Особливості економічного розвитку та загальна характеристика господарства

Всі країни Латинської Америки належать до категорії тих, що розвиваються, суттєво відрізняючись між собою за рівнем соціально-економічного розвитку. У регіоні є нові індустріальні, ключові й найбідніші країни.

Розміщення продуктивних сил нерівномірне — найконцентрованішою є господарська діяльність у не багатьох промислових центрах, а до третини промислового потенціалу сконцентровано у зонах трьох міст-гігантів (Мехіко, Сан-Паулу, Буенос-Айрес). Помітно відрізняються країни за рівнем і темпами економічного зростання. На Аргентину, Бразилію й Мексику припадає 75 % продукції обробної промисловості регіону, решту її виробляють усі інші країни разом. Латинська Америка дає до 7 % світового ВВП та 6,5 % світового обсягу продукції обробної промисловості (45 % серед країн, що розвиваються). На країни регіону припадає менше 4 % світового парку комп'ютерної техніки.

Останніми роками помітна тенденція збільшення питомої ваги обробної промисловості у загальній структурі ВВП. Істотні зміни відбулися і в її структурі: знизилася частка традиційних галузей (харчової, текстильної, швейної, взуттєвої, деревообробної) і зросла — нових, «динамічних» (металообробка, машинобудування, нафтопереробка, хімічна промисловість). У другій половині 90-х років XX ст. значно збільшились обсяги випуску автомобілів, суден, авіаційної техніки, радіоелектроніки, телекомунікаційної апаратури, верстатів з ЧПУ.

Найвищих у регіоні темпів індустріального розвитку досягла Бразилія, яка за обсягами випуску промислової продукції наприкінці XX ст. посіла 8-ме місце у світі, активно розвиває ядерну програму, має власний аерокосмічний комплекс. За будівництвом морських суден вона посідає 3-тє місце у світі, за випуском тракторів — 5-те, за виробництвом військової техніки— 6-те, за випуском автомобілів — 7-ме.

Латинська Америка традиційно є одним із провідних сировинних регіонів світу. Наприкінці XX ст. вона контролювала 12 % світових обсягів експорту нафти, майже 15 % рідкого газу. Бразилія та Перу є крупними виробниками золота (9 із 20 найбагатших родовищ золота містяться саме в цьому регіоні).

Виняткова роль регіону і в постачанні сільськогосподарської сировини та продуктів на світовий ринок. На країни Латинської Америки припадає 80 % світового експорту бананів, майже 60 % кави, понад 50 % цукру-сирцю та соєвої олії, до 45 % бавовникової олії, понад 30 % бавовникового шроту, до 30 % сої, 12 % какао-бобів, 20 % виробів із какао, до 10 % яловичини та м'ясопродуктів, 13 % бройлерного м'яса птиці, 70-80 % рибного борошна та 11-12 % риби й морепродуктів.

Загалом успішні економічні реформи сприяли виходу країн регіону на новий рівень розвитку. Бразилія, Аргентина, Мексика і Чилі поступово зрівнялися за багатьма показниками із середньоєвропейськими розвинутими країнами, інколи навіть перевищуючи їх, хоча Бразилія, Мексика, Аргентина не минули значних фінансових потрясінь. Якщо у 1993 р. у Бразилії рівень інфляції сягав 2489 %, то у 2000 р. — 6 %.

Останніми роками багато країн перетворилися на «офшорні зони» із привабливими для іноземних інвесторів фінансово-податковими і митними умовами (Бермудські Острови, Барбадос, Домініканська Республіка, Антигуа і Барбуда тощо). На Багамських Островах діють відділення понад 400 банків, у Панамі — до 140 і банків із понад 30 країн світу.

Латинська Америка є дуже привабливою для іноземних інвесторів. Тільки за 1997 р. загальні інвестиції тут перевищили 73 млрд дол., за обсягом інвестицій в розрахунку на душу населення вона випереджає країни, що розвиваються, інших регіонів світу. Іноземний капітал має міцні позиції в нафтовій, гірничорудній промисловості, сільському господарстві.

Нині він залучається і в оборонну промисловість, а також у галузі, засновані на застосуванні досягнень НТП. За обсягами прямих приватних іноземних інвестицій в регіоні лідирують Бразилія (17 %), Мексика (10 %).

Найбільшими країнами-«донорами» капіталів у регіоні є США (45 % інвестицій). Велика Британія (до 19 %), Японія (понад 18 %).

Одна з найгостріших проблем країн Латинської Америки — зовнішня заборгованість. Сума загального зовнішнього боргу сягає 780 млрд дол. Найбільшими боржниками є Бразилія (майже 232 млрд дол.), Мексика (до 162 млрд дол.), Аргентина (приблизно 154 млрд дол.).

На економіку Колумбії та Болівії істотно впливають незаконне виробництво і контрабанда наркотиків (кокаїну). Економіка цих країн багато в чому залежить від діяльності найбільших наркокартелів — Меделянського, Калійського, картелю Атлантичного узбережжя.

Ще однією проблемою багатьох країн регіону є безробіття — в середньому майже 14,5 %. Найвищі його рівні зафіксовані у Гондурасі (28 %), Сент-Вінсенті й Гренадінах (22 %), Домініці, Нікарагуа, Колумбії та Суринамі (20 %).

Частка державного сектора найбільша у сфері інфраструктури. Державі належать майже всі залізниці, зв'язок, більшість електростанцій, торгового флоту та авіатранспорту. Розширюється її контроль у нафтовій промисловості: в усіх нафтодобувних країнах діють державні підприємства. Націоналізовані олов'яні рудники в Болівії, монополізовано розвідування, видобування й переробку нафти в Бразилії та Венесуелі. Головні потужності нафтової галузі підпорядковані державі в Аргентині. На державу припадає від 40 до 50 % капіталовкладень у Болівії, Перу, Еквадорі; від 30 до 40 % — у Колумбії та Уругваї.

Хоч на сучасному етапі помітне послаблення впливу держави на економіку, зростає ступінь її відкритості, що є наслідком приватизації багатьох державних підприємств, реформування податкової та фінансової систем, лібералізації зовнішньої торгівлі.

У багатьох нових галузях промисловості провідні позиції належать приватним трансконтинентальним корпораціям, які контролюють понад 40 % експорту готової промислової продукції з Бразилії, більше третини — з Мексики, Аргентини, Колумбії тощо.

У МГПП країни регіону представлені передусім видобувними галузями (нафтова, гірничорудна, гірничохімічна), лісовиробничим комплексом (заготівля та часткова обробка тропічної деревини), різноманітними напрямами плантаційного господарства, окремими галузями тваринництва (вівчарство і скотарство м'ясного напряму). В окремих країнах значного розвитку набула металургія, особливо кольорова на місцевій сировині.

Країни регіону, насамперед Чилі та Перу, — одні з провідних у світі за розвитком рибальства та рибопереробної промисловості.

Держави Карибського басейну є важливими суб'єктами міжнародного туризму.