Головна » Статті » Теорія географії » Основи економічної географії [ Додати статтю ]

Галузі промисловості: Лісовиробничий комплекс
  1. Структура лісовиробничого комплексу.
  2. Технологічні особливості виготовлення паперу.

1. Лісовиробничий комплекс – це комплекс поєднання галузей що включають лісорозведення, лісозаготівлю та переробку деревних порід. Він включає 4 підкомплекси (див.табл.1)


  Таблиця 1

Компонентний склад лісовиробничого комплексу

Підкомплекси у складі ЛПК

Галузі і виробництва

Лісогосподарський

Лісове господарство

Лісозаготівельна промисловість

Деревообробний

Лісопильна промисловість

Фанерна промисловість

Меблева промисловість

Виробництво деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит

Виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини

Целюльозно - паперовий

Целюльозна промисловість

Паперова промисловість

Виробництво картону

Лісохімічний

Гідролізна промисловість

Дубильно – екстратна промисловість

Пірогенетичне виробництво (суха перегонка деревини)

Каніфольно – терпентинне виробництво

Хвойно – ефірне виробництво

Дьогте – курильне виробництво

Лісогосподарський підкомплекс включає лісове господарство та лісозаготівельну промисловість. Основою для розвитку даних галузей є природні умови та наявні лісові ресурси певної території. Якщо розглядати лісові ресурси в глобальному масштабі, виділяють два основні лісові пояси: ліси помірних поясів Землі (зона тайги, мішаних і широколистяних лісів), та пояс вологих тропічних лісів. В Україні основні запаси лісових ресурсів зосереджено на Поліссі та в Карпатах. Ліси України прийнято поділяти на 2 групи. До І групи (близько 48% площі території) відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення (заповідники, національні парки та ін.). Деревину в таких лісах заготовляють тільки при проведені санітарних і лісовідновних рубок стиглого лісу, рубок догляду за лісами. ІІ група – ліси які мають захисне і обмежене експлуатаційне значення. Крім того деревні породи прийнято поділяти за цінністю та віковим складом.

За останні 12 років темпи відтворення лісів в Україні сповільнилися. Так, з 1965 року лісистість України зросла всього на 1,4%, при чому за останні 5 років на 0,1%, досягнувши 14,3%, що значно нижче від оптимального рівня, хоча в країні є чимало невикористовуваних і низькопродуктивних земель. Це пояснюється тим, що лісовиробничий комплекс України був зорієнтований на поставки деревини з інших країн і в даний час її потреби в деревинній сировині задовольняється лише на ¼. При цьому власні деревні відходи використовуються на 50-60%. Треба мати на увазі й те, що зі створенням у лісах України нових заповідників, уточненням категорій захисності лісів і площ радіоактивного забруднення деревинні ресурси країни зменшаться на 1,6 млн кбм.

Отже, розширення бази місцевих лісоресурсів набуває особливої актуальності насамперед у звязку з тим, що для підтримування існуючого рівня виробництва Україна мусить щорічно закуповувати деревину та її продукти на суму до 4 млд доларів США. При цьому слід орієнтуватися на реалізації радикальних заходів, бо навіть якщо і будуть здійснені прогнозовані на період до 2005 року посадки та посіви лісу, то лісистість України зросте до 15,8% при оптимальному показнику 19%. Це означає, що передбачені щорічні площі нових насаджень лісів у розмірі близь 40 тис га є значно меншими від необхідних. Оптимальної лісистості можна досягти, виростивши додатково до наявного лісового фонду ліси на площі 2,8 млн га. Якщо вирішувати цю проблему за найблищі 10-15 років, то щорічно необхідно розширювати площі нових насаджень лісів на 250-280 тис га, або в 6-7 разів більше, ніж це передбачено зараз.

У 1975 році було розроблене лісогосподарське районування України (на основі лісорослинного і лісоекономічного районування). Найбільшою таксономією лісогосподарського районування визнано лісогосподарську область, яка характеризується спільністю природних умов, типів лісництва. Області в свою чергу діляться на лісогосподарські округи, округи – на лісогосподарські райони.

            В Україні виділено 4 рівні, 2 гірські лісогосподарські області, 15 округів і 41 район. Є й інші схеми лісогосподарського районування. За П. С. Пастернаком та ін. на території республіки виділяється (1980 р.) 7 лісогосподарських областей, 12 округів і 5 підокругів. Це області Лісова (округи – Західно-Подільська і Східно-Подільська), Лісостепова Правобережна (Подільська, Черкаська), Лісостепова Лівобережна (Харківська), Північно-Степова (Середньодніпровська, Ізюмсько-Старобільська, Донбаська), Карпатська гірська (Закарпатська, Прикарпатська), Кримська гірська (Кримська гірська) і Південностепова (Південностепова). Вздовж річок і морських берегів з природоохоронним та рекреаційним значенням виділено підокруги.

