Центральну і більшу частину Північної Америки займає докембрійська Північноамериканська (Канадська) платформа(включаюча також о. Гренландію без його північних і північно-східних окраїн), яка облямовується складчастими гірськими спорудами каледонського (північний схід країни, Гренландія, о. Ньюфаундленд, Північні Апачі), герцинського (Південні Аппалачі, хребет Уошіто і його поховане продовження, Канадський Арктичний Архіпелаг), мезозойсько-кайназойського (Кордильєри) віку. Приатлантична і Примексиканська низини в США покриті чохлом мезозойсько-кайнозойських відкладів і є плитами платформ з палеозойським (частково докембрійським) фундаментом.  

            Фундамент Північноамериканської платформи виступає на поверхню на півночі США, в Канаді, на півдні Канадського Арктичного архіпелагу, а також вздовж західного і південно-східного побереж Гренландії, утворюючи Канадський (Канадсько-Гренландський) щит. Він складається з обмежених розломами глиб (провінцій), складених метаморфізованими, головним чином основними, вулканічними породами і гранітогнейсами архейського і раннє протерозойського віку. В південно-східній частині щита простягається Гренвільський пояс, який складається з раннє докембрійських порід, перероблених в пізньому протерозої, і метаморфізованих протерозойських карбонатно-уламкових утворень, які вміщують масиви гранітів і габро-анортозитів. За даними буріння і геофізичних досліджень, фундамент решти, покритої осадовим чохлом, частини платформи також складений в основному раннє докембрійськими метаморфізованими осадово-вулканічними породами і гранітогнейсами. Раннє докембрійські кристалічні породи приймають участь також в будові Скелястих гір США.

            Осадовий чохол платформи складають плити Мідконтиненту і Великих рівнин. Чохол Мідконтиненту має ордовиксько-кам’яновугільний, а на сході і пермський вік; чохол Великих рівнин включає також відклади мезозою і континентального кайнозою. За зміною глибини залягання фундаменту виділяється низка великих западин – синекліз, глибиною до 3-4 км і склепінь – антекліз; південно-західна частина платформи розсічена рухливою зоною гір Уошіто північно-західного простягання.

            Найбільш древня ланка складчастого обрамлення Північноамериканської платформи – каледоніди Північно-східної Гренландії, складені потужною товщею осадових, тери-генно-карбонатних порід верхів докембрія і нижнього палеозою, інтенсивно де формованих перед девоном разом із своєю древнє докембрійською основою і насунутих у вигляді тектонічних покривів на край платформи; червоноколірні грубоуламкові відклали девону – продукти руйнування каледонської гірської споруди – заповнюють накладені на нього грабени, в яких залягають і більш молоді відклади верхів палеозою і мезозою. З південного сходу край платформи обрамляється палеозойською (каледонської на півночі і герцинською на півдні) складчастою системою Аппалачів і островом Ньюфаундлендом. Північні Аппалачі і складчаста система о. Ньюфаундленд межує з Канадським щитом  по розлому (лінія Догана), яка представляє собою  насування геосинклінальних товщ палеозою на платформенний палеозой і докембрій. В центральній зоні Північних Аппалачів є накладені впадини, виповнені слабо деформованими, в основному континентальними, відкладами карбону і пермі. І в Північних і в Південних Аппалачах є вузькі грабени з континентальними осадками а базальтовими лавами верхнього тріасу – низів юри, які представляють собою результат роздроблення Аппалачскої системи перед вступом в платформ енну стадію розвитку.

            З боку Атлантичного океану і Мексиканської затоки (в межах прибережних низовин) зона герцинськой складчастості перекрита товщею крейдових і кайнозойських відкладів. Герцинська (іннуїтська) складчаста система Канадського арктичного архіпелагу і північної частини Гренландії складена переважно теригенно-карбонатними відкладами кембрію – девону, зім’ятими в складки на початку карбону. В районі острова Свердруп і суміжних островів на складчасту палеозойську основу накладена велика і глибока западина Свердруп, виповнена платформ енними теригенними відкладами верхнього палеозою і мезозою прорвана соляними куполами (сіль вернєпалеозойського віку), з якими зв’язані залежи газу.

            Вздовж Тихоокеанського побережжя Північної Америки простягається Кордильєрський складчастий пояс [або Східно-Тихоокеанський (Кордильєрський) геосинклінальний пояс], який на сході майже скрізь межує з Північноамериканською платформою і тільки на Алясці обмежений системою хребта Брукса, яка входить в Іннуітський пояс; на півдні Кордильєри спрягаються зі структурами Антільсько-Карібської області. В межах Кордильєрського поясу виділяються східна міогеосин­клінальная і західна евгеосинклінальна зони; закладення міогеосинкліналі і східної частини евгеосикліналі відбулося в кінці докембрія – ранньому палеозої, в західній частині евгеосинкліналі – в мезозої. Міогеосикліналь протягується вздовж західного краю платформи, включаючи західну зону скелястих гір, східна частина яких в межах США представляє собою підняту активізовану периферію Північноамериканської платформи. Евгеосикліналь Кордильєр простежується від півострову Аляска до Панамського перешийку, переходячи дальше в Північні Анди. В східній частині евгеосикліналі (Аляскінський хребет, Берегові хребти Канади і Сьєра-Невада) – геосинклінальний комплекс порід від кембрію до юри, представлений кременистими сланцями, вулканітами основного і середнього складу і теригенними породами, зв’язаними між собою складними фаціальними переходами загальною потужністю біля 10 км. Найбільш активна (нева­дійська) складчастість в евгеосинкліналі, що обумовила складну складчасто-покрівну структуру поясу, відноситься до пізньої юри. Найбільш крупні гранітні масиви (Береговий батоліт Канади, батоліти Айдахо, Сьєрра-Невади і Каліфорнії) утворилися в пізній юрі –палеогені. Західна частина евгеосинкліналі, яка простежується вздовж Тихоокеанського побережжя Аляски, островів Ванкувер і Королеви Шарлотти, в Орігоні, Каліфорнії, Мексиці і дальше в Центральній Америці складена пізньоюрськими – міоценовими утвореннями. В нижній частині розрізу переважають глибоководні уламкові серії , які чергуються з прошарками базальтів, кератофітів, і кременистих сланців; палеогенові і неогенові відклади представлені флішеподібним комплексом, в якому зустрічаються пачки вулканітів і яшм. На Алясці і Каскадних горах розріз закінчується андезитами, на плато Колумбія – платобазальтами; загальна потужність більше 10 км. Складкоутворюючі рухи тут проявлялися неодноразово; з ними зв’язано виникнення і розвиток великих насувань, направлених на захід, а також зрушень (здвигів) , в тому числі зрушення Сан-Андреас. Основна епоха складчастості і формування насувів відноситься до пізнього міоцену. Формування поясу офіолітів Аляски, Берегових хребтів Каліфорнії і Центральної Америки відноситься до мезозою (юра).

Більшість родовищ корисних копалин Північної Америки приурочені до Канадсь­кого щита і Кордильєрам. Докембрій Канадського щита включає великі родовища залізних руд (район озера Верхнього, півострова Лабрадор), сульфідних, мідних, нікеле­вих і уранових (північне побережжя озера Гудрон), а також золота (район Поркьюпайн) і кольорових металів; осадовий чохол платформи, в основному по границі із складчастими областями, вміщує численні залежі нафти і газу (в усіх системах палеозою, а на заході і мезозою) і кам’яного вугілля (Східний і Західний внутрішній кам’яновугільні басейни Північноамериканської плити). 

            В Кордильєрах відомі численні і місцями великі родовища руд золота, срібла, міді, цинку, свинцю (родовище Пайн-Пойнт), молібдену, вольфраму, ртуті. Менш розповсюдь­жені залізні руди. Вздовж Тихоокеанського побережжя, в Каліфорнії і Південній Алясці (затока Кука), а також в передгір’ях (Канада)  і в східній частині (США) Скелястих гір значні родовища нафти і газу. До крейдових відкладів Скелястих гір і внутрішніх прогинів Кордильєр в Канаді приурочені залежі кам’яного вугілля, до низів мезозою Скелястих гір – осадових руд урану; в палеозої того же району – пластові залежі фосфоритів.