Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія материків та океанів | [ Додати статтю ] |
Мінеральні ресурси. Світовий океан відігравав і продовжує відігравати важливу роль у суспільному виробництві та житті людини, в усіх процесах, що відбуваються у географічній оболонці. Він приховує в собі величезні запаси мінеральних ресурсів, які поки
що використовуються недостатньо. До мінеральних ресурсів океану
відносять корисні копалини прибережної зони океанів
і морів, глибоководної частини шельфу і материкового
схилу. Якщо на суходолі багато джерел мінеральної
сировини скорочуються, то в океані запаси деяких металів, як-от марганцю, кобальту, цирконію, щороку зростають на величину, більшу від величини їх річного використання людством. Уже сьогодні значну кількість корисних копалин видобувають із дна океанів і морів. Це стало можливим завдяки технічному прогресові: побудові плавучих бурових платформ і спеціальних суден,
підводних апаратів, спеціальних драг, підводних шахт. Розгляд видобування в морях різних видів корисних копалин
почнемо з розсипних родовищ. Розсипними родовищами називають нагромадження дрібних уламків гірських порід або рудних мінералів, що за кількістю, якістю і
умовами залягання придатні для промислового використання, їх утворення
зумовлене активною взаємодією суходолу і моря за
сприятливих для цього геоморфологічних умов. Одна з найважливіших ресурсних особливостей морських розсипищ полягає в їхній здатності відновлюватися завдяки поповненню новими
продуктами виносу, абразії берегів уздовж берегових течій тощо. На пляжах, у лагунах, у прибережній зоні моря та на
шельфі відкладаються розсипи алмазів, золота, платини, каситериту, ільменіту, магнетиту та інших мінералів. Родовища розсипних алмазів давно відомі на південно-західному узбережжі Африки. Тут, на відстані 1600 км у піщано-гравійних відкладах шельфу та берегових терас утворились багаті родовища високоякісних алмазів, запаси яких становлять біля 40 млн. каратів. Кожного дня тут видобувають 1000 каратів алмазів ювелірної якості з глибин 30—120 м. А якщо підрахувати їхню
вартість, то вона становитиме 20 % вартості всіх алмазів, що добуваються в далекому зарубіжжі. Родовища
алмазів трапляються також на Атлантичному узбережжі Південної Америки. Геологи
прогнозують родовища у прибережно-морських відкладах Анголи, Індії, Шрі-Ланки. Золотоносні піски є в багатьох місцях: на піщаних пляжах Золотого берега Аляски (затока Нортон, біля міста Ном), де під час «золотої лихоманки» було добуто коштовного металу на 100 млн доларів. Тут відкрито родовища і в прибережній акваторії Берингового моря, а також біля берегів Канади, Панами, Чилі,
Бразилії, Туреччини, Єгипту, Індії та Австралії. Платинові піски з кількістю 10 г металу на 1 м-3
породи відомі на узбережжі Аляски (в затоці
Гудньюс). Тут Сполучені Штати Америки видобувають 90 %
всієї розсипної платини (біля 500 кг на рік) з глибини
до 30 м. Цей метал добувають також на узбережжі Індії,
Австралії та Бразилії. Перспективні для розроблення платинові піски
узбережжя Колумбії. Каситерит добувають на мілководному узбережжі країн Південно-Східної Азії та Індонезії. Ці країни — головні постачальники
олов'яної руди на світовому ринку. В Малайзії й Таїланді з моря його добувають 95 %, а в Індонезії — більше 30 %. В морі Лаптєвих недавно почало діяти російське підприємство «Севморолово». Родовища циркону, ільменіту і рутилу найбільше поширені вздовж морських берегів — як на пляжах, так і на мілководді. Циркон використовується в хімічній, металургійній, приладобудівній
промисловості та в ювелірній справі. Рутил та ільменіт застосовуються
при виплавлені високоякісної сталі, в радіотехніці,
хімічній промисловості та інших галузях. Ці мінерали у великій кількості сьогодні видобувають на
узбережжях Австралії, США (штати Північна й Південна Кароліна та Флорида), Бразилії, Індії, Шрі-Ланки, Нової Зеландії та СНД: в
Чорному морі (на Кавказькому узбережжі), в Балтійському морі та в Тихому
океані (поблизу острова Ітуруп). Серед
названих країн перше місце за видобутком названих мінералів посідає Австралія.
Вони потрапили в моря зі старих зруйнованих
гір — Великого Вододільного хребта та Австралійського кристалічного щита. Тому видобувають їх уздовж східного,
південного й південно-західного узбереж материка. Щорічна частка видобутку
Австралії серед промислово розвинених країн становить близько 90 % рутилу, приблизно 60 % циркону і 25 % ільменіту. В територіальних водах Росії теж відкрито кілька родовищ золота, каситериту, ільменіторутилоцирконієвих і титаномагнетитових.
Частина родовищ уже розробляється. Залізомарганцеві конкреції мають розмір переважно 5—10 см
у діаметрі, їхня форма здебільшого округла або сплюснута.
Залягають вони на глибинах від 100 до 7000 м. Величезні запаси їх у Тихому, Індійському і Атлантичному океанах та в їхніх морях, де ними (за даними підводного фотографування) рівномірно, ніби через велике
сито, густо засіяне дно. Поширені вони і в морях Північного
Льодовитого океану, але в меншій кількості, ніж
в інших. Усього рудні поля займають біля 10 % площі дна океанів. Високоякісні конкреції вміщують до
30 різних елементів, в тому числі 25—30 %
марганцю, біля 15 % заліза, 12 % нікелю, 1,2 % міді, 0,3 % кобальту тощо. Є конкреції, у яких міді до 2,5 %, нікелю до 2 %, кобальту до 2,6 %. Для
порівняння можна відзначити, що на
суходолі кондиційними вважаються руди
з 1 % міді і 1,2 % нікелю. Приблизно третя частина запасів конкрецій для
добування сьогодні технічно доступна. Пробне виплавлення металу на Запорізькому металургійному комбінаті показало, що з конкрецій марганцю виплавляється навіть більше, ніж із знаменитих руд родовищ Марганця й Нікополя. Фосфоритові конкреції, а також
фосфатні піски і пластові поклади поширені як на
мілководді, так і в глибоководних районах східних частин
Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. Але вони не зустрічаються
північніше 45° пн. ш. і південніше 50° пд. ш. Це
пояснюється умовами утворення родовищ фосфоритів — там, де
є піднесення глибинних вод до шельфів. Застосовуються фосфорити для виготовлення мінеральних добрив, для добування фосфору, фосфорної кислоти і різних солей. Запаси фосфоритів в океанах оцінюються в багато
сотень мільярдів тонн. Тільки 10 % фосфоритів на шельфах достатньо, щоб забезпечити світові запаси в сировині, за
сучасного рівня видобутку, на 1000
років. Розсипи сонячного каменю янтарю (бурштину) в Прибалтиці відомі ще з минулого століття. На Калінінградському янтарному комбінаті
його щорічно добувають до 500 т. Виноситься він хвилями моря і течіями Балтійського та Північного морів на узбережжя Фінляндії, Швеції, Данії, Нідерландів і
східної частини Британських островів. Промислові запаси пов'язані з морськими голубуватими глинами і зеленуватими пісками, потужність яких становить 6— 8 м. Янтароносна товща залягає на глибині до 20 м нижче від рівня моря. Під час сильних штормів хвилі досягають дна і розмивають ці відклади, викидаючи на берег шматки янтарю. На Калінінградському янтарному комбінаті потужним екскаватором знімають верхній шар порід і промивають янтароносний шар морською
водою. Янтар використовується не тільки для прикрас. З нього
добувають високоякісні лаки, виготовляють медичний посуд, прилади, інструменти, використовують у фармакології, парфумерії, кольоровій
фотографії, а також у сільському господарстві (як прискорювач росту). Янтар — викопна смола дерев родин соснових, кипарисових та ін. Внаслідок перевідкладання вона потрапила в
морські осади і під впливом складних
фізико-хімічних процесів зазнала змін
(ніби скам'яніла). Нещодавно в глибоководній частині Червоного моря разом із
гарячими (до 72 °С) розсолами виявлено металоносні мули.
