Методика формування умінь і навичок у процесі навчання географії в школі

 Література

1.    Петренко В.В. Формування практичних умінь і навичок при вивченні географії у восьмирічній школі. _ К.: Вища школа,1964. –166с.

2.    Кабанова – Меллер Э.Н. формирование приемов умственной деятельности и умственное развитие учащихся. – М.: Просвещение, 1968.-288с.

3.    Щенев В.А. Приемы учебной работы учащихся в курсах физической географии. – М.: Просвещение,1979.

Психолого – дидактичні основи формування умінь

 Учіння включає різні види діяльності якими оволодівають учні. Серед них:

а) засвоєння ( сприймання, усвідомлення, осмислення, узагальнення, закріплення) знань (фактів, уявлень, понять, закономірностей) про об’єкти і явища навколишнього світу, їх взаємозв’язки та способи діяльності;

б) застосування засвоєних знань та умінь під час розв’язання практичних та теоретичних завдань;

в) самоуправління власною пізнавальною діяльністю (самоорганізація, самоконтроль, самокоригування, самоаналіз, самооцінювання);

Згадаємо і про те, що діяльність має віддалену мету (мотив), яка досягається за певних умов чітко визначених конкретних цілей, тобто розв’язання ряду задач. Кожна ціль усвідомлюється і досягається суб’єктом (учнем) у процесі виконання відносно завершеної частини діяльності, що є її структурною одиницею і називається дією.

 Засвоєна суб’єктом дія перетворюється в його уміння або навичку.

 Тому уміння визначається  як готовність особистості на основі знань і навичок виконувати діяльність, що складається з упорядкованого ряду розумових і практичних дій, спрямованих на досягнення усвідомленої мети (А.В.Усова, І.А.Лернер, В.С. Цетлін та ін.).

   Засвоєння учнями різних способів дій, формування у них умінь ( в тому числі і в процесі вивчення географії) здійснюється у такій об’єктивно зумовленій послідовності:

а) засвоєння знань про спосіб виконання дії шляхом демонстрування вчителем зразка;

б) репродуктивне відтворення знань і використання їх за зразком;

в) кількаразове повторення способу дії в подібній ситуації;

г) виконання способу дії в новій ситуації, тобто у процесі засвоєння нових знань та умінь, виконання творчих завдань.

   Таким чином, формування вмінь є теж спеціально організованим процесом.

       Власне предметні уміння засвоюються учнями  у процесі оволодіння змістом географії. Найважливішими з них є:

-       орієнтування на місцевості;

-       читання топографічних карт;

-       спостереження в природі;

-       ведення щоденників спостережень і обробка зібраних матеріалів;

-       робота із статистично – географічним матеріалом;

-       робота з різними приладами і інструментами під час проведення географічних дослідів чи практичних робіт;

-       креслення картодіаграм, графіків, складання схем, таблиць і їх аналіз;

-       встановлення взаємозв’язків і взаємозалежностей між об’єктами і явищами природи;

-       опис чи характеристика природних і економічних об’єктів за типовим планом та ін.

Саме ці уміння нерозривно пов’язані з власне географічними знаннями, оскільки знання включаються в уміння, як один із компонентів, а уміння є знаннями в дії. Без цієї групи умінь неможливо повноцінно засвоїти зміст географії в школі.

До розумових умінь належать не тільки уміння мислительної діяльності (логічного і творчого мислення), а й перцентивної (уміння цілеспрямовано сприймати різними органами чуття); мнемічної (уміння раціонально запам’ятовувати і відтворювати); мажинітивної (уміння створювати в уяві певні (образи, ситуації як реальні, так і фантастичні); мовленнєві (зовнішньомовленєві і внутрішньомовленєві уміння).

   Розумові уміння є найбільш загальними бо складають основу всієї навчально – пізнавальної діяльності. Однак, під час засвоєння змісту кожного навчального предмета вони набувають специфічного характеру. Нижче зупинимося на їх характеристиці і методиці.

 Уміння раціонального використовувати навчально – пізнавальну діяльність у дидактиці розглядається, насамперед, як уміння учнів управляти власною пізнавальної діяльністю. Разом з тим уміння цієї групи виділяються за спрямованістю на різні джерела пізнання (посібники, підручники, а також карти, таблиці, картини, схеми та інші засоби наочності).

Названі групи умінь перебувають між собою у співвідношенні і зв’язках..

 Обсяг умінь і навичок (автоматизованих умінь), яких повинен набути учень, визначається програмою з географії для кожного класу і в цілому для всього курсу шкільної географії.

  Розглянемо методику формування окремих умінь зазначених груп.

Уміння аналізувати об’єкти природи

 Щоб сформувати уміння аналізувати об’єкти природи, учні спершу оволодівають прийомами виділення ознак та властивостей в предметах і явищах навколишньої дійсності. Учні пригадують, що кожен об’єкт має різноманітні ознаки, тобто його можна схарактеризувати за кольором, запахом, смаком, величиною, формою, вагою, місцем у просторі і часі.

Аналізувати -  це означає розпізнати і назвати ознаки або частини предмета чи явища.

       Наприклад, під час аналізу клімату своєї місцевості вчитель ставить запитання:

- Які пори року спостерігаються на території нашої місцевості?

-       Яка температура повітря переважає у нашій місцевості у літній час?

-       Яка температура повітря переважає у нашій місцевості у зимовий час?

-       Скільки опадів випадає на території нашої місцевості на рік? і т.д.

Крім завдань на розпізнавання окремих ознак, доцільно ставити завдання на виділення сукупності ознак, наприклад:

-       Які чинники впливають на формування клімату нашої місцевості?

-       Які основні ознаки помірно – континентального типу клімату ?

Учні можуть записати їх на дошці і порівнювати з виділеними окремими ознаками клімату нашої місцевості.

У процесі виконання таких завдань розширюється обсяг поняття "аналіз” як дії що спрямована на виділення ознак і частин природних явищ чи об’єктів.

 Під час вивчення географії розширюється вміння розрізняти подібні та відмінні ознаки. Учитель нагадує, що подібні – це однакові ознаки, за якими об’єкти між собою схожі, а відмінні – за якими відрізняються. Ці вміння відпрацьовуються в структурі більш складних умінь – умінь порівнювати об’єкти і явища природи  чи порівнювати сутність географічних понять.

 Знання про зміст цього прийому, послідовність виконання операцій засвоюються учнями у вигляді алгоритму дії.

Щоб порівнювати об’єкти природи необхідно:

а) проаналізувати і виділити істотні ознаки, частини;

б) зіставити об’єкти, визначити подібні  та відмінні ознаки, частини;

в) зробити висновок, що в об’єктах подібного і що відмінного.

Алгоритм пропонується в готовому вигляді або складається разом з учнями. Він може бути записаним на таблиці або дошці, щоб учні зіставили знання з практичним виконанням кожної операції, краще запам’ятовували їх послідовність та оволодівали термінологією.

       Наприклад: порівняти особливості зображення земної поверхні на плані місцевості та географічній карті.

1.Спочатку проаналізуємо об’єкти, назвемо істотні ознаки об’єктів.

2.Далі зіставимо ознаки плану місцевості і географічної карти.

3.Визначаємо подібні ознаки в плані  місцевості і географічній карті

4.Визначаємо відмінні ознаки об’єктів.   

У процесі оволодіння умінням порівнювати скорочується кількість операцій, які промовляються вголос ("порівнювати – це означає”).

Щоб активізувати прийом у внутрішньому мовленні, вчитель спонукає до його згадування, не вимагаючи відповіді.

Для формування уміння порівнювати пізнавальні завдання будуються з урахуванням змісту і цілей уроку. Система таких завдань повинна різнобічно ускладнюватися: за кількістю ознак, що порівнюються; за характером об’єктів, зокрема спочатку порівнюються конкретні, наочні, а потім абстрактні поняття.

Зазначимо, що при побудові завдань на порівняння необхідно вказувати основу  для виконання цих дій, що дає можливість отримувати той результат, який необхідний в конкретній ситуації. Наприклад, "порівняйте гори Карпати і Кримські гори за висотою; порівняйте материкову і океанічну кору за її будовою” і т.д.

  Ставлячи завдання на порівняння, вчитель часто не отримує бажаної відповіді. Це відбувається тому, що:

· не вказується основа для порівняння;

· щоб отримати бажаний результат учням необхідно виконати всі операції у відповідності з конкретними об’єктами. Вчитель повинен знати, чи зможуть вони зробити це самостійно. Якщо вони недостатньо володіють прийомом, то учитель керує процесом через актуалізацію алгоритму в повному або скороченому вигляді;

· якщо ознаки для порівняння нові, то вони спочатку засвоюються учнями, а якщо відомі – актуалізуються. Важливо, щоб діти могли називати ці ознаки, тобто    володіти запасом необхідних слів і термінів;

· поняття порівнюються тоді, коли вони осмислені, тобто школярі розуміють їх зміст і при потребі конкретизують кожну істотну ознаку;

· у деяких завданнях не вказуються для порівняння, яку необхідно виконати, а вимагається тільки її результат, тому учні не знають, що їм потрібно зробити, щоб відповісти на запитання такого типу : "Як змінюється тривалість дня і ночі з настанням осені?”

Уміння виділяти істотні ознаки

Навчити учнів виділяти істотні ознаки означає сформувати в них уміння бачити те загальне, яке постійно повторюється в об’єкті або групі об’єктів. ("приріст населення”, "природний приріст населення” – загальне "збільшення кількості населення”), а істотні ознаки кожного з понять . . . .

Щоб виділити істотні ознаки, потрібно порівняти об’єкти, явища чи поняття і у виділених ознаках знайти ті без яких об’єкт чи явище не може бути самим собою, властиві тільки йому.

Щоб виділити істотні ознаки в об’єктах і явищах природи, встановити взаємозв’язки між ними, застосовують схеми, схематичні малюнки, таблиці, статистичний матеріал та ін.

Уміння встановлювати причинно – наслідкові зв’язки

Важливе значення у формуванні системи географічних знань має вміння учнів виявляти і встановлювати зв’язки і залежності між їх компонентами: фактами, уявленнями, поняттями, закономірностями.

Найпоширенішими в курсі географії є  причинно – наслідкові зв’язки, які встановлюються між об’єктами живої та неживої природи. Їх система включає залежності між :

а) погодою і висотою Сонця; елементами погоди; станом водойм, ґрунтів і висотою Сонця в різні пори року – у неживій природі; тектонічними рухами і  формами рельєфу і ін.;

б) рослинами і тваринами; рослинами, тваринами та працею людей у різні пори року – в живій природі;

в) живою і неживою природою; життям рослин, тварин, працею людей і Сонцем як джерелом тепла і світла; елементами живої природи і погодою, ґрунтами, корисними копалинами та ін.; пристосування рослин і тварин до сезонних змін та ін.

 В учнів розвивається два види причинно – наслідкового мислення: елементарне причинне та узагальнююче причинно – наслідкове. Сутність першого полягає в тому, що одиничні об’єкти або явища причинно зумовлюються іншими одиничними об’єктами і явищами У процесі другого – одиничні об’єкти пояснюються загальними правилами і законами.

       Сутність понять "причина” і "наслідок” учні знають з початкових класів.

       Залежно від мети і змісту уроку для закріплення цих понять і формування, уміння встановлювати причинно – наслідкові зв’язки використовуються вправи такого типу:

1.Визначте, що відбувається спочатку, а що потім.

· Під впливом внутрішніх та зовнішніх процесів відбувається зміна висоти гір та рівнин.

2.Назвіть причину і наслідок.

· Тінь від гномона восени довшає тому, що Сонце опускається нижче над небосхилом.

3.Доповніть речення. Назвіть причину і наслідок:

· Озера не міліють тому, що . . .

4.Що необхідно визначити, відповідаючи на запитання, причину чи наслідок:

· Чому в Сахарі є багато річок, русла яких пересихають?

· Як можна пояснити те, що підприємства харчової промисловості, які виробляють хліб зосереджені у густозаселеній місцевості? та ін.

Спочатку в таких завданнях є одна причина і один наслідок, далі учні повинні зрозуміти, що одна причина може мати кілька наслідків і навпаки.

Тому завдання ускладнюються:

1.Назвіть причину і наслідки. Скільки наслідків має причина?

· На Південному березі Криму рослини добре ростуть і розвиваються тому, що їм вистачає світла, тепла, вологи та повітря.

2.Назвіть причину і наслідки. Скільки причин має наслідок.

· Руйнування гірських систем відбувається під дією води, змін температури, впливу живих організмів, землетрусів.

Зазначені вище завдання носять репродуктивний характер, оскільки побудовані на засвоєних географічних знаннях і виконуються за зразком. Основна їхня мета – засвоєння процесуальних знань ( про спосіб виконання дій) і формування вміння встановлювати причинно – наслідкові зв’язки.

Творчого характеру вони набувають. коли вимагають пошуку причин або наслідку подібній чи новій ситуації, висловлення передбачення про зміст зв’язку між причиною та наслідком і доведення правильності передбачення.

Завдання для оволодіння учнями уміння встановлювати причинно наслідкові зв’язки мають різний рівень складності, оскільки вони передбачають різні за змістом розумову діяльність, яка спрямовується:

а) від аналізу одиничних фактів і явищ до простих узагальнень і висновків;

б) від аналізу кількох фактів та явищ . складних узагальнень і висновків.

Таким чином, оскільки вміння – це способи діяльності, то в залежності від навчальних завдань, при розв’язанні яким вони застосовуються, їх варто групувати:

1)   Вміння описувати об’єкти природи;

2)   Вміння давати характеристику компонентів природи, підприємств, галузей народного господарства, економічного району, ТВК;

3)   Вміння застосовувати загальні фізико і економіко – географічні поняття під час розгляду конкретних об’єктів, явищ;

4)   Вміння встановлювати причинно  - наслідкові зв’язки;

5)   Вміння порівнювати географічні об’єкти і явища і вміння вести спостереження в природі і т.д.

Використання вмінь в основному спирається на роботу з одним або декількома засобами географії (чи джерелами географічних знань) :  географічними картами, цифровим матеріалом, графіками, діаграмами,  географічним текстом, картинами, екранними посібниками тощо.