1.                   Основні принципи організації та діяльності музею

2.                   Комплектування фондів. Фондова робота

3.                   Підготовка й проведення екскурсій у шкільному музеї

1. Основні принципи організації та діяльності музею

Музей — це науково-дослідницька  і  науково-освітня установа, яка виконує на основі музейних предметів функції документування, освіти і виховання. Соціальні функції музею здійснюються в процесі комплектування,   обліку,   зберігання, вивчення, експонування і пропаганди музейних зібрань;

Виникнення музеїв пов'язане з суспільними потребами у збереженні і вивченні документальних пам’яток матеріальної і духовної культури народу, природних об'єктів.

У ході розвитку музейної справи визначилися основні напрями діяльності музею: науково-дослідний і культурно-виховний. Як науково-дослідна установа музей виконує функцію документування (догляду, підтвердження), створюючи фонд музейних предметів — джерел, необхідних для дослідження процесів, явищ, актів історичного розвитку природи і суспільства.

Як культурно-виховна установа музей, використовуючи пізнавально-культурне значення музейних па­м'яток, популяризує знання і задовольняє запити суспільства в пізнавальному, пропагандистському, морально-виховному, естетичному аспектах.

Специфіку музейної діяльності визначає зібрання музейних предметів, пам'яток природи, історії і культури. Значення музейних предметів залежить від ступеня їх задокументованості (як першоджерел фактів, явищ, подій, процесів у природі і суспільстві, що представлені в певній  науковій системі у фондах і експозиції музею). Соціальна значущість інформації, яку можуть передати музейні предмети, визначає їх наукову, історико-культурну, художню та естетичну цінність.

Музейна інформація висвітлюється також у музейних виданнях: каталогах путівниках, буклетах, науково-популярних виданнях та ін. Серед основних напрямків музейної діяльності виділяють:

1.  Комплектування музейних фондів (виявлення, відбір, і придбання предметів музейного призначення), що здійснюється за певною програмою шляхом організації експедиційної діяльності, купівлі і надходження від населення.

2.  Фондову роботу (організація обліку, вивчення і зберігання музейних зібрань), направлену на підготовку музейних предметів  з метою зберігання і визначення можливостей їх науково-дослідного і освітньо-виховного використання та збереження для наступних поколінь.

3. Експозиційну роботу, направлену на введення в освітньо-виховний обіг музейних предметів через організацію музейних екскурсій та виставок.

4.  Науково-освітню  роботу, яка здійснюється на основі музейних експозицій , екскурсій, лекцій, консультацій, тощо.

У нашій країні, виходячи із конкретних суспільно-економічних умов і соціально-культурних запитів, сформувалася державна музейна мережа. Серед основних профільних груп музеїв виділяють: природничо-наукові, історичні, літературні, художні, архітектурні, музеї науки і техніки та ін.

Найпоширенішу групу  музеїв  комплексного профілю представляють краєзнавчі музеї, які створюються на основі вивчення особливостей історичного розвитку природи, господарства і населення конкретної території.

Поряд з державними музеями функціонує велика кількість музеїв на громадських  засадах. Музеї на громадських засадах, як і державні музеї, можуть мати різний профіль: краєзнавчий, історичний, природничий, літературний, художній та ін. Громадські музеї діяльність яких відповідає  певним критеріям, одержують звання природних.

Шкільні краєзнавчі музеї. Різновидністю громадських музеїв є шкільні музеї, які організуються в школах, Палацах дитячої творчості, на дитячих туристських станціях та ін. Особливістю шкільних музеїв є те, що вони комплектуються, створюють експозиції і використовують їх відповідно до навчально-педагогічних і виховних завдань школи. Кращі шкільні музеї функціонують як шкільні навчально-методичні центри і лабораторії, що відкривають значні можливості підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Важливу роль при цьому відіграє самостійна робота школярів під керівництвом педагогів.

Профіль шкільного музею залежить як від напряму навчально-виховної роботи в школі, так і від особливостей конкретної місцевості. Найпоширеніші в школах музеї широкого профілю, що відображають особливості природи, історію, економіку і культуру свого регіону. Краєзнавчими є більшість музеїв, робота яких розгорнута в одному з напрямів вивчення краю.

Якщо створений музей відповідає вимогам положення про музей, то комісія по огляду шкільних музеїв виносить рішення про присвоєння йому звання : «Шкільний музей», вручається спеціальне посвідчення; і одночасно заводиться паспорт шкільного музею. Це звання підтверджується один раз на три роки.

Серед конкретних напрямів роботи шкільного музею можна виділити: музейно-організаційний, освітньо-виховний, навчально-програмний і напрям, який пов’язаний з організацією вільного часу школярів.

Музейно - організаційний напрям забезпечує функціонування шкільного музею. Координаційним центром діяльності шкільного музею є музейна рада, до складу якої входять голова, відповідальний за зберігання фондів і його помічник, секретар, кілька членів. Створюються також секції фондом роботи: експедиційно-пошукова, експедиційно-тематична, організаційно-масова.

Музейний актив виконує таку роботу: 1) комплектує  основні фонди музею, виготовляє матеріали допоміжного фонду; 2) налагоджує листування з різними організаціями, музеями, школами, окремими особами тощо; 3) вивчає зібрані матеріали; 4) створює стаціонарні експозиції і пересувні виставки; 5) організовує екскурсії та інші культурно-організаційні заходи в музеї або поза його межами; 6) здійснює підготовку екскурсоводів та лекторів; 7) сприяє використанню експозиції і музейних матеріалів у навчально-виховному процесі; 8) організовує суспільне корисну роботу учнів відповідно до профілю музею.

Планування діяльності музею є необхідною умовою його успішної роботи. Робота шкільного музею здійснюється за перспективним, річним і поточним планами, які розробляються музейною радою.

З метою використання матеріалів музею у навчаль­но-виховному процесі плани роботи музею погоджу­ються з робочими планами вчителів-предметників, класних керівників та планами шкільної гурткової роботи. Окремо складають плани пошуково-експедиційної, фондової, тематико-експедиційної та екскурсійно-масової роботи.

Навколо краєзнавчого музею розгортається діяльність шкільних туристсько-краєзнавчих гуртків, що працюють за певними напрямами пошуково-дослідницької роботи. Діяльність музею сприяє правильному вибору тем і напрямів наступної роботи з вивчення рідного краю.

З роками діяльність шкільного музею неминуче виходить за рамки шкільного життя. Він стає пошуково-творчою лабораторією педагогічного колективу, в якій здійснюється науково-педагогічна обробка зібраних матеріалів, створюються дидактичні посібники для навчально-виховного процесу. Шкільні музеї перетворюються на організаційно-методичні центри шкільного краєзнавства, сприяючи розширенню загальноосвітнього кругозору і спеціальних знань учнів, формуванню у них наукових інтересів і професійних нахилів, організовуючи суспільне корисну працю учнів.

Освітньо-виховний напрям значною мірою зорієнтований на розв'язання загальноосвітніх завдань. З одного боку, краєзнавці в музеї мають можливість оволодівати прийомами самостійної пізнавальної діяльності, розширювати свій кругозір, поглиблювати знання, а з другого — сприймання експозиції потребує - значних інтелектуальних зусиль, творчого піднесення, що сприяє формуванню особистої активності учнів, патріотизму.

Освітньо-виховний вплив музею значною мірою базується на використанні специфічних особливостей експозиції — можливості викликати у відвідувачів конкретні чуттєві враження, наочно-образне мислення і на цій основі створювати умови для пізнавального процесу і передачі знань.

Специфіка пізнавального процесу в музеї виявляється в тому, що вже відомі події і явища підкріплюються задокументованими музейними предметами. Наочність не тільки стимулює спостережливість, а й сприяє формуванню навичок предметного сприймання коли спираються на вивчення конкретного експоната, реліквії.

Слід пам'ятати, що у дітей більше розвинуте конкретне мислення, в той час як у дорослих переважає абстрактне. Тому і здатність до зорового переживан­ня у дітей розвинута більше, ніж у дорослих. Школярі дають роботу очам і вчаться бачити, сприяючи активізації, поглиблюючи запам'ятовування, розвиваючи уявлення.

Безпосередній контакт з музейною реліквією викликає у школярів почуття особистої причетності, і в результаті емоційної реакції, що виникає, підсилюється образне уявлення про ці події і явища.

Викликаючи різноманітні емоції у школярів, музей одночасно створює основу для виховного впливу, адже пізнання через емоції — найефективніший шлях у вихованні переконань, моральних цінностей і норм, естетичних ідеалів.

Отже, шкільні музеї, покликані сприяти ідейному, моральному, трудовому та естетичному вихованню підростаючого покоління.

Ефективність освітньо-виховного впливу музею в цілому багато в чому буде залежати від того, наскільки учні підготовлені до сприймання музейної інформації. Мова йде про певний рівень «музейної культури», тобто здатності орієнтуватися в музейному середовищі і, користуючись музейною мовою, бачити експозицію. Під цим розуміють уміння людини оцінювати музейні предмети не тільки як пам'ятки матеріальної культури, а й із суспільно-історичних позицій, к частину історії, багатогранність зв'язків якої поєднує минуле з сьогоденням.

Навчально-програмний напрям передбачає безпосереднє використання музейної експозиції і музичних фондових зібрань для навчання учнів. Воно здійснюється як з допомогою організованих форм, так і шляхом самостійної роботи школярів за навчальною програмою.

У шкільній практиці склалися різноманітні форми використання музейної експозиції і фондових матері­алів на уроках: 1) розробка, організація і проведення в музеї уроків, навчальних екскурсій; 2) використан­ня вчителем музейних предметів і експонатів як наочних посібників на уроці; 3) організація бесід, рольових ігор; 4) підготовка доповідей і повідомлень учнів з матеріалів екскурсії на уроці; 5) написання творів, пов'язаних з одержаними враженнями і здобутими знаннями в музеї; 6) організація шкільних факультативів.

Напрям роботи, який пов'язаний з організацією вільного часу школярів. У даному випадку музей повинен стати ініціатором змістовного і пізнавально-емоційного спілкування (музейні, позамузейні, пересувні форми роботи тощо).

Шкільний музей є однією із форм розвитку твор­чої самодіяльності і громадської активності школярів. Діяльність музею спрямовується таким чином, щоб кожне нове покоління учнів, критично оцінивши роботу своїх попередників, продовжувало її. При такій цілеспрямованій праці зберігається наступність музейно-краєзнавчої роботи. Важливо, щоб до праці в шкільному музеї школярі прилучались під впливом батьків.

Участь батьків у розвитку шкільної музейної справи сприяє зростанню їхнього авторитету серед дітей, що в сімейному вихованні дуже важливо. В наш час здійснення принципу співдружності школи, сім'ї і громадськості в роботі шкільного музею стане однією із важливих ланок відродження національної свідомості і культури.

2. Комплектування фондів. Фондова робота

Шкільні музеї здійснюють збір пам'яток історії, матеріальної і духовної культури людини, матеріалів і предметів, що мають суспільну, історичну або естетичну цінність, їх фонд комплектується відповідно до завдань і профілю музею.

У період функціонування музею напрям пошуку і комплектування фондів визначається орієнтовним змістом і структурою експозиції, яку планується розгорнути.

У період створення музею комплектування фондів підпорядковується завданням побудови музейної експозиції.

Музейний актив повинен бути ознайомлений із структурою майбутньої експозиції, з напрямами пошуку, основними його етапами, відповідною методикою.

Для керівника важливо, враховуючи інтереси, рівень знань і вмінь учнів, розподілити між ними теми майбутнього дослідження. Важливо також, щоб учні навчилися користуватись бібліотечними каталогами, бібліографічними покажчиками, статистичними довідниками, адже ці навички є основою справжнього пошуку.

Спочатку вивчають загальні питання. Використовуючи краєзнавчу довідкову літературу (енциклопедії, путівники, музейні довідники), готують реферати і повідомлення.

Спеціальна література допоможе з'ясувати можливості одержання матеріалів на місцях (фотографування, зарисовки та ін.), поінформує, що можна замовити в архіві, як шукати той чи інший музейний предмет тощо.

Музейний актив складає перспективний план комплектування фондів, у якому міститься перелік необхідних музею матеріалів, указані місця їх пошуку.

Комплектування фондів музею здійснюється в процесі організації пошукових експозицій, походів і екскурсій, систематичних спостережень за природними явищами і процесами та ін.

Необхідно дотримувати продуманої системи планування з виділенням ряду етапів. Перший етап — перспективне планування, яке передбачає розгортання наукової, дослідницької роботи музею і показ її наступності.  Другий  етап  включає складання  річного плану, в якому визначаються мета і завдання пошуково-краєзнавчої роботи. На третьому етапі намічається і розробляються різні пошуково-краєзнавчі заходи (експедиції, екскурсії, вечори, конференції).

Так, рідний край вивчається за загальним планом географічного вивчення території. Програму можна складати за такою формою.

Виконання запропонованої програми може бути послідовним від першої теми до останньої або, навпаки, вибірковим залежно від кількості виконавців. При невеликій їх кількості можливий відбір для вивчення із розділів програми питань, що становлять найбіль­ший інтерес.

Наводимо орієнтовний план роботи над вищерозглянутим розділом "Геологічна будова, корисні копалини і рельєф краю”:

1. Завдання слухачів відділення при вивченні розділу. Розподіл і уточнення змісту самостійних робіт і доручень з даної теми. Консультації та інструктаж слухачів з розробки тем і експонатів для музею,

2.  Екскурсія в місцевий краєзнавчий музей на тему "Геологічна будова, корисні копалини області і їх використання в народному господарстві”. Ознайомлення з музейною експозицією.

3.  Геоморфологічна екскурсія за розробленим маршрутом.

4.  Екскурсія на підприємство по видобутку корисних копалин (кар'єр).

5. Камеральна обробка матеріалів походів і екскурсій.

6. Підготовка доповідей і повідомлень слухачами. Розробка та виготовлення наочних матеріалів.

7. Обговорення і відбір доповідей, підготовлених експонатів для виготовлення в музейній практиці.

8. Обладнання в краєзнавчому музеї експозиції розділу «Геологічна будова, рельєф і корисні копалини краю».

9. Прослуховування пояснень слухачів-екскурсоводів з тематики розділу музею.

Основний метод краєзнавчої роботи на відділенні— самостійна діяльність слухачів.

Слухачі мають оволодіти матеріалом своєї теми і відповідного розділу музею на такому рівні, щоб стати екскурсоводами. З методикою польових досліджень школярі ознайомлюються на заняттях і під час екскурсій, походів, а також вивчають зміст і методику вивчення об'єктів, які визначені для дослідження.

Окремі матеріали (картини, плакати, грамзаписи, діафільми тощо) може придбати музей. Джерелом комплектування фондів краєзнавчого музею можуть також бути надходження від окремих осіб та організацій. Проте основна маса матеріалів для музею повинна виготовлятися руками краєзнавців.

На час створення музею необхідною є переорієнтація тематики шкільних гуртків географічного, біологічного, літературного та ін. Доцільним слід вважати створення нових гуртків: туристичного, фотографічного, технічного моделювання, студії образотворчого мистецтва  та  ін. На їх основі формуються пошукові групи і загони.

Краєзнавчі музеї організовують тематичні пошукові експедиції. Методика їх роботи значною мірою залежить від напряму пошуку і профілю музею. Орієнтовними можуть бути такі напрями руху учнівської молоді: «Моя земля — земля моїх батьків», «Рідна мова — пісня солов'їна», «Мій край — моя історія жива», «Роде наш красний», «Струни серця», «Кришталеві джерела» та ряд інших.

На відміну від тематичних комплексні експедиції дають можливість одночасно вивчати край в усіх про­явах життя природи і населення.

Такий широкий підхід можливий за тих умов, коли створення музею стало загальношкільним напрямом роботи протягом ряду років. Зібрані під час пошукових експедицій, походів, екскурсій, спостережень матеріали з допомогою учителів і фахівців вивчають і описують, а також з'ясовують їх освітньо-виховне значення і напрями застосування. Ці матеріали повинні бути відповідним чином оформлені і використані при виготовленні експонатів і наочних посібників для допоміжного фонду, шкільного навчально-виховного процесу, культурно-освітньої роботи поза межами школи.

Фондова робота. Фонди  музею — це  науково-організована  сукупність музейних предметів і необхідного для їх вивчення і експонування науково-допоміжного матеріалу. Крім  того, це головний  результат  науково-дослідної роботи музею і основа для всіх видів його діяльності.

Музейні фонди складаються з двох частин — основного фонду і фонду допоміжних матеріалів. До основного фонду входить зібрання музейних предметів відповідно до профілю музею. Музейні предмети класифікують за типами музейних джерел:

— речові джерела, до яких належать знаряддя праці, продукція видобутку і виробництва, зброя і військова атрибутика, предмети побуту, твори декоративно-прикладного мистецтва та ін.;

— зображувальні джерела, що включають твори мистецтва (живопис, графіка, гравюра, скульптура та ін.), які виконані в різних жанрах і в різній техніці;

— письмові джерела, що містять рукописні і друковані документи, книжки, періодичні видання тощо;

— кіно- і фотоджерела (діапозитиви, кіноплівки, звукозаписи та ін.), в яких зафіксовано різні події і явища природи.

Допоміжний, фонд створюється в процесі роботи над експозицією. Він містить відтворені документальні пам'ятки (фотокопії, макети, моделі, муляжі тощо), а також створені для потреб експозиції наочні матеріали: карти, схеми, плани, діаграми, таблиці та ін.

Використання музейних фондів забезпечується на­уково-довідковим апаратом музею. Як правило, це систематизовані карткові (тематичні та іменні) каталоги.

На теоретичних заняттях методист-музеєзнавець повинен ознайомити музейний актив з інструктивними матеріалами по обліку і зберіганню музейних предметів, фондовою роботою місцевого краєзнавчого музею, з правилами та специфікою обліку і збереження надходжень у шкільному музеї.

На практичних заняттях слухачі повинні ознайомитися з усіма етапами облікової роботи — від складання акта прийому-здачі, запису легенди до роботи ,над допоміжними формами обліку.

Облік експонатів шкільного музею проводиться з метою їх юридичної та фактичної охорони. На кожний предмет, який надходить до музею, складається легенда — пояснювальна записка, що містить відомості про походження і призначення, історичне і матеріальне його значення. Учні повинні набути навичок складання акта прийому-здачі матеріалів. Акт складається у двох примірниках, один з яких залишається у того, хто передав експонат, а другий — зберігається в музеї..

Матеріали основного фонду фіксуються в книзі надходжень — інвентарній книзі музею.

Розглянемо правила заповнення інвентарної книги. Інвентарний номер присвоюється кожному музейному предмету основного фонду. Музейному предмету, що складається з кількох частин, крім номера для кожної з частин визначається окрема літера (наприклад, жіночий одяг; кінець XIX — початок XX ст.: На —сорочка жіноча; 146 — спідниця сандарак; 14в — корсетка з клинцями).

Одночасно із записом в інвентарну книгу кожний предмет позначається номером (в ряді випадків з допомогою бирки або ж на коробці, в якій він зберігається). Наприклад, номер МКСШ №83-2/37 означає, що предмет належить музею Київської середньої школи № 83, має інвентарний номер 37, записаний у головній інвентарній книзі (книзі надходжень) № 2.

В інвентарній книзі також указується, хто знайшов (подарував) предмет, яка пошукова група або експедиція. Якщо предмет знайшла окрема людина, то вказуються її прізвище, ім'я, по батькові, домашня адреса, номер акта прийому-здачі.

Описуючи предмети або колекції, які були зібрані лід час походів, зазначають назву місцевості і обставини, за яких вони були виявлені. Якщо музейний предмет куплений, то вказується його вартість. В останній графі інвентарної книги роблять позначення про вилучення експоната та інші додаткові відомості.

В інвентарній книзі також фіксуються потокові надходження. Зібрані під час експедиції або походу матеріали реєструються на місці збирання в колекційному описі, що є складовою частиною інвентарної книги і має ідентичний порядок заповнення. В інвентарній книзі колекційний опис реєструється під одним загальним номером, а всім предметам колекції. надаються ще порядкові номери. Номер колекційного опису надається і експедиційному щоденнику.

Колекційний опис і щоденник ведуться в окремих пронумерованих зошитах. На першій сторінці подаються дані:

 Інвентарний номер ----

Колекційний опис експедиція, пошукова група

Місце роботи (область, район, пункти збирання матеріалів)

Почато ——— Закінчено-----------------

Кількість   описаних   предметів    ----

Відповідальний за ведення

Знахідкам поряд з їх реєстрацією в колекційному описі надається шифр таким чином, як це робиться при їх внесенні до інвентарної книги.

З метою вдосконалення обліку і систематизації експонатів можуть створюватися допоміжні форми обліку: інвентарна, тематична, хронологічна, іменна, предметна та інші картотеки. Для забезпечення фак­тичної охорони музейних фондів учнів слід ознайомити   з  інструктивними   матеріалами  щодо  зберігання фондів шкільних музеїв.