Транспорт

Транспортна інфраструктура в регіоні залежить від розміщення населення та його економічної діяльності. В окремих країнах головне призначення транспорту — з'єднати узбережжя, столицю або порт із внутрішніми районами. Залізниці збудовано наприкінці XIX — у першій половині XX ст. Загальна протяжність залізничної колії — 127,7 тис. км, електрифікованих шляхів — усього 5471 км. За обсягами пасажирських перевезень першість утримує Аргентина, нарощують пасажирообіг Бразилія і Мексика. Трансконтинентальні залізниці перетинають Мексику, Центральну Америку (Гватемала), Бразилію — Болівію — Чилі та Аргентину — Чилі. Головними проблемами латиноамериканських залізниць є різноколійність, низький технічний стан, вкрай нерівномірний розподіл територією регіону. У 8 країнах (на Багамських Островах, у Барбадосі, Белізі, Домініці, Гренаді, Сент-Люсії, Сент-Вінсенті й Гренадінах, Трінідаді й Тобаго) залізничної мережі немає зовсім.

У 1983 р. було пущено в дію першу чергу метро у Каракасі, протяжність ліній якого становить 40 км (35 станцій).

Друга половина XX ст. ознаменувалася бурхливим розвитком автомобільного транспорту. Нині у регіоні є до 3,2 млн км автошляхів, із яких 60 % пролягають територією Бразилії, з них 527 тис. км мають тверде покриття. Автопарк складається із 37 549 тис. пасажирських і 11 299 тис. вантажних автомобілів. Найбільшою автомагістраллю Латинської Америки є Панамериканське шосе протяжністю майже 33,6 тис. км, яке сполучає країни Південної і Центральної Америки із США. Починається воно у м. Пуево-Ларедо на кордоні Мексики і США, проходить через столиці майже всіх держав Центральної Америки і великі міста та столиці країн Південної Америки. Трансамазонське шосе, починаючись на Атлантичному узбережжі Бразилії, з'єднує судноплавні частини всіх правих приток Амазонки. Його протяжність — майже 5,5 тис. км. Окраїнне шосе має протяжність 8 тис. км, з'єднуючи внутрішні частини Гайани, французької Гвіани, Венесуели, Колумбії, Еквадору, Перу й Болівії.

Роль внутрішнього водного транспорту малопомітна. Судноплавство розвинуте на ріках Парана, Амазонка, Ріо-Гранде, Сан-Франсіску, Уругвай. Загальна довжина судноплавних шляхів — понад 125 тис. км.

Морський транспорт задіяний у зовнішніх перевезеннях вантажів, а в Карибських країнах — і пасажирів. Власні торгові й танкерні флоти мають Бразилія (4,9 млн бр.-реєстр, т) і Аргентина (3,5 млн). Сприятливі умови реєстрації суден, податкові пільги приваблюють іноземних судновласників у так звані країни «зручного прапора». Найбільше суден зареєстровано в Панамі (понад 13 тис.), їх загальна тоннажність — майже 65 млн бр.-реєстр, т. Багато іноземних суден плавають під прапорами Антигуа і Барбуди (607), Багамських Островів (1075), Сент-Вінсенту і Гренадін (825), Белізу (414), Гондурасу (306), Бермудських Островів (115) і Барбадосу (до 50). Головні морські порти — Буенос-Айрес, Ла-Плата, Нассау, Сан-Себастьян, Ріо-де-Жанейро, Ресіфі, Маракайбо, Ла-Гуайра, Санта-Марта, Тампіко, Веракрус, Акахутла, Вальпараїсо, Сан-Антоніо тощо.

Одним з найважливіших транспортних водних шляхів міжнародного значення є Панамський канал на території Республіки Панама, який має довжину 81,6 км, ширину — 91,5 м, 2 шлюзи. Біля атлантичного входу до каналу розташовані порти Кристобаль і Колон, біля тихоокеанського — Бальбоа і Панама. Середній час проходження через Панамський канал — 7—8 год., мінімум — 4 год. Щорічно канал пропускає до 14 тис. суден (середня пропускна здатність — 36 суден на добу). Перше судно пройшло через канал у 1914 р., офіційне відкриття каналу відбулося у червні 1920 р. Зона Панамського каналу (вздовж каналу 16 км завширшки і площею 1432 км²) до 2000 р. перебувала під управлінням США, з грудня 1999 р. перейшла під юрисдикцію Панами, яка є нині його офіційним власником. Навколо порту Колон створена Вільна зона, яка є другою у світі (після Сянгану) за обсягом експортно-імпортних операцій. Тут здійснюють операції 1,7 тис. компаній, товарообіг яких у 1999 р. перевищив 11 млрд дол. Існують варіанти прориття другого каналу в регіоні на території Нікарагуа.

