Чисельність населення. У регіоні проживає 86,8 млн осіб: максимальна кількість — в азіатській частині Росії (31,7 млн), мінімальна — у Киргизстані (4,6 млн).

Демографічні особливості. Мусульманська частина регіону й азіатська частина Росії дуже відрізняються за демографічними показниками. Для азіатської частини Росії демографічна ситуація малосприятлива внаслідок низького природного приросту і значної міграції населення. Протягом останніх років ця тенденція дещо змінилася у зв'язку з прибуттям населення, переважно молоді, в райони середньої та нижньої Обі для освоєння нафтових і газових родовищ. У Середній Азії традиційно природний приріст населення досить високий (у межах 15-30 %о).

Статево-віковий склад населення характеризується такими показниками: дітей до 14 років — 36 %, осіб віком 15—64 роки — 58 %, осіб старшого віку — 6 %.

Жінки чисельно переважають над чоловіками (відповідно 51 та 49 %).

Расовий склад. На території Росії та Казахстану мешкає значна кількість представників європеоїдної раси. До монголоїдної раси належать континентальні народності Сибіру і Далекого Сходу (чукчі, коряки та ін.), тувинці, буряти. Казахи та киргизи представляють південносибірську змішану расову групу з чітко вираженими монголоїдними рисами і слабкими елементами європеоїдності. Туркмени, частково узбеки і таджики, належать до середньоазіатської змішаної расової групи, в якій риси монголоїдності на фоні європеоїдної раси виражені дуже слабко.

Етнічний склад. У країнах регіону проживають представники таких етнічних сімей:

— алтайська сім'я:

— тюркська група (казахи, киргизи, туркмени, узбеки, каракалпаки, тувинці, хакаси, якути);

— монгольська група (буряти, калмики);

— тунгусо-маньчжурська група (евенки, евени, далекосхідні народності Росії);

— індоєвропейська сім'я:

— слов'янська група (росіяни, українці, білоруси — іммігранти у Центральній та Північній Азії);

— іранська група (таджики);

— германська група (німці Середньої Азії та Казахстану);

— уральська сім'я:

— фінно-угорська група (ханти, мансі);

— самодійська група (ненці).

Релігійний склад. Багато жителів Центральної та Середньої Азії є мусульманами-сунітами. Православ'я поширене серед росіян, українців, білорусів у азіатській частині Росії, а також у якутів. Буддизм (ламаїзм) є релігією Бурятії й Туви. Традиційні вірування характерні для малих народностей Сибіру і Далекого Сходу. Протестантами є німецькі поселенці в Казахстані та Середній Азії.

Розміщення населення. Населення розміщене нерівномірно, що зумовлено суворим кліматом і вічною мерзлотою (Сибір, Далекий Схід), несприятливими природними умовами для життя (Центральна Азія, деякі райони Казахстану, Туркменістану, Узбекистану, де на великих пустельних територіях відчутним є дефіцит води).

Райони давньої зрошувальної культури в Середній Азії заселені особливо щільно. Так, у Ферганській долині густота населення становить 200—250 осіб/км². Найгустіше заселені долини, оазиси, передгірські зони, долини рік й іригаційних каналів, які мають сприятливі умови для господарювання.

Азіатська частина Росії порівняно з європейською заселена мало. Головна смуга розселення простягається вздовж Транссибірської магістралі, на Далекому Сході — на окремих ділянках узбережжя та на рівнинах. У Сибіру поширена система «вахтового розселення», за якою робітники постійно мешкають у сучасних містах, а на віддалені робочі місця — нафто- й газопромисли, новобудови виїжджають на кількатижневі вахти, проживаючи там у тимчасових селищах.

Рівень урбанізації контрастний: в азіатській частині Росії — до 73 %, у Казахстані — 60 % міських жителів.

Середня Азія є типово аграрним районом, в жодній країні кількість міських жителів не перевищує 50 % , найменше їх у Таджикистані (32 %).

Міста Сибіру переважно молоді. На початку XX ст. тут було всього 44 міста (Тюменська фортеця-острог — 1586 р., Тобольська — 1587 р.. Томська — 1604 р.. Єнісейська — 1618 р. тощо), у радянські часи — 223 міста і 661 селище міського типу. Наймолодші з них створені після 1970 р. переважно у зоні Півночі: Нижньовартівськ, Кагалим, Новий Уренгой, Амурськ, Нерюнгрі, Тинда та ін. Найбільші міста в Середній Азії: Ташкент (2,3 млн мешканців); колишня столиця Казахстану Алмати (1,2 млн); у Росії — міста півдня азіатської частини (Новосибірськ — 1,5 млн, Омськ — 1,1 млн, Красноярськ — 870 тис., Владивосток — 600 тис., Хабаровськ — 570 тис.). Найбільшою у Середній Азії агломерацією є Ташкентська, яка охоплює міста Ташкент, Чирчик, Нариманів, а також понад 20 селищ міського типу. Загальна чисельність населення агломерації — 3,2 млн осіб.

Трудові ресурси. В країнах регіону помітними є відмінності щодо кількості та якості трудових ресурсів, рівня їх використання. Так, трудові ресурси сходу Росії протягом значного періоду формувалися за рахунок прибуття в нові райони кваліфікованих кадрів з інших місцевостей колишнього СРСР, переважно з європейської частини. Розвиток галузей важкої та добувної промисловості, а також підприємств ВПК потребував передусім чоловічої робочої сили. Невдовзі це загострило проблему жіночої зайнятості, яка залишається й досі. В умовах переходу до ринку та конверсії оборонної промисловості зростає безробіття, особливо в невеликих містах та селищах, зокрема вздовж Байкало-Амурської магістралі, куди свого часу прибула велика кількість її будівників, а нині робочих місць для них немає.

У країнах Середньої Азії з їх особливою демографічною ситуацією, яка характеризується високими темпами приросту населення і значною кількістю молоді, специфічним розумінням ролі жінки в суспільстві, завжди існували проблеми з працевлаштуванням молодих людей та жіночого населення. Специфіка економіки середньоазіатських країн зумовила переважання зайнятості населення в сільському господарстві (44-55 %). У промисловому секторі економіки зайнято всього 15—20 % економічно активного населення.