Загальна площа лісів України – близько 10 млн гектарів, що становить близько 14% її території. Найбільшою є лісистість в Українських Карпатах (40,5%) і Кримських горах (32%). Лісистість природних зон рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь від 26,1% (зона мішаних лісів) до 12,5% (Лісостеп) і 3,8% (Степ)

Деревообробний підкомплекс включає лісопильну промисловість, виробництво фанери, ДВП, ДСП, будівельних матеріалів з деревини, меблеву промисловість. Вирішальне значення при розміщенні галузей має сировинний фактор (лісопильна промисловість, виробництво будматеріалів) та споживчий (меблева промисловість).

Лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівлі. Майже 4/5 великих спеціалізованих центрів лісопильної промисловості знаходиться в Карпатському регіоні. Найбільш значними з них є Чернівці, Берегомет (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів, Рожнятів (Івано-Франківська область), Соколи, Стрий (Львівська область), Рахів, Тересва, Свалява (Закарпатська область) та інші. Кілька великих центрів розташовано в Поліссі (Ківерці, Костопіль, Сарни, Ковель, Камінь-Каширський та інші).

Підприємства фанерної промисловості зосереджені в основному в Західному регіоні України. Фанеру виробляють підприємства Львова, Оржева, Костополя, Чернівців, Києва.

Меблева промисловість є найбільш розвинутою серед інших деревообробних галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих у лісопромисловому комплексі країни. Підприємства по виготовленню меблів розташовані у Києві, Харкові, Львові, Мукачеві, Одесі, Луганську, Донецьку та інших містах.

Лісохімічний підкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну промисловість, гідроенергетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво.

Лісохімічний підкомплекс об’єднує підприємства що виробляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію. Сировинною базою для лісохімічного підкомплексу є дрова листяних порід, соснова живиця, пневневий сосновий осмол, дубова кора.

Перші лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулося виробництво поташу, який використовувався як мінеральне добриво.

            У другій половині ХІХст. – на початку ХХст. виникла заводська лісохімія. Найбільш потужна група підприємств склалася в Закарпатській області (Свалявський, Перечинський, Великобичківський лісохімічні комбінати). У 1934 році введений в дію Київський хімічний комбінат, в складі якого було каніфольно-терпентинне виробництво, з 1937 року – камфорне виробництво і який став згодом найбільшим підприємством лісохімії в Україні.

Гідролізна промисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні качани без зерна, солома, костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза та ін.).

Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріжджові заводи в Верхньодніпровську (Дніпропетровська область) та Запоріжжі. Окремі цехи і виробництва є в Одесі, Сімферополі, Білгороді-Дністровському, на Закарпатті, Василькові (Київська область), Вознесенську (Миколаївська область), Кіровограді, Слов’янську, Вінниці.

            У даний час основними центрами лісохімії є Київ, Коростень (Житомирської області), Славута (Хмельницької області), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Закарпатської області), Вигода (Івано-Франківської області) та інші.

            Перспективи розвитку лісопромислового комплексу пов’язані передусім із резервами деревної сировини, причому в першу чергу через вивільнення ділової деревини шляхом використання у тарному, целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізноманітніших замінників.

Целюльозно-паперовий підкомплекс вимагає для свого розвитку поєднання таких факторів, як наявність сировини, води і електроенергії. В зв’язку з цим підприємства його галузей зосереджені переважно в лісопромислових районах (Полісся, Карпати).

Целюльозно-паперовий підкомплекс включає в себе целюльозну промисловість, паперову промисловість і виробництво картону.

 

2. Виробництво паперу. За призначенням папір поділяють на групи: друкарський, для писання (зошитовий, поштовий), креслярсько-рисувальний, електроізоляційний, санітарно-побутовий, фільтрувальний, промислово-технічний, світлочутливий, пакувальний і тд. Для виготовлення паперу використовують целюлозу отриману з різних порід дерев і рослин, макулатуру, ганчір’я, а також штучні, синтетичні, мінеральні волокна.

Рослинну масу потрібнюють як правило за допомогою спеціальних дискових млинів, чи ролів та варять з неї целюлозу в казанах періодичної чи безперервної дії. Бувають різні види целюлози: сульфатна з додаванням NaOH та Na2S (вариться при температурі 160-1800С і тиску 0,7-1,2 МПа), сульфітна (варять із знесмоленої хвойної деревини, основним компонентом розчину є SO2 і бісульфати Са і Mg при температурі 130-1450С). До розчину, або в процесі виготовлення паперу додають також наповнювачі: каолін, тальк (підвищує адсорбцію друкарських фарб), крейда, сульфат барію, діоксид титану (при виробдництві високоякісного паперу). Необхідними складниками при виробництві паперу є також вода, клеї (каніфоль, парафін, віск, крохмаль, казеїн). Після варіння целюлози папір формують на сітковому столі, що складається з сітки, яка безперервно рухається. Сформовану паперову масу зневоднюють, пресують зневоднений папір, висушують та оздоблюють. З макулатури виготовлення паперу є значно дешевшим. Одна тонна макулатури економить 3-4,5 м3 лісу (близько 15  дерев).

Фото:
Джерело:
Категорія: Основи економічної географії | Додав: wiktor (03.06.2010)
Переглядів: 9592 | Теги: Галузі промисловості, фанера, Лісовиробничий комплекс, Меблі, Целюльозна промисловість | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar