Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія України [ Додати статтю ]

Фізико-географічні області лісостепової зони. Ч.4.

Південно-Придніпровська височинна область

Південно-придніпровська підвищена область Знаходиться в південній частині лісостепової зони на межиріччі Дніпро — Південний Буг, охоплює північну частину Кіровоградської області, вузькі смуги Черкаської й Одеської областей.

Особливості геолого-геоморфологічної будови визначаються положенням області в центральній частині Українського щита. У річкових долинах, глибоких балках відслонюються інтрузивні породи гарнокитового, кіровоградсько-житомирського, дніпровсько-токівського, коростенського та інших комплексів, також метаморфічні гнейси, кристалічні сланці та ін. На нерівній поверхні докембрійського фундаменту є невеликі пасма, вали, прогини, тектонічні тріщини. Цікава закладена в гранітах і гнейсах Бовтишська структура округлої форми з концентричною будовою, подібною до метеоритних кратерів.

Докембрійський фундамент перекритий товщею палеогенових, неогенових і антропогенових осадових відкладів потужністю від декількох метрів до 100-120 м, інколи до 500 м. Зниження заповнені піщано-глинистими і буро-вугільними відкладами бучацького ярусу. Вище залягають київський мергель, харківські зеленуваті піски з глауконітом, полтавські піски. Ці породи майже повсюдно перекриті товщею строкатих і червоно-бурих глин. Антропоген представлений лесовими відкладами, у північно-східній частині області — моренними суглинками, в річкових долинах і балках — давнім і сучасним алювієм. Абсолютні висоти на вододілах перевищують 200 м, максимальні — 265 м, мінімальні спостерігаються в заплавах річок Дніпро (57-70 м) і Південний Буг (74-87 м). Амплітуда висот змінюється від 155-170 м у західній частині до 175-190 м у східній, що свідчить про велике ерозійне розчленування поверхні.

Густота яружно-балкової мережі становить 1 км/км2. У рельєфі виділяються вузькі звивисті вододіли, порізані глибокими ярами схили долин і балок. На захід від Інгуло-Тясминського вододілу глибина врізу долин зменшується до 60 м, а густота розчленування — до 0,5 км/км2. Вододільні рівнини стають більш широкими і менш хвилястими. Річкові долини частіше врізані в докембрійський фундамент. Спостерігаються розширені озероподібні й вузькі каньйоноподібні ділянки долин. Розширення долин пов'язане зі зниженнями в докембрійському фундаменті, заповнені товщею осадових порід. Тут ширина долини дорівнює 1,4 км, заплава широка, схили пологі, терасовані; на вузьких ділянках — круті скелясті схили, захаращена валунами заплава, перекати і пороги в руслі. Добре виражені в рельєфі так звані мертві прохідні долини стоку льодовикових вод, які пересікають вододіли в меридіональному і широтному напрямках.

Випадання літніх опадів має зливовий характер, що сприяє інтенсивному поверхневому стоку, змиву ґрунтів, розвиткові процесів ерозії. На відміну від північних і західних лісостепових областей, ця область зазнає засух і суховіїв. Засушливі періоди тривалістю до 30 днів і більше бувають весною і в другій половині літа, частіше повторюються в південно-східній частині області.

Характерна досить велика густота річкової мережі (0,25-0,37 км/км2). Вздовж північно-східного кордону області протікає ріка Дніпро, південно-західного — ріка Південний Буг, на території течуть річки Синюха, Гірський і Гнилий Тікичі, Синиця, Ятрань, Велика Вись, Сухий Ташлик, Тясмин, Цибульник, тут беруть початок річки Інгул та Інгулець.

Основні ґрунтоутворюючі породи — суглинки середні й важкі, які змінюються глинами, пісками, продуктами вивітрювання докембрійських та інших корінних порід на крутих схилах. У долинах річок і днищах балок ґрунти формуються на піщано-мулуватому алювії, алювіальних пісках і делювіальних гумусованих відкладах. Тому ґрунтовий покрив має значну строкатість: у ньому поєднуються типові чорноземи з опід золеними.

На розчленованих ділянках під лісовою рослинністю розвинуті сірі й темно-сірі опідзолені ґрунти або опідзолені чорноземи. Вони становлять близько 30 % території.

