Класифікація країн за формою державного устрою

Безпосередньо форма державного устрою пов'язана з особливостями політичного ладу і формою державного правління, відображає національно-етнічний (у деяких випадках також конфесійний) склад населення, історико-географічні особливості формування країни.

Форма державного устрою — територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади.

Її головними функціями є: ступінчасте розміщення органів влади і державного управління; забезпечення збору податків та інформації; контроль центру над місцями; здійснення гнучкої економічної, соціальної та регіональної політики; проведення виборчих компаній тощо.

За цією класифікацією виділяють такі форми державного устрою: унітарна держава, федеративна держава, конфедеративна держава.

Унітарна держава (лат.— єдність) — форма державного устрою, за якої територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони та ін).

В унітарній державі:

— єдина для всієї країни конституція;

— єдина система органів влади;

— суспільні процеси керуються централізовано.

Цю форму правління мають 168 країн світу.

Федеративна держава (лат.  — союз, об'єднання) — форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридичне мають певну самостійність, об'єднані в єдину союзну державу.

Ознаки федерації:

— територія федерації складається з територій окремих її суб'єктів (штатів, кантонів, земель, республік, провінцій тощо);

— суб'єкти федерації здебільшого наділені законодавчою владою;

— компетенції між федерацією та ЇЇ суб'єктами розмежовуються союзною конституцією;

— у більшості федеративних держав парламенти складаються з двох палат, одна з яких забезпечує представництво федеральних одиниць;

— кожний суб'єкт федерації має свою правову й судову системи;

— у більшості федерацій існує єдине союзне громадянство і громадянство союзних одиниць;

— федерація, як правило, має єдині збройні сили, загальнофедеральний бюджет.

Проте в багатьох сучасних федеративних країнах роль загальнофедеральних органів настільки велика, що їх можна розглядати і як унітарні держави. Так, конституції таких федерацій, як Аргентина, Канада, США, ФРН, Швейцарія, не визнають за членами федерації права на вільний вихід із неї.

У світі нараховується 23 федерації. Залежно від принципу, покладеного в основу утворення федерації, виділяють:

— історико-географічні федерації (утворилися шляхом історичного об'єднання федеральних одиниць в єдину державу):

—                      національно-етнічні федерації (федеральні одиниці в таких країнах утворені на основі врахування етнічних меж та національних інтересів їх населення):

Конфедеративна держава (лат. — союз, об'єднання) — постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей.

Конфедерація утворює центральні органи, які мають повноваження, делеговані їм державами-членами союзу. Ці органи не мають прямої влади над державами, які входять у конфедерацію. Їх рішення приймаються і здійснюються тільки за угодою держав, що належать до конфедерації. У конфедерації немає єдиної території та громадянства, єдиної податкової та правової систем.

Правова основа конфедерації — союзний договір, тоді як у федерації — конституція.

Конфедеративні держави недовговічні: вони або розпадаються, або перетворюються на федерації (Австро-Угорщина, США).

Нині формально у світі існує одна конфедерація — Швейцарія, яка у XIX ст. фактично стала федерацією.

Класифікація країн за ідеологічною орієнтацією

За цією класифікацією країни поділяють на плюралістичні та клерикальні.

Плюралістичні держави.

Плюралізм (лат. — множинний) — ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного і соціального розвитку, що виходить з існування кількох (чи багатьох) незалежних засад політичних знань і розуміння буття; система влади, заснована на взаємодії політичних партій і громадсько-політичних організацій.

Ознаки плюралістичних держав:

— відсутність переваги будь-якої церкви (конфесії);

— визнання релігії приватною справою громадян;

— право людей будь-яких віросповідань обіймати державні посади;

—    невідзначання релігійних свят державою.

Клерикальні держави.

Клерикалізм (лат.  — церковний) — суспільно-політична практика здійснення церквою, релігійними політичними партіями та іншими релігійними організаціями системи заходів на конфесійній ідеологічній основі, спрямованих на досягнення домінуючої ролі релігії й церкви в різних сферах суспільного життя.

Ознаки клерикальних держав:

— наявність релігії, яка має статус державної;

— обов'язкове вивчення релігійних догматів у школах;

— вищі посади обов'язково обіймають особи, які є послідовниками пануючої в країні конфесії;

— участь державних органів у релігійних церемоніях;

— залежність умов і безпеки проживання іновірців у цих країнах від загальної культури конкретного народу і правлячого режиму.

До цього типу держав належать:

— Скандинавські країни (лютеранство), в яких монархи формально є главами церкви;

— Велика Британія (англіканство, пресвітеріанство), монарх — також формально глава церкви;

— Ватикан, Ірландія, Аргентина, Парагвай, Болівія, Перу, Еквадор, Коста-Ріка, Гаїті, Екваторіальна Гвінея (католицизм);

— Греція (православ'я);

— майже всі мусульманські країни (іслам);

— Таїланд, Камбоджа, Бутан (буддизм);

— Непал (індуїзм, буддизм).

Крім того, Ватикан і Саудівська Аравія є теократичними монархіями, де глава держави — абсолютний монарх водночас є керівником релігійної конфесії загалом.