Населення

Оскільки Латинська Америка впродовж тривалого часу була і деякою мірою залишається ареною масових міграцій, її населення є величезним конгломератом місцевих і принесених переселенцями рас, етносів, релігій, культур.

Чисельність населення. У 1999 р. населення Латинської Америки оцінювалося у 472 млн осіб, що становило 8 % населення світу. Майже половина його сконцентрована у Бразилії, Мексиці й Аргентині. Чисельність населення регіону швидко збільшується. У 1800 р. вона дорівнювала 19 млн осіб (2,1 % населення світу), в 1900 р. — 63 млн (3,9 %), в 1933 р. — 125 млн (6,1 %), у 1975 р. — 320 млн (6,5 %).

Демографічні особливості. Країни Латинської Америки належать до категорії країн, що розвиваються, отже більшість із них — до II типу відтворення населення. Менше виражений цей тип у «білих, креольських» країнах. Попри те що Латинська Америка належить до регіонів із зростаючою чисельністю населення, «демографічний вибух» у більшості з них останніми десятиріччями почав згасати. Темпи зростання населення знижуються і становлять у середньому 1,6 % на рік. Цей показник неоднаковий в різних країнах: у багатьох з них темпи приросту населення найвищі у світі (в Гондурасі — 3,5 %, Домініканській Республіці — 3,3, Мексиці, Нікарагуа, Колумбії та Еквадорі — 3,2 %), у розвинутих країнах (Аргентина, Бразилія та ін.) — низькі.

Традиційними у країнах регіону є ранні шлюби (до 22 років). Одна з демографічних проблем — високий рівень смертності населення; у найменш розвинутих країнах Центральної Америки та Анд він досягає 15-20%.

Ще вищою є дитяча смертність, хоч останніми десятиріччями спостерігається її зниження. Латинська Америка — «молодий» регіон світу: понад 33 % населення — молодше 15 років. Особи віком понад 60 років становлять майже 5 % населення. В середньому пропорційною є кількість чоловіків та жінок, але в окремих країнах жінок значно більше — Барбадосі— 51,8 %, Сальвадорі, Уругваї — по 51,2 %, Багамах — 51 % .

Расовий склад. У Латинській Америці існують європеоїдна , монголоїдна і негроїдна раси, а також утворені на їх основі різноманітні змішані раси. Корінні жителі — індіанці. Багато з них винищено прибулим білим населенням, уцілілі змішалися з ним, утворивши змішаний тип — метисів (до 50 %). Нащадків «чистих» індіанських племен мало (до 15 % населення), проживають переважно у важкодоступних регіонах, особливо у Болівії (63 % населення), Гватемалі (54 %), Перу (47 %) та Еквадорі (30 %).

У першій половині XVI ст. у Латинську Америку почали завозити негрів (рабів), насамперед у Вест-Індію і Бразилію, для роботи на сільськогосподарських плантаціях. У цих районах і нині сконцентровано більшість негрів, мулатів (європеоїдно-негроїдного походження) і самбо (індіансько-негроїдного походження): у Гаїті (цілком «негритянська» країна), Трінідаді і Тобаго, Гайані, Французькій Гвіані, Суринамі, Бразилії, Кубі.

Білих нащадків іспанців і португальців, які народилися вже в Латинській Америці, називають креолами. Згодом до цієї групи почали відносити і нащадків італійців (яких багато в Аргентині, Уругваї, Бразилії), німців (в Аргентині, Бразилії, Чилі), слов'ян (у Бразилії та Аргентині), англійців, французів, голландців. «Креольськими» країнами, де переважає біле населення, є Аргентина, Уругвай, Коста-Ріка, Чилі.

Етнічний склад. Після скасування рабства у 20-х роках XIX ст. до Латинської Америки почали запрошувати на роботу осіб китайського та індійського походження. Більшість їхніх нащадків мешкає у Трінідаді і Тобаго, Гайані, Суринамі, Французькій Гвіані, Ямайці, китайців — у Перу. В Суринамі проживає значна група вихідців з о. Ява. В другій половині XX ст. у Бразилії сформувалася велика колонія японців. У кожній країні Латинської Америки можна зустріти нащадків арабів, які почали переселятися сюди наприкінці XIX ст.

Расова та етнічна строкатість населення Латинської Америки зумовила формування особливих культурних типів країн. Етнічна своєрідність територій виявляється у пануванні таких мов:

— іспанська — домінує у більшості країн. Значно відрізняється від мови метрополії, оскільки за декілька толіть увібрала в себе багато індіанських та африканських слів;

— португальська — державна мова Бразилії — єдиної португаломовної країни у Латинській Америці;

— англійська (дуже спрощена) — поширена у колишніх британських колоніях: Ямайці, Трінідаді і Тобаго, Барбадосі, Гренаді, Сент-Люсії, Сент-Кітсі і Невіс, Сент-Вінсенті і Гренадінах, Домініці, на Багамських Островах, у Гайані, Белізі та у декількох залежних територіях Карибського басейну, на Фолклендських (Мальвінських) Островах;

— французька — поширена на Гаїті, у Французькій Гвіані, Мартініці, Гваделупі;

— голландська — офіційна мова у Суринамі та на Антильських (Нідерландських) Островах.

Серед індіанських мов, які об'єднуються у 9 великих мовних сімей, найпоширенішимиє:

— кечуа — державна мова в Перу, Еквадорі й Болівії;

— аймара — мова індіанців Болівії й Перу;

— майя — мова індіанців Мексики, Белізу й Гватемали;

— гуарані — державна мова Парагваю.

Найбільш однорідні за етнічним складом переселенські країни — Аргентина, Уругвай, Чилі, Коста-Ріка.

Релігійний склад. Населення Латинської Америки конфесійне є здебільшого однорідним. Переважна більшість віруючих — католики (80-95 %). На другому місці серед християнських віросповідань — протестанти, представлені лютеранами (німці у Бразилії), англіканцями, баптистами, пресвітеріанами, які мешкають переважно в англомовній Вест-Індії. Корінне населення зберігає залишки традиційних вірувань. Багато вихідців з Індії та їх нащадків продовжують дотримуватися індуїзму, мусульмани порівняно нечисленні.

Розміщення населення. Територія регіону дуже нерівномірно заселена, що спричинено його природними умовами (велика сельва, Анди). Найгустіше заселені узбережжя, міжгірські долини, улоговини, де достатньо вологи і родючих ґрунтів. А острови Карибського басейну належать до найгустіше заселених місць світу: у Барбадосі — понад 600 осіб/км². Щільно заселені південний схід Бразилії і значна частина її узбережжя, Східно-Центральна Аргентина, Центральна Мексика і північні райони Колумбії та Венесуели, столичні округи, де густота населення — майже 3—5 тис. осіб/км². Окремі поселення в Андах розташовані на висоті понад 5000 м над рівнем моря. Внутрішні райони, особливо вологі ліси та посушливі савани, напівпустелі та високогір'я, майже не обжиті (наприклад, в Амазонії — до 1 особи/км²).

Міські поселення виникли тут ще за давніх індіанських цивілізацій. Кількість міського населення останніми роками швидко зростає: у 1980 р. — 63 % населення регіону, у 2000 р. — 60—80 % , а в Уругваї, Венесуелі й Аргентині — 90 %. Нині Латинська Америка є одним із найбільш урбанізованих регіонів світу. Наприкінці 90-х років XX ст. тут налічувалося до 30 міст-мільйонерів. У регіоні розташовані кілька найбільших агломерацій світу: Мехіко (21,8 млн осіб), Сан-Паулу (16,9 млн), Буенос-Айрес (11,7 млн), Ріо-де-Жанейро (11,1 млн), Ліма (6,4 млн), Богота (6,1 млн), Сантьяго (5,2 млн), Каракас (5,0 млн), Медельїн (3,3 млн), Санто-Домінго (3,2 млн) тощо.

Найкрупніші міста, передусім столиці, концентрують значну кількість людей. Виняток — Бразилія, Колумбія й Мексика, де є й великі регіональні центри. В найрозвинутіших країнах великі лінійні урбанізаційні смуги іноді простягаються на декілька десятків кілометрів. В Аргентині, Бразилії, Венесуелі й Чилі формуються смуги безперервної міської забудови — «мегалополіси». Найбільші з них: Росаріо — Буенос-Айрес — Ла-Плата і Сан-Паулу — Ріо-де-Жанейро.

Через недостатню розвинутість внутрігосподарських зв'язків роль середніх та дрібних міст незначна. Дрібні міста здебільшого є торговельно-розподільними центрами у сільський місцевості. Для Латинської Америки характерна «несправжня урбанізація» — розростання передмість із злиденними кварталами, що спричинює антисанітарію, злочинність, труднощі із працевлаштуванням.

Трудові ресурси. Загальна чисельність трудових ресурсів Латинської Америки становила в 1950 р. 55 млн осіб, у 1980 р. — до 120 млн, в 2000 р. — 202 млн. Проблема зайнятості залишається гострою для більшості країн регіону. Відносно жвавим є перерозподіл трудових ресурсів між галузями господарства. Наприклад, якщо в 1950 р. у сільському господарстві було зайнято понад 50 % економічно активного населення, то в 2000 р. — менше 1/3, відповідно частка зайнятих у промисловості збільшилася з 19 до 26 % , у сфері обслуговування — з 26 до 42 %. Найбільше безробітних — серед молодих жінок. Приховане безробіття становить 15-16 % . З країн регіону (особливо з Мексики) постійно нелегально мігрує у США велика кількість людей.

Прискорені процеси урбанізації в Латинській Америці спричиняють виникнення складних соціально-економічних (низький рівень життя, неписьменність населення, безробіття, злочинність) та екологічних проблем, вирішення яких є першочерговим завданням урядів країн.