їхній хімічний склад вразив учених: концентрація заліза,
марганцю, цинку, свинцю, міді, срібла і золота в багатьох
пробах була в 500 000 разів вищою, ніж у морській воді. За підрахунками вчених США, лише в 30 м верхніх верств осадів міститься золота, міді, цинку і срібла на 2,3 млрд доларів. Великі перспективи відкриваються і в освоєнні
глибоководних червоних глин, поширених в океанах
на площі понад 10 000 000 км2 потужністю в середньому до 200
м. Ці глини являють собою своєрідні руди алюмінію та заліза. Ми розглянули корисні копалини, що їх можна в буквальному розумінні вичерпувати з морського дна. Проте на дні, як і на суходолі, є
корінні родовища. Розробляти їх можна лише за допомогою підводних шахт і рудників. На даний час у багатьох країнах їх уже побудовано більше сотні. Закладаються вони найчастіше з
берега материка або зі штучних (насипаних на мілководді)
островів. Деякі шахти перекриваються морськими водами на відстані до 8 км і заглиблені на 2400 м. Будуються шахти для видобутку руди і вугілля на відстані до 25 км від берега. Розрахунки показують, що з розвитком техніки найближчими роками стане вигідно видобувати корисні копалини за 50 км від берега. З підводних шахт видобувають переважно кам'яне вугілля та
руди для виплавлення заліза, нікелю, міді, олова, ртуті та інших металів. Кам'яне вугілля нині розробляється в
Канаді, Японії, Англії та Австралії, де є понад 60 підводних шахт. Залізні руди видобувають у Японії — поблизу острова Кюсю,
в Канаді — біля Ньюфаундленду і в Гудзоновій затоці, в Фінляндії — у
Фінській затоці. Мідно-нікелеві руди відкрито в Гудзоновій затоці (поблизу
міста Черчілл), у Великобританії біля півострова Корнуолл. Ртутні руди видобувають у Туреччині на прибережжі
Егейського моря. У Ботнічній затоці Балтійського моря шведські спеціалісти
побудували бетонні шахти для розроблення на глибині 140— 150 м руд на залізо й поліметали: мідь, цинк, свинець, золото і срібло. Поліметалічні руди у великій кількості є в донних
відкладах Червоного моря та в рифтових зонах усіх
серединно-океанічних хребтів. Утворення руд металів на дні Тихого океану при виверженні
підводного вулкану вперше вдалося спостерігати вченим на глибині понад 3 км під час одного з рейсів науково-дослідного судна «Дмитрий Менделєєв». Шлейф викидів із вулкана тягнувся за течією приблизно
на 200 км. Вченим з підводного апарата «Пайсис» вдалось
близько підійти до кратера вулкана. Вони встановили, що з
нього спокійно (без бурління) б'є гарячий розеол із температурою до +300 °С. Розчин, збагачений залізом і марганцем,
повільно розтікався дном океану. Біля гідротерм учені
побачили морські організми, які були в десятки разів більші від звичайних. Такі підводні виверження вулканів вчені жартома назвали «підводними курцями». Сірку з дна шельфу поки що добувають тільки в Мексиканській затоці.
Тут вона залягає в багатьох соляних куполах на глибині до 800 м при глибині моря 15 м. Вилучається сірка за допомогою
спеціальних свердловин зі штучно насипаних островів за методом Фраша (закачуванням у свердловини гарячої води, звідки вона видавлює розплавлену сірку на
поверхню). Сірка Мексиканської затоки задовольняє 20 % потреб США. Нині поблизу берегів більш як 50 країн виявлено
промислові запаси нафти й газу.
Морські родовища нафти забезпечують 25
% світового видобутку, а до кінця нашого тисячоліття ця цифра подвоїться. Видобування нафти й газу ведеться переважно з бурових платформ. Хоча вартість кожної з них досягає 70—80 млн доларів, їхня кількість щорічно зростає. Так, якщо 1970 р. в усіх країнах було 240 бурових платформ різних конструкцій, 1985 р.— 800, то на початок 90-х рр.— більше 1000. Бурові платформи бувають нерухомі, напіврухомі та рухомі. Нерухома платформа (на відміну від естакад) буксирується
до місця буріння, потім вона стає своїми «ногами» на дно, а її майданчик піднімається. «Ноги» платформи можуть
стати на глибину 200 м. Такого типу
платформи під назвами «Апшерон», «Хазар»,
«Азербайджан» були побудовані в колишньому СРСР ще в 60-х рр. У 80-х рр. спущено кілька платформ типу «Баки» і «Шельф». З цих платформ можна проводити буріння
до 700 м. Розміри платформ такі, що там можна вільно розмістити бурові станки, вертоліт, бурові труби, піднімальний
кран, житлово-побутові приміщення на
70—100 працівників та ін. Напіврухомими вважають платформи, що здатні самостійно рухатися до місця роботи, а потім ставати на дно їх часто будують за рубежем, особливо у США, Англії та Данії. З деяких можна бурити до 18 свердловин під різними кутами нахилу. Вже є платформи, що встановлюються під водою, а буріння ведеться з надводного судна. Коли роботу закінчено, її залишають на дні, щоби потім через неї за допомогою шлангів перекачувати нафту в танкери. Рухомі платформи (їх іще називають самохідними) можуть, як і попередні, рухатися в заданий район
самостійно, а прибувши на місце,
зануритися нижньою частиною (понтонами) на 20—25 м, а верхньою частиною (палубою) піднятися на 15— 20 м над рівнем моря. Щоб її не зносило течіями і
вітром, така платформа закріплюється багатьма якорями. В нештормових місцях можуть застосовуватися платформи, які
зовсім не здатні занурюватися.
Достатньо закріпитися багатьма важкими якорями — і можна розпочинати
роботу. Розвідку на нафту й газ здійснює в своїх водах понад 100 країн. Нафтовики вважають, що в надрах морського дна — 65— 70 % запасів
нафти планети. За останніми даними, на дні Світового
океану відомо близько 400 нафтогазоносних басейнів. У них уже відкрито приблизно 1500 родовищ. Цікаво, що до 95 % нафти і до 80 % газу випадають на територію між 30° пн. ш. і 10° пд. ш. А всього родовища газу можуть бути відкриті на третині площі
дна Світового океану. Давно відомі великі
запаси нафти в Перській затоці. Щороку з-під
її дна викачують 200 млн т. Потенційні запаси тут становлять понад 30 млрд. т. Це найбільші запаси і
найбільші видобутки морської нафти в
світі. Друге місце за видобутком нафти посідає Венесуела, яка щорічно отримує приблизно 120 млн. т з Венесуельської затоки і прилеглих
акваторій. Запаси нафти в цьому районі становлять 1,5 млрд. т. Третє місце за видобутком нафтопродуктів належить
США, які щорічно з різних районів узбережжя
(Аляски, Каліфорнії, Луїзіани) видобувають близько 75 млн т. Лише в
Мексиканській затоці, де пробурена
16 тис. свердловин і встановлено велику кількість платформ, щорічно видобувають 50 млн т нафти і 115 млрд. м3 газу. Порівняно недавно стало відомо про виявлення величезних нафтоносних провінцій вздовж узбережжя Південно-Східної Азії — від Японії до М'янми (Бірми). На пошуки родовищ сюди кинулось понад 40 компаній, більшість із яких належать США або
контролюються ними. Величезні запаси нафти й
газу, що, за попередніми підрахунками,
перевищують 7 млрд. т (близько 50 родовищ), відкрито в Північному морі. За висновками фахівців, з 1980 р.
по 1985 р. тут щороку видобувалося
від 150 до 300 млн. т нафти і від 80 до 100 млрд. м3 газу. На Атлантичному шельфі Африки, у Гвінейській затоці, в територіальних водах Кот-д'Івуару, Гани, Гани, Нігерії, Анголи, Конго, Заїру також відкрито й розвідано багаті родовища нафти. Перспективна на нафту акваторія вздовж Атлантичного узбережжя США і Канади між островами Нова Шотландія і Флорида, її прогнозні запаси оцінюються в 13—27 млрд. т. Значні нафтові родовища відкрито на шельфах Австралії та
Океанії. Навколо Південної Америки також стало відомо багато родовищ нафти:
проти дельти ріки Оріноко, вздовж гвіанського, бразильського, еквадорського і перуанського узбереж. Крім уже визначених
родовищ нафти, навколо Азійського материка недавно були відкриті запаси нафти
на Японському шельфі, у Східно-Китайському морі,
біля берегів Індії, Пакистану, Бангладеш,
Шрі-Ланки, в Суецькій затоці Червоного моря та біля берегів
Ефіопії. Багатий на морські нафтові родовища і басейн Середземного моря. Вони відкриті біля берегів Тунісу, Лівії,
Єгипту, Іспанії, Франції, Італії, Хорватії, Албанії, Греції й Туреччини.
У СНД, окрім Каспійського моря, найбільш
перспективними вважаються акваторії
Азовського, Балтійського та Аральського морів, а також шельфові зони Чорного, Охотського та Берингового
морів, де вже відкрито багато родовищ. У морях, що омивають південь нашої держави, вже відкрито
три родовища газу та визначено багато перспективних нафтогазоносних структур. Голіцинське газове родовище, що знаходиться на шельфі Чорного моря на схід від півострова Тарханкут, може повністю забезпечити Крим блакитним паливом. Готуються до експлуатації газогідратні родовища Чорного моря, запаси яких величезні. 3 1м3 гідрату можна отримати 200 м3
газу. |
Матеріали по темі: |