Природна рослинність збереглась мало. Ліси і чагарники займають близько 10 % площі області. Більш залісена східна частина (14 %), де знаходяться великі лісові масиви — Чорний ліс, Чутянський, Нерубаївський, Матвіївський та ін. Менше залісена західна частина (9-10 %), але й тут збереглись великі ліси — Голочанський, Зелена Брама та ін. У середній частині області є невеликі лісові масиви — Аникиївський, Тишківський, Шляхівський. Лісові масиви дуже розчленовані ярами і балками. Великі площі займають вододільні ліси, особливо у східній і західній частинах області. Це свіжі діброви (чорнолісся), у яких переважають дуб, ясен, в'яз, сухі діброви з дубом, кленом, липою. У них розвинений підлісок із ліщини. бересклета, калини, крушини, терену. На схилах долин і балок ну стрічаються чагарники з терену, крушини, глоду і шипшини, а в заплавах рік — зарості верби, осики, груші, яблуні, ясена, чорної вільхи. До них прилягають лучні степи, які використовують як вигони і пасовища (7 % площі області). Річкові заплави і днища балок зайняті лучною і болотною рослинністю (до 3 % території області). Рілля становить більш як 70 % від загальної площі земельних угідь.

Поверхня рівнинно-височинних просторів між річками Південний Буг, Синиця, Синюха, Ятрань має абсолютні висоти від 200 до 265 м. Долини річок заглиблюються до 60-80 м, середня густота долинно-балкової мережі становить 0,50—0,75 км/км2.

У ландшафтній структурі області поєднуються вододільні слабохвилясті місцевості з чорноземами типовими, сильно хвилясті місцевості з чорноземами опідзоленими і темно-сірими лісовими ґрунтами. Вони мають незначні ухили і є орними землями високої потенційної продуктивності. Схили вододільних рівнин, річкових долин та балок порізані ярами. У схилах долин відслонюються кристалічні породи. Яружно-балкові місцевості мають еродовані світло-сірі та сірі лісові ґрунти під лісами і чагарниками; поширені також чорноземи середньо- і сильнозмиті під лучними степами. Використовують як вигони і пасовиська, ліси і чагарники, частково під сади та ін.

Невеликі площі займають заплавні й терасові місцевості. Надзаплавні тераси з чорноземами типовими малогумусними на лесових середньосуглинкових породах є продуктивними сільськогосподарськими угіддями, використовуються як орні землі, для садівництва і лісівництва. Перші надзаплавні тераси складені давньоалювіальними, піщаними і супіщаними відкладами, на яких сформувалися дерново-слабопідзолисті ґрунти, фрагментарне збереглися дубово-соснові лісові насадження.

У басейнах лівих приток річки Синюхи — Велика Вись, Сухий Ташлик — і на межиріччі верхів'їв річок Інгул і Тясмин максимальні висоти становлять 236 м, при цьому глибина врізу річкових русел сягає 40-60 м. Тут переважають вододільні слабохвилясті місцевості з чорноземами типовими середньо- і важкосуглинистими, з гумусовим горизонтом 100-130 см. Серед них наявні невеликі ареали темно-сірих лісових ґрунтів і чорноземів опідзолених.

Ці місцевості є високопродуктивними орними землями, лісовими угіддями. На межиріччях Інгул — Мокрий Ташлик, між Болтишкою і Крутояркою в ландшафтній структурі виділяються місцевості прохідних, вироблених льодовиковими водами долин. Вони мають пологі схили, днища їх плоскі, використовуються як орні землі, пасовища, зайняті лісовими угіддями.

На просторі між Інгуло-Тясминським вододілом на заході й дніпровською долиною на північному сході утворилися долини річок Інгулець, Тясмин, Цибульник. Характерним є вріз їхніх долин у височину на 100—150 м і розчленування ними території на численні вододільні ділянки, обмежовані звивистими схилами. Помітним є вододільний простір між річками Тясмин, Цибульник, Омельник (притоками Дніпра) та притоками верхнього Інгульця.

Значна потужність пухких відкладів, велика глибина місцевого базису ерозії в 65—70 м сприяли утворенню мережі глибоких долин, балок, ярів. Про це свідчить густота яружно-балкових комплексів — більше 1 км/км2. Схили вододільних рівнин, долин та балок порізані глибокими розгалуженнями ярів. На схилах річкових долин Дніпра, Тясмину, Цибульника, Омельника утворилися численні відторженці, куполоподібні великі горби, які називають "горами". В рельєфі виражені давні льодовикові прохідні долини.

