Головна » Статті » Теорія географії » Метеорологія | [ Додати статтю ] |
ЦИРКУЛЯЦІЯ АТМОСФЕРИ План 1.
Причини нерівномірного розподілу тиску і циркуляції атмосфери. 2.
Загальна циркуляція атмосфери. 3.
Циклонально - антициклональна циркуляція. 4.
Полярна циркуляція. 5.
Пасатна циркуляція. 6.
Тропічні циклони. 7. Мусонна циркуляція. 8.
Струменеві течії. 9
Місцеві циркуляції й вітри. Основна причина формування
баричних систем і циркуляції повітряних мас - це неоднорідність термічного поля
Землі, в першу чергу - відмінності в тепловому режимі екватора і полюсів. За
В.В.Шулейкіним, у тропосфері формуються теплові машини двох типів. В тепловій
машині першого типу екватор і тропічні пояси - нагрівачі, а другого типу - це
сезонні зміни теплообміну між материками і океанами, тут взимку материки -
холодильники, а океани - нагрівачі. а влітку навпаки. Робота машини першого
типу проявляється в широтно-зональній циркуляції атмосфери. а робота машини
другого типу - в регіональній мусонній циркуляції. Динамічна причина циркуляції
атмосфери - це обертання планети навколо осі, внаслідок чого повітря, яке
рухається, відхиляється вправо в північній півкулі й вліво - в південній. На
планеті, яка обертається, виникає західно - східний перенос повітря, тобто
зональна складова циркуляції атмосфери. Однією з причин неоднорідності
баричного поля і руху повітря є прихована теплота пароутворення, яка
виділяється при конденсації водяної пари і переходить в повітря, завдяки чому
рух триває. 2. Загальна циркуляція
атмосфери Систему великомасштабних повітряних
течій називають загальною циркуляцією атмосфери. В 1921 р. норвезький
кліматолог Б’єркнес на основі синоптичних карт розробив схему циркуляції
атмосфери, згідно з якою в кожній півкулі формуються три зональних кільця. Перше кільце охоплює тропічні
широти і включає висхідне підняття повітря над екватором, перенесення його до
тропіків, опускання біля 30° широти /баричні максимуми/ і повертання до
екватора пасатами. Друге кільце в помірних широтах складається з підняття
повітря і переносу його через стратосферу в тропічні широти й до полюсів, а в
тропосфері тут панує західний перенос з утворенням циклонів і антициклонів.
Третє кільце розміщено біля полюсів, там повітря опускається і переноситься до
Арктичного і Антарктичного фронтів, де переважають висхідні рухи повітря.
Загальна циркуляція включає до себе зональні й меридіональні складові частини,
основними ланками яких є: І/ Західно - Східний і Східно
- Західний переноси повітряних мас, 2/ циклонічна і антициклонічна діяльність у
помірних широтах; 3/ полярні циркуляції; 4/пасати; 5/мусони; 6/струменеві
течії. Західний перенос виникає
завдяки тому, що баричний градієнт спрямований за меридіаном від тропіків до
полюсів, а сила Коріоліса відхиляє повітряні маси в північній півкулі вправо, а
в південній вліво, тобто з заходу на схід. Західний перенос охоплює в помірних
широтах всю тропосферу, в полярних широтах верхню частину тропосфери, вище
північно-східних і південно-східних вітрів нижньої тропосфери; в тропічних
широтах над пасатами у верхній тропосфері також панують західні вітри, які
іноді називають антипасатами, хоча генетичного зв'язку між ними немає. Східний перенос включає
північно-східні вітри в Арктиці та південно-східні - в Антарктиді. Вони віють
від полярних областей високого тиску в бік мінімуму помірних широт і охоплюють
нижні шари тропосфери. Від субтропічних антициклонів до екватора /мінімум/
дмуть північно-східні в північній півкулі й південно-східні - в південній
півкулі вітри, які називають пасатами Ближче до екватора східний /пасатний/ перенос
охоплює всю тропосферу. 3. Циклонально -
антициклональна циркуляція Вона характерна для помірних
широт, де на атмосферних фронтах виникають збудження у вигляді хвиль довжиною
до 1000 км, внаслідок чого холодне повітря проникає на південь, а хвиля теплого
- на північ. Норвезький кліматолог В.Б'єркнес довів, що циклони виникають через
хвилювання атмосферного фронту, і розробив теорію народження циклону. Життя
циклону включає три стадії: народження, поглиблення і оклюзію. Народження
циклону обумовлене адвекцією теплоти і холоду, а також адіабатичними і
гідродинамічними змінами температури повітря. На хвилях збудженого фронту тепле
повітря піднімається вверх по схилу холодного і внаслідок обертання Землі
відхиляється вправо /на схід/. У центрі підняття теплого повітря формується
область низького тиску. тобто центр циклону. Вітри дмуть до центра,
відхиляючись за кривими лініями проти годинникової стрілки в північній півкулі
та за годинниковою стрілкою в південній півкулі. Отже, циклон - це атмосферне
збудження пониженого тиску з мінімальним тиском в центрі, з рухом повітря
навколо центра проти годинникової стрілки в північній півкулі /за годинниковою
стрілкою - в південній півкулі/ і з власною погодою. В циклоні утворюються два
сектори: клиноподібний теплий з півдня й південного заходу і холодний, який
займає схід, захід і північ від центра. В східній частині теплого сектора
міститься теплий фронт, де тепле повітря піднімається по схилу холодного, а в
західній частині - холодний фронт, де холодне повітря рухається за теплим і
витісняє теплий сектор і всю область низького тиску, завдяки чому циклон
зміщується з заходу на схід і північний схід, тобто з загальним західним
переносом у помірному поясі. Швидкість руху циклону в середньому дорівнює 30 -
40 км за годину, а живе циклон 4 - 7 днів. Поглиблення циклону відбувається
завдяки адвекції холодного повітря, циклон охоплює по вертикалі всю тропосферу
і займає значну площу діаметром у кілька тисяч кілометрів. Оклюзія - це стадія
заповнення центра циклону холодним повітрям, яке наздогнало теплий фронт, і
тепле повітря витіснене повністю вверх. Циклони утворюються серіями по 2 – 4,
відповідно хвилюванню лінії фронту. В середньому над Європою за рік проходять
60 серій циклонів. У південній півкулі їх шляхи проходять між Антарктидою і 40°
пд.ш. У цілому циклони приносять хмарну, вітряну і дощову погоду, хоча є
відмінності між різними секторами циклону. Між циклонами, в тих частинах
фронтальних хвиль, де тиск високий, формуються антициклони в середині
одноманітної повітряної маси. Повітря в їх центрі опускається, адіабатичне
нагріваючись, стає сухим. Тому переважає ясна і суха погода, безхмарна або
малохмарна. жарка влітку і морозна взимку. В центрі панує штиль, а по периферії
дмуть слабкі вітри. В своєму розвитку антициклон спочатку охоплює тільки
приземну частину тропосфери, потім росте вверх і по площі, нарешті повітря
трансформується, оскільки змінюються його температура й вологість, і антициклон
руйнується. Антициклони завжди йдуть разом з циклонами зі швидкістю близько 30
км за годину, але вони відхиляються на південний схід. Найбільш стійкими є
антициклони Арктики і Антарктиди, які виникають над холодною поверхнею льоду і
снігу. Панування антициклонів у
субтропічних максимумах пов'язане з опусканням тут повітря, яке піднялося над
екватором, а також з відхиленням шляхів антициклонів помірних широт на
південний схід, вони концентруються тут у субтропіках, через те що біля
екватора сила Коріоліса незначна і не може змістити баричні максимуми, які
зупиняються в тропічних широтах. На межі циркуляції помірних і
тропічних широт виникає зона змінної циркуляції на 35 - 40" північної і
південної широти. Вона охоплює Середземне і Чорне моря, південь Середньої Азії,
Центральну і Середню Азію, півострови Корею і Каліфорнію, південь Африки і
Австралії, південь Чилі. Влітку тут панує тропічне повітря в зв'язку зі
зміщенням тропічних баричних максимумів, а взимку - західний перенос морського
помірного повітря. 4. Полярна циркуляція Вона зумовлена термічними
причинами і формуванням областей високого тиску біля полюсів. Баричні градієнти
спрямовані від полюсів в бік мінімуму помірних широт, тому, відхиляючись за
силою Коріоліса, в Арктиці переважають північно-східні, а в Антарктиді –
південно-східні вітри. Вони більш стійкі й мають більшу швидкість в Антарктиді,
особливо на її узбережжях /"стокові" вітри/. А в Арктику часто
надходять циклони і тепле повітря а північної Атлантики, особливо влітку, тому
тут східні вітри непостійні, а на узбережжях Америки і Євразії спостерігається
незначна мусонна тенденція. 5. Пасатна циркуляція Пасатна циркуляція обумовлена
існуванням екваторіального баричного мінімуму і субтропічних максимумів тиску.
Субтропічні максимуми не утворюють суцільних смуг, а складаються з окремих
баричних систем. Екваторіальний мінімум також існує в середньому, тобто області
високого і низького тиску тут безперервно виникають і зникають, але коливання
тиску набагато менші, ніж у помірних широтах. У субтропічних антициклонах, як і
в зовні тропічних, вітри дмуть від центрів до периферії, відхиляючись за
годинниковою стрілкою в північній півкулі й проти неї - в південній. Пасати -
це вітри екваторіальної периферії субтропічних антициклонів, північно-східні й
східні - в північній півкулі, південно-східні й східні - в південній півкулі.
Вони непостійні за тривалістю і проявляються тільки до висоти 1 - 2 км у
стійких антициклонах. Вище 2 км над пасатами діє західний перенос, вітри якого
називають антипасатами. За сезонами екваторіальний мінімум і субтропічні
максимуми зміщуються то в північну, то в південну півкулі, в липні
екваторіальний мінімум в Індії досягає тропіка, а в січні - Північної
Австралії. Це пов'язано з сильним нагріванням материка Євразії влітку і
виникненням мусонної циркуляції між Індійським океаном і південною частиною
Азії. вона підсилюється пасатами південної півкулі, які перетинають екватор.
Таким чином, виникає субекваторіальний пояс змінної циркуляції й тропічних
мусонів, які влітку приносять вологу з Індійського океану на південь Азії
/Індостан та Індокитай/. 6. Тропічні циклони У тропіках на відстані 10° від
екватора /там, де збільшується вплив сили Коріоліса/ формуються тропічні
циклони. На відміну від циклонів помірних широт вони мають невеликий діаметр
/200 - 400 км/ і дуже великі баричні градієнти, внаслідок чого вітер досягає
сили штормів і ураганів /до 80 м/с/, їх називають тропічними ураганами, або
тайфунами, і вони супроводжуються грозами і тропічними зливами. Вони виникають
там, де є різкий перепад температури, пов'язаний з виділенням великої кількості
прихованої теплоти пароутворення. Райони народження ураганів Центральної
Америки і тайфунів Південно-Східної Азії розміщені між 5° і 20° широти в кожній
півкулі/тільки над океанами, найчастіше влітку або восени. Тропічні циклони
рухаються спочатку на захід, відхиляючись до 20 - 30° широти і тоді з заходу
обходять субтропічний антициклон і повертають на північний схід у північній і
південний схід - у південній півкулях. Це є точка повороту тропічного циклону,
траєкторія руху якого має вигляд параболи з вершиною на заході. Швидкість руху
тропічних циклонів 20 - 30 км за годину. В Тихому океані біля Філіпінських
островів в середньому буває 28 тайфунів за рік, а між островами Зеленого мису і
Центральною Америкою – в середньому 10 ураганів за рік. Мусонна циркуляція обумовлена
тепловою машиною другого роду /за В.В.Шулейкіним) і проявляється між океанами і
материками, але вона не ізольована від загальної циркуляції, нагрівання і
охолодження півкуль за сезонами, західного переносу і циклонічної діяльності. Мусони - це стійкі атмосферні течії в певних великих географічних областях,
переважаючий напрям яких змінюється від зими до літа і, навпаки, на
протилежний. Вертикальна потужність мусонів в середньому 2 - 3 км, а вище панує
західний перенос. Існують тропічні й зовні тропічні мусони. Там, де є
інтенсивна циклонічна діяльність /Європа і Північний Захід Америки/, мусони
відсутні. В помірному поясі мусони проявляються біля східних узбереж материків.
Влітку над нагрітою Азією виникає понижений тиск. а над Тихим океаном, дещо на
північ, зміщується Гавайський максимум. Взимку над материком формується
стійкий. Азіатський максимум, а в Тихому океані /північна частина/ - Алеутський
мінімум. Баричні градієнти між ними достатні для виникнення мусонів. Найбільш
типові мусони спостерігаються на Далекому Сході, в Північному і Східному Китаї,
в Кореї та Японії. Зимовий мусон холодний і сухий, має північній і
північно-західний напрям, а літній - південний і південно-східний - теплий, він
несе насичене вологою повітря і рясні дощі. Тропічні мусони обумовлені
сезонним відмінами в нагріванні й охолодженні півкуль і в зміщенні баричного
поля Землі /субтропічних максимумів і екваторіального мінімуму/. Особливо
потужні тропічні мусони в басейні Індійського океану, де сезонні зміни
температури півкуль підсилюються великим материком Євразії - в північній
півкулі, прогрітим улітку і охолодженим узимку. Мусонна циркуляція охоплює
Індостан, Індокитай, Південний Китай, Індонезію, Індійський океан до
Мадагаскару і Північної Австралії, субекваторіальну і Східну Африку. Погода
мусону залежить від його напряму і сезону. Літній мусон приносить з океану на
материк дощову погоду, а зимовий дме з материка і несе суху погоду. 8. Струменеві течії Струменеві течії - це
повітряні течії високої сили і протяжності в верхній тропосфері й нижній
стратосфері, які мають еліптичний вертикальний переріз, швидкість 200 - 500
км/год, довжину кілька тисяч кілометрів і спрямовані завжди з заходу на схід.
За Х.П. Погосяном, існують зовнішньо тропічні струменеві течії на висотах 8 -
12 км, субтропічні струменеві течії на широтах 25 - 30° і 10 - 15° на рівні
тропопаузи /11 - 12 км/; екваторіальні струменеві течії тропопаузи над
Південною Азією; стратосферні струменеві течії на 50 - 70° пн.ш. на висотах 25 -
35 км, обумовлені контрастами температури між помірними широтами і
навколополюсною областю полярної ночі. Формування струменевих течій пов'язано з
тропосферними фронтами, на яких біля земної поверхні виникають циклони і
антициклони. 9 Місцеві циркуляції й
вітри Під впливом рельєфу та інших
властивостей підстеляючої поверхні в певних географічних широтах виникають
місцеві вітри. Вони можуть бути результатом прояву місцевих циркуляцій або
локальними хвилюваннями чи особливими властивостями вітрів загальної циркуляції
атмосфери. Прикладами місцевих циркуляцій є бризи і гірсько-долинні вітри. Бризи - це вітри біля
берегової лінії морів і великих озер, які мають різку добову зміну напрямку.
Вдень суша більше нагрівається, тиск падає, і дме морський бриз до висоти 500 -
1000 м. Вночі суша охолоджена, ізобаричні поверхні нахилені в бік суші, повітря
над морем тепліше, піднімається вверх і перетікає зверху на сушу, на суші тиск
підвищується, і дме береговий бриз з суші на море. Вертикальна потужність
бризів до 1 км, вони поширюються на десятки кілометрів від берегової лінії на
сушу або на море. Гірсько-долинні вітри подібно
до бризів також мають добову ритмічність. Вдень в гірських долинах повітря
добре прогрівається від нагрітих схилів і піднімається вверх по схилах, і по
долині дме вітер з прилягаючої до підніжжя гір рівнини. Вночі гірські схили
охолоджуються, і повітря в гірській долині стає холоднішим, тут тиск більший,
ніж на прилягаючій рівнині, і виникає вітер, який дме вниз по схилах і по
долині. Над льодовиками завжди панують інверсії температури і холодне повітря
стікає вниз - дмуть стокові льодовикові вітри. Під впливом орографії вітри
загальної циркуляції вимушені обтікати гірський масив з боків або перевалювати
через нього. Повернутий назустріч вітру схил називають навітряним, а
протилежний - підвітряним. Найпоширеніші вітри в горах – це фен і бора. Фен -
це теплий, іноді гарячий і сухий вітер, який дме а гір протягом доби. а інколи
й тижня. Фен утворюється при перетіканні повітря через хребет. При піднятті на
навітряному схилі повітря охолоджується на 1 *С на 100 м, а при досягненні
рівня конденсації менш І *С на 100 м висоти, волога конденсується і випадає. На
протилежному схилі сухе повітря спускається, нагріваючись на І "С на кожні
100 м висоти, і біля підніжжя буде мати вищу температуру, ніж до підняття
навітряний схил. Фени виникають в циклонах і в антициклонах, які перетинають
гірську країну. Коли антициклон перебуває над гірською країною, а для нього
характерні опускання повітря, фени можуть виникати водночас на обох схилах, В
Альпах, Скелястих горах, на Кавказі, в горах Середньої Азії та інших фени
спостерігаються часто, до 80 - 100 днів за рік. Бора - це штормовий холодний
вітер, який дме з низькогірних перевалів вниз у холодну пору року. Якщо біля
підвітряного схилу розміщене тепле море, виникає великий баричний градієнт,
через те що повітря опускається з невеликої висоти, не встигає прогрітися і
залишається холодним, і тоді вітри дмуть зі швидкістю 40 - 60 м/с. Бора має
інші місцеві відміни: в Новоросійську і на Новій Землі – бора, на озері Байкал
- сарма, на південному узбережжі Франції - містраль. Бора дуже небезпечний, він
топить або викидає на берег кораблі, від нього все вкривається льодом. За умов нестійкого стану атмосфери і
сильної вертикальної конвекції виникають малі вихорі. Пилові вихорі часто
з'являються над перегрітою поверхнею в пустелях, вони мають діаметри від 1 до
100 м і висоту до 1 км, рухаються зі швидкістю 20 - 30 км за годину. Повітря в
вихорях закручується, як у циклонах, і водночас піднімається вверх. Великі
вихорі над морем діаметром у кілька десятків метрів, які засмоктують воду,
називають смерчами. Смерчі кожного року спостерігаються нa Чорному морі.
Найчастіше вихорі виникають в передній частині грозової хмари. Зверху і знизу
наявні характерні лійкоподібні розширення. Вихорі над сушею діаметром до 100 -
200 м називають тромбами. Якщо над морем вихорі мають синьо-сірий колір, то над
сушею - це чорні стовпи з розширеннями біля хмар і біля земної поверхні.
Швидкість вітру досягає 50 - 100 м/с. На півдні США в середньому за рік
спостерігається 200 потужних тромбів, які мають назву торнадо. В перекладі з
іспанської "торнадос" означає "той, що обертається”. Смерчі,
тромби і особливо торнадо мають дуже велику руйнівну силу
Переглядів: 16065
| Теги: | |
Матеріали по темі: |