УДК 332.142.6


А.Корнус, О.Усик, Ю.Буц.

„Депресивні регіони”: теорія і практика

--------------------------------------------------------------------------------

Явище вертикальної диференціації рівнинних ландшафтів (ярусності ландшафтів) є відносно слабо вивченим, хоча й тривалий час знаходиться у полі зору географів-ландшафтознавців. Особливо це стосується питання визначення меж між різними (сусідніми) ландшафтними ярусами рівнин, якого практично не торкалися попередні дослідники ярусності ландшафтів. Останнє й визначило мету нашого дослідження.
Постановка проблеми. Вивчення механізмів формування територіальних депресій і пошук шляхів оздоровлення відповідних територій є важливим науковим завданням. Прийняття Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів” свідчить про визнання проблеми депресивних територій на загальнодержавному рівні. Водночас до сьогодні недостатньо вивченими залишаються критерії виділення депресивних територій, механізми впливу різних чинників на глибину та характер депресії.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Критерії виділення та характеристики депресивних територій наведені у багатьох публікаціях, а категорія „депресивні регіони” на різних рівнях обговорюється достатньо багато років. Зокрема В.С. Коломійчук у своїй фундаментальній праці [5] виділив п’ять типів депресивних адміністративних районів; детально депресивність території проаналізував i Ф.Д. Заставний [4]. Російські вчені Л.В. Смірнягін і Г.В. Билов [7] дали найбільш чітке, на нашу думку, визначення поняття депресивності регіону, яке однак не враховує традиційне розуміння „депресії”. Цим питанням присвячено роботи В.Н. Лексина [6], І.Д. Тургель [8] та інші.
У Законі України "Про стимулювання розвитку регіонів”, який набув чинності з 1 січня 2006 р., наведені ознаки депресивності, зокрема зазначено, що її критеріями є: найнижчі за останні п’ять років показники валової доданої вартості на одну особу; найнижчі щільність населення, природний приріст, обсяги виробництва продукції на одну особу, заробітна плата впродовж трьох останніх років, найвищі показники зайнятості в сільському господарстві [3].
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Одним з напрямів нової системи компенсації міжрегіональних відмінностей пропонувалося зробити підтримку так званих депресивних регіонів. Поняття „депресивності” по відношенню до регіонів широко використовується багатьма дослідниками. Однак, за великим рахунком, кількість різноманітних визначень „депресивного регіону” відповідає числу дослідників. Не конкретизовано теоретичний зміст цього поняття та його особливості стосовно практичного використання.
Мета дослідження. Термін „депресивні регіони” важко віднести до класичних визначень вітчизняної географії або економіки. В зв'язку з цим доцільно розглянути, що ж може являти собою категорія „депресивні регіони” з погляду теорії та практики.
Викладення основного матеріалу. Оскільки в даному понятті присутнє слово „депресивний”, необхідно враховувати той сенс, який традиційно в нього вкладається. Так, у вітчизняній і зарубіжній економічній теорії депресія (depression) – „ситуація, для якої характерні падіння виробництва, тенденція до зниження цін і зростання безробіття... Характеризується кумулятивним процесом, при якому падіння попиту (інвестиційного і споживчого) спричиняє за собою зниження виробництва і веде до зменшення використання ресурсів, що в свою чергу підтримує попит на низькому рівні...” [1].
Дане визначення не підходить для опису української ситуації, оскільки падіння виробництва відбулося не тільки без зниження цін, але ще і з галопуючою інфляцією. При цьому зростання безробіття абсолютно не відповідало темпам економічного спаду. Необхідно враховувати і те, що економічний спад в нашій країні був викликаний принципово іншими явищами, ніж ті, які викликають депресію. Таким чином, якщо використовувати традиційне розуміння депресії, то „депресивних регіонів” в нашій країні у принципі бути не може, оскільки відсутній сам процес депресії в її класичному розумінні.
Швидше за все найбільш адекватною категорією для опису сучасної української ситуації є таке поняття, як стагфляція (stagflation) – „економічна ситуація, що характеризується поєднанням тенденцій застою або спаду виробництва з інфляцією” [2].
