічна часть антропогеографії. Она стараєсь винайти причинову звязь між природою краю, а побутом людий, що єго замешкують і пояснити, чому люди так а не инакше розміщені по поверхні землі. Природа краю від найдавнійших часів впливала сильно на людий. Ріжний розклад середників поживи і инших природних богатств викликував від найдавнійших часів мандрівки людий, обхід та торговлю, зміни в природі, часто і самим чоловіком спричинені, змушували до пересувань центрів населеня протягом віків, корисне географічне положенє впливало звичайно на скорший розвиток культури, або деяких єї галузей та ратувало дуже часто народи від наконечної погуби і т.п. З другої сторони чоловік іменнож від часу осягненя висшої культури, сильно впливав на природу, а і відносини між поодинокими групами людства мали для розміщеня людий на поверхні землі велике значінє. Динамічна антропогеографія студіює всі ті сили, яким підлягають відносини чоловіка до природи і єго розміщенє на земли. До сеї галузи географії чоловіка треба отже зачислити географію продуктів, обходу (комунікациї ) і географію промислу та торгівлі. Четверта точка погляду, з якої виходить нинішна антропогеографія, є генетична. Генетична часть антропогеографії має нам пояснити, в який спосіб нинішні відносини чоловіка до землі стали такими, як є. І як в своїй генетичній части фізична географія війшла в близкий контакт з істориєю розвитку землі, себто геольогією, так і географія чоловіка мусить в генетичній своїй части війти в найтіснійшу звязь з істориєю розвитку людства і то не тілько з істориєю але і з передісторичною археольогією і відповідними частями етнольогії і антропольогії. Ограничуватись на самій істориї не є можливе для географії, а то з причини, що істория обнимає лиш малу часть розвитку людства і обмежуєсь лиш на деякі народи Старого Сьвіта. Географія чоловіка мусить обіймати все людство землі і длятого собі шукати опори на науках, що узгляднюють розвиток людий в добі передісторичній і займають ся також всіма народами низшої культури. Мимо того усталилась для генетичної антропогеографії назва географії історичної. Географія історична бере зі своїх помічних наук дані до істориї розвитку людства чи якоїсь єго части і пояснює сей розвиток о скілько він в звязи з фізично-географічними прикметами краю. Притім є єї другою важною задачею розвинути історично відносини чоловіка до природи краю, як розвивалась управа почви, годівля худоби, гірництво і т.и., як нищено ліси, осушувано багна, регульовано ріки і ірриговано землю, будовано дороги, розвивано мореплавство, вкінци як розвивав ся обхід, торговля, промисл і т.и. Притім завсігдки вважати треба історичному географови на головну ціль географії; розслід взаємин почви, воздуха, води, ростин, зьвірят і чоловіка з огляду на земску поверхню, бо інакше легко мож навіть несьвідомо відбічи далеко від географії і заступитись в історию. Та сама небезпека в далеко більшім розмірі грозить антропогеографови, коли бересь до третої групи завдань своєї науки, до групи питань, які дотикають відносин духової культури чоловіка до природи краю, де мешкає. До тих проблемів забирались ріжні географи вже в старинности, доказуючи, що той або сей край надававсь більш до розвитку висшого духовного життя як инші, що клімат і природні відносини краю так або инакше впливають на духову питомість даного народа і т.д. Однак нинішна географія, хоч і як широко собі зачеркнула границі, мусить від тих проблемів посторонитись, бо ту географічні фактори прямо никнуть в порівнаню з кількостию і вагою географічних. Історик, фільозоф, фільолог могуть з далеко більшим правом братись до проблемів звязи природи краю з духовою культурою, як географ. Ту і лежить границя антропогеографії а і географії взагалі.
Тепер ще пару слів про помічні науки антропогеографії. Головно ходилоби ту о відносини географії до статистики, антропо- і етнольогії, археольогії та істориї. Нині ніхто не сумніваєсь що, пр. статистика є зовсім окремою наукою і до географії не належить. Таксамо окремі науки суть антропольогія і етнольогія, хотяй до недавна географічні підручники були переладовані статистичним і етнольогічним материялом. Ті всі науки суть що правда помічними для географії і мають з нею в деяких своїх частях спільний предмет і материял, але географ 1) може єго собі сам навіть з першого джерела збирати 2) групує сей материял з географічної точки погляду. "Географія не може бути й думати, щоби представляти цілу внїшну і внутрішну організацію держав, бо се належить до статистики, ані розсліджувати тілесні і духовні ріжниці народів та розвиток їх духового і товариского житя. Географія мусить вдоволятись розслідом простірних відносин держав і народів і їх звязи з природою земскої поверхні” (Геттнер).
Відносини антропогеографії до істориї суть подібні, як фізичної географії до геольогії, хоч далеко не так важні. Істория є помічною наукою географії лиш в генетичній части антропогеографії, а на оборот географія є помічною наукою істориї також не дуже для неї важною; бо лиш найзагальнійші дані географічного опису якогось краю мають примінене в істориї. Впрочім не вяжуть істориї з географією жадні звязи, ані річеві ані методичні. Нема жадного наукового географа ані історика, який би ся инакше на відносини між тими двома науками задивлював. Тим дивовижнійшою видаєть ся ретроградність наших плянів іспитових приписів, що лучать дві галузи науки так ріжні між собою. Після нинішного стану науки географія є чисто природною наукою і стоїть в тісній звязи лиш з иньшими природними науками а в досить далекій і менче важній з істориєю.
Рівночасно однак мусить всякий географ призначити, що генетична часть антропогеографії носить досить справедливу назву історичної географії. Істория є ту дуже важною помічною наукою — без цілковитого опанованя історичної критики джерел та чисто історичних даних всяка робота в історичній географії не можлива. Тому то працювали і працюють в тій части географії головно історики, однак зазначити належить, що лиш тоді они могуть належито сповнити своє завданє, коли собі присвоять географічні методи дослідів і представленя. Бо є віддавна знаною тезою, що природа краю має на історичний розвиток народу, що єго замешкує, часом великий вплив. Нарід є дуже тісними узлами звязаний зі своїм рідним краєм і та звязь виступає в деяких фазах історичного життя дуже сильно.
Для географа є впрочім історична географія менче важною цариною, бо головний інтерес при праці над нею є історичний, так що є сумніви, чи взагалі єї до географії зачислити. Історична географія і є заразом одинокою частиною географії взагалі, що моглаб бути вважана за науку гуманістичну, а не природну. В виду сего трудно лиш з нагоди єствованя т.н. історичної географії вводити в цілу велику географічну науку який то дуалізм, або щось часто роблять грубі ігноранти, цілу географію зачисляти до історичних наук.