Вони пересікають вододіли сучасних річок з протилежними напрямками стоку, тягнуться паралельно Дніпру між верхів'ями річок Обломіївка — Омельник, Лозоватка — Купійовата. У ландшафтній структурі переважають сильно розчленовані горбисті місцевості, з мозаїкою урочищ великих масивів з темно-сірими і сірими лісовими ґрунтами, чорноземами опідзоленими і реградованими, типовими малогумусними.

На південь від вододілу Дніпро — Інгулець утворилися місцевості менш розчленованих вододільних рівнин з чорноземами типовими малогумусними і вилугуваними. На просторі між м. Знам'янкою — с. Цибулевим місцевості з темно-сірими лісовими ґрунтами і чорноземами опідзоленими, які посувають південну межу лісостепових ландшафтів далеко на південь. Свідченням цього є наявність тут великих лісових масивів з високими і густими деревостанами з граба, дуба, липи, ясена. На давньоалювіальних терасах Дніпра і Тясмина ростуть соснові бори.

Засобами оптимізації природокористування є запобігання водній, вітровій і пасовищній ерозії, регулювання поверхневого стоку, лісонасадження та ін.

На південному заході цієї ландшафтної області відомі Савранські ліси. Вони займають територію на 25 км вздовж високих правих приток річок Південний Буг, Савранка. Береги розчленовані балками. У лісах домінує дуб черешчатий, а в західній частині масиву дубово-грабові ліси. Саме через ці ліси проходить східна на рівнинній частині України межа дуба скельного, а також деяких середземноморських у підліску і травостої (дерену (кизилу) звичайного та ін.). За багатством видового складу ці ліси переважають інші ліси України. Ще один унікальний природний об'єкт, Чорний ліс, знаходиться на розчленованому правобережжі р. Інгулець і вододілі річок Інгул — Інгулець. Цей масив лісів є найбільш південним ареалом їх поширення, тут широколистяні ліси на темно-сірих і сірих лісових ґрунтах межують зі степовими ландшафтами. У своїй північній частині Савранський ліс розчленований глибокими балками (вріз днища балок 100-120 м), які мають схили крутизною в +20...+25°. Основною лісоутворюючою породою є дуб звичайний. У деревостанах наявні також граб, клени польовий, гостролистий і татарський, липа, ясен, ільм, берест. У підліску ростуть ліщина, бересклет, гордовина, терен, шипшина, свидина та ін.

У трав'яному ярусі ростуть проліски, зірочник, копитень, маренка, конвалії. Це так зване чорнолісся, на відміну від дібровних лісів, тут немає таких рослин як зіновать (рокитник), бобчук (степовий мигдаль) та ін. Унікальним об'єктом цієї ландшафтної області й не і єї України є всесвітньо відомий дендропарк "Софіївка", який виймає 152 га. В цьому рукотворному парку зібрана багата колекція рослин Європи, Азії, Кавказу, Південної Америки. Парк "Софіївка" є унікальним прикладом створення засобами ландшафтної архітектури проектованих природно-антропогенних та історико-архітектурних рекреаційних комплексів.

 

Лівобережно-дніпровський лісостеповий край

Лівобережно-дніпровський лісостеповий край займає широкі терени Придніпровської низовини. Його природними межами на півночі й на півдні є відрізки меж лісостепу з мішанолісовими і степовими ландшафтами. Генетична і територіальне край займає в основному Дніпровсько-донецьку западину, поширює смугу південного схилу Українського щита та південно-західний схил Воронізького кристалічного масиву. Кристалічний фундамент у западині знаходиться на глибинах від 1000 до 12 000 м. Западина виповнена товщею осадових відкладів від девону до антропогену. Схили западини розбиті поперечними і повздовжніми розломами на ділянки з неоднаковим заляганням одновікових порід. Характерною особливістю природних умов западини є наявність у ній соляно купольних структур, які в сучасному рельєфі виступають як окремі "горби".

Але загальні риси поверхні краю зумовлені ерозійно-акумулятив ними процесами в долині Дніпра та його приток, діяльністю льодовикових вод. У великій долині Дніпра виділяється широка заплава, значною мірою затоплена водосховищами. Над заплавою на 10-15м піднімається борова тераса, яка утворює ліві піщано-горбисті береги водосховищ, окремі її останці утворюють невеликі острови серед мілководдя. Абсолютні відмітки борової тераси становлять 120-128 м. Великі площі займає плоска друга надзаплавна тераса, складена з поверхні лесовими породами. Її абсолютні відмітки сягають 140-150 м. На цій терасі утворилися водно-льодовикові прохідні долини, що простягаються паралельно руслу Дніпра, розвинулися численні округлі зниження — блюдця, які заповнюються талими водами. У долині Середнього Дніпра виділяють також третій і четвертий терасові рівні. Добре виражена 40-м уступом долина Дніпра межує з Полтавською плоскохвилястою рівниною на неогенових і палеогенових відкладах.