Проте повернемося до поняття „депресивних регіонів”. Л.В. Смірнягін і Г.В. Билов говорять: „депресивні регіони – території, які сильно і стійко відстають від інших за головними соціально-економічними показниками, зокрема за темпами розвитку” [7].
У обстановці спаду виробництва 1991-2001 рр., коли темпи розвитку у всіх областях були негативні, як і динаміка основних соціально-економічних показників, до „депресивних” (при трактуванні цієї категорії в розумінні Л.В. Смірнягина і Г.В. Билова) повинні були бути віднесені більшість регіонів України. Це підтверджує і визначення І.Д. Тургель „Депресивні регіони – це території, які в даний час відрізняються нижчими, ніж в середньому по країні, показниками соціально-економічного розвитку, але у минулому були розвиненими, а за деякими показниками займали провідне місце в країні”.
Введення в існуючій обстановці терміну „депресивні регіони” до певної міри аналогічне введенню під час інфляції поняття „інфляційні регіони”. Можна навіть підібрати об'єктивні підтвердження необхідності введення подібної категорії, оскільки зростання цін відбувається нерівномірно по областях України і найбільш „потерпілі” об'єктивно потребують певної компенсації. „Інфляційними регіонами” (по аналогії з визначенням Л.В. Смірнягина і Г.В. Билова) тоді називатимуться всі регіони України, в яких рівень зростання цін вищий за середньоукраїнський.
Проте в єдиному грошовому просторі нікому в голову не приходить вводити категорію „інфляційний регіон” і складати окрему програму їх підтримки. Диспропорції, що виникають в результаті різних рівнів інфляції по регіонах, компенсуються абсолютно іншими способами (державні програми, міжбюджетні відносини та ін.) і не вимагають формування спеціальних програм підтримки інфляційних регіонів, оскільки боротьба з інфляцією – питання не міжобласного, а макроекономічного регулювання [9].
Прихильники включення в систему бюджетних витрат підтримки „депресивних регіонів” базуються на тому неспростовному факті, що необхідно компенсувати, з одного боку – безпрецедентний за своїми масштабами перерозподіл національного доходу, здійснений у роки існування колишнього СРСР, з іншою – невдалу ринкову кон’юнктуру та інші негативні чинники, які спричиняються до виникнення значних соціально-економічних проблем в окремих областях України [9].
Обидва аргументи практично безперечні. Дійсно, рівень бюджетної самозабезпеченості визначається вказаними чинниками, і фінансова підтримка регіонів, що опинилися в найбільш складному положенні, розумна і необхідна. Заперечення виникають тоді, коли мова починає йти про конкретні способи виділення одержувачів фінансової підтримки і форми її надання [9].
Щоб проаналізувати це питання докладніше, необхідно врахувати багатозначність поняття „регіон”. У якості депресивних регіонів можуть розглядатися наступні типи територій:
1. Адміністративні області.
2. Частини адміністративних областей (райони та групи районів).
3. Кілька адміністративних областей.
4. Суміжні частини різних областей України.
Спочатку розглянемо поняття „регіон” як синонім словосполучення „адміністративна область України”. Визначати одержувачів фінансової підтримки і розподіляти її можна на основі використання 10-12 показників, які характеризували б три головні критерії „депресивності” регіону: спад виробництва, низький душовий дохід і високе безробіття” [7]. Можливе застосування й інших критеріїв, проте суть не змінюється: необхідно підібрати групу індикаторів, які характеризували б соціально-економічне положення області, після чого визначати сам факт „депресивності” і розміри підтримки.
Але якщо розглянути критерії депресивності конкретно, то спостерігається вельми цікава картина. Наприклад, індекс продукції промисловості Херсонської області у 2004 р. становив 63% від рівня 1990 р., а у 2005 р. – 88% до рівня попереднього року, що відповідає найгіршому показнику в Україні – 27 місце. З іншого боку, однин з найвищих рівнів безробіття в Україні – у Черкаській області (5,2%), а індекс продукції промисловості у ній – один з найвищих (93% у 2004 р. від рівня 1990 р. і 114% у 2005 р. порівняно з попереднім роком – 6 місце в Україні). За рівнем середньомісячної заробітної плати у 2005 р. ці області формально знаходяться приблизно в однакових умовах 625 і 642 гривні (19-е і 20-е місце). Найнижчою є середньомісячна зарплата у Тернопільській області – 584 грн.
Виникає істотна проблема: як співвіднести ці абсолютно різні показники, щоб вирішити, який регіон „депресивний”, а який – ні. Підсумовувати показники в єдиній пропорції не можна, оскільки їх вплив на соціально-економічну ситуацію в регіоні не може бути однаковим. Об'єктивної методики визначення вагових коефіцієнтів в даній сфері не існує, і все залежить від точки зору експертів. Отже, на сьогодні практично неможливо буде довести у Кабінеті міністрів або іншому державному органі навіть перелік „депресивних регіонів”, оскільки представники Херсонщини наполягатимуть на пріоритетності показника спаду фізичного об'єму промислового виробництва, тернополяни – на низькому душовому доході населення області, а представники Черкаської області на пріоритетності рівня безробіття.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що застосування поняття „депресивний регіон” можливе і при розумінні під регіоном частини адміністративної області України, або територій декількох областей. „Депресивний” стан може бути властивим багатьом окремим районам чи місцевостям навіть у відносно благополучних областях, а у депресивних регіонах є, у свою чергу, місцевості відносно благополучні, такі, що явно не вимагають допомоги як депресивні. Тому програма підтримки таких регіонів повинна містити заходи допомоги і таким відносно невеликим місцевостям за межами виділених депресивних чи не депресивних регіонів або областей. Критеріями депресивності можуть залишитися ті ж параметри, що і для регіонів – областей України.
Висновки. Таким чином, можна констатувати, що відсутність чітких наукових визначень категорії „депресивний регіон” пояснюється її складністю і суперечністю. У цьому напрямі необхідні подальші дослідження, які дозволили б довести доцільність введення вказаної категорії, зняти існуючі нестиковки з однозначно потрактовуваними економічними термінами і визначити можливості її практичного застосування.
Необхідно підкреслити ще один важливий момент. Більшість прихильників підтримки „депресивних регіонів” концентруються тільки на виділенні фінансової підтримки, не визначаючи її одержувачів. Проте, не визначивши, кому будуть направлені засоби, неможливо вирішити, скільки їх потрібно. Спрощено кажучи, якщо одержувач – обласний бюджет, то проблема зводиться до вдосконалення діючої системи міжбюджетних розрахунків; якщо одержувач – підприємство, то питання полягає в поліпшенні форм галузевого фінансування і т.д.
Література
1. Бенар И., Колли Ж.К. Толковый экономический и финансовый словарь. Французская, русская, английская, немецкая, испанская терминология / Пер. с фр. – М.: Международные отношения, 1994. – Т. 1. – С. 566.
2. Там же. – Т. 2. – С. 565.
3. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» (№2850-IV від 8 вересня 2005 року) // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 51. – С.548).
4. Заставний Ф.Д. Екологічна депресивність регіонів України // Географія та основи економіки у школі. – 2005. – №5. – С. 40-48.
5. Коломійчук С.В. Соціально-економічний розвиток адміністративного району в умовах перехідної економіки (підходи до вивчення, стратегія розвитку). – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 440 с.
6. Лексин В.Н. Региональная диагностика: сущность, предмет, методы // Российский экономический журнал. – 2003. – № 9-10. – С. 72-83.
7. Смирнягин Л.В., Былов Г.В. О программе помощи депрессивным регионам // Регионология. – 1995. – № 3. – С. 31-43.
8. Тургель И.Д. Курс лекций «Региональная экономика и управление» http: // www.humanities.edu.ru/db/msg/46659
9. Хурсевич С. Теория и практика применения понятия „депрессивные регионы” // Федерализм. – 1998. – №2.
Опубліковано:
Корнус А. Депресивні регіони: теорія і практика // Географія. Економіка. Екологія. Туризм: Регіональні студії. Зб. наук. пр. / За ред. І.В. Смаля. – Ніжин: ТОВ Вид-во „Аспект-Поліграф”, 2007. – С. 34-38.