Помітного розвитку набув трубопровідний транспорт. Багато країн (Мексика, Венесуела, Аргентина, та ін.) вкриті густою мережею нафто- і газопроводів, які з'єднують головні родовища із центрами споживання. Загальна протяжність нафтопроводів — 51 145 км, газопроводів — 35 041 км.

Освоєння і розвиток віддалених районів забезпечує повітряний транспорт. У регіоні налічується 12404 аеропорти, серед яких 483 мають постійні рейси. Великі країни мають національні авіакомпанії: «Аеронавес де Мехіко» і «Компанія мехікана де авіасьон» (Мексика), «Сервісіо аеро де Ондурас» (Гондурас), «Авіанка» (Колумбія), «Лінеас аереас костаррісенсес» (Коста-Ріка) тощо. Найбільші аеропорти міжнародного значення — «Есейса» (біля Буенос-Айреса), «їлопанго» (біля Сан-Сальвадора), «Пудауель» (біля Сантьяго), «Стенлі-Філд» (біля Бельмопана), «Лас-Мерседес» (біля Манагуа), «Ла-Аурора» (біля Гватемали), «Ель Коко» (Сан-Хосе), у Ріо-де-Жанейро, Каракасі, Гавані та ін.

На території Латинської Америки, біля узбережжя Атлантичного океану, діють два космодроми: «Куру» на території Французької Гвіани (належить Франції) та «Алькантара» у бразильському штаті Мараньян.

У місцевих перевезеннях, особливо у гірських районах Анд, як і раніше, використовують гужовий та в'ючний транспорт — коней, мулів, а у подекуди і лам. Загалом транспортний комплекс розвинутий недостатньо, що є однією із перешкод економічного зростання. Майже незаселені великі простори внутрішніх територій та півдня материка позбавлені сучасних доріг, наслідком чого є дуже слабкі сухопутні зв'язки між країнами регіону.

Зовнішньоекономічні зв'язки

Зовнішня торгівля у країнах регіону розвивається нерівномірно. Потреби в імпорті продукції випереджають можливості експорту, що негативно позначається на торговому сальдо, а відповідно й на загальних темпах зростання економіки. Більшість латиноамериканських країн має дефіцит торгового балансу, що негативно впливає на валютно-фінансову сферу. Всі країни регіону залежать від зовнішніх дотацій та інвестицій. Експортують вони (370 млрд дол.) обмежений асортимент продовольчих і сировинних товарів — каву, какао, цитрусові, банани, цукор, зернові, м'ясо тощо. В окремих країнах експорт є спеціалізованим: більше половини його вартості в Болівії займає олово, у Колумбії — кава, в Уругваї — вовна, у Чилі — мідь, в Еквадорі — банани (за експортом є світовим лідером), у країнах Центральної Америки — кава і банани. Венесуела, Трінідад і Тобаго понад 90 % валютної виручки отримують від експорту нафти, Ямайка — бокситів.

Відомі на світовому ринку латиноамериканські напої, тютюн, хімічні товари, транспортні засоби й устаткування. Але обсяги експорту цих товарів незначні й залежать здебільшого від зовнішньоекономічної активності Аргентини, Бразилії, Мексики.

Імпорт продукції становить 372,3 млрд дол. Останніми роками країни збільшили закупівлю устаткування, транспортних засобів, промислових товарів.

Українські товари наполегливо освоюють ринки Бразилії, Чилі, Венесуели, Перу, Багамських Островів.

На українському ринку певний успіх має продукція з Куби, Бразилії, Еквадору та Гватемали.

5. Рекреація і туризм

Латинська Америка має сприятливі природні та культурно-історичні умови для розвитку туризму й відпочинку. Серед визначних природних пам'яток — водоспади Ігуасу, Анхель, ландшафти Анд, високогірне озеро Тітікака, океанські пляжі Бразилії (Копакабана, Іпанема), Мексики (Акапулько) тощо. У численних історичних та археологічних музеях представлені рідкісні експонати епох майя та інків.

Центром туризму є район Карибського моря, який щорічно відвідують до 20 млн осіб. Їх приваблюють клімат, завжди тепле море, чудові пляжі, мальовничі пейзажі, умови для підводного полювання та риболовлі, а також пам'ятки історії та культури. Розвинутий тут гральний і розважальний бізнес. Головні центри туризму: Ямайка, Пуерто-Ріко, Барбадос, Багамські Острови, Трінідад і Тобаго, Аруба тощо.

До списку культурної спадщини ЮНЕСКО внесено 107 об'єктів:

— в Аргентині (7) — національні парки Ігуасу і Лос-Гласьярес, єзуїтська місія в Гуаранісі та Кордові тощо;

— у Белізі (1) — резервація Бар'єрного рифу;

— у Болівії (6) — м. Потосі та його срібні копальні, історичний центр Сукре, місія єзуїтів у Чикітосі та ін.;

— у Бразилії (17) — столиця Бразиліа, національні парки Серра-да-Капівара та Ігуасу, історичні центри з пам'ятками XVII—XVIII ст. міст Олінди, Ору-Прету, Конгоньяса і Салвадора, Сан-Луїсе та ін.;

— у Венесуелі (3) — історичне місто Коро (XVI ст.), національний парк Канайма, університет в Каракасі;

— на Гаїті (1) — національний історичний парк «Цитадель Сан-Сусі»;

— у Гватемалі (3) — національний парк Тікаль, археологічний парк і руїни Кіригуа, АнтигуаТватемала;

;   — у Гондурасі (2) — залишки м. Копан епохи майя і біосферний парк Ріо-Платано;

— у Домініканській республіці (1) — колоніальне місто Санто-Домінго;

— у Домініці (1) — національний парк Морне Тройс І Пітоне;

— у Колумбії (5) — національний парк Лос-Катіос, ірхеологічні парки Сан-Августін і Тераденто, історичні центри Картахени і Санта-Круса;

— у Коста-Ріці (3) — біосферний національні парки, кокосовий острів та Таламанка-ла-Амістад, заповідник Гуанакасте;

— на Кубі (7) — старе місто і фортечні мури Гавани, м. Трінідад і «Долина цукрових заводів», національний парк Олександра Гумбольдта та ін.;

— в Еквадорі (4) — Галапагоські острови, м. Кіто, національний парк Сангай та ін.;

— у Мексиці (22) — доіспанські центри Паленке, Теотіуакан, Оахака і Монте-Альбан, Чичен-Іца, Уксмаль, Ель-Тахін, історичні центри міст Мехіко, Пуебла, Гуанахуато, Морелія, Сакатекас, наскельні малюнки Сьєрра-де-Сан-Франциско, монастирі XVI ст. на схилах Попокатепетлю, національні парки Сіан Каан, Ель-Віскаїно таін.;

— у Нікарагуа (1) —руїни Леон В'єхо;

— у Сальвадорі (1) — археологічні розкопки Хойя-де-Серен (епоха стародавніх майя) та ін.;

— у Сент-Кітсі й Невісі (1) — національний парк Брімстоун Хілл Фортесс;

— У Суринамі (2) — історичний центр Парамарібо та природні ландшафти центрального Суринаму;

— у Панамі (4) — національний парк Дар'єн і фортифікації Портобело-Сан-Лоренцо тощо;

— у Парагваї (2) — єзуїтська місія Ла-Сантисіма-Трінідад-де-Парана і Таваранке;

— у Перу (10) — історичний центр Ліми, м. Куско, археологічні розкопки Чавіна і Чан-Чана, історичний парк Мачу-Пікчу, лінії та фігури Наски, національні парки Уаскаран, Ману і Ріо-Абісео;

— в Уругваї (1) — історичний центр м. Колонія-дель-Сакраменто.

— у Чилі (2) — церква в Чілое та національний парк Рапа Нуї.

Незважаючи на деякі сприятливі передумови, туристична сфера в Латинській Америці розвинута недостатньо, що зумовлено її територіальною віддаленістю від інших регіонів світу, надто жарким кліматом, нерозгалуженою туристичною інфраструктурою в багатьох країнах (крім Карибського басейну).