Порівняно з височинним лісостеповим правобережжям Лівобережно-дніпровський край характеризується більш континентальним кліматом. При річній сумі сонячної радіації в 4340-4609 МДж/м2  теплозабезпеченість вегетаційного періоду характеризується сумою температур 2600—2800 °С за період зі стійкою температурою вище +10 °С. Річні суми опадів змінюються від 550 мм на півночі до 430 мм на півдні. Коефіцієнт зволоження змінюється відповідно від 1,9 до 1,3.

Із загальною рівнинністю поверхні краю пов'язана його загальна мала дренованість і незначна густота річкової мережі — 0,15км/км2. Рівнинний рельєф сприяв утворенню чорноземів типових малогумусних, розвиткові лучно-чорноземних содово-солончакових ґрунтів, чорноземів солонцюватих, солонців. Крім рівнинності поверхні, утворенню ґрунтів солончаково-солонцюватого ряду сприяло неглибоке залягання засолених ґрунтових вод.

Сучасна рослинність представлена широколистяно-сосновими і сосновими лісами на борових терасах річок. Невеликі масиви дубових лісів зустрічаються на Полтавській рівнині. У річкових долинах ростуть заплавні дубові та осокорові ліси, розвинулися заплавні низинні болота, лучні та лучно-галофільні рослинні угруповання.

У минулому Дніпровсько-Лівобережний край займали лучні степи, а вздовж високих правих берегів річок існували широколистянолісові ландшафти. Їх видові відмінності зумовлені значною протяжністю з півночі на південь, збільшенням у цьому напрямку засоленості ґрунтових вод і ґрунтів, різними умовами формування ландшафтів на Придніпровській терасовій низовині й Полтавській рівнині.

За відмінностями в просторовій ландшафтній структурі Лівобережно-Дніпровський край поділяється на чотири ландшафтні області.

 

Північно-дніпровська терасова низовинна область

Північно-дніпровська ландшафтна область на півночі межує з Дніпровсько-деснянською поліською терасовою рівниною. Таке сусідство має вплив на ряд особливостей її ландшафтної структури: на загальному лісостеповому фоні області в її північній частині фрагментарне поширені південнополіські ландшафти. Такі особливості ландшафтної структури значною мірою пов'язані з поширенням генетичних типів четвертинних відкладів. Область являє собою акумулятивну низовинну рівнину, складену алювіальними, водно-льодовиковими і лесовими відкладами. Цими відкладами утворені сучасні форми рельєфу. Поверхня Придніпровської низовини зазнала впливу льодовикових талих вод. Тому на ній утворилися давні прохідні долини шириною 3-4 м. У формуванні ландшафтів велике значення мали різновікові тераси; з цим пов'язана рівнева диференціація ландшафтів цієї області.

Найнижчий ландшафтний рівень утворюють заплавні ландшафти Дніпра та його приток. Ширина Дніпровської заплави на всьому її протязі змінюється від 2 до 15 м. Над руслом річки вода піднімається на 1,5-3,5 м. Заплави складені алювіальними пісками з прошарками супісків, суглинків, похованих ґрунтів. Із заплавами генетично пов'язані широкі давньоруслові зниження, стариці, протоки, болотні комплекси. Великими болотними масивами є Карань, Підгороцький, які тягнуться від с. Ходосівка до гирла р. Стугна.

Лісова і чагарникова рослинність заплав, яка тут домінувала в минулому, нині розвинена фрагментарне на різнотравно-злакових і злакових луках — свіжих крупнозлакових луках на дернових ґрунтах, вологих дрібнозлакових, осокових, болотяних на торфово-болотних ґрунтах. Урочища притерасних знижень заболочені, зайняті чагарниковими вільшняками. На динаміку заплавних ландшафтів впливає гідрологічний режим водойм. Найбільш динамічними є природні комплекси прируслової заплави. Її середня ширина становить від декількох десятків метрів до 2—3 км. Поверхня — піщана, горбиста з малорозвиненим ґрунтовим покривом. У її динаміці виявляється вплив руслових, повеневих і еолових процесів.

