Головна » Статті » Наукові статті » Часопис "Історія української географії" [ Додати статтю ]

Внесок професора Павла Постоєва у розвиток географічного краєзнавства .Микола Костриця


УДК 911.13 (477)
Микола Костриця
Внесок професора Павла Постоєва у розвиток географічного краєзнавства

--------------------------------------------------------------------------------

Стаття розкриває на основі архівних матеріалів творчий доробок проф. П.Г. Постоєва від роботи в Волинському інституті до кінця життя. Представлено його внесок в краєзнавче вивчення країни.
Mykola Kostrytsia. Professor P. H. Postoyev’s contribution to the development country study. According to archives materials the life and creative work of рrofessor P. H. Postoyev (1875–1938) from Volynsky Institute is presented for the first time. His contribution to the development of geographical country study is revealed.
Швидкоплинний час відносить все далі трагічні сторінки нашої історії. Та не підвладна йому людська пам’ять, Вона воскрешає з небуття найбільш яскраві події, вшановує імена співвітчизників, що стали жертвами тоталітарного режиму. Серед них – Павло Григорович Постоєв – географ, краєзнавець і педагог, який все своє життя присвятив розвою вітчизняної освіти, науки і культури.
П. Г. Постоєв народився 24 січня 1875 р. у с. Пекарі Смілянського району Чернігівської губернії (тепер Полтавська область) у родині службовця. Батько був управителем поміщицького маєтку [1]. Після закінчення духовної семінарії Павло Григорович деякий час учителював у сільських школах, а згодом продовжив навчання у Харківському університеті. З 1912 р. свою подальшу долю П. Г. Постоєв пов’язує з Житомирщиною: спочатку працює викладачем історії, географії та методики у Коростишівській учительській семінарії, а з 1914 р. – його призначають директором Житомирської вчительської семінарії.
Завдяки своїм людським якостям та інтелектуальним здібностям, П. Г. Постоєв порівняно швидко зайняв чільне місце серед національно свідомої інтелігенції Житомира. У колі його знайомих були знані люди міста – активні члени товариства "Просвіта”, вчені Товариства дослідників Волині, музейні і бібліотечні працівники, музиканти й актори. Всі вони виношували сподівання, що з приходом радянської влади відбудеться справжнє відродження української державності. Врешті, згодом ця любов до рідної України для більшості з них обернеться трагедією. Але поки до неї ще далеко. Тим часом Павла Григоровича, як досвідченого педагога, вмілого організатора запрошують очолити губернський відділ народної освіти. Він бере участь у роботі комісії з створення мережі шкільної освіти в Україні. При активній участі П. Постоєва було проведено реформу старих шкіл, організовано єдині трудові школи як у Житомирі, так і на теренах всієї тодішньої Волинської губернії.
Та все ж любов до педагогічної роботи виявилася сильнішою і він повертається на викладацьку роботу. Павла Григоровича запрошують на роботу до інституту народної освіти, де йому пропонують очолити кафедру фізичної та економічної географії України. Особливим успіхом у студентів і вчителів користувалися лекції П. Г. Постоєва з краєзнавства. І це не випадково. Відстоюючи краєзнавчий принцип у навчанні, професор П.Г. Постоєв курс географії викладав із широким використанням місцевого матеріалу. Він систематично здійснював навчальні екскурсії зі студентами у природу і на місцеве виробництво, постійно удосконалював методику їх проведення. У числі перших в Україні Павло Григорович опублікував підручник для українських початкових шкіл з географії "Рідний край” [2]. У 1925 р. у співавторстві з Ф. Федюченком вийшов також підручник "Початкова географія та елементи краєзнавства”, що протягом багатьох років з успіхом використовувався у початкових школах України [3].
Наступного року П. Г. Постоєв публікує краєзнавчий посібник для вчителів, присвячений географії Волинської округи, центром якої був Житомир [4]. Ця книжка П. Г. Постоєва стала першим посібником з регіонального географічного краєзнавства в Україні. У передмові автор із притаманною йому скромністю зазначав: "Лише конча необхідність дати шкільним працівникам збірник матеріалів з краєзнавства, що вимагається новими програмами і шкільною методикою, надала авторові сміливості взятися за відповідальну роботу” [5, 6]. Павло Григорович висловлює глибоку пошану вченим, які зробили значний внесок у дослідження Житомирщини, зокрема згадує імена академіка П. А. Тутковського, кліматологів М. П. Кудрицького і С. А. Бржозовського. Головне призначення книжки автор вбачав у "...виявленні взаємовідношень між господарською діяльністю населення і природними багатствами округи (...), що в шкільній праці повинно служити лише оздобою головної будівлі – трудового виховання”.
П. Г. Постоєв, як і більшість його сучасників, щиро вірив новій владі, сумлінно виконував свій обов’язок, виховуючи нове покоління в дусі тогочасних ідей. Багато часу П. Г. Постоєв приділяв громадській роботі. Житомиряни обрали його делегатом на 5-й Всесоюзний з’їзд Рад. Депутатський квиток за № 729, виданий у лютому 1921 р., зберігається у фондах Житомирського обласного краєзнавчого музею. Вболіваючи за долю української культури і освіти, П. Г. Постоєв гаряче вітав процес українізації, який розгорнувся на початку 20-х років, читав відповідні лекції вчителям на спеціальних короткотермінових курсах, які проводились при ІНО. В контексті українського національно-культурного відродження П. Г.Постоєв читав лекційні курси і своїм студентам.
Він володів блискучим талантом лектора. Його робота в аудиторії часто набирала характеру дискусії і відвертої бесіди із студентами. Павло Григорович приваблював до себе викладачів і студентів своєю ерудицією і, водночас, глибокою людяністю. Колишні учні, а згодом вчителі, з великою душевною теплотою згадували Павла Григоровича. Житомирянин Федір Йосипович Бортник так розповідав про свого наставника: "Це була надзвичайно чуйна людина, до якої будь-коли можна було звернутися за порадою”. А ось що говорив про свого вчителя Степан Іванович Прокопчук із села Троковичів Черняхівського району: "Він умів запалювати студентів своїми розповідями. Слухаючи розповіді Павла Григоровича про геологічну будову Житомирщини, багатство надр, ми щиро вірили в її розквіт, у те, що ці багатства будуть використані” [7]. Один з найстаріших краєзнавців Житомирщини, колишній студент ІНО, багаторічний директор Кропивнянського сільського краєзнавчого музею, що у Володарсько-Волинському районі, Павло Ничипорович Герасимов згадує, що особистість П. Г. Постоєва яскраво виділялася серед викладачів інституту. Професор був глибоким знавцем і палким пропагандистом української культури [8].
Творчий злет обдарованого педагога і краєзнавця, як і багатьох людей його покоління, обірвали сталінські репресії. 29 листопада 1937 р. молодший лейтенант держбезпеки Д. Малука підписав постанову та видав ордер за № 82 на арешт професора Житомирського учительського інституту П. Г. Постоєва, як одного з керівників та активного учасника "Української контрреволюційної націоналістичної військово-повстанської організації” [9]. Перегорнемо матеріали кримінальної справи і побачимо, як під тиском слідчих було сфабриковано "потрібну біографію”, яка відповідала б замовникам цього зловісного задуму.
Вже на першому допиті 30 листопада 1937 р. П. Г. Постоєв "зізнався”, що "участь в організованій боротьбі проти радянської влади він брав ще з часу громадянської війни”. На наступних допитах він більш детально виклав потрібні слідчому факти. "Вперше я активно виступив проти радянської влади у 1918–1919 рр., перебуваючи на посаді директора учительської семінарії в м. Житомирі і користуючись авторитетом серед учнів, я зумів закликати їх на озброєну боротьбу проти радянської влади. Це було у 1919 р. До Житомира підходили частини Червоної армії. У семінарії було скликано спеціальний мітинг. Всі чекали мого виступу. Я виголосив шовіністичну промову проти радвлади, проти більшовиків і залучив майже всю семінарію до збройного виступу. Групи семінаристів влилися до петлюрівських банд і із зброєю в руках виступили проти Червоної армії, що рухалась на Житомир.
Наступним етапом моєї боротьби проти радянської влади була активна участь у 1920 р. в антирадянській націоналістичній організації "Спілка вчителів-українців”. До цієї організації входило близько 60 чоловік вчителів, активних українських націоналістів. Лідером цієї антирадянської організації був В. Я. Гнатюк, який працював в Житомирі до 1931 р. [10]. Далі П.Г. Постоєв повідомляє, що його антирадянську діяльність спрямовував активний боротьбист, один з керівників Наркомосу України А.А.Хвиля.
Зазначимо, що сьогодні життя і діяльність Андрія Ананійовича Хвилі сприймаються далеко неоднозначно. Йому, як справедливо зазначають В.А.Войналович і О.П.Юренко, ставиться в докір і насадження командно-адміністративних методів керівництва культурою (він був першим головою Управління у справах мистецтва при Раднаркомі УСРР), і підживлення масового психозу – "ворогоманії і, може, де в чому, особисту причетність до масових незаконних репресій” [11]. Але врешті й сам А.Хвиля став жертвою репресій. На час, коли слідчі вибивали з П. Постоєва і його колег потрібні факти, А. А. Хвиля вже був розстріляний як "ворог народу”. То ж звинувачення П. Постоєва у зв’язках з А. Хвилею виглядало для нього вкрай фатальним у подальшій його долі.
Тим часом слідство швидко рухалось до завершення. У цій міфічній справі органи НКВС заарештували 35 чоловік, у т.ч. 4 викладачі вузів, 13 вчителів, 5 бухгалтерів, 4 робітників лісництв, були серед них також фельдшер, працівник музею та ін.
За заздалегідь розробленим енкевесівцями сценарієм, Павло Григорович, як на духу, "зізнався” у всіх злодіяннях проти радянської влади. Зокрема, на допиті 17 лютого 1938 р. він розповів про свою участь у контрреволюційній повстанській організації, яка йменувалась Волинською повстанською армією (ВПА): "До ВПА я залучився у 1922–23 роках і був обізнаний про наявність повстанських загонів навколо Житомира – Троянова, Денишах, Високій Печі, П’ятці, Чуднові та інших місцях. Як активний учасник ВПА, я проводив велику роботу для вербування до організації студентів вузів. Після розгрому ВПА мені вдалося залишитися у затінку. Після деякої перерви, я знову взявся за антирадянську націоналістичну роботу. У 1926 р. був залучений В.Гнатюком до УВО (Українська воєнна організація – прим. М. К.), яка проводила роботу щодо виходу України з СРСР” [12].
П. Г. Постоєв докладно розповідає, як за вказівкою А. Хвилі, з котрим зустрівся у 1936 р. в Києві під час конференції викладачів природничо-географічних дисциплін, він погодився створити і очолити на Волині воєнно-повстанську організацію. Метою цієї організації було створення повстанських загонів для здійснення диверсій на залізниці [13].
П. Г. Постоєв перелічує прізвища найбільш активних членів, залучених ним до організації. Зокрема, називає завуча СШ № 32 О. І. Кольченка, завідуючого відділом краєзнавчого музею Н.К. Дмитрука, вчителя Ф. А. Піонтковського та ін. [14]. Зазначимо, що всі члени цієї сфабрикованої організації на той час були вже заарештовані. Всі вони одностайно давали потрібні слідству свідчення. Поскільки П. Г. Постоєв був однією з найавторитетніших осіб серед творчої та наукової інтелігенції Житомира, він заздалегідь був "призначений” енкевесівцями на роль керівника надуманої контрреволюційної організації. Після цього коло замкнулося. Ось рядки із підсумкового звинувачувального документу: "Постоєв Павло Григорович показав, що він був завербованим в антирадянську українську воєнно-повстанську організацію А. Хвилею, створив в Житомирі воєнно-повстанський комітет, куди залучив О. Кольченка та ін., разом з якими проводив активну антирадянську роботу з формування повстанського підпілля на Волині з метою підняття збройного повстання для повалення радянської влади на Україні і створення української буржуазно-націоналістичної держави під протекторатом Німеччини або у союзі з Польщею. Винним себе визнає повністю” [15]. Визнали повністю себе винними і всі решта учасників організації. 10 травня 1938 р. трійкою при Житомирському обласному управлінні НКВС П.Г.Постоєва і всіх інших учасників сфабрикованої організації було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу [16]. А ще через місяць, 10 червня 1938 р. цей зловісний вирок було виконано [17].
У 1956 р. дружина П. Г. Постоєва Лизавета Миколаївна звернулась до Житомирського обласного прокурора із заявою про перегляд справи [18]. Додаткове розслідування встановило, що звинувачення було побудоване на неперевірених і суперечливих матеріалах, з порушенням норм кримінально-процесуального кодексу. Тому на підставі КПК УРСР справу 1938 р. рішенням воєнного Трибуналу Прикарпатського воєнного округу від 5 червня 1957 р. справу було припинено за відсутністю складу злочину. 20 червня 1957 р. П.Г.Постоєва було реабілітовано [20].
Література
1.Архів УСБ України по Житомирській області. – Справа 5451. – Т. 1. – Арк. 46.
2.Постоєв П. Г. Рідний край. Початкова географія: Підручник для українських початкових шкіл. – Полтава, 1918. – 56 с.
3.Постоєв П., Федюченко Ф. Початкова географія та елементи краєзнавства: для молодших груп шкіл соціального виховання. – Харків: Книгоспілка, 1925. – 152 с.
4.Постоєв П.Г. Волинська округа: Підручна книжка з краєзнавства дія вчителів трудових шкіл Волинської округи. – Житомир, 1926. – 92 с.
5.Постоєв П. Г. Волинська округа. – С. 6.
6.Заплотинський О. Вчений-краєзнавець // Рад. Житомирщина, 1970. – 4 жовтня.
7.Спогади П. Н.Герасимова. Записані 28 вересня 1995 р. і зберігаються в приватному архіві автора.
8.Архів УСБУ по Житомирській області. – Спр. 5451. – Т. 1. – Арк. 41–46.
9.Архів УСБУ по Житомирській області. – Спр. 5451. – Т. 2. – Арк. 298.
10.Там само. – Арк. 330.
11.Войналович В. А., Юренко О. П. Щоб трагічне не повторилося... (А. А. Хвиля) // Репресоване краєзнавство. – К.: Рідний край, 1991. – С. 324–333.
12.Архів УСБ України по Житомирській області. – Спр. 5451. – Т. 2. – Арк. 332.
13.Там само. – Арк. 333–336.
14.Там само. – Арк. 337–340.
15.Там само. – Арк. 271–302.
16.Там само. – Арк. 469.
17.Там само. – Арк. 470.
18.Там само. – т. 3. – Арк. 25.
19.Там само. – Арк. 358.
20. Там само. – Арк. 358.
Опубліковано:
Микола Костриця. Внесок професора Павла Постоєва у розвиток географічного краєзнавства // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. - Випуск 1 (9). - С.28-30.

Фото:
Джерело: http://ukr-tur.narod.ru
Категорія: Часопис "Історія української географії" | Додав: wiktor (28.12.2009)
Переглядів: 1362 | Теги: Постоєв, Костриця, краєзнавство | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar