Недостатня чіткість самого терміну „регіон” переноситься і на розшифровку поняття „регіоналізм”. На думку Я.Г. Машбіца, „регіоналізм – це факт існування у країні регіонів із значними природними, господарськими, соціальними і етнокультурними відмінностями”. У конструктивно-географічному сенсі слід розрізняти так звану „активну регіоналізацію”, пов’язану з цілеспрямованою діяльністю по формуванню регіональних, перш за все, суспільно-географічних процесів та інституцій – районоформування (регіоноформування), і „пасивну”, що визначається загальною історичною, культурною чи фізико-географічною ідентичністю – районоутворення (регіоноутворення). Конструктивно-географічні основи регіоналізму були закладені ще І.Г. Тюненом. Його книга „Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії” вийшла у Берліні ще у 1836 р. Саме він вперше використав метод абстрагування від реальної дійсності (регіональне моделювання). Пряме чи опосередковане відношення до розвитку конструктивно-географічних регіональних ідей також мали праці А. Вебера – основоположника теорії розміщення промисловості; В. Кристаллера – засновника (разом з Л.Лаланном) теорії розселення; А. Леша, який створив теорію економічного ландшафту; У. Ізарда – основоположника так званої регіональної науки; П. Хаггета – іншого представника цього наукового напряму; Ф. Перру, який розробив теорію полюсів росту; Т. Хегерстранда, який створив теорію розповсюдження (дифузії) нововведень і багатьох інших. Згодом конструктивно-географічні ідеї були підтримані і розвинені радянськими та українськими вченими. Одним з аспектів регіоналізму є неоднорідність природного середовища. Ця неоднорідність, чи, інакше кажучи, регіональна диференціація, призводить до утворення складної системи природних комплексів різних рангів, з яких складається географічна оболонка. Особливо важливим є природно-ресурсний фактор регіоналізму – географічні межі розселення людини розширювались у суворій відповідності до розміщення природних ресурсів і характером природних умов. І сьогодні територіальна диференціація природних ресурсів і умов безпосередньо відображається на розселенні людей, способі їхнього життя, культурі, ефективності економіки тощо. Не менш вагомим є етнічний аспект регіоналізму. За час існування людства неодноразово відбувалися поділи людей на окремі спільноти-етноси (племена, народності, народи, національності, нації) – корені етнічного регіоналізму. Чисельність, статево-вікова, освітня-професійна, шлюбно-сімейна, поселенсько-розселенська структура населення визначають демографічний фактор регіоналізму, від якого значною мірою залежить структура виробництва, рівень доходів, традиції і звичаї людей, формування і функціонування ринків, саморозвиток регіонів. Останнім часом зростає роль конфесіонального аспекту регіоналізму. Специфіка розповсюдження, значна диференціація релігійної діяльності чи діяльності конфесій відбиваються на життєдіяльності людей, визначають їх спосіб життя у просторово-часовому вимірі. Політико-географічний аспект регіоналізму може бути представлений у сукупності трьох головних компонентів: 1) території, 2) народу, який її заселяє, і 3) влади (уряду). В основу конструктивно-географічних досліджень можуть бути покладені відносини держави і території, управлінських структур і населення, державної і виконавчої гілок влади тощо. В конструктивно-географічному відношенні регіони не можуть розглядатися як механічне поєднання множини господарських одиниць і різних галузей господарства. У міру поглиблення спеціалізації виробництва відбувається ускладнення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, посилюється кооперація. Одночасно зростає роль і значимість конструктивно-географічних задач розвитку регіонів. Опубліковано: Корнус А., Буц Ю. Конструктивно-географічні аспекти регіоналізму // Географічні аспекти формування збалансованого ринку праці педагогічних кадрів в Україні: Мат-ли наук.-паркт. конф. (22-23 листопада 2007 року). – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. – С. 86-88.