Болотні масиви в заплавах є об'єктом меліорації, трансформації у високопродуктивні сільськогосподарські угіддя. У долині р. Трубіж створено осушувально-зволожувальну систему довжиною 1,8 тис. км. Тут було меліоровано більше 49 тис. га земель, а на каналах системи споруджено 1500 гідротехнічних споруд. Трубізьку меліоративну систему було задумано як найбільшу в Україні систему двосторонньої дії, яка регулює водний режим, скидаючи повеневі води, знижує рівень ґрунтових вод до необхідної для розвитку сільськогосподарських культур норми; у посушливі періоди вода використовується для зволоження угідь. З 1961 р. для наповнення русла р. Трубіж подається вода з р. Десна через каналізоване русло р. Остер. Магістральний канал Трубізької системи простягається від м. Переяслава-Хмельницького на 95 км до с. Мокрець, а звідси по тальвегу до свого верхів'я. До нього надходять води зі збірних каналів, що захищає заплаву від затоплення повеневими поверхневими атмосферними і ґрунтовими водами, які надходять з бічної мережі. Рівні й витрати води в магістральному каналі регулюються шлюзами з шириною відводу 6-15 м. Таким чином, режим рівнів ґрунтових вод на меліорованих землях регулюється мережею каналів, які, залежно від гідрологічної ситуації, скидають або подають воду до системи. Віддаль між каналами становить від 200 до 300 м. Така віддаль між ними недостатня для регулювання водно-повітряного режиму ґрунтів, оскільки осушувальний вплив у торфовищах виявляється в радіусі до 20-30 м; ще меншим є зволожувальний ефект. Тому для регулювання рівномірності водно-повітряного режиму торфовищ застосовується кротовий дренаж, що водночас поліпшує їх тепловий режим. Дрени закладаються на глибину від 0,5 до 1,3 м, а віддаль між ними становить 5-10 м залежно від природних умов. Норма осушення на торфових землях змінюється в межах від 50 до 120 см.

При рівні води вище 50 см розвивається процес заболочення, а при рівні нижче 120 см торфові ґрунти втрачають водоутримуючу здатність, пересушуються і можуть розвіюватися. Рівень ґрунтових вод регулюється також щодо часу вегетації вирощуваних на цих землях сільськогосподарських культур. Гідрологічний режим р. Трубіж був характерний для річок, що починаються в мішанолісовій і закінчуються в лісостеповій зонах. Тобто в річному ході рівнів води були виражені весняна повінь, низький літній меженний рівень, незначний підйом води восени і невисокі, але стійкі, рівні взимку. Цей режим було зарегульовано в процесі створення осушувально-зволожувальної системи шляхом спрямлення русла і будівництва шлюзів. Тому витрати води в літній і осінній періоди регулювалися через системи шлюзів: коли шлюзи в зимово-весняний період відкриті, рівневий режим наближається до природного.

У посушливі маловодні роки шляхом шлюзування в їх верхніх бар'єри х підтримуються високі рівні. А у внутрішньому розподілі стоку сталися такі зміни: в літньо-осінню межень його може не бути, в осінньо-зимовий період витрати можуть збільшуватися за рахунок накопиченої води.

Після меліорації рівень ґрунтових вод у заплаві р. Трубіж зниаився на 1,0-1,3 м. Показово, що після осушення заплави стік Трубежа збільшився на 20-30 %.

Меліорація заплавних ландшафтів супроводжувалася змінами їхніх найменш стійких компонентів. Так на місці болітної рослинності (осока, очерет, різнотрав'я) з'явилися поля з озимою пшеницею і житом, вівсом, гречкою, ячменем, просом, картоплею, овочами та ін.). Зменшення площі відкритих водоймищ звузило ареали водоплавних птахів, призвело до зменшення кількості риби в річках через втрату нерестовищ, якими були заплави, що затоплювалися на 1,0-1,5 міс.

Сільськогосподарське освоєння меліорованих заплавних ландшафтів супроводжувалося помітним впливом на його температурний режим. Так у теплий період року орний горизонт прогрівається краще, а вночі та в холодний період його температури є нижчими, ніж на немеліорованих землях.

Меліорована заплава (особливо торфовища) характеризується підвищеною морозонебезпечністю. Весною період заморозків на суходолі триває 6 днів, на осушеному ґрунті — 33, а в окремі роки — 66-59 днів. Восени період заморозків триває 13 днів на суходолі й 20 днів на осушеній заплаві. Безморозний період на суходолі становить 147, а на осушеній заплаві — 97 днів. На широких ділянках заплави заморозки спостерігаються майже щороку і в літні місяці.

Ці особливості меліорованого ландшафту, а також спеціалізація господарств у зоні осушення впливають на набір вирощуваних тут сільськогосподарських культур. У структурі осушених земель орні угіддя становлять 58,2 %, сінокоси — 21, пасовища — 20,8 %. На більш освоєних меліоративних системах (річки Трубіж, Карань, Недра) орні землі займають 73,6 %, сінокоси — 13, пасовища — 13,4 %.

Над заплавою на висоті 10-12 м піднімаються борові місцевості. Їх абсолютні відмітки — 140-150 м. Поверхня місцями горбиста, посічена давніми прохідними річковими долинами. Тому борова тераса суцільна не скрізь, місцями утворює останці. Вона складена давньоалювіальними різнозернистими пісками, що залягають на водно-льодовиковій товщі. Поверхня її ускладнена піщаними пасмами, дюнами, котловинами видування, заболоченими западинами.

Найбільш типові такі місцевості спостерігаються, починаючи від Києва до Кременчука, в долинах річок Трубіж, Супій, Сула, Хорол, Псел та ін. Найбільшої ширини борова місцевість досягає на ділянці від с. Чапаївка до м. Новоукраїнка в долині р. Дніпро. На ній зустрічаються пасма і горби висотою до 20 м.

Борова місцевість шириною 7-8 км тягнеться від с. Проців до м. Переяслав-Хмельницький. Вона відокремлена від високої лесової тераси великим зниженням. Поверхня її нерівна, пасма і горби чергуються з котловинами видування, з болотно-лучною і болотно чагарниковою рослинністю. На південь вона не суцільна, горбиста, на ній ростуть переважно сухі бори, меншою мірою свіжі й вологі субори. З цими місцевостями пов'язані давньодолинні заболочені зниження, успадковані ріками Трубіж, Альта, Ільта, Красилівка.

Місцевості прохідних долин з'єднують річки Трубіж і Недра з річками Супій і Остер.

У давньодолинних і давньоозерних зниженнях на болотних мергелях і глеюватих глинах поширені торфовища. У комплексі з чорноземно-лучними і солонцюватими ґрунтами розвинуті лучні содові солонці. У давніх долинах, які мають дуже слабкий стік, переважають чорноземно-лучні ґрунти в комплексі з торфоболотними. Заболочена заплава р. Трубіж характеризується складним чергуванням валоподібних піднять і грив з численними добре вираженими улоговинами різної форми і розмірів. Глибина деяких замкнутих улоговин становить 10-20 м, більшість з них зайняті дрібними озерами.

Загальна рівнинність території, численні замкнуті зниження, слабка дренованість і неглибоке залягання водоносного харківського ярусу сприяють високому заляганню мінералізованих ґрунтових вод і розвиткові процесів заболочування, поширенню боліт і торфовищ.

У північно-західній частині області розвинуті місцевості терас них рівнин із сірими лісовими ґрунтами (повністю розораними), у південній — лесово-терасні й моренно-лесові місцевості з опідзоленими і малогумусними чорноземами. Абсолютні висоти плоскорівнинних і слабкодренованих рівнин становлять 120-130 м. Поширені суфозійні западини діаметром 20-30 м і глибиною 1,0-1,5м.

Більш високий ландшафтний рівень займають лесово-терасні рівнини з потужними малогумусними чорноземами. Абсолютні відмітки поверхні тераси — 130—140 м. На ній багато улоговин і дуже пологих підвищень. Виділяються також ландшафти надзаплавно-терасних рівнин, плоских, дрібнозападинних, слабодренованих, давні прохідні долини з лучно-солончаковими ґрунтами і солонцюватими чорноземами. Місцевості лесово-терасних рівнин мають добре виражений западинний рельєф. Западини займають до 25-30 % території. Діаметр западин 150-200 м, глибина — 8-10 м. Розвиткові суфозії сприяють легкий механічний склад карбонатних суглинків, відсутність поверхневого стоку.

Територія Північно-дніпровської терасно-рівнинної області характеризується малою залісеністю. Її ландшафти перетворено землеробським природокористуванням.

Фото:
Джерело:
Категорія: Фізична географія України | Додав: wiktor (31.03.2010)
Переглядів: 10553 | Теги: фізико-географічні області | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar