Класифікація країн за рівнем розвитку науки і техніки

Особливістю наукової діяльності в епоху НТР стало перетворення її досягнень на новий вид ресурсу. Бурхливий розвиток усіх сфер науки зумовив інтенсивне накопичення знань як інформаційного (інтелектуального) ресурсу. За значенням він дорівнює традиційним для минулих років матеріальним ресурсам — землі, корисним копалинам, лісам тощо. Роль розвитку науки і техніки у світі постійно зростає, попит на науково-технічні досягнення збільшується в країнах із різним рівнем розвитку.

Виділяють 4 типи країн: з високорозвинутими, розвинутими, нерозвинутими наукою і технікою та відсталі в науково-технічному й економічному відношенні.

 Країни з високорозвинутими наукою і технікою. В широких масштабах упроваджують досягнення науки в господарство (США, Японія, країни Західної Європи).

Саме в цих країнах, особливо в США, вперше з'явилися такі утворення, як технополіси й технопарки. Назва одного з перших у світі технополісів «Силіконова долина» (США, штат Каліфорнія) навіть стала звичайною для означення подібних утворень в інших країнах.

 Країни з розвинутими наукою і технікою. Повільно впроваджують у господарство наукові відкриття і технічні винаходи (Україна, Росія, країни Прибалтики, Чехія тощо). За часів соціалістичного розвитку в цих країнах було створено потужну науково-технічну базу.

Вченими і дослідниками зроблено величезну кількість революційних наукових відкриттів і винаходів, але більшість із них застосовувалась переважно військово-промисловим комплексом або просто не побачила світу через бюрократичні перепони.

 Країни з нерозвинутими наукою і технікою. Такі, що інтенсивно засвоюють імпортні науково-технічні досягнення (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Сянган, Бразилія). Таким чином ці країни значно підвищили рівень соціально-економічного розвитку, передусім завдяки прогресу в тих галузях економіки, які спираються на досягнення НТП. Поступово в них створюється досить потужна власна науково-технічна й освітня база.

 Відсталі в науково-технічному й економічному відношенні країни. До них належить більшість країн, що розвиваються. Їх загальна соціально-економічна відсталість і є причиною нерозвинутої науково-технічної бази.

 Положення цієї класифікації враховуються для оцінки можливостей співробітництва країн у науково-технічній сфері.

Класифікація країн за рівнем соціально-економічного розвитку

Ця класифікація країн світу є одним з найважливіших завдань суспільно-географічних досліджень світу та його регіонів. Здійснення її надає можливість згрупувати країни за особливостями та рівнем їх соціально-економічного розвитку, виявити характерні риси, визначити їх місце у світовому господарстві й міжнародному географічному поділі праці, а також визначити вірогідні перспективи розвитку. Класифікація має й велике практичне значення для пізнання багатовимірності й закономірностей сучасного світу.

Для визначення певних типів країн за рівнем соціально-економічного розвитку використовують різноманітні критерії, основними з яких є:

— макроекономічні показники (ВНП або ВВП, національний прибуток на душу населення, особисте споживання на душу населення);

— рівень життя населення (дитяча смертність, забезпеченість продуктами харчування, житлом, медичними послугами, предметами першої необхідності);

— структура економіки (переважання промислового або сільськогосподарського виробництва, галузева структура промисловості: переважання видобувних чи обробних галузей);

— структура експорту (переважання в ньому сировини або готової продукції);

— продуктивність праці;

— самозабезпеченість країни продуктами харчування;

— рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини;

— гострота соціальних проблем та ін.

У сучасній науковій літературі існують різноманітні варіанти типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку, які різняться теоретико-методичними підходами, критеріями, ознаками тощо.

 Типологія країн за рівнем ВНП.

Головним критерієм цієї класифікації є показник внутрішнього національного продукту (ВНП), абсолютний рівень якого відображає економічний розвиток країни та її питому вагу у світовому економічному просторі.

00Н проводить межу між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, за рівнем ВНП на душу населення в розмірі 6000$. З урахуванням цього у 1997 р. Південна Корея, Сінгапур і Тайвань були переведені 00Н до категорії розвинутих країн.

Першу десятку могутніх держав світу утворюють країни, що належать до різних типів: високо- й середньорозвинуті, ті, що розвиваються, та країни з рисами планової економіки. Починає її США, економічний потенціал яких становить 20 % ВНП світу. Оскільки абсолютний рівень економічного потенціалу певною мірою залежить від чисельності населення, то в першу десятку країн світу з максимальними показниками ВНП увійшли Китай і Бразилія.

Крім абсолютного рівня ВНП, важливим показником соціально-економічного розвитку країн є ВНП у розрахунку на душу населення. Більшість дослідників вважають саме цей показник найбільш об'єктивним критерієм соціально-економічного стану будь-якої держави.

За останні 50 років ВНП на одного мешканця зріс більш ніж утричі. До першої десятки найрозвинутіших країн світу належать вісім європейських країн, Японія і США. Найбідніші країни світу мають низькі доходи на душу населення, у них частка обробної промисловості в структурі господарства становить менше 10 %, кількість неписьменних серед дорослого населення — понад 80 %.

Нині існує багато варіантів типологій країн за рівнем соціально-економічного розвитку. Використовують різні методики та різноманітні критерії об'єднання країн у типологічні групи.

До науково обґрунтованих класифікацій країн за рівнем соціально-економічного розвитку належать типології, запропоновані В. Вольським, Б. Зіміним, П. Масляком, Я. Олійником, А. Степаненком, В. Максаковським, В. Дроновим, В. Ромом та ін.

Типологія В. Вольського

За цією типологією всі країни світу відповідно до їх місця в системі світової економіки і міжнародних відносин розподілено на кілька груп.

1. Економічно високорозвинуті країни:

1.1. Головні капіталістичні країни (великі держави): США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Канада.

1.2. Економічно високорозвинуті невеликі країни Західної Європи («привілейовані дрібні нації»): Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія.

1.3. Країни «переселенського капіталізму»: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль.

2. Країни із середнім рівнем розвитку капіталізму:

2.1. Середньорозвинуті країни Західної Європи: Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія.

2.2. Середньорозвинуті країни Центрально-Східної Європи: Чехія, Угорщина, Словенія, Польща, Словаччина.

3. Економічно слаборозвинуті (країни, що розвиваються):

3.1. «Ключові країни»: Бразилія, Мексика, Індія, Китай.

3.2. Країни відносно зрілого капіталізму:

3.2.1. Переселенські країни раннього розвитку залежного капіталізму: Аргентина й Уругвай.

3.2.2. Країни «великоанклавного розвитку» капіталізму: Венесуела, Чилі, Іран, Ірак, Алжир.

3.2.3. Країни зовнішньоорієнтованого «пристосовницького розвитку» капіталізму: Болівія, Колумбія, Парагвай, Перу, Еквадор, Малайзія, Тайвань, Таїланд, Філіппіни, Південна Корея, Єгипет, Марокко, Туніс, Туреччина, Сирія, Йорданія, Румунія, Болгарія, Югославія.

3.2.4. Невеликі країни залежного плантаційного господарства: Нікарагуа, Гватемала, Коста-Ріка, Гондурас, Сальвадор, Домініканська Республіка, Гаїті, Куба, Шрі-Ланка.

3.2.5. Малі країни «концесійного розвитку» капіталізму: Ямайка, Трінідад і Тобаго, Суринам, Папуа-Нова Гвінея, Габон, Ботсвана.

3.2.6. Дрібні та найдрібніші «держави-квартироздавачі»: Мальта, Кіпр, Панама, Ліберія, Багамські Острови, Бахрейн, Сінгапур, Сянган, Бермудські Острови, Барбадос тощо.

3.2.7. Невеликі країни — фінансове надлишкові значні нафтоекспортери: ОАЕ, Катар, Кувейт, Бруней, Саудівська Аравія, Оман, Лівія.

3.2.8. Значні низькоприбуткові країни: Індонезія, Пакистан, Бангладеш, Нігерія, В'єтнам.

3.3. Молоді держави, що звільнилися (нації, що формуються); майже 60 найменш розвинутих країн Африки, Азії й Океанії.

Типологія Б. Зіміна

1. Розвинуті капіталістичні країни:

1.1. «Велика сімка»: США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Канада.

1.2. Малі європейські країни: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, Данія.

1.3. Країни «переселенського капіталізму»: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль.

1.4. Середньорозвинуті країни: Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія.

2. Країни, що розвиваються:

2.1. Новоіндустріальні країни (НІК):

— «Азіатські тигри» або «дракони», НІК «першої хвилі»: Південна Корея, Сянган, Тайвань, Сінгапур;

— НІК «другої хвилі» (Азія): Таїланд, Малайзія, Туреччина;

— НІК «першої хвилі» (Латинська Америка): Мексика, Аргентина, Чилі, Бразилія;

— НІК «другої хвилі» (Латинська Америка): Уругвай, Венесуела;

2.2. Країни нової індустріалізації (мають великі ресурси робочої сили і природних ресурсів): Індонезія, країни Карибського регіону.

2.3. Нафтові країни: ОАЕ, Саудівська Аравія, Кувейт, Оман та ін.

2.4. Країни, що живуть за рахунок природних ресурсів, сільського господарства, туризму: Єгипет, Марокко, Пакистан, Еквадор та ін.

3. Країни соціалістичної індустріалізації:

3.1. Країни Східної Європи.

3.2. Китай.

3.3. Інші колишні й теперішні соціалістичні країни.

4. Країни СНД:

4.1. Найбільш розвинутий регіон: європейська частина Росії, Україна, Білорусь, Молдова, країни Закавказзя.

4.2. Середній регіон: Казахстан і Сибір Росії.

4.3. Країни Середньої Азії.

4.4. Далекий Схід Росії з особливими ЕГП і природними ресурсами.

Типологія В. Максаковського, В. Дронова, В. Рома

1. Економічно розвинуті країни:

1.1. «Велика сімка»: США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Канада.

1.2. Менш значні, насамперед європейські країни: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія, Іспанія, Португалія, Греція.

1.3. Країни «переселенського капіталізму»: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль.

1.4. Країни СНД і Східної Європи.

2. Країни, що розвиваються:

2.1. «Ключові країни»: Індія, Бразилія, Мексика (разом дають стільки промислової продукції, скільки весь інший світ, що розвивається).

2.2. Нові індустріальні країни: «Азіатські тигри» і деякі країни Латинської Америки.

2.3. Нафтодобувні країни: насамперед країни Південно-Західної Азії.

2.4. Країни, які відстають у своєму розвитку (із відсталою економікою та значними феодальними пережитками): більшість країн, що розвиваються.

2.5. Найменш розвинуті країни ( їх 42): Бангладеш, Непал, Афганістан, Ерітрея, Сомалі, Чад, Нігер, Мозамбік тощо.

2.6. Китай — окрема стаття зі своїми специфічними особливостями: поєднання планової та ринкової економіки.

Типологія П. Масляка, Я. Олійника, А. Степаненка

1. Високорозвинуті країни:

1.1. «Велика сімка»: США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Канада.

1.2. Малі індустріальне розвинуті країни: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Австрія, Швейцарія.

1.3. Країни «переселенського капіталізму»: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР.

2. Середньорозвинуті країни:

2.1. Країни, які досягли середнього рівня розвитку: Ірландія, Фінляндія, Ісландія, Ізраїль, Іспанія, Португалія, Греція, Туреччина, Чехія, Словенія;

2.2. Країни, що відстали у своєму розвитку (переважно колишнього соціалістичного табору): Росія, Україна, Білорусь, Польща, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Югославія, Болгарія, Румунія, Литва, Латвія, Естонія.

3. Країни, що розвиваються:

3.1 Країни з високими прибутками:

3.1.1. Нові індустріальні країни:

— Азії — «Азіатські тигри»: Південна Корея, Сянган, Тайвань, Сінгапур;

— Латинської Америки — Чилі, Аргентина, Бразилія, Мексика, Венесуела, Уругвай.

3.1.2. Казахстан, Грузія, Вірменія.

3.1.3. Нафтоекспортери: Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Бахрейн, Катар, Бруней, Лівія, Габон.

3.1.4. «Багаті острови»:

— Карибського басейну: Антигуа і Барбуда, Антильські, Багамські Острови, Барбадос тощо;

— Індійського океану: Сейшельські Острови, Реюньйон тощо;

— Тихого океану: Науру, Східне Самоа.

3.2. Країни із середніми прибутками:

3.2.1. Країни Центральної та Південної Америки: Гватемала, Беліз, Коста-Ріка, Панама, Колумбія, Еквадор тощо.

3.2.2. «Цукрові острови»: Ямайка, Гренада, Куба.

3.2.3. Мусульманські країни Європи: Боснія і Герцеговина, Албанія.

3.2.4. Мусульманські країни Західної та Центральної Азії, Північної Африки: Сирія, Йорданія, Іран, Азербайджан, країни Середної Азії, Туніс, Алжир.

3.2.5. Монголія, КНДР, Малайзія, Намібія.

3.3. Країни з низькими прибутками: Індія, Китай, Пакистан, Індонезія, В'єтнам, Гондурас, Нікарагуа, Марокко, Ліберія та інші країни Азії, Африки й Америки.

3.4. Найменш розвинуті (найбідніші) країни:

— Азії — Бангладеш, М'янма, Бутан, Лаос, Камбоджа, Афганістан та ін.;

— Африки — Ефіопія, Сомалі, Уганда, Бурунді, Чад, Руанда, Ботсвана тощо;

— Океанії — Вануату, Папуа-Нова Гвінея, Західне Самоа, Тувалу, Кірибаті;

—    Америки — Гаїті.

Проблеми типологізації країн світу приваблювали багатьох економіко-географів. Значний внесок у її вирішення зробили М. Баранський, М. Соловйов, В. Вольський, Л. Смирнягін, С. Одессер та ін.

Типологія територій і країн, що розвиваються, Б. Болотіна і В. Шеніса

1. Верхній «ешелон» країн:

1.1. Країни середньорозвинутого капіталізму: Сянган, Сінгапур, Кіпр, Мексика, Бразилія, Венесуела, Аргентина, Чилі.

1.2. Країни — виробники нафти з високим рівнем прибутку на душу населення: Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Іран, Ірак, Бруней, Лівія.

1.3. Дрібні країни і території з високим рівнем прибутку на душу населення: Багамські Острови, Бермудські Острови, Барбадос, Мартініка, Нова Каледонія.

2. Проміжний «ешелон» країн:

2.1. «Верхня середня» група країн: Республіка Корея, Малайзія, Сирія, Алжир, Туніс, Кот-д’Івуар, Ямайка, Еквадор, Гватемала, Перу.

2.2. «Нижня середня» група країн: Філіппіни, Таїланд, Шрі-Ланка, Нігерія, Марокко, Єгипет, Замбія, Ангола, Гана, Сальвадор, Нікарагуа, Папуа-Нова Гвінея.

3. Нижній «ешелон» країн:

3.1. Країни з низьким рівнем прибутку на душу населення: Індія, Пакистан, Індонезія.

3.2. Найменш розвинуті країни: Бангладеш, М'янма, Афганістан, Непал, Ємен, Нігер, Чад, Сомалі, Танзанія, Мадагаскар.

Типологія О. Шаблія

У цій типології країн українського географа за основу взято «україноцентричний» підхід. Відповідно до нього виділяють такі групи країн:

1. Країни—сусіди України: Росія, Молдова, Угорщина, Румунія, Словаччина, Польща, Білорусь.

2. Найбільші країни світу, зв'язки з якими у соціально-економічній і політичній сферах є надзвичайно важливими для України: ФРН, США, Велика Британія, Франція, Китай, Японія, Індія.

3. Країни світу із значною українською діаспорою: Канада, Казахстан, Югославія, Бразилія, Аргентина, Австралія.

Крім наведених, можуть бути виділені й інші типи країн, оскільки критерії, покладені в основу будь-якої типології, здебільшого суб'єктивні. А спроба глибшого врахування специфіки країн світу зумовить збільшення кількості їх типологічних груп.