Висвітлюються основні віхи життєвого і творчого шляху визначного організатора краєзнавчого руху на Волині, археолога, геолога, палеонтолога другої половини XIX ст. Готфрида Оссовського (1833-1897). Mykola Kostrycya. Researcher of Volyn’ and Halychyna – Gotfryd Ossovskyi. The basic marks of a vital and creative way of the outstanding organizer Regional Ethnography of movement on Volyn', аrcheologist, geologist, paleonthologist second half XIX an Gotfryd Ossovskyi. Сьогодні ім’я визначного організатора краєзнавчого руху на Волині, археолога, геолога і палеонтолога, який працював у другій половині XIX ст. – Готфрида Оссовського практично невідоме широкому загалові. Перші науково-краєзнавчі розвідки, присвячені вченому, з’явилися лише в останні роки. Серед них стаття житомирського краєзнавця Р.Кондратюка, в якій автор торкається житомирсько-волинського періоду життя та діяльності дослідника в царині вивчення геології краю [1]. Творчому доробку Г.Оссовського, як археолога, присвячено розвідки М.Сохацького та Л.Крушельницької і М. Бандрівського [2]. Про роль Г.Оссовського, як організатора краєзнавчого дослідження Волині, розповідається в монографії М.Ю.Костриці "Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті"[3]. Завдяки залученню польських архівних джерел та допомозі колег-краєзнавців з Томська вдалося докладніше простежити подвижницьке життя і творчий шлях Г. Оссовського – непересічної постаті польської та української науки. Готфрид Йосипович Оссовський народився 8 (20) листопада 1833 року в с. Козарівка Канівського повіту на Київщині (тепер – Канівського району Черкаської області). Невдовзі батьки переїхали до Житомира, де придбали помешкання на розі Подільської вулиці та Басейного провулку [4]. У 1853 році юнак отримав атестат про середню освіту у 1-ій Житомирській гімназії і цього ж року став студентом Київського університету св. Володимира. Але навчання завершити не вдалося. У 1855 р. Г.Оссовського, як військовозобов’язаного, було мобілізовано до армії і відправлено на російсько-турецьку війну. У 1855-56 роках брав участь в обороні Севастополя. Лише у 1862 році Г.Оссовському вдалося у чині підпоручика вийти у відставку і влаштуватися службовцем у Волинський губернський статистичний комітет. Розпочинається житомирський, надзвичайно плідний період науково-краєзнавчої діяльності Г.Оссовського, під час якого відбувається становлення його як геолога та краєзнавця. Свою службу у Волинському губернському статистичному комітеті він зумів максимально поєднати з особистими краєзнавчими інтересами. Спільно з Іваном Біликом, О.Б.Братчиковим, П.А.Косачем, Л.В.Крушинським та іншими однодумцями, Г.Й.Оссовський організував краєзнавчий осередок при Волинському губернському статистичному комітеті. Саме завдяки цілеспрямованій діяльності Г. Оссовського і його колег у 70-х роках XIX ст. на Волині було організаційно закладено підвалини наукового вивчення краю. Науково-краєзнавча діяльність Г.Оссовського охоплювала широке коло інтересів. Про це свідчить перелік його публікацій у місцевій пресі [5]. Найширше вони були представлені на шпальтах ”Волынских губернских ведомостей”, які в цей час редагував відомий краєзнавець Волині, активний член гуртка при Волинському губернському статистичному комітеті О.Б.Братчиков. Підсумком багатогранної діяльності Г.Оссовського на ниві дослідження Волині став вихід у 1867 році його монографії ”Геолого-геогностический очерк Волынской губернии” [6]. У цій праці дослідник вперше, ґрунтовно опрацювавши матеріали попередників, сучасників і свої власні, зробив комплексний опис геологічної будови краю, проаналізував стан справ з розвіданими корисними копалинами, дав практичні поради щодо використання кам’яно-будівельних матеріалів, бурого залізняку, напівкоштовного каміння, каоліну. У підсумковій частині праці він закликав вчених до подальших досліджень краю, накресливши основні їх напрямки. Цього ж року він опублікував першу складену ним геологічну карту Волинської губернії, яку у 1880 році було перевидано польською і французькою мовами у Парижі. У 1869 році в Житомирі побачила світ праця Г.Оссовського ”Из путевых заметок по Волынской губернии” [7]. Про неї згодом схвально відгукнувся видатний історик та археолог В.Б.Антонович у своїй класичній праці ”Археологическая карта Волынской губернии”, відмітивши, що автор ”Путевых заметок” наводить цікаві відомості з геології, етнографії, економіки та археології краю. Готфриду Оссовському належить заслуга у створенні цінної колекції мінералів і гірських порід Волині, зробленої на замовлення Губернського статистичного комітету. На базі цієї колекції планувалося відкрити власний мінералогічний музей. Але у зв’язку з тим, що для музею не знайшлося окремого приміщення, за ініціативою голови розпорядчого комітету Російської публічної бібліотеки в Житомирі генерал-майора В.Максимовича геологічне зібрання Г.Оссовського об’єднали з геологічною колекцією М.І.Черткова і розмістили в бібліотеці [8]. У 1877 році В.М.Максимович разом з місцевими природознавцями А.С.Стасенком і К.А.Ромазановичем провели систематизацію, наукову атрибутацію і каталогізацію наявних експонатів. З цього часу, за словами Івана Білика (І.Я.Рудченка), ”бездушне каміння і ґрунти Волині, поєднані разом у геологічній шафі, набувають назви музею”. Під час чисельних польових геологічних досліджень Г.Оссовського надзвичайно зацікавили археологічні пам’ятки, які він ретельно наносив на геологічну карту. Це захоплення невдовзі переросло в наукові інтереси. У 1871 році Г.Оссовський на з’їзді природознавців у Києві оприлюднив доповідь ”О каменном веке в уездах Овруцком и Дубенском”. Ще через три роки на ІІІ-му Археологічному з’їзді в Києві він виступив з доповідями про вік матеріалів, з яких споруджено найдавніші пам’ятки Києва та про результати досліджень курганів в селі Залужжя Острозького повіту. Саме участь у цьому з’їзді виявилася визначальною у подальшій долі Г.Оссовського. Тут він познайомився з польським вченим-археологом З. Дзяловським, який запросив дослідника на роботу до Наукового товариства в м.Торунь, що на півночі Польщі. Врешті цю цікаву пропозицію було прийнято. Відтак, з 1874 року розпочинається т. зв. польсько-галицький період життя і діяльності Г.Й.Оссовського як археолога, який тривав майже два десятиріччя. Протягом перших чотирьох років дослідник досконально вивчав археологічні пам'ятки краю, організувавши за результатами цих досліджень у Торуні музей, а узагальнені матеріали оприлюднив у ряді публікацій [9]. У 1878 році Академія Наук у Кракові обрала Г.Оссовського дійсним членом Антропологічної комісії, а ще через рік, як досвідченого фахівця в галузі археології і геології, його запрошують до Кракова з пропозицією зайнятися систематичним вивченням печер Галичини. Розпочавши з околиць Кракова (тут Г.Оссовський виявив залишки матеріальної культури доби палеоліту і неоліту), дослідник поступово розширює територію досліджень, охопивши район Татр та Східної Галичини [10]. Він розробляє власну методику археологічних досліджень печерних порожнин, вводить у науковий обіг нову термінологію. Через недостатнє фінансування, дослідження Г.Оссовського здійснювалися переважно за власні кошти. А ще треба було відшукувати час на опрацювання матеріалів проведених розкопок, роботу в архівах, брати участь у наукових форумах. Про результати обстеження більш ніж 80-ти печер Г.Оссовський з великим успіхом доповідав на IV-му Археологічному з’їзді в Одесі (1884 р.) та на з’їзді археологів у Львові (1885 p.). Він першим серед вчених зробив спробу хронологічного поділу печерних стоянок. Його ім.’я стало авторитетним у науковому світі. Тому не випадково, що саме Г.Оссовському, за рекомендацією Краківської Академії наук, було доручено проводити відповідальні розкопки у Звенигородському та Уманському повітах на Київщині. Вибір кандидатури виявився вдалим не тільки з огляду компетентності дослідника, але і тому, що він сам походив з Київщини і добре знав місцеві звичаї і порядки. Розкопки 1887 року відомого кургану в Ружанівці під Звенигородкою, якому загрожувало пограбування зайдами, відбулися з великим успіхом. Про їх результати вчений розповів у монографії "Wielki Kurhan Ruzanowski", що побачила світ у 1888 році у Кракові. Та головним об’єктом досліджень Г.Оссовського у ці роки було Галицьке Поділля. Протягом 1889-92 років він здійснив дослідження у ряді сіл Борщівського, Гусятинського та Заліщицького повітів (тепер – Тернопільська область). "Ціль, – писав Г.Оссовський, досліджуючи Гусятинський повіт, – територія міжріччя Збруча і Серету... від сходу замкнута руслом Збруча, а від заходу – улоговиною Серету; на півночі сперта на вершини вододілу до Вісли, Дністра і Дніпра, а на півдні - відтята водами Дністра. Пас той вже по самій своїй природі обмежений з трьох сторін, являє собою під фізіографічним поглядом певну окрему цілість. Ґрунтовне дослідження такої, природними границями зазначеної територіальної цілості, могло б з’ясувати, як її палеоетнологічний характер був залежний від місцевих фізіографічних властивос-тей, в якому з ним був зв’язку і яке його відношення до сусідніх територій" [11]. Така постановка питання Г.Оссовського свідчить про всебічність і багатогранність наукових підходів вченого щодо досліджуваної території: тут він виступає і як фізико-географ, і як палеограф, і як ландшафтознавець. Але ж, насамперед, його цікавили археологічні пам'ятки краю. Діапазон наукових інтересів вченого був надзвичайно широким. Так, у с.Васильківцях Гусятинського повіту він розкопав трипільське поселення, у Мишкові на Заліщинщині – старожитності черняхівської культури, на лівому березі р.Серет в урочищі Могила на околиці с.Більче-Золоте – давньоруський могильник. Та найбільше уваги та часу Г.Оссовський приділяв дослідженню печери Вертеба. Він першим провів у печері археологічні розкопки, склав досить точний її план, а також карту археологічних пам’яток с. Більче-Золоте. У 1892 р. ці картографічні матеріали були видані Краківською Академією Наук. Як з’ясувалося згодом, це була одна з перших топографічних карт печер України. Цікаво, що система умовних позначень, розроблена Г.Оссовським для печери Вертеба, використовується спеціалістами-спелеологами і в наш час. Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з австрійською владою (його навіть звинувачували у шпигунстві на користь Росії) вимусили Г.Оссовського залишити Галичину і на схилі років виїхати в пошуках роботи до далекого Сибіру. За рекомендацією свого давнього знайомого, антрополога Ю.Талько-Грунцевіча, який мав добрі стосунки з томським губернатором, Г.Оссовський у 1893 році виїхав до Томська, де отримав посаду дорожнього майстра. Розпочався сибірський - останній період у житті і діяльності Г. Й.Оссовського. Він, на жаль, виявився нетривалим. Як і на попередніх місцях служби, Г.Оссовський відразу активно зайнявся науковою діяль-ністю, зокрема зайнявся пошуками питної води для Томська та для інших нових поселень, що зводилися вздовж Сибірської магістралі [12]. При нагоді він здійснював археологічне обстеження прилеглої до залізниці території, зокрема печерних порожнин на Алтаї. З цією метою проїхав кіньми півтори тисячі верств сибірськими манівцями. У вільний від служби час опрацював матеріали археологічних розкопок у Східній Галичині, опублікував у збірнику праць Томського товариства природодослідників і лікарів узагальнюючу статтю [13]. Однак солідний вік, сибірські суворі умови, особиста невлаштованість далися взнаки. Він захворів на тиф. Помер Г.Й.Оссовський у Томську 16 квітня (за старим стилем) 1897 p., залишивши по собі велику наукову спадщину. Постать Г.Й.Оссовського, організатора краєзнавчого руху на Волині, талановитого геолога, археолога, палеонтолога, заслуговує всілякої уваги істориків науки і краєзнавців, його ім'я чекає належної оцінки і визнання. Література 1. Кондратюк Р. Ю. Готфрид Оссовський: сторінки біографії // Житомирщина на зламі тисячоліть: Наук. зб. ”Велика Волинь”. – Т. 21. – Житомир: М. А. К., 2000. – С. 330-331. 2. Сохацький Михайло. З життя й творчого доробку археолога Готфрида Оссовського // Постаті української археології: Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. – Вип. 7. – Львів, 1998. – С. 75-78; Крушельницька Лариса, Бандрівський Микола. Археологічні розкопки А. Кіркора і Г. Оссовського на Тернопільщині 70-90 pp. XIX ст. // Там само. – С. 73-75. 3. Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті. – Житомира: М. А. К., 2001. – С. 32-33. 4. Кондратюк Р. Ю. Вказана праця. – С. 330. 5. Оссовский Г. Норинская каменоломня Овручского уезда // ВГВ. – 1856. – № 32; Його ж. О гиперитах на Волыни и в особенности о гиперите Горошковском // ВГВ. – 1856. – № 39-40; Його ж. Важность геогнозии в практическом её применении и в особенности на Волыни // ВГВ. – 1865. – № 44; Його ж. Горный хрусталь на Волыни // ВГВ. – 1866. – № 2. Його ж. Из путевых заметок по Житомирскому и Овручскому уезду // ВГВ. – 1868. – № 21-24; Його ж. Из путевых заметок по Волыни // ВГВ. – 1868. – № 76-78, 94-96, 101-104, 107-111. 6. Оссовский Г. Геолого-геогностический очерк Волынской губернии // Труды Волынского губернского статистического комитета. – Житомир, 1867. – Вып. 1. – С. 152-352. 7. Оссовский Г. Из путевых заметок по Волынской губернии (Наблюдения о состоянии землевладений ... фабричной промышленности, археологические, этнографические заметки, местные предания и легенды). – Житомир, 1869. – 33 с. 8. Крайко К. Коли було засновано Житомирський краєзнавчий музей? // Укр. історичний журнал. – 1979. – № 2. – С. 128; Костриця М. Від невеликої експозиції в бібліотеці – до музею: Житомир крізь призму століть // Вільне слово (Житомир). – 1995. – З лист. 9. Ossowski G. Sprawozdanie z badan archeologicznych w Prusach Krolewskich z polecenia Komisji Antropologicznej Akad. Um. w Krakowie, dokonane w r. 1878 // ZWAK. – Krakow, 1879. – Т. 3. – S. 74-91. 10. Ossowski G. Sprawozdanie z badan geologiczno-antropologicznych, dokonanych w r. 1879 w jaskiniach okolic Krakowa // ZWAK. – 1880. – T. 4. – S. 35. 11. Ossowski G. Sprawozdanie drugie z wycieczki paleoetnologicznej po Galicyi // ZWAK. – Krakow, 1891.– Т. XV. – S. 2-3. 12. Оссовский Г. О. Опыт геологических исследований для поисков источников водоснабжения Томска. – Томск, 1895; Его же. Гео-гидрологические исследования Томского и Мариинского округов. – Томск, 1896. 13. Оссовский Г. О. О геологическом и палеоэтнологическом характере пещер юго-западной окраины европей-ской России и смежных с нею областей Галиции // Труды Томского об-ва естествоиспытателей и врачей. – Томск, 1895. – Вып. 5. – С. 27-48. 14. Оссовский Г. О. [Некролог] // Томские губернские ведомости. – 1897. – 19 апр. Опубліковано: Микола Костриця. Дослідник Волині і Галичини Готфрид Оссовський // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 1 (11). - С.27-30.
