Геоекологічна ситуація в Україні за багатьма показниками оцінюється як кризова і продовжує погіршуватися в процесі нераціональної господарської діяльності, зокрема техногенного впливу. На це також накладаються екстремальні прояви природних процесів (стихійних лих) у різні пори року: повені, посухи, зсуви, сейсмічні явища, осідання, селі, снігові лавини та ін.

Сучасний стан навколишнього природного середовища є наслідком тривалої господарської діяльності, яка проводилася без урахування екологічних вимог. В Україні розвивалися переважно сировинно-видобувні галузі промисловості, які є екологічно небезпечними. Територіальна організація промислового виробництва, його технологія залишаються недосконалими. Техногенний вплив на ландшафти, енергомісткість виробництва в 6-9 разів перевищують рівень розвинутих країн. Маса накопичених промислових відходів оцінюється у 25 млрд т, а зайнята ними площа — 130 тис. га. Землеробське освоєння і розораність сільськогосподарських угідь в Україні найбільша порівняно з розвинутими країнами світу. Площа орних земель у лісостеповій і степовій зонах становить 85-90 % сільськогосподарських угідь. Нераціональне господарювання супроводжується зменшенням родючості ґрунтів, їх ерозією та пересушенням. За даними Інституту землеробства УААН питома вага еродованих ґрунтів серед орних земель досягла більш як 30 %. Співвідношення між площами орних земель, луків, лісів, водних поверхонь, заповідних об'єктів мало пов'язане з ландшафтними особливостями природних зон. Надмірно забрудненими є річки, озера, водосховища, моря, підземні води, атмосферне повітря, ґрунти, збіднюються рослинний покрив і тваринний світ, ландшафти.

Одне з джерел екологічної кризи в Україні — аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 р.). Забруднена територія відчуження в межах України становить 2044,4 км². Стан навколишнього середовища є найважливішою складовою національної безпеки держави, впливає на її внутрішню і зовнішню політику.

З екологічною кризою тісно пов'язане входження України в демографічну кризу. Про це свідчить той факт, що в 1991 р. вперше зафіксовано перевищення смертності над народжуваністю.

Під впливом господарської діяльності відбуваються антропогенні зміни природних компонентів ландшафтів: рельєфу — в процесі будівництва, виположування схилів, засипання від'ємних форм, виймання гірських порід із шахт, кар'єрів, переформування берегів водосховищ, затоплення річкових долин після перекриття їх греблями гідроелектростанцій та ін.; ґрунтів — зміни їхньої структури і хімічного складу в процесі оранки і вирощування сільськогосподарських культур, внесення органічних і мінеральних добрив, спровокованої землеробством водної і вітрової ерозії, площинного змиву, механічного впливу сільськогосподарської техніки; рослинності — зміни її видового складу під час розорювання степів, луків, лісокористування, під час зміни природних рослинних угруповань культурними (поля, сади, виноградники, ліси, парки), створення протиерозійних лісонасаджень на еродованих землях, природних насаджень, полезахисних лісосмуг у степових і сухостепових ландшафтах; тваринного світу — збіднення його видового складу через надмірну промислову експлуатацію, зміну екологічних умов (ліквідацію екологічних ніш, порушення харчових ланцюгів та ін.); гідрологічного режиму — шляхом зарегулювання поверхневого стоку, створення ставків і водосховищ, перерозподілу річкового стоку, відгородження лиманів від основних акваторій та ін.; клімату і мікроклімату — шляхом активного впливу на атмосферу, зміни характеру діяльності поверхні (площ залісення, забудови, співвідношення площі суші й водних поверхонь) та ін.

Природні умови і природні ресурси України змінюються під впливом різних видів природокористування: агропромислового, особливо землеробського, промислового, гірничодобувного, містобудівного (комунального), транспортного, водогосподарського і гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного.

Різке погіршення екоситуації разом із соціально-економічними чинниками, низьким рівнем медичного забезпечення зумовили зростання загальної захворюваності на 21,5 %, онкологічних захворювань — на 25,8, гіпертонії на 85, психічних розладів — на 30, алергічних захворювань — на 85 % (бронхіальна астма), виразки шлунка, цукрового діабету — на 45 %. За останні роки збільшилися захворювання крові та кровотворних органів, сечостатевої системи, органів дихання, підвищилась кількість випадків захворюваності на інфекційні хвороби, туберкульоз та ін.

