Рельєф материка. В рельєфі Південної Америки чітко виділяються рівнинно-плоскогірний платформенний передандійський Схід і гірський  андійський Захід, що відповідає рухомому ерогенному поясу. Рельєф східної частини визначається чергуванням виступів давнього фундаменту Гондвани та розділяючих їх синекліз. Підняття Південноамериканської платформи представлені Гвіанським, Бразільським і Патагонським плоскогір’ям, прогини – низовинами і рівнинами Льянос-Оріноко, Амазонською, Бені-Маморе, Гран-Чако, Межиріччям (річок Парана і Урунвай) а Пампою. Плоскогір’я обрамлені вузькими переривистими смугами берегових рівнин.

Гвіанське плоскогір’я підвищується до центру (г. Небліна, 3014 м), Бразілійське з Північного заходу на південний схід (г. Бандейра, 2890 м), Патагонське з сходу  на захід (до 2200 м). В рельєфі Гвіанського і Бразилійського плоскогір’їв переважають цокольні полого-хвилясті рівнини (висотою до 1500-1700 м), в межах яких виділяються останцеві конусоподібні вершини та кряжі, або столові, переважно піщаникові височини – шапади (Ауян-Тепуі і Рорайма). Східний край Бразільського плоскогір’я розбитий на окремі масиви. Прогини і впадини Бразільсьного плоскогір’я виражені моноклінально-пластовими рівнинами з припіднятими краями-куестами, акумулятивними рівнинами, чи лавовими плато ( в середній течії Парани). В рельєфі Патагонії переважають шаруваті, в тому числі вулканічні, ступінчаті плато, прикриті давніми моренними і водно-льодовиковими відкладами; плато прорізані глибокими каньонами річок, які беруть свій початок в Андах; характерні аридні денудації.

Система хребтів Анд простягається на 9000 км. На півночі і північному сході , в Венесуелі – дві гряди Карибських Анд, глибоко розчленованих розломами і річковою ерозією. Основна, меридіальна система Анд, або Андійських Кордильєр, досягає висоти 6960 м (г. Аконкагуа) і поділяється на Північні, Центральні і Південні Анди. Північні Анди (до 5⁰ пд. ш.) відзначаються чергуванням високих складчасто-глибових хребтів і глибоких западин. В Еквадорі вони складаються з Східних і Західних Кордильєр, западина між якими заповнена продуктами діяльності вулканів Чімборасо, Котопахі та ін. В Колумбії виділяються три основні Кордильєри (Східна, Центральна, Західна), розділених впадинами річок Магдалена і Каука. На півночі і заході лежать найбільші на Андійському заході низовини – Прикарибська та Притихоокеанська.

Центральні Анди (до 27⁰-28⁰ пд.ш.) значно ширші і монолітніші. Для них характерні підняття до 3,8-4,8 тис. м внутрішніх плоскогір’їв з крайовими хребтами. Південна частина Центральних Анд є найширшою і сягає близько 750 км, основний елемент цього нагір’я Пуна з давньоозерним плато. На сході Пуна відмежована Кордильєрою-Реаль, з заходу – Західною Кордильєрою (друга вулканічна область Анд з вулканами Місті, Льюальяко, Сахама) продовженою тектонічною впадиною та пустинею Атакама і Береговою Кордильєрою.

В Південних Андах виражена на півночі: подвійна головна Кордильєра з г. Аконкагуа, Берегова Кордильєра. На півдні, в Патагонських Андах – Берегова Кордильєра перетворюється на архіпелаг островів. Добре виражений на півдні фіордовий рельєф.

Геологічна будова і корисні копалини. Континент складається з Південноамериканської платформи та складчастого гірського поясу. Фундамент Південноамериканської платформи складається з різновікових блоків, що утворилися від архею до раннього палеозою. Найбільш крупні виступи Гвіанський і Західно-Бразільський і Східно-Бразільський щити. Перші два блоки складаються із глибокометаморфізованих  та інтенсивно-деформованих порід  архею і протерозою (гнейси, кристалічні сланці, верхньопротерозойських гранітів типу рапаківі). Східно-Бразільський щит включає окремі блоки раннього докембрію, розділені геосинклінальними системами пізнього протерозою. В кембрії-ордовику в щити проникла велика кількість інтрузій гранітоїдів та пегматитів. Широка Амазонська западина утворилася в кінці докембрію, початку палеозою вздовж великої зони розломів, що розділила Гвіанський та Бразільський щити. Інша серія розломів утворилася між Західно- та Східно-Бризільським щитом в меридіальному напрямку – синеклізи Паранаіба та Парана. Південну частину Південноамериканської платформи складає Патагонська плита, що відзначається більш молодшим палеозойським фундаментом і складається з Північно- і Південно-Патагонського піднять та розділяючих їх прогинів: Наукен-Сан-Матіас і Чубут-Сан-Хорхе.

Складчастий пояс Анд складається декількох сегментів що відрізняються по структурі та історії розвитку. В склад Анд входять перероблені більш пізніми процесами палеозойські структури, до яких належать центральні та східні частини гірської системи. На заході знаходиться зона яка опускалася на протязі всього палеозою та мезозою і зазнала складкоутворення і підняття в Кайнозойську еру. Для всіх Анд характерні вулканогенні форми рельєфу.

Недра Південної Америки містять різноманітні корисні копалини. Найбільші поклади залізної руди приурочені до відкладів докембрію Венесуели (басейн річки Оріноко) та Бразилії (шт. Мінас-Жерайс). Надзвичайно багаті поклади мідних руд, золота розміщені в межах гранітоїдних батолітів Центральних Анд. До молодих  вулканічних тіл Болівії приурочені поклади олова, сурми, срібла. Передові і міжгірні прогини Анд містять нафту та природний газ, особливо на території Венесуели. Великі поклади вугілля, бокситів (особливо в Гаяні та Сурінамі)