Головна » Статті » Реферати, курсові, дипломні » Загальний каталог [ Додати статтю ]

Світові міграційні процеси
Міграційні процеси у світі

Друга половина 20 століття характеризується подальшим збільшенням масштабів господарської діяльності, розширенням зв'язків між різними країнами, поглибленням міжнародного поділу праці. Немає країн, які не взаємодіяли б між собою економічно, не були б включені в систему виробничих відносин і взаємозалежностей. В даний час весь світ - арена взаємозалежної господарської діяльності людей. В економічній літературі й у повсякденній мові широко використовуються поняття "світова економіка" "світове (глобальне) господарство". Очевидно, що світ при всій його складності і суперечливості в економічних відносинах являє собою певну цілісність, єдність.

В економічній літературі немає єдиного розуміння термінів "світова економіка" "світове господарство". Оскільки ці терміни мають широку область застосування, дослідники підкреслюють важливі з їхнього погляду аспекти. У вітчизняній літературі можна виділити кілька підходів.

1. Найбільш поширене розуміння світового господарства як сукупність національних господарств, взаємозалежних системою міжнародного поділу праці, економічних і політичних відносин.

У цьому визначенні домінантами виступають національно відособлені країни поза залежністю від того, йде їхнє виробництво на внутрішній або зовнішній ринок. При такому підході затушовуються причини, що визначають взаємозв'язку, стан і перспективи розвитку світового господарства.

2. Згідно з іншою точкою зору, світова економіка трактується як система міжнародних економічних взаємин, як універсальний зв'язок між національними господарствами. Подібну концепцію дотримують багато західних дослідників, зокрема, вважаючи, що міжнародна економічна система включає і торгівлю, і

фінансові відносини, а також нерівний розподіл капітальних ресурсів і робочої сили. У даному випадку з полючи зору дослідників випадає виробництво, яке багато в чому визначає міжнародні економічні взаємозв'язки.

3. Більш повне тлумачення світового господарства визначає його як економічну систему, яка самовідтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і певних аспектів надбудовних відносин у тій мері, у якій вхідні в нього національні господарства мають визначену сумісність на кожному з трьох названих рівнів. У ньому знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різних форм власності і визначений порядок функціонування відтворювальних процесів.

Як видно, усі дослідники визнають, що світове господарство являє собою певну систему. Основою виникнення й існування системи виступає її цілісність, що припускає економічну взаємодію всіх складових частин системи на досить стійкому рівні. Тільки в цьому випадку можлива регулярна циркуляція відтвореного продукту в глобальному масштабі і забезпечуються постійна діяльність, життєздатність системи, її саморегуляція і розвиток. Така єдність світового господарства, циркуляція відтвореного продукту забезпечується національними і міжнародними ринками з властивими їм товарно-грошовими відносинами множинністю цін.

Світова економіка відноситься до числа складних систем, які характеризуються множинністю складових її елементів, ієрархічністю, багаторівневою структурою. Економічна міць розподіляється у світі дуже нерівномірно. Три держави - США, Японія і Німеччина,, з 9% населення планети - акумулюють половину світового доходу та володіють більш ніж 1 / 3 купівельної спроможності всіх країн світу.

Основу системи складає міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання. Кожна з цих фаз світового відтворювального процесу як у глобальному масштабі, так і в рамках окремих держав у залежності від їх місця і ролі в цілому впливає на функціонування усієї світової господарської системи. Остання має і властиві їй як цілому визначені напрямки свого розвитку, але вона не розвивається поза національними господарств.

Система розуміється неоднозначно. При одному підході вона повинна мати загальну мету, яка виступає як рушійна сила її розвитку. Усередині такої системи можуть існувати відособлені сектори - підсистеми, які володіють специфічними характеристиками, але проте підлеглі організуючою мети системи в цілому. Інше розуміння системи виходить з того, що вона складається з ряду відособлених підсистем з різними і навіть протилежними цілями.