За середньою тривалістю життя — 67,2 року, в тому числі у чоловіків — 61,6 року (1996), жінок — 72,8 року (1996) Україна посідає 52-те місце у світі. З 1991 р. зафіксовано зростаюче природне скорочення населення: перевищення кількості померлих над народжуваними збільшилось від 32,2 тис. осіб (1991) до 97,0 тис. осіб (1992). Особливо вражають показники смертності дітей на першому році життя: 13,6 на 1000 народжених (1991), що в 1,5-1,7 раза більше, ніж у розвинутих країнах. Показники здоров'я населення продовжують знижуватися. Про це свідчить падіння народжуваності з 12,1 до 8,7 народжень на 1000 населення (1991-1998 рр.), збільшення смертності з 12,9 % у 1991 р. до 14,9 % — у 1996 р.

Негативний техногенний вплив на природне середовище зумовлений відсутністю геоекологічноі політики в розвитку промисловості й сільського господарства, різних видів будівництва, застарілими, неекологічними технологіями природокористування, недосконалою галузевою структурою і деформованою територіальною організацією промисловості. Наслідком цього є надмірна концентрація промисловості в Донбасі та Придніпров'ї, забрудненість природного середовища цих регіонів.

Зазначається, що більше 10 % викидів в атмосферу, здійснюваних стаціонарними забруднювачами (0,9 млн т) припадає на Криворіжжя. Або такий красномовний факт: показники патологічних змін у крові населення Дніпродзержинська в 2,2-3,0 раза більші від середніх по Україні. Про критичність екологічної ситуації в Лисичансько-Рубежанському районі, містах Сєвєродонецьку, Рубіжному свідчить рівень захворюваності населення, який на 25-40 % вищий від контрольних показників.

Відомо, що рівень забруднення атмосфери залежить від обсягів неконтрольованих промислових викидів у повітря. Концентрація промислових підприємств у містах призводить до їх надмірного забруднення. Найзабрудненішими є промислові центри Донецько-Придніпровського регіону. Особливо небезпечне забруднення повітря канцерогенними речовинами. Лише в трьох з 52 обстежених міст України вміст бензапірену в повітрі не перевищує ГДК.

Забруднення атмосферного повітря спричиняє зміну термічного режиму (підвищення середньої температури повітря біля поверхні землі при збільшенні запиленості атмосфери).

Атмосферні забруднення завдають шкоди будівлям, матеріалам покриттям, обладнанню, потребують додаткових затрат праці й матеріалів на очищення та фарбування, заміну тканин, завдають шкоди здоров'ю людей. Крім того, збільшення вмісту сірки та інших сполук в атмосферних опадах, так звані кислотні дощі завдають шкоди як сільському, так і лісовому та рибному господарствам, спорудам, пам'яткам архітектури. При аналізі викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел з'ясувалося, що протягом 1985-2000 рр. зменшилися обсяги викидів в атмосферу, однак у Донецько-Придніпровському регіоні їх рівень залишається високим.

За даними аналізу даних мережі спостережень, середньорічні концентрації шкідливих речовин у повітрі 49 міст України перевищували санітарні норми: бензапірену — у 5 разів, формальдегіду — у 4 рази, фенолу і аміаку — у 2 рази, двоокису азоту — в 1,5 раза, фтористого водню — в 1,2 раза.

Основними забруднювачами атмосфери є підприємства металургії (30,7 %), енергетики (28,9 %), вугільної (17,2 %) та нафтохімічної промисловості (5 %). Зазначимо також, що найбільше оксидів азоту (72 %) викидають підприємства енергетики та металургії, а сірчистого ангідриду (82,4 %) — підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості. Зафіксовано, що в 1992 р. у Донецькій області підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості викинули в атмосферу 1998,0 тис. т шкідливих речовин. Найбільший внесок у забруднення роблять підприємства Донецька, Горлівки, Єнакієвого, Дзержинська, Макіївки, Маріуполя, Краматорська, Луганська, Запоріжжя, Дніпропетровська та ін. Як зазначалося, потужним забруднювачем повітря є автотранспорт, який "постачає" більше 40 % оксидів вуглецю та вуглеводнів, більше 30 % оксидів азоту (від загальної кількості викидів). У Донецькій області викиди автотранспорту в 1992 р. становили 13 % загального обсягу, в Івано-Франківській області — 24, а в Автономній Республіці Крим — аж 80 %. Неймовірно, але факт — у містах автотранспорт дає більше половини викидів, а у Чернівцях, Вінниці, Києві, Сімферополі, Івано-Франківську, Луцьку, Полтаві, Хмельницькому, Ялті, Ужгороді — 75-90 % загальної кількості викидів. Забруднені також атмосферні опади. За спостереженнями, вміст в атмосферних опадах сульфатів коливається в межах 6-24 мг/л, максимальні значення (19-24 мг/л) виявлено в Донецькій, Львівській, Луганській, Миколаївській, Херсонській областях. Водночас вміст нітратів в опадах коливався в межах 0,4-2,5 мг/л, з найбільшими значеннями (1,0-2,5 мг/л) у Волинській, Донецькій, Львівській, Хмельницькій областях та в Автономній Республіці Крим.

Максимальні значення азоту амонійного (2-3 мг/л) відмічають в опадах Дніпропетровської, Миколаївської, Харківської, Херсонської та Черкаської областей. А от середній вміст загального азоту в опадах у 1992 р. зменшився у 10 областях і був нижчим середнього багаторічного. Максимальні значення (1,5 г/м²) зафіксовано тільки у Львівській, Тернопільській, Харківській областях. У випаданні кислих дощів (рН 5,5) та лужних опадів (рН 8,3) спостерігаються сезонні зміни. А саме — у холодний період року (жовтень — березень) кислотні дощі спостерігались у 10 % випадків. Кислі опади з рН 4,5 зафіксовано лише у 2 % випадків. У теплий період року (квітень — вересень) повторюваність випадків кислих опадів становила 7,5 %, аз рН 4,5 — 0,2 %. Характерно, що велика повторюваність кислих опадів фіксується у Волинській, Кіровоградській, Київській, Одеській областях, а також у Криму (Ялта, Карадаг).

Найбільша повторюваність лужних опадів фіксувалась у Донецькій та Тернопільській областях, у містах Кривий Ріг, Одеса, Рівне, Чернівці, Ялта та ін.

Екологічний стан переважної більшості рік України дуже складний. У поверхневі водні об'єкти щороку скидається понад 4,3 млрд т (1995) забруднюючих речовин. Серед них нафтопродукти, біогенні речовини, феноли, отрутохімікати, солі важких металів. Головні джерела забруднення пов'язані з промисловістю (чорна металургія, хімічна, нафтохімічна промисловість, електроенергетика) — понад 60 % скидів стічних вод, комунальне господарство — близько 20, сільське господарство — понад 16 %. Найбільша кількість забруднюючих речовин надійшла в ріки басейну Дніпра — 28 % загальної кількості, У басейн Сіверського Дінця — 17 %. Найбільш забрудненими ріками є Сіверський Донець у районі міст Сєверодонецьк, Лисичанськ. Рубіжне; Інгулець у районі м. Кривий Ріг та Південний Буг у районі Вінниці і Первомайська. Серед областей найбільша кількість цих речовин припадала на Донецьку — 35 %, Луганську — 17 і Дніпропетровську — 12 %.

Особливу тривогу викликає екологічний стан Дніпра, водними ресурсами якого користується понад 30 млн жителів України. За завданням Уряду наукові установи розробили Програму відродження Дніпра на період до 2010 р., яку затвердила Верховна Рада України. У ній визначено стратегію і шляхи розв'язання однієї з найважливіших загальносуспільних проблем України, яка полягає в екологічному оздоровленні водних об'єктів басейну Дніпра та поліпшенні якості питної води, що є складовою екологічної політики суспільства, орієнтованої на створення безпечних умов життя людини та відновлення природного середовища. На першому етапі передбачається "поліпшення екологічної ситуації за рахунок стабілізації і щорічного зниження рівнів забруднення та виснаження водних об'єктів, створення нормативно-правових, організаційних та економічних передумов переходу до екологічно безпечного використання водних об'єктів". Особлива увага звертається на зменшення скидання обсягів забруднюючих речовин з міських очисних споруд, "забруднень від промислових об'єктів, тваринницьких комплексів і ферм та сільських населених пунктів, з урбанізованих територій, будівництво спеціальних споруд з осаду завислих речовин на системах зливової каналізації великих міст".

На другому етапі передбачається "завершення реалізації широкомасштабних заходів щодо повного припинення скидання забруднюючих речовин у межах встановлених нормативів ... можливого доведення параметрів якості водних об'єктів басейну Дніпра до нормативів культурно-побутового і рибогосподарського призначення, які гарантують екологічну безпеку життєдіяльності населення та досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на водні об'єкти і їх спроможністю до відновлення". Серед головних завдань є "впровадження науково обґрунтованих технологій водоохоронної діяльності в зонах впливу Чорнобильської АЕС, що забезпечить скидання і знешкодження поверхневих та фільтраційних вод, які містять радіонукліди, відповідно до нормативів радіаційної безпеки; удосконалення системи еколого-економічного регулювання діяльності господарського комплексу в басейні Дніпра з метою відновлення природних властивостей водних об'єктів, створення умов для компетентного управління використанням водних ресурсів і розвитком продуктивних сил".

Складні екологічні умови склалися на малих річках України, яким належить велика роль у житті людини. В їх басейнах формується близько 60 % сумарного обсягу водних ресурсів України.

Під впливом нераціональної антропогенної діяльності зменшилася водність малих рік, вони замулюються, частина з них пересихає, вони сильно забруднені, зменшилися їхні біоресурси. Розроблено систему заходів щодо їх відновлення.

Всі великі річки України та їх основні притоки забруднені. У басейні р. Західний Буг відмічають випадки забруднення азотом амонійним та нітритним, сполуками цинку та марганцю. Максимальні концентрації досягали за азотом амонійним — 38 гранично допустимих концентрацій (ГДК, м. Бузьк), азотом нітритним — 88 ГДК (м. Кам'янка-Бузька), сполуками цинку — 12 ГДК (м. Сокаль) і марганцю — 11 ГДК (м. Сокаль). Зверніть увагу — найбільш забрудненим водним об'єктом України є притока Західного Бугу — Полтва. Біля м. Львова у воді річки немає розчиненого кисню і наявний сірководень. Вміст основних забруднюючих речовин становив, відповідно: за легкоокисними органічними речовинами — 3-22 ГДК, азотом амонійним — 22-35 ГДК, азотом нітритним — 3-7 ГДК, нафтопродуктами — 6-13 ГДК, сполуками міді — 9 ГДК, цинку — 4 ГДК та марганцю — 10 ГДК.

У басейні р.Дунай протягом 1992 р. спостерігалось високе забруднення азотом нітритним (11-16 ГДК), сполуками цинку (41-53 ГДК), а також зафіксовано випадок екстремально високого забруднення сполуками міді (124 ГДК) біля м. Вилкове. Річка Латориця біля м. Мукачева забруднена сполуками міді (44 ГДК), цинку (11 ГДК), марганцю (10-21 ГДК) та р. Уж біля м. Перечин — сполуками цинку (10 ГДК). Вміст легкоокисних органічних речовин азоту нітритного, нафтопродуктів, сполук міді у воді більшості придунайських озер перевищує гранично допустимий рівень.

У басейні р. Дністер наявне значне забруднення азотом нітритним (13-19 ГДК) біля міст Роздол, Галич; сполуками міді (80 ГДК) — м. Могилів-Подільський, цинку (11 ГДК) — м. Роздол, марганцю (16-61 ГДК) — міст Роздол, Могилів-Подільський.

Найбільш забрудненою притокою р. Дністер є р. Тисмениця, забруднені й інші притоки: річки Свіча, Бистриця Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет — азотом нітритним, азотом амонійним, фенолами, сполуками міді та цинку.

У басейні р. Південний Буг спостерігається забруднення азотом амонійним (26 ГДК) біля м. Хмельницький, азотом нітритним (12-16 ГДК) міст Хмельницький, Первомайськ; сполуками міді (50 ГДК) — с. Олександрівка, цинку (10—40 ГДК) та марганцю (56 ГДК) — біля м. Вінниця та с. Олександрівка.

Річка Дніпро й каскад Дніпровських водосховищ переважно забруднені азотом нітритним, сполуками важких металів. Крім того, водосховища Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське забруднені азотом амонійним; водосховища Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське — фенолами; водосховище Дніпровське — нафтопродуктами. Спостерігається високе забруднення азотом нітритним, а також сполуками важких металів Київського (11 ГДК), Канівського (14-16 ГДК), Кременчуцького (11-15 ГДК) водосховищ.

Більшість приток Дніпра забруднені переважно азотом амонійним і нітритним, фенолами, нафтопродуктами, сполуками важких металів.

У воді більшості річок і водосховищ Криму вміст основних забруднюючих речовин не перевищує граничне допустимого рівня, за винятком легкоокисних органічних речовин, вміст яких у воді річок становив 1-2 ГДК. Річки Альма, Дерекойка, Демерджі, Таракташ, Салгир забруднені азотом амонійним (1-3 ГДК) і нітритним (1-5 ГДК).

Річки Приазов'я переважно забруднені фенолами, нафтопродуктами, сполуками азоту та важких металів. Зазначимо, що забрудненими річками є Кальміус (міста Донецьк, Маріуполь), Кальчик (м. Маріуполь), Кринка (с. Новоселівка), Білавин (м. Єнакієве).

Річка Сіверський Донець і його притоки забруднені легкоокисними речовинами, нафтопродуктами, фенолами, сполуками азоту та важких металів. Найбільш забрудненими річками басейну є Уда, Лопань, Казенний Торець, Кривий Торець, Бахмут, Лугань.

За спостереженнями, є тенденція до зростання забруднення морських вод у дельті р. Дунай, Дніпро-Бузькому лимані нафтовими вуглеводами в середньому у 2,5 раза. Максимум забруднення синтетичними поверхнево-активними речовинами спостерігається у водах Чорного моря.

Найбільш забрудненими залишаються морські води порту Одеса, де середні концентрації за об'ємом фенолу досягають 8 ГДК, дельтові водотоки та узмор'я Дунаю (4 ГДК), але і в цих районах спостерігається тенденція до зменшення рівнів забруднення в 1,4-1,5 раза.

За вмістом кисню у водах Азовського і Чорного морів їх стан може вважатися задовільним, зміни в насиченості води киснем визначалися тільки залповими скидами стічних вод та сезонною динамікою. Міжрічна мінливість концентрацій розчиненого кисню найбільш характерна для поверхневого і придонного горизонтів Дніпровсько-Бузького лиману, для північно-західної частини Чорного моря (Сухого лиману і порту Одеса), для Азовського моря (порт Маріуполь).

Спостереження за рівнем забруднення вод важкими металами в акваторії Чорного моря у Каркінітській і Каламітській затоках, біля міст Севастополя, Алупки, Ялти, Гурзуфа показали, що морські води найбільше забруднені міддю, ртуттю, марганцем, цинком, нікелем, але середньозважені річні їх концентрації не перевищували ГДК (за винятком Ялтинської і Гурзуфської заток, де концентрація міді перевищувала ГДК відповідно у 2,5 і 2,1 раза). У Каламітській і Ялтинській затоках вміст заліза досягав 1,5 і 2,2 ГДК.

Крім негативних змін у гідрокліматичних умовах, в Україні спостерігаються тенденції до погіршення гідрогеологічних умов. Їх суттєві зміни відбуваються під впливом інженерних споруд, промислових об'єктів Києва, Дніпропетровська, Одеси, Харкова, міст Донбасу, Кривбасу та ін.

Порушення рівноваги гірських поверхневих порід під впливом гірничих робіт, промислової та міської забудови, меліорації, зарегульованого поверхневого стоку (будівництво більш як 24 тис. ставків і водосховищ) з величезними водними масами призвело до активізації несприятливих фізико-географічних процесів — зсувів, карсту, просідання, провалів, підтоплення.

Погіршення геологічних умов також зумовлюється зниженням сейсмостійкості порід на ділянках підтоплення. За даними Держкомгеології України та Інституту геологічних наук НАНУ, техногенний приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала.

У зв'язку з цим до 30-50 % житлових, промислових, енергетичних та інших об'єктів України за своєю сейсмостійкістю не відповідають сучасним вимогам за рівнями сейсмічного ризику.

Внаслідок господарської діяльності зменшуються запаси та погіршується якість підземних вод. Інтенсивний відбір їх для господарських потреб, зрошення, шахтний відлив сформували значні за площею і глибиною депресійні лійки в Кривбасі, Західному Донбасі, у долині р. Сіверський Донець, Автономній Республіці Крим, Запорізькій та інших областях. Водночас збільшується вміст у підземних водах солей, важких металів, органічних речовин, нафтопродуктів, нітратів, пестицидів, підвищується їх загальна мінералізація.

Тенденція до погіршення якості підземних вод спостерігається в економічно розвинутих регіонах, у районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва, розміщення військових частин і об'єктів військово-промислового комплексу.

Як показують постійні спостереження, за останні десятиліття якість ґрунтів України істотно погіршилася внаслідок сільськогосподарського виробництва (безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, забруднення агрохімікатами), водної та вітрової ерозії в результаті зрошувальної та осушувальної меліорації (перезволоження, заболочування, засолення, закислення, висушування), забруднення промисловими відходами. Адже щорічно для виробництва сільськогосподарської продукції використовується понад 4 млн т мінеральних добрив. Забруднення ґрунтів зумовлюється недосконалою технологією їх зберігання та використання.

Низька забезпеченість України складськими приміщеннями для зберігання мінеральних добрив, а також машинами для їх внесення у ґрунт призводить до значних їх витрат. А це зумовлює негативні наслідки надмірного та нераціонального порушення балансу хімічних речовин, що входять до складу добрив, наприклад до збільшення азоту нітратного в рослинах і отруєння тварин і людей. Хімізація землеробства пов'язана з широким застосуванням пестицидів, які є важливим мутагенним чинником. За результатами агрохімічних аналізів у 1973-1990 рр. залишки пестицидів виявляли в 54 % зразків ґрунту, в тому числі в 15 % з перевищенням ГДК.

Найбільший вміст ДДТ встановлено в ґрунтах садів Запорізької області — 39 ГДК навесні й 43 ГДК восени.

Ґрунти забруднюються також промисловими викидами. За їх обстеженнями в Луганській, Донецькій, Харківській областях у смугах впливу підприємств чорної і кольорової металургії, хімічної та вугільної промисловості, теплоенергетики та будівельної індустрії, виявлено техногенні геохімічні зони з аномально високим вмістом елементів-забруднювачів. Радіус таких зон змінюється від 3 до 30 км.

Так трикілометрова смуга Комунарського металургійного комбінату Луганської області площею понад 22 тис. га забруднена марганцем, хромом, залізом, свинцем, кобальтом, нікелем; трикілометрова смуга заводу "Укрцинк" Донецької області забруднена свинцем, цинком, кобальтом, хромом, міддю. Смуги забруднення Луганської та Зміївської ДРЕС, які працюють на вугіллі, досягають 30 км.

Значні земельні площі зайняті під звалища промислових і побутових відходів. Горіння териконів, пилоутворення над поверхнею шлакозвалищ, підвищення мінералізації ґрунтових вод є додатковими чинниками негативного впливу на якість ґрунтів України.

26 квітня 1986 р. на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС сталася аварія, наслідки якої мають планетарний катастрофічний характер. Разом з пальним у повітря було викинуто радіоактивний йод, цезій, телур, стронцій, барій, плутоній. Сумарний викид радіоактивних речовин оцінювався в 50 млн кюрі, що аналогічно наслідкам вибуху 500 атомних бомб, подібних до скинутих у 1945 р. на Хіросіму. Радіоактивного забруднення зазнали великі території в Україні, Білорусі, Росії. Радіоактивні викиди після аварії виявлено у Фінляндії, Швеції, Польщі, Німеччині, Франції та ін.

В Україні забруднені території виявлено в Київській, Житомирській, Чернігівській, Рівненській, Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, Івано-Франківській областях. З території "зони відчуження" в Україні відселено жителів 74 населених пунктів. Тут поверхневе радіоактивне забруднення верхнього шару ґрунту становить 110 тис. Кі, цезію-127, 127 тис. Кі стронцію-90, 800 Кі ізотопів плутонію. Радіоактивного забруднення зазнали рослинність, води, тваринний світ, ґрунти, ландшафти. Після аварії загинули соснові деревостани на площі 580 га ("рудий ліс"). Загибель соснових лісів спостерігалась на відстані до 6,1 км від ЧАЕС по західному сліду, 9,2 км по північному і 3,2 км по південному. Радіоактивне забруднення характеризується значною плямистістю. Західний розгалужений слід радіоактивних опадів досяг північних районів Рівненщини.

Північний слід накрив русла і заболочені тераси Дніпра, Прип'яті, межиріччя Прип'яті й Брачинки. Окремі плями цього сліду виявлено за 150 км, а південного — за 80 км від аварійного реактора.

Нинішня ситуація в зоні відчуження, на думку спеціалістів, ускладнюється у зв'язку з переходом радіонуклідів у розчинні форми. Четвертий блок ЧАЕС (об'єкт "Укриття"), проммайданчик, захоронення "рудого лісу", пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів є джерелами забруднення ґрунтових і підземних вод. На останні істотно впливає фільтрація вод зі ставка-охолоджувача, площа якого становить 26 км². Вміст стронцію-90 в його донних відкладах становить 800 кюрі. Для зменшення змиву забруднених часток і потрапляння їх у русло на заплаві Прип'яті, Дніпра, Ужа, на берегах меліоративних каналів вжито водоохоронних заходів, що зменшило виніс радіонуклідів втричі. Однак залишається небезпека їх перенесення при сильних вітрах та під час лісових пожеж.

На формування радіоекологічних умов на півдні України впливає надходження радіонуклідів зі зрошувальними водами з р. Дніпро, у донних відкладах водосховищ якого накопичились радіонукліди.

Внаслідок радіоактивного забруднення великої площі на території України виник аномальний екогеохімічний регіон, у межах якого є загроза довгострокового надходження радіонуклідів у сільськогосподарську продукцію, поверхневі й ґрунтові води, загроза вторинного забруднення атмосфери, довгострокового опромінювання населення, яке мешкає на забруднених територіях.

Синтез карт забруднення повітря, води, ґрунту (у тому числі й радіонуклідами) з урахуванням можливого його впливу на життєдіяльність людини дає змогу виділити такі регіони: 1) відносно екологічно комфортні території з невеликим перевищенням нормативів забруднення природних ресурсів (умовно чисті, помірно забруднені); 2) екологічно некомфортні території з перевищенням допустимих нормативів (забруднені, дуже забруднені); 3) екологічно дискомфортні території зі значним перевищенням допустимих нормативів (надзвичайно забруднені з посиленням ризику для здоров'я людей, екологічного лиха). Картографічний аналіз показав, що території з останньою характеристикою займають близько 15 % території республіки. Території екологічного лиха охоплюють 30-кілометрову зону ЧАЕС, південь Херсонської області й північну частину Кримської області. Передостання характеристика (д) стосується в основному територій постійного радіоактивного контролю місцевості, а також Донецької, півдня Луганської, Дніпропетровської, східних районів Кіровоградської, значної частини Чернівецької областей, південного узбережжя Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей.

На карті виділено також міста, в яких стан забруднення окремих компонентів природи перевищує допустимі норми: у 60 разів — для повітря (за сумарним індексом Р — таких міст 78); у 12 разів — для поверхневих вод (таких міст 21).