| Головна » Статті » Методичні матеріали » Методика виховання в Пласті | [ Додати статтю ] |
Інструктаж з картографії. Ч.4.
ІНСТРУКТАЖ Ч.4
1. Вимірювання об’єктів з допомогою карти 1.1. Визначення відстаней Для визначення відстаней між точками місцевості, користуючись числовим масштабом, треба виміряти на карті відстань між цими точками в сантиметрах і помножити отримане число на значення масштабу. Наприклад, на карті масштабу 1:50000 відстань між двома орієнтирами складає 4,2 см. Отже, шукана відстань на місцевості буде 4,2*50000=210000см. Невелику відстань між двома точками по прямій лінії легше визначити, користуючись числовим масштабом. Для цього достатньо циркуль-вимірювач, розтяг якого дорівнює відстані між заданими точками на карті прикласти до лінійного масштабу та зняти відлік у метрах чи кілометрах. Великі відстані між точками по прямих лініях вимірюють з допомогою великої лінійки або теж циркуля-вимірювача. У першому випадку для визначення відстані користуються чисовим масштабом. У другому випадку розтяг (крок) циркуля-вимірювача встановлюють так, щоб він відповідав цілому числу кілометрів, а на вимірюваному по карті відрізку відкладають ціле число кроків. Відстань, що не вкладається у ціле число кроків циркуля-вимірювача, визначають з допомогою лінійного масштабу і додають до отриманого числа кілометрів. Також таким способом вимірюють відстані по хвилястих лініях. У цьому випадку крок циркуля слід брати 0,5 чи 1см у залежності від ступеня хвилястості вимірюваної лінії. Для визначення довжини маршруту по карті застосовують спеціальний пристрій, який називається курвиметром. У пристрої є колесо, яке з’єднане із системою передач та стрілкою. При вимірюванні відстані курвиметром треба встановити його стрілку на нульову поділку, а потім прокрутити колесо вздовж маршруту так, щоб покази зростали. Отриманий відлік у сантиметрах множать на значення масштабу і отримують відстань на місцевості. Пластуни через відсутність курвиметра найчастіше використовують такий собі його замінник - звичайну нитку. Її кладуть вздовж маршруту, потім визначають відстань у сантиметрах з допомогою лінійки, а вже тоді множать на значення масштабу. 1.2. Визначення площ Для вимірювання площ ділянок, особливо які мають складну неправильну конфігурацію, найчастіше використовують сіткову палетку. Сіткова палетка являє собою прозору пластинку з накресленою сіткою квадратів. Палетку накладають на вимірювальний контур та по ній підраховують кількість кліток та їх частин, що оипнилтся всередині контуру. Долі неповних квадратів оцінюють на око, тому для підвищення точності вимірювань застосовують палетки з дрібними квадратами. Визначення площі за топографічною картою базується на геометричній залежності між площею фігури та її лінійними елементами. Масштаб площі дорівнює квадрату лінійнлго масштабу. Якщо сторони квадрату на карті зменшені у 3 рази, то площа цієї фігури зменшиться у 9 раз. 1.3. Похибки вимірювань Слід пам’ятати, що будь-які вимірювання супроводжуються похибками. Є грубі промахи, що виникають через неуважність особи, що проводить виміри; систематичні помилки - через похибки приладів та випадкові помилки, які не можуть бути враховані повністю (їх причини незрозумілі). Очевидно, що істинне значення вимірюваної величини через вплив помилок залишається невідомим. Найбільш точно визначити відстань за картою можна по прямій лінії. При вимірюванні відстаней за допомогою циркуля-вимірювача чи лінійки середнє значення похибки вимірювання на рівнинних ділянках звичайно не перевищує 0,5-1мм, що складає для карти масштабу 1:25000 - 12,5-25м. У гірських районах при великій крутизні схилу похибки будуть більшими. Це пояснюється тим, що при зніманні місцевості на карту наносять не довжину ліній на поверхні Землі, а довжину проекцій цих ліній на площину. При крутизні схилу 20 та відстані на місцевості 2120м його проекція на площину складає 2000м, тобто на 120м менше. При визначенні довжини маршруту за картою слід враховувати, що відстані на доргах, виміряні за картою з допомогою циркуля чи курвиметра, є коротшими, ніж реальні відстані. Це пояснюється не лише наявністю спусків та підйомів на дорогах, а й деякими узагальненнями звивин доріг на картах. Тому отриманий за картою результат виміру довжини маршруту слід, з урахуванням характеру місцевості та масштабу карти, помножити на коефіцієнт, вказаний у таблиці 1. Таблиця 1. коефіцієнт для карти масштабу місцевість 1:50000 1:100000 1:200000 гірська 1.15 1.20 1.25 горбиста 1.05 1.10 1.15 рівнинна 1.0 1.0 1.05 2. Особливості орієнтування на місцевості. 2.1. Орієнтування карти Зорієнтувати карту - це значить розташувати її у горизонтальній площині так, щоб північна сторона рамки була обернена на північ. При токому положенні розташування місцевих предметів та форм рельєфу на місцевості буде відповідати розташуванню їх умовних знаків на карті. Найчастіше карту орієнтують за компасом. Для цього вказівник відрахунку компасу встановлюють напроти поділки шкали, що дорівнює поправці напряму. Потім встановлюють компас на будь-яку вертикальну лінію координатної сітки так, щоб з нею співпали верхній і нижній вказівники відрахунків компасу, а нульовий був направлений до північної сторони рамки карти. Не змінюючи положення компасу після цього, карту повертають у горизонтальній площині до тих пір, поки північний кінець магнітної стрілки не встановиться напроти відрахунку, який був попередньо встановлений на шкалі. 2.2. Визначення за картою точки стояння Точка стояння може бути визначена різними cпособами: за найближчими орієнтирами на око; за напрямом на орієнтир та відстані до нього; за засічкою. Визначення свого місця знаходження за найближчим орієнтиром на око. Це найбільш розповсюджений спосіб. На зорієнтованій карті розпізнають один-два місцевих предмети, видимих на місцевості, потім визначають окомірно своє місце знаходження відносно цих предметів за напрямом та відстанню до них та помічають на карті точку свого стояння. За напрямом на орієнтир та відстані до нього точка стояння може бути визначена, якщо на місцевості чи на карті опізнаний лише один орієнтир. У цьому випадку на зорієнтованій карті до умовного знаку опізнаного орієнтиру прикладають лінійку, візують її на орієнтир на місцевості, по краю лінійки креслять пряму лінію та відкладають на ній відстань до орієнтира. Отримана на лінії візована точка і буде шуканою точкою стояння. Засічкою точку стояння визначають при умові доброї видимості місцевості та наявності на ній місцевих предметів і форм рельєфу, які можуть слугувати надійними орієнтирами. Коли місце знаходження на карті не позначене, засічка виконується за двома-трьома орієнтирами. Карту орієнтують за компасом та розпізнають на місцевості два-три орієнтири, зображених на карті. Потім візирною лінійкою, прикладеною до умовного знаку, візують по черзі на вибрані орієнтири і прокреслюють за лінійкою напрям від орієнтирів на себе. Всі ці орієнтири повинні перетнутися в одній точці, яка і буде точкою стояння. 3. Визначення відстаней 3.1. На око На око відстань визначають шляхом порівняння з відомим на місцевості відрізком. Достатньо точний окомір можна придбати в результаті систематичних тренувань по оцінці відстаней. При цьому перш за все необхідно навчитися подумки уявляти та впевнено розрізняти на будь-якій місцевості кілька найбільш зручних у якості еталонів відстаней, наприклад, 100м, 500м, 1000м. Закріпивши у зоровій пам’яті ці еталони, легко можна порівнювати з ними та оцінювати інші відстані. На точність окомірного визначення відстаней впливають: освітленість, розміри об’єкту, його контраст з оточуючим середовищем, прозорість атмосфери тощо. Відстані здаються меншими, ніж є насправді, при спостереженні через водні простори, лощини та долини. І, навпаки, відстані здаються більшими при спостереженні у сутінках, проти світла, у тумані, при похмурій та дощовій погоді. Ці особливрсті треба враховувати при окомірному визначенні відстаней. 3.2. За лінійними розмірами предметів. Цей спосіб використовують так: з допомогою лінійки. Розташованої на відстані 50см від ока, вимірюють у міліметрах висоту (ширину) спостережуваного предмету. Потім дійсну висоту (ширину) предмету в сантиметрах ділять на виміряну з допомогою лінійки у міліметрах; результат множать на постійне число 5 та отримують шукану відстань до предмету в метрах. Наприклад, телеграфний стовп висотою 6м закриває на лінійці відрізок 10мм. Отже, відстань до стовпа: Д=600/10*5=300м Для визначення відстаней за лінійними розмірами предметів варто запам’ятати розміри деяких з них. висота одноповерзового будинку з дахом 7-8м віддаль між телеграфними стовпами 50-60м висота телеграфного стовпа 5-7м висота середньовікового лісу 18-20м висота пасажирського вагону 4.25м довжина пасажирського вагону 20м довжина залізничної цистерни 9м довжина вантажівки 5-6м довжина легкового автомобіля 4м висота людини середнього зросту 1.7м 3.3. Вимірювання кроками Цей споіб використовують при русі за азимутами, складанні схем місцевості. Рахунок кроків ведеться, як правило, парами. Після кожної сотні пар робиться помітка будь-яким способом і відрахунок починається знову. При переводі виміряної крками відстані у метри число пар кроків мгожиться на довжину однієї пари кроків. Довжину свого кроку можна визначити за формулою: Д=Р+/4+0.37, де Д - довжина кроку, Р - зріст дини. 3.4. Вимірювання за часом та швидкістю руху Цей спосіб використовується для приблизного визначення значення пройденого шляху. Для цього середню швидкість множать на час руху. Середня швидкість пішохода приблизно 5км/год, при русі на лещатах - 8-10км/год. Наприклад, якщо пластуни у мандрівці рухалися на лещатах 3год., то вони пройшли приблизно 30км. 3.5. Визначення відстані на слух Тренований слух - хороший помічник у визначенні відстаней вночі. Успішне застосування цього способу залежить від вибору місця прослуховування. Воно вибирається таким чином, щоб вітер не дув просто у вуха. В околі кількох метрів винищують джерела шуму, наприклад, суху траву, гілля. У безвітряну ніч при нормальному русі різні джерела шуму можуть бути почуті з таких відстаней: кроки людини 40м тріск зламаної гілляки 80м негучна розмова 100м удари сокири 300м дерево, що падає 600м автомобіль, що рухається по шоссе 800м Гра "Слухові якості” Гурток стоїть у лаві. Ведучий з віддалі кількох кроків видає накази, що їх виконання не можуть підглянути один в одного учасники гри: усміхнись, заплющ око... Хто виконає наказ - стає на крок назад. Хто з найдальшого місця почує - той виграє. 3.6. Визначення відстаней геометричними побудовами на місцевості Цей спосіб може застосовуватися при визначенні ширини важкопрохідних ділянок місцевості та перешкод (рік, озер). У додатку 6.1 показано визначення ширини ріки за допомогою побудови рівнобедреного трикутника. У такому трикутнику катети рівні, отже, ширина ріки АВ дорівнює ширині катета АС. Точка вибирається на місцевості так, щоб з неї був видний місцевий предмет (т.В) на протилежному березі, а також, щоб вздовж берега ріки можна було виміряти відстань, що дорівнює її ширині. Положення т.С знаходять методом приближення так, щоб кут АСВ дорівнював 45 Інший варіант цього способу показаний у додатку 6.2. Точка С вибирається так, щоб кут АСВ дорівнював 60 . Відомо, що тангенс кута 30 дорівнює 0.5, отже, ширина річки дорівнює подвоєному значенню відстані АС. Як і в першому, так і в другому випадку кут при т.А повинен бути прямим.
Переглядів: 5692
| Теги:
| Рейтинг: 0.0/0 | | |||||
| Матеріали по темі: |