Але вхідні в неї підсистеми повинні бути пов'язані між собою і взаємно впливати один на одного. Така структура систем може мати тимчасовий, перехідний характер, оскільки найбільш життєздатні підсистеми чи перетворять підкоряють своїм цілям інші. В іншому випадку система розпадається.

Світова економіка як система має загальну мету. У кінцевому рахунку її функціонування спрямоване на задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується в силу різних соціально-економічних умов. Створення нових підприємств не може бути самоціллю. Воно може бути виправдано,

якщо сприяє поліпшенню умов життя населення.

Світова економіка як система не може розвиватися без визначеного порядку, заснованого на нормах міжнародного публічного і приватного права, які регулюють економічні відносини між державами, економічними об'єднаннями, юридичними і фізичними особами. Дотримання встановлених конвенційних і обичниенорм забезпечується самими державами і колективними формами контролю за дотриманням

міжнародного права, яким займаються різного роду міжнародні організації. Ці правила уточнюються і переглядаються відповідно до потреб розвитку світових продуктивних сил і окремих підсистем і елементів.

Світове господарство є історичної і політико - економічною категорією. Це пояснюється тим, що кожному конкретному історичному етапу наявні визначені масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізації господарського життя і соціально, - економічна структура. Воно являє собою складну економічну систему. Його суб'єктами виступають транснаціональні компанії, національні господарства, міжнародні інтеграційні об'єднання, що самі є системами з властивим тільки їм регулюванням.

Відносини між окремими елементами світового господарства складають рівні. Відносини між державами складають Мижнародний рівень, який регулюється міжнародними правилами і нормами. Відносини потоків, які виходять за межі національних границь, утворять транснаціональний рівень - сфера діяльності фірм і груп з їхніми внутрішніми системами інформації. У цю сферу включається також мережа потоків неформальної діяльності: торгівля наркотиками, зброєю, підпільна міграція. Безліч елементів, з яких складається світова господарська система, діють там одночасно. Між центрами сили існують зіткнення, домовленості, об'єднання. Виникають риси олігополії, що поширюють свою стратегію або на увесь світ, або на окремі райони.

У соціально - економічному плані світове господарство неоднорідне. Ведуче місце в ньому займають промислово розвиті західні країни, або, за визначенням А. Сові, Перший світ. Особливе місце займають країни, що розвиваються, - Третій світ, у яких багато в чому зберігається завісімийхарактер їхніх економік від індустріальних країн. Велику специфіку у своєму розвитку мають східноєвропейські країни з перехідною економікою і цілий ряд інших держав. У цілому світове господарство являє собою складне соціально-економічну освіту.

Міграційних процесів у світі

Великий вплив на чисельність населення і його склад у багатьох країнах, їх робочу силу роблять зовнішні міграції, тобто еміграції та імміграції. Вони грали і грають багатосторонню роль у розвитку людства, виступаючи формою пристосування людини до

мінливого умовам його існування.

До міжнародної міграції населення відноситься територіальний рух населення, що перетинає границі. Виділяються наступні види міжнародної міграції: безповоротна, тимчасово постійна (від 1 до 6 років)

сезонна, маятникова (щоденний, щотижневий переїзд для роботи в сусідню країну).

Міжнародну міграцію викликають причини економічного і політичного, військового порядку. Перші носять більш-менш постійний характер, другі зв'язані з координально політичними подіями в окремих країнах, а також з війнами, які породжують

вимушених мігрантів-біженців, переміщених осіб.

Вимушена міграція. Хоча змушені міграції населення і викликаються причинами позаекономічного порядку, вони теж ведуть до перерозподілу трудових ресурсів між країнами, що впливає на розвиток економіки як країн еміграції, так і країн імміграції.

У післявоєнний період великі міграційні потоки були зв'язані, з установкою нових державних кордонів, виникненням світової системи соціалізму і крахом колоніальної системи. Так, наприклад, за Постдамській угоді трьох держав - СРСР, США і Великобританії східна границя Німеччини пройшла по лінії Одер - Нейсе, і німецьке населення, яке проживає раніше на схід цієї лінії, а також у країнах Центральної і Південно-східної Європи, було в переважній більшості переселено на території тодішніх НДР і ФРН. У Східній Азії в Японію було переселено близько 6 млн. чоловік, головним чином з Китаю і Кореї.

Утворення самостійних держав у ряді випадків супроводжувалося переселенський рух величезного масштабу. З колишніх колоній, які стали суверенними державами, як правило, емігрувало раніше проживали там біле населення. Освіта Ізраїлю та свої військові дії проти сусідніх держав привели до виселення близько 3 млн. чоловік, палестинських арабів. Політичні зміни у В'єтнаму, Кубі, Ефіопії, Афганістану військові агресії і громадянські війни в ряді з цих держав викликали значні переміщення населення.

Число біженців драматично зросло в 80-90-ті роки. В Африці їх число наблизилося до 12 млн., в Азії перевищило 5 млн. чоловік. Найбільше число біженців (5 млн.) припадає на вихідців з Афганістану. Великі маси камбоджійських біженців -350 тис. - живуть у Таїланді, 100 тис. іракців - в Ірану, 100 тис. мьянмарцев - в Бангладеш. В Європі налічується близько 1,8 млн. біженців, а в США - 1 млн. Цивільні конфлікти в колишній Югославії створили сам глибоку кризу в русі біженців в останнім десятилітті. У середині 1992 року там було понад 2,3 млн. вимушених переселенців, 0,5 млн. з який шукали притулок за кордоном. Великий потік біженців створив розвал СРСР-понад 6 млн. чоловік.

20 століття називають століттям біженців. У 1994 році їх число перевищило 27,4 млн. чоловік (1980 рик-9,6 млн.). Вимушена міграція придбала світовий характер, торкнувшись багатьох країн. Основна маса змушених мігрантів (83%) осіла в країнах, що розвиваються.

Трудова міграція. Основну роль у сучасному міжнародному русі населення грає трудова міграція. Масштаби її постійно ростуть, і в цей процес залучені практично всі країни. Міжкраінова трудова міграція прийняла безпрецедентний характер, стає типовим явищем соціально

економічного життя сучасного світу. На початку 1993

році нараховувалося близько 30 млн. трудящих-мігрантів. З урахуванням членів їх сімей, учасники маятникової міграції (фронтальеров), заробітчан, нелегальних іммігрантів загальна чисельність трудових мігрантів оцінюється в чотири-п'ять разів вище.

Можливість міжнародної міграції робочої сили створюється національними розходженнями в заробітній платі. Необхідність переселенських рухів найманої праці від країни до країни диктується нерівномірністю утворення відносного перенаселення на міжнародній арені. Робоча сила рухається від країн багатих трудовими ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більш половини міжнародних мігрантів є вихідцями з країн, що розвиваються, 2 / 3 з них знаходяться в індустріальних країнах. Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни зв'язаний з якісними диспропорціями на їхніх ринках праці.

Потоки трудової міграції протягом тривалого періоду часу перетерпіли певні зміни. У минулому столітті міжнародна міграція був напрямок основному в бідні капіталом колонії, і в першу чергу в Північну Америку, Австралію. Масова імміграція в окремих районах світу привела до виникнення і розвитку там переселенських суспільств, що додало імпульс розвитку світової господарської системи. Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло утворенню в другій половині 19 - початку 20 в у. групи переселенських держав, основні напрямки суспільного розвитку яких визначалися європейськими державами. У цей період відбувалися також значні переміщення населення з Китаю та Індії переважно в Південно-східну Азію та райони Індійського океану.

У другій половині минулого сторіччя сформувалися нові центри притягання іммігрантів. Еміграція стала йти з менш розвиті в більш розвиті країни. Самий могутній центр притягання склався в Західній Європі, у результаті з постачальника емігрантів вона превратіласьв центр притягання робочої сили. Вже на початку 50-х у країнах ЄС нараховувалося близько 15 млн. трудящих-мігрантів і членів їх сімей. У середині 70-х великий центр імміграції склався в районі Перської затоки, і на початку 90-х іноземці складали там 70% робочої сили. Своєрідним центром притягання іммігрантів, націоналістичним за своїм характером, став Ізраїль. Його населення на 2 / 3 збільшилося за рахунок міграційних потоків і значною мірою (на 1 / 3) за рахунок вихідців з Радянського Союзу. У Латинській Америці центрами притягання робочої сили стали Аргентина, Бразилія і Венесуела з чисельністю іммігрантів від 5 до 8 млн. чоловік. В Африці центрами притягання робочої сили стали ПАР і Кот-д `Івуар.

Основними постачальниками робочої сили в Азії були Індія, Пакистан, Філіппіни, Малайзія, на Близький Схід - Ліван. Йорданія, Туреччина, в Африці - Марокко, Алжир, ТунісГана, Малі, Чад, Гвінея, Мозамбік, у Північній Америці - Мексика, у Європі - Польща, Португалія, Італія, Ірландія. У 90-ті роки країни Південної Європи - Греція, Італія, Іспанія перетворилися з країн чистої міграції в країни нетто-міграції.

Вплив міграції на що приймають країни. Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країнах нівелювали звужене відтворення населення. У 80-і роки частка зовнішньої міграції в загальному приросту населення таких країн, як Канада, Австралія, Франція, перевищила 25%, США - до 50%. З іншого боку, значні еміграції приводили в ряді країн до процесу депопуляції, що спостерігалося в 60-і роки в Ірландії, Греції, Португалії, незважаючи на високий приріст населення в цих країнах. У другій половині 80-х років Ліван втратив 1 / 10 частину населення, Мексика - близько 1%. Відомий французький демограф А. Сови дорівнював еміграціюк смертності.

Міжнародна міграція впливає на вікову і полову структуру населення країн - донорів і приймаючих країн. Серед іммігрантів переважають обличчя працездатних віків. Частка іммігрантів у робочій силі звичайно вище, ніж у населенні. У середині 80-х років іноземні робітники складали значну частину працездатного населення в країнах Західної Європи, особливо у Швейцарії (17% в 1987 р.), Західної Німеччини (8,1%), Франції (8,6).

У теорії вільний рух робочої сили між країнами приводить до вирівнювання заробітної плати і збільшенню валового світового продукту. У реальному житті всі основні вигоди від міграції робочої сили дістаються приймаючим країнам. Оцінити їхні масштаби не просто, тому що не всі вони піддаються кількісному обліку. Вони складаються з економії на підготовці фахівців у приймаючих країнах. Вартості продукції і послуг, відповідно створюваної іммігрантами в країні перебування,

надходжень від оподаткування. Іммігранти, особливо нелегальні, вносять у доходи странибольшій внесок, ніж вони отримують від громадського сектора. Іммігранти більш молоді, чим населення в середньому, і вони фінансують частину соціальних витрат постійних жителів.

Різні категорії іммігрантів впливають на відтворення валового продукту. Помітний вплив на економічний розвиток індустріальних капіталістичних країн робить "відплив умів". До цієї категорії відносять працівників науки, інженерів, лікарів. У 50-60-і роки "відплив умів" йшла головним чином з одних розвинених країнах в інші, в основному в США.
Фото:
Джерело: http://nnewsite.info/
Категорія: Загальний каталог | Додав: wiktor (17.01.2010)
Переглядів: 9289 | Теги: процес, міграція, реферат, світ | Рейтинг: 4.7/3
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
ComForm">
avatar