Здійснено періодизацію спелеологічних досліджень в Україні. Виділено 5 періодів (до XVIII ст., XVIII ст., XIX ст., перша половина XX ст., друга половина XX ст.), дана детальна характеристика стану досліджень печер в різних регіонах України у кожному періоді. Подано параметри печер в основних карстових областях країни. Історія вивчення карстових печер України тісно пов'язана з історією географічних, геологічних, біологічних, археологічних, карстознавчих досліджень. Карстова комісія НАН України в 1993 р. виступила з ініціативою підготовки зведення з цього питання. Нею використані архівні матеріали, численні літературні посилання, а також свідчення багатьох дослідників (С. В. Альбов, О. М. Бадер, Г. О. Бачинський, М. А. Гвоздецький, О. І. Домбровський, Б. М. Іванов, О. А. Ломаєв, В. Ф. Пчелінцев тощо). Автором використаний формальний підхід до періодизації спелеологічних досліджень. Виділено п'ять періодів: до XVIII ст., XVIII ст., XIX ст., перша та друга половини XX ст. У кожному з них окремо розглядаються три головні спелеорегіони України — Крим, Карпати та Поділля, а також інші карстові райони.
1. Дослідження печер до XVIII ст. Крим. Першими дослідниками таємничого підземного світу Криму були давні люди. У VІІ-VІ ст. до н.е. печери використовувалися як святилища скотарського та землеробського культів (Єні-Сала, Червона, Малої Академії); в І ст. — як сховища таврських племен (Караул-Оба); в ІІІ-ІV ст. як місця поховання (Туакська, Сарматська); в V-Х ст. — як місця поселення; в Х-ХV ст. — як печерні храми. Багато з них було зруйновано під час сильних землетрусів у ХІІІ-ХV ст. (Басман-5, Данильча). Карпати. Печера Молочний камінь у пізньому палеоліті використовувалась як короткочасний табір мисливців, що полювали на печерного ведмедя; карстовий міст вперше описаний послами Івана ІV (1558 р.). Поділля і Буковина. У печері Баламутівка описані мезолітичні малюнки. Печера Вертеба використовувалася з культовою метою. Багато невеликих печер межиріччя Дністер — Прут використовувалися як житла монахів та сховища місцевих жителів. Інші райони. Неолітичні крем'яні штольні відомі у с. Кримка (Донеччина) та в с. Біла (Хмельницька обл.). З XI ст. почалося будівництво штучних печер під Києвом. У XIII ст. лаврські печери сильно постраждали від землетрусу. У 1661 р. в Київсько-Печерському патерику було надруковано перший в Україні план Дальних печер [6]. В XІ-ХІІІ ст. багато штучних печер споруджено коло Михайлівського, Кирилівського, Софійського монастирів (Київ), в мм. Чернігів, Кам'янець-Подільський тощо. У XVI -XVIII ст. в багатьох місцях України споруджуються підземні ходи.
2. Дослідження печер у XVIII ст. Крим. У 1785 р. К. Габліц описує вхідні частини кількох печер Карабі та Чатирдагу; в 1795 р. П. Паллас вказує на наявність глибоких колодязів на Яйлі, де влітку зберігається сніг та лід. Поділля і Буковина. У 1721 р. П. Ржончинський згадує про печеру біля с.Кривче (нині — Кришталева).
3. Дослідження печер у XIX ст. Крим. У 1803-1828 рр. П. Сумароков, В. Севергін, П. Паллас, П. Кеппен описують декілька невеличких печер Головного пасма (Кизил-Коба, Туакська, Вел. Бузлук). Перший більш докладний опис печери Кизил-Коба та схематичний план її верхньої частини наводить швейцарський мандрівник Дюбуа де Монпере (1843). У 1864 р. описано першого печерного жука (П. Мочульський), у 1876 р. в печерах вперше знайдено людські кістки (В. Марковніков), у 1887 р. виконано перші мікрокліматичні спостереження під землею (Ю. Лістов), у 1896 р. — проведено перший хімічний аналіз води зі сталактитів (О. Лебединцев). У 1893 р. декілька печер Чатирдагу було пристосовано до туристського показу (Кримський Гірський Клуб), а в 1898 р. в них побувало біля 400 учасників 7-го міжнародного геологічного конгресу. Печери використовувалися для видобування снігу, льоду, селітри. Під час видобування вапняку виникли величезні штучні порожнини — катакомби (Керченський півострів, Севастополь тощо). Поділля і Буковина. У 20-80-х рр. проводилися археологічні дослідження в печері Вертеба (Я. Хмелецький, А. Кіркор, А. Завадський, Г. Осовський, В. Деметрикович), яку називали «Наддністрянською Помпеєю». Понад 40 ящиків цінних знахідок з неї вивезено до музеїв Кракова. У 1896 р. А. Ломницький друкує схематичний план та опис печери Локітки під Тлумачем [4,5]. Інші райони. Наприкінці XIX ст. Н. Веселовський дослідив давні (від палеоліту до VII ст. н.е.) малюнки на стінах гротів Кам'яної могили (Приазов'я); А. Нордманн виконав археологічні дослідження печер біля Одеси, Б. Антонович — у Негінських печерах; Д. Яворницький та Н. Соколов описали невеликі печери в неогенових вапняках басейнів Дніпра та Інгульця.
4. Дослідження печер у першій половині XX ст. Крим. У 1901-1920 рр. О. Крубер, Я. Лебединський, П. Петров, М. Клепінін, Н. Лебедєв у зв'язку з проведенням карстологічних, біологічних та краєзнавчих досліджень, виконали перші описи багатьох невеликих печер Криму. У 1906 р. Е. Лейст виконав перші в Росії електрометричні та радіометричні дослідження в печері Бінбаш. Результати цих робіт наведено в монографії О. Крубера «Карстова область Гірського Криму», яка й досі залишається неперевершеним географічним описом карстового регіону України. У ній є згадки про 31 печеру Криму. У 1920-1950 рр. під час геологічних та гідрогеологічних досліджень Головного пасма описано кілька десятків невеликих порожнин Ай-Петринського та Чатирдазького масивів (П. Васильєвський, А. Слудський, С. Михайловський, В. Пчелінцев, А. Мамін). Найцікавішими є відомості про наявність вуглекислого газу в шахті Безодня на Агармиському масиві, (А. Спасо-Кукоцький), перші знахідки водної печерної фауни (Е. Боруцький), перші описи в конгломератах (К.Пирогов). До цього ж часу належать: перше використання терміну «спелеологія» в Україні (В. Махаєв), перша спроба спелеологічного районування (В. Махаєв, Саггіоді), а також перші кроки на складному шляху охорони карстових печер (у 1918 р. вийшов наказ Кримревкому, згідно з яким «печера Кизил-Коба з усім районом туфових відкладів оголошена власністю республіки»). У 1941 р. Ф. Бублейников надрукував першу невелику науково-популярну книжку про печери Криму [2-4]. У 1941-1945 рр. печери та катакомби Криму використовувалися як складні укриття. Поділля і Буковина. В 1900-1939 рр. дослідження печер Вертеба, Кривченська, Угрінь проводили К. Гутковський, М. Орлович, В. Нехай, А. Маліцький тощо. За завданням Львівського комітету охорони природи детально досліджена Кривченська печера: складено її перший план, надруковано путівник. Ближня частина печери пристосована для відвідування. У 1939-1950 рр. дослідження печер не проводилися, але вони використовувалися як сховища, полігони, укриття для місцевих жителів. У печері біля с. Стрілківці (зараз — Озерна) у 1944 р. ховалися 38 жителів навколишніх сіл. 14 квітня 1949 р. у Львові створена перша в Україні молодіжна печерна організація. Її керівники — Г. Бачинський та М. Савчин організували дослідження Страдчанської та Медової печер, а також невеликих порожнин біля м. Миколаєва. Подальший розвиток ці дослідження отримали лише в 1958 р. Інші райони. У зв'язку з проведенням геологічних та археологічних досліджень описано невеликі печери поблизу Одеси, у Приазов'ї, на Донеччині (Б. Чернишов, П. Кумпан, О. Бадер, М. Рудинський, І. Лобанов, Т. Грицай). Найцікавішими є знахідки давніх карстових порожнин з кістковими залишками верблюдів, гієн, лисиць, страусів тощо в катакомбах під Одесою, а також невелика стаття П. Тутковського про необхідність охорони цінних геологічних пам'ятників України, зокрема — печер та печерних відкладів. У першій половині XX ст. катакомби Одещини широко використовувалися підпільниками, партизанами, криміногенними елементами. Завдяки дослідженню карстових порожнин України в XVII, XVIII, XIX та першій половині XX ст. було закладено добру основу для розгортання активних спелеологічних досліджень. На початку 1958 р. в Україні було відомо 87 карстових порожнин загальною довжиною 15250 м та глибиною 970 м. Вивчені вони були неповно та нерівномірно: для 26 порожнин були тільки схематичні плани, для 25 — розрізи. І плани, і розрізи, що давали більш-менш вірогідну уяву про розміри та морфологію порожнин, були складені лише для 19 печер та шахт. Графічні матеріали складалися за різними методиками, у різних масштабах та одиницях виміру (кроки, аршини, фути, метри). Не існувало ані розробок щодо організації досліджень складних порожнин (спуск у природні шахти завглибшки 50-100 м, подолання сифонів, проходження лабіринтів), ані методик комплексного наукового дослідження печер. Найбільшими в Україні була печера Кизил-Коба (Крим, вапняки, приблизно 2 км) та печера у Нижньому Кривчі (Поділля, гіпси, понад 4 км), найглибшими — шахти Криму, в які ніхто не міг спуститися глибше 100 м (О. С. Вялов, 1928 р., шахта Безодня на Чатирдазі).
5. Дослідження печер у другій половині XX ст. У 50-х рр. XX ст. склалися дуже сприятливі умови для активного розвитку спелеологічних досліджень у державах колишнього СРСР. З одного боку, вони були потрібні науковцям різних напрямків — геологам, гідрогеологам, біологам, археологам тощо. Це зазначив на Всесоюзній нараді з проблем карсту у 1956 р. професор І.В. Попов. З іншого боку, зародився «печерний туризм» — молодіжний рух, спрямований не лише на використання печер для туризму, але й на їх дослідження. Автору пощастило брати безпосередню участь в організаційному поєднанні цих двох напрямів. У сучасному трактуванні спелеологія — це рівняння НАУКА + СПОРТ. Що стоїть на першому місці — залежить від завдань, які постають перед дослідником та спортсменом, але, в будь-якому разі, це рівняння нерозривне... У 1958 р. рішенням Президії АН УРСР було створено Комплексну Карстову експедицію АН УРСР (керівники – проф. Ю. Ю. Юрк та Б. М. Іванов). Вона складалася із п'яти «статусних» загонів: шахтного (керівник В. М. Дублянський), геофізичного (кер. Б. М. Смольніков), гідрологічного (кер. Н. Й. Дрозд), біологічного (кер. М. А. Воїнственський та Ю. О. Бачинський), археологічний (кер. О. І. Домбровський), кожного літа до них приєднувалися «неофіційні» загони науковців всієї країни (М. О. Бадер, Я. А. Бірштейн, О. О. Огільві, Ю. І. Баулін, В. М. Дахнов, І. Д. Гофштейн, К. А. Татаринов та ін.). Одночасно з утворенням Комплексної Карстової експедиції йшло становлення спортивного напряму – у мм. Сімферополь, Севастополь, Ялта, Київ, Одеса, Львів, Дніпропетровськ, Харків. Карстові секції, клуби, групи формувалися також у десятках міст колишнього СРСР (насамперед — у Москві, Свердловську, Красноярську, Тбілісі, Ташкенті, Ашхабаді, Ленінграді тощо). Організаційно вони були пов'язані з Центральною Секцією спелеотуризму ВЦРПС, яка частково фінансувала навчальні та тренувально-пошукові роботи. У 1959-1965 рр. роботи проводилися головним чином у Гірському Криму, де влітку 1962 р. відбувся Перший Всесоюзний Зліт спелеологів. Перші результати сумісної праці науковців та спортсменів отримали високу оцінку. Президент Академії Наук України Б. Патон 25.07.1962 р. писав штабу зльоту: «...ваші дослідження є корисним внеском у вивчення геолого-структурних та гідрогеологічних умов розвитку карсту в Гірському Криму. Президія АН УРСР буде всемірно сприяти Вашому плідному починанню в розвитку співдружності вчених та спортсменів в розвідці та вивченні карстових регіонів республіки». Й дійсно, розпочавшись у Криму, роботи комплексної карстової експедиції охопили в 1965 р. всю Україну. Можна дуже багато розповідати про результати досліджень Карстової експедиції. Це десятки наукових звітів, публікацій, захищених дисертацій. Але в основі їх були дослідження сотень карстових порожнин, відкритих у 1958-1970 рр. Не можна обійти мовчанням й виховну сторону співдружності — молодь, яка юрмилася коло науковців, одержувала не тільки знання, але й світогляд, прагнення до повної самовіддачі, ентузіазм першовідкривача. Як нам не вистачає цього зараз... Розглянемо результати досліджень 50-70 рр. за регіонами. Крим. 1958-1959 рр. – досліджено перші 2 км Червоної печери (під такою назвою зараз відома Кизил-Коба), що складають об'ємний шестиповерховий лабіринт. подолано перший сифон, за яким відкриті великі продовження (Дублянський, Прибиловський), пройдені на глибину 100-160 м шахти Безодня, Каскадна (Дублянський, Аверкієв), досліджено складний лабіринт у глибовому завалі Скельської печери (В. Ілюхін). У 1960 р. досліджено 36 нових порожнин, у тому числі — шахта Каскадна (246 м, найглибша на той час в СРСР), вийшла на перше місце в СРСР Червона печера (5,5 км), пройдені складні скельні маршрути, внаслідок чого відкриті великі печери в південних урвищах Головного пасма (Висяча, Місхорська та ін., Г. Зеленін, В. Павлотос). 1961 р. – досліджено 48 нових порожнин. Найцікавіші — шахта Каменепадна (105 м) та Червона печера (8 км). 1962 р. – досліджено 102 нові порожнини. Довжина Червоної печери збільшена до 12,3 км. Проведені перші підводні спелеологічні дослідження (подолано сифон завдовжки 60 м в Аянській печері, московський аквалангіст В. Бровко та ін.). 1963 р. – досліджено 208 нових порожнин Карабаського масиву, у тому числі — Молодіжна (261 м), та десятки великих вскритих печер з горизонтальними ходами на дні вхідних 52-100-метрових шахт. 1964 р. – досліджено 137 нових порожнин Чатирдазького та Демерджинського масивів (глибина до 200 м). 1965-1970 рр. – спортсменами-спелеологами досліджені та передані науковцям матеріали по майже 40 нових порожнинах, у тому числі — печерах Узунджа (Севастополь, 1500 м), Джур-Джур (Сімферополь, 770 м), шахти – Хід Конем (218 м), Севастопольська (200 м). Науковці (В. Попов) дослідили напівзатоплені морською водою печери Тарханкутського півострова. 1971-1975 рр. – спелеологи країни дослідили шахти Солдатська (500 м, найглибша в Україні), Каскадна (310, потім 400 м), Надія (270 м). 1975-1990 рр. спелеологи дослідили печеру Чорна (1200 м), яка повністю заповнена водою та живить Сельське джерело, пройшли коло десяти глибоких шахт (Мамонтова – 102 м, Суворовська – 140 м, Ушакова – 146 м, Нахімовська – 372 м). Червона печера продовжена за рахунок проходження складних бокових допливів до 13,7 км (найдовша у вапняках в Україні). Відкрита та оснащена для туризму найкрасивіша печера Криму — Мармурова на Чатирдазі («ОНІКС-ТУР», кер. О. Козлов), розпочато роботи з обладнання для туризму Ближньої частини Червоної печери (підприємство «Червона печера», кер. М. Леонов). 1991-1996 рр. — досліджено нові карстові шахти на Бабугані (Т. Немченко, 128 м), Чатирдазі (Кошина, 247 м, О. Цуріков), досліджено сифон на дні шахти Солдатська (-17 м, В. Кисельов), подолано п'ять сифонів у печері Альошина вода, яка стала другою за довжиною печерою Криму (3,2 км, В. Кисельов), відкрита складна система порожнин над Червоною печерою, завглибшки понад 120 м, завдовжки близько 2 км. Проведено цікаві радонометричні дослідження в Мармуровій печері (О. Клімчук), встановлено, що в багатьох місцях печер концентрація радону вимагає проведення радіометричного контролю... Сьогодні у Криму відомо 870 карстових порожнин загальною довжиною 71,2 км та глибиною 23,0 км. Серед них найбільші: Червона (13,7 км) та Солдатська (517 м завглибшки), 48 великих (більш ніж 500 м завдовжки та 100 м завглибшки) та 43 значних (більш ніж 100 м завдовжки та 50 — завглибшки). Темпи відкриття нових порожнин значно зменшилися, вони складають 8-10 порожнин за рік. Близько 35 % карстових порожнин Криму можуть бути використані у промисловій, сільськогосподарській, воєнній, соціальній, культурній і науковій сферах. Карпати. Перші карстові порожнини українських Карпат були відкриті лише в 50 рр. (геолог В. Славін, зоологи В. Абеленцев, І. Колющев, туристи І. Пташнікова та ін.). У 1963 р. краєзнавець П. Сова вже пише про п'ять сталактитових печер Карпат. У 1963-1967 рр. ймовірні карстові регіони Карпат дослідила Комплексна карстова експедиція (кер. В. Дублянський, Г. Бачинський). Відкрито та описано 15 порожнин, найбільша з яких шахта Дружба (3,7 км, завглибшки біля 40 м). У 1987р. В. Антосяк та ін. говорять уже про 35 порожнин на території Карпатського заповідника (1). В 1990 р. В. Коржик та Б. Рідуш говорять про 100 порожнин різного віку та генезису, загальною довжиною біля 4 км. У 1992 р. І. Турчин описує гравітаційні порожнини на хребті Ключ. Найбільша з них – печера Прохідний двір (520 м). Зараз печери Карпат досліджують у зв'язку з вивченням зимівлі рукокрилих. У 1968 р. на шахті № 8 Солотвинського солерудника відкрита перша в колишньому СРСР алергологічна лікарня, а 1976 р. побудоване підземне відділення республіканської лікарні. В їх розбудові посередню участь брав активний спелеолог П. Горбенко. Поділля і Буковина. У 50-60 рр. дослідження печер Поділля почали сільський вчитель П. Техтілов (печера Вертеба), геолог А. Кучерук та палеозоолог К. Татаринов. Саме доповідь останнього на засіданні Географічного товариства в Москві (1961 р.) привернула увагу спелеологів до цього «нового», але забутого карстового регіону. У 1960-70 рр. дослідження тут проводили польові загони Карстової експедиції (кер. В. Дублянський, Г. Бачинський, Б. Смольний, Н. Дрозд), а також – спелеологи Тернопільської (кер. В. Радзієвський), Львівської (кер. М. Савчин) та інших спелеосекцій. Загальними зусиллями тут відкриті та досліджені найбільші у світі лабіринти в гіпсах – печери Оптимістична (188 км), Озерна (111 км), Золушка (88 км), Млинки (24 км), Кришталева (22 км), Вертеба (7,8 км) та ін. Історія їх дослідження дуже цікава. В окремі роки вперед «виривалася» то одна, то інша печера, але, починаючи з 1978 р., печери Поділля зайняли перше місце в Європі за довжиною, випередивши славетну Хель-Лох (123,8 км). Серед спелеологів ще й зараз точаться суперечки про те, хто був першим у відкритті тієї чи іншої печери чи її ділянки. Завдяки колективній діяльності, талановитій завзятості (лише в Оптимістичну печеру львів'янами проведено понад 60 експедицій) Україна зараз має «контрольний пакет» усіх найбільших печер світу! Своє слово сказали й науковці. Вони розробили нову, артезіанську гіпотезу спелеогенезу, яка не тільки внесла повну ясність в особливості формування подільських печер, але й виявилась придатною до застосування на Одещині, у рівнинному та навіть гірському Криму. Автор її, талановитий науковець та спелеолог О. Клімчук, уже не один рік очолює створену ним Українську Асоціацію, яка зараз керує всією діяльністю спелеологів країни. До речі, саме О. Клімчук є офіційним представником України в Міжнародному Союзі Спелеологів, а Україна — єдина країна СНД, яка офіційно увійшла в цей Союз! На кінець 1996 р. в Поділлі відомо біля 100 карстових порожнин, відкритих або досліджених Тернопільською (43%), Чернівецькою (34%), Київською (9%), Івано-Франківською (5%), Львівською (4%) спелеосекціями та працівниками Комплексної карстової експедиції (5%). За довжиною вони розподіляються нерівномірно: 2 порожнини перевищують 100 км (Оптимістична, Озерна), 1–50 км (Золушка), 2–20 км (Млинки, Кришталева), 2–5 км (Вертеба, Славка). Ще 6 порожнин мають довжину більше 1 км, 35 — більше 100 м. Більш ніж 50 % відомих зараз печер Поділля мають довжину менше 100 м. Інші райони. Географія спелеологічних відкриттів в Україні в 1960-1990 рр. зазнала поширення. Цікаві печери з палеозоологічними знахідками відкриті в пісковитих вапняках Кременецьких гір (В. Радзієвський, К. Татаринов, Г. Бачинський), ціла низка невеликих, але цікавих печер відкрита в Товтрах (В. Радзієвський), в докембрійських кварцитах Криворізько-кременчуцького басейну (В. Натаров), в вапняках та гіпсах Донеччини (С. Верболоз, М. Кобелев, О. Клімчук, С. Парфенюк, О. Орлов), в неогенових вапняках межиріччя Дніпра – Дністра (І. Лобанов, Л. Суховей), понтичних вапняках під Одесою (К. Пронін, Л. Суховей), девонських конгломерато-брекчіях о. Зміїний (К. Пронін). Навіть у добре вивченому Криму на Керченському півостровів у 90-ті рр. вивчено кілька нових порожнин на г. Опук (Б. Вахрущев). Таким чином, 50-90 рр. ознаменовано цілою низкою географічних відкриттів. Взагалі, географія, традиційно – наука першовідкривачів та землепрохідців, зараз може розраховувати на нові відкриття лише у двох галузях — спелеології на суші та океанології в океані... На жаль, про спелеологічні відкриття досить мало сповіщають у пресі. Отже, роботи останніх десятиліть дали нові географічні об'єкти, за рангом аш трохи не нижчі, ніж відкриття на Землі нової вершини, вищої за Еверест... Сьогоднішній стан спелеології України характеризує таблиця.
Результати спелеологічних досліджень України в 1950-1990 рр. (розподіл найбільших, великих, значних порожнин) Параметри Карстові області Разом ГК ЦК ПБ Д ПА РК шт або м % Вміщуючі породи, шт Вапняки 144 3 3 - 4 2 156 75.3 Гіпси - - 40 1 - - 41 19.8 Пісковики - 5 3 - - - 8 3.9 Конгломерати - - 1 - - - 1 0.5 Вапн.туфи - - 1 - - - 1 0.5 Разом, шт 144 8 48 1 4 2 207 - % 69.5 3.9 23.1 0.5 2.0 1.0 100 100 Розміри порожнин, шт Найбільші (Нб) 2 - 7 - - - 9 4.3 Великі (В) 48 2 10 - 3 - 63 30.4 Значні (Зн) 94 6 31 1 1 2 135 65.3 Разом, шт 144 8 48 1 4 2 207 - % 69.5 3.9 23.1 0.5 2.0 1.0 100 100 Морфометрія сумарна довжина, м Нб 15560 - 442000 - - - 457560 86.7 В 26439 1420 16927 - 3130 - 47916 9.1 Зн 14664 1017 5560 215 480 266 22172 4.2 Всього, м 56633 2437 464487 215 3160 266 527648 - % - 0.7 87.7 0.1 0.7 0.1 100 100 загальна глибина, м Нб 752 - 130 - - - 882 7.0 В 6432 106 71 - 10 - 6619 52.7 Зн 4927 122 5 8 38 42 5142 40.7 Всього, м 12111 228 206 8 48 42 12643 - % 95.7 1.8 1.6 0.1 0.4 0.3 100 100 Карстові області: ГК — Гірського Криму, ЦК — Центрально-Карпатська, ПБ— Подільська-Буковинська, Д—Донбаська, ПА — Причорноморське-Азовська, РК —- Рівнинного Криму. Обмежений обсяг статті не дає змоги розкрити наукове значення спелеологічних відкриттів другої половини XX ст. Підкреслимо лише, що українські науковці та спортсмени зробили значний внесок у багато галузей сучасної спелеології. Це й методика досліджень, і проблема спелеогенезу, і мікроклімат карстових порожнин, і дослідження їх відкладів, й проблеми зоології, палеозоології та археології печер. У наш складний час однією з найважливіших є проблема охорони та доцільного використання печер. Підземний світ один. Якщо ми не збережемо його сьогодні – нам не буде прощення від нащадків... Література 1.Антосяк В. М., Довганич Я. Е. и др. Карстовые обьекты на территории Карпатского государственного заповедника // Проблеми комплексного изучения карета горных стран. – Тбилиси, 1987. – С. 51. 2. Дублянский В. Н., Дублянская Г. Н. Карстовая республика. – Симферополь, 1996. – 84 с. 3. Дублянский В. Н., Ломаев А. А. Карстовые пещеры Украины. — К.: Наукова думка, 1980. – 178с. 4. Дублянский В. Н., Мурзин О.Г. История спелеологии на Украине. Деп. Киевским карстово - спелеологическим центром, 06.1995. – Симферополь, 1995. – 108 с. 5. Зимельс Ю. Л. Історія досліджень печер Борідівського району // Літопис Борщівщини. – Борщів, 1993. — С. 22-24. 6. Хведченя С. Б. Старовинні карти розкривають таємниці лаврських печер. – К.: Знання, 1991. – 32с. 7. Черниш І. В. Карстові печери Закарпаття // Вивчайте рідну природу. – Ужгород. – 1964. – №2. – С.27. Опубліковано: Дублянський В. З історії досліджень печер в Україні // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. - Випуск 1 (1). - С.68-75.
