Чорне море. Щодо походження назви є дві версії. Згідно з першою, таку назву йому дали давні греки, які ще до нової ери почали освоювати береги Скіфії. За другою версією, «Чорним» його назвали племена меотів, які жили на півдні України до скіфів. На їхній мові воно називалось «Темарун», буквально — Чорне море. Скіфи теж називали його «Ашхаена», що означало «темне» або «чорне».

Чорне море лежить у глибокій западині, яка утворилась у межах Середземноморської геосинклінальної області в альпій­ський етап горотворення. Цим пояснюється його значна глиби­на, яка в середньому становить 1256 м, а максимальна — 2245 м. Воно набагато давніше від Балтійського і кілька разів змінювало обриси своїх берегів, особливо під час наступання і танення материкового льодовика. В морі стільки води, що якби з нього почала витікати така ріка, як Амазонка, то для цього знадобилося б 99 років.

Товща осадових порід досягає 12—15 км і залягає безпосе­редньо на базальтовому шарі, потужність якого 5—6 км. Тобто під морем тип кори океанічний.

Береги моря різні за висотою, розчленованістю та геологіч­ною будовою. Гірські ділянки складені вулканічними й мета­морфічними породами, низинні — осадовими: лесами, суглин­ками, вапняками, пісками. В північно-західній частині узбереж­жя багато лиманів. Динаміка берегових процесів сильно різ­ниться залежно від складу порід і відкритості до моря. Так, наприклад, якщо береги складені рихлими породами (суглинка­ми, лесами), то під ударами хвиль вони можуть відступати зі швидкістю від 4 до 16 м на рік. Максимальна швидкість руйну­вання берега — до 39 м на рік — була зафіксована до проведен­ня берегозакріплювальних робіт на західній околиці Одеси (в районі мису Великий фонтан). Вапнякові породи на берегах руйнуються зі швидкістю до 2 м на рік. Слідом за берегом з такою самою швидкістю переміщуються пляжі, пересипи та бари. В лиманах, де сила удару хвиль різко падає, береги руй­нуються в середньому в 10 разів менше.

Руйнування берегів (окрім гірської частини Криму) поси­люється завдяки підвищенню рівня моря до 3 мм і опусканню суходолу до 2 мм. Разом це створює ефект підвищення рівня моря на 5 мм на рік.

Внаслідок наступу моря на суходіл під водою опинились затоплені долини. Вони чітко простежуються в зоні шельфу та біля гірських споруд, що оточують море.

Історія розвитку Чорного моря налічує близько 10 млн. років і закорінена в ті часи, коли окреслились контури басейну, якого геологи, наслідуючи історичну назву, теж іменують Понтичним, хоча площа його була значно більшою. До того ж воно було теплим і опрісненим, з невеликою глибиною. Залежно від підняттів і опускань земної кори та зв'язку чи ізоляції від Світово­го океану площа, солоність і життя в морі значно змінювались.

Клімат Чорного моря на більшій частині має субтропічні риси, з сухим і жарким літом та вологою зимою. Влітку над морем стоїть переважно безхмарна погода, що зумовлена Азорським максимумом, а взимку переважають дощі й тумани, що є наслідком проходження середземноморських і атлантичних циклонів.

Температура повітря змінюється з півночі на південь в люто­му від -1, -З °С на півночі до +4, +8 °С на півдні та сході, в серпні від +24 до +28 °С відповідно. Море замерзає рідко.

Кількість опадів також різна. Над північно-західною части­ною моря випадає близько 400 мм, а поблизу міста Батумі —до 2450 мм. Кількість днів зі снігопадом збільшується з північного заходу на південний схід від 5—8 до 25—30.

Вітри над морем протягом року дуже мінливі, проте перева­жають північно-східного, північно-західного, східного й південно-східного напрямків. Біля берегів України переважають вітри північних румбів. Сила їх у більшості випадків менша 5 м/с, проте чимало днів зі швидкістю 15 м/с та більше. У Новоро­сійську, Севастополі, Керчі, Туапсе, Поті й Батумі бувають вітри зі швидкістю 40 м/с.

З березня до жовтня вітер на узбережжях має яскраво вира­жений добовий напрямок, зумовлений неоднаковим нагріван­ням суходолу і моря. Такі вітри називаються бризами. Крім того, цей напрямок зумовлений орографічними причинами. На східному узбережжі — від Анапи до Туапсе та на Південному березі Криму при перевалюванні холодного повітря через гори в зимову пору виникають поривчасті штормові вітри під назвою бора. В Новоросійську за рік буває 46—48 днів із борою.

На схилах Кавказьких і Кримських гір, здебільшого в холод­ний період року, виникають теплі сильні вітри — фени. Дмуть вони від кількох годин до кількох днів.

Температура води на поверхні моря літньої пори істотно не відрізняється в різних його частинах і коливається в середньому в межах +21, +24,5 °С. Найтепліша вода все ж у південно-східній частині. Цікаво, що на глибині від 50 до 100 м вода охолоджується до +6,5,  +8,5 °С і мало змінюється протягом року, а потім теплішає до +9 °С й більше на глибині 2000 м — тобто над поверхнею дна моря.

Північна частина моря взимку надовго (Каркінітська затока на 132 дні) вкривається кригою товщиною до 60 см. Біля Одеси в суворі зими лід тримається до 100 днів, а біля Керчі —до 80 днів.

Історичні дані свідчать, що в 401, 660, 716 і 739 рр. море замерзало повністю. А в 755 р. і 763 р. замерзла навіть протока Дарданелли. Одначе бувають такі теплі зими, що море не замер­зає навіть біля Одеси.

Чорне море сполучене з Мармуровим лише вузькою Бос­форською протокою і приймає води багатьох річок, тому воно значно опріснилося. Середня солоність його 18 %о, а в пригирло­вих частинах —лише 2—3 %_о. Через Босфор і Мармурове море обмінюються води Чорного й Середземного морів. Легша опріс­нена вода виноситься поверхневою течією, а важча солона приноситься глибинною.

Чорне море —єдине з усіх морів нашої планети, яке з гли­бини 120—200 м заражене сірководнем. Сірководень виділяєть­ся на дні моря під час розкладання органіч­них речовин, що міс­тять сірку, та внаслідок життєдіяльності бакте­рій роду мікроспіра. В останні 10—15 років рівень сірководню по­чав підніматись. Найвірогідніші причини цього —зросле забруд­нення вод моря або зменшення притоку прісної води. Тому все морське життя зосе­реджене у верхньому, багатому на кисень, шарі води.

Вода в басейні ру­хається проти годин­никової стрілки, і в тому ж напрямі від берегів наростають пі­щані коси й пересипи. Швидкість течій змінюється в різних частинах моря, на різній відстані від берега й на глибині переважно від 10—15 до 80— 90 см/с, а в Керченській протоці — до 130—140 см/с.

В морі часто виникають згінно-нагінні явища, спричинені тривалими, односпрямованими і сильними вітрами (понад 10 м/с). Рівень води біля Одеси іноді підіймається майже на 1 м або падає більше ніж на 1,5 м. Крім того, в морі проявляється одна з форм припливу — сейші, під час яких вода підіймається від кількох до 50—60 см з періодом відповідно від кількох хвилин до 12 годин. Звичайні ж припливи в різних частинах моря не перевищують 10 см.

Життя в Чорному морі формувалося впродовж багатьох міль­йонів років. Тому тут багато реліктової солонуватоводної фауни. Поряд із нею добре почуваються представники солоного Се­редземномор'я, яких тут біля 80 %.

Море багате на первинний продукт — зоо- і фітопланктон. Тільки віл води представників фітопланктону нараховується багато сотень тисяч або навіть мільйонів екземплярів. Далі все перебігає харчовим ланцюгом, і в кінцевому підсумку ми може­мо спостерігати в морі навіть хижих акул, що живляться не тільки різними рибами, а й нападають на дельфінів. Виявилося, що акула-катран, яка не вважалась небезпечним хижаком, за доказом румунських учених, поїдає дельфінів. В море зрідка заходять також відомі хижаки — акула-молот і голуба акула. З трьох видів дельфінів найбільше поширений білобочок (довжи­ною до 2,1 м і вагою 40—60 кг). За ним —вид афаліна (довжи­ною до 3,3 м і вагою до 350 кг), потім—дельфін під назвою морська свиня (інші назви —азовка, пихтун; довжиною до 1,2, рідко до 1,3 м і вагою 20—30 кг). Усього в морі представників іхтіофауни налічується до 180 видів.

Промислове значення мають: з реліктів — білуга, осетер, севрюга, оселедці; з середземноморських — хамса, тюлька, ке­фаль, скумбрія, ставрида, камбала; з прісноводних — судак, лящ, тарань.

Азовське море — наймілководніше на Землі (переважно від 8 до 11 м, максимальна глибина —15 м), але багате на рослин­ність і тваринний світ. Утворилось і набуло сучасного вигляду в пізньочетвертинну епоху. Про це свідчать суглинки середньо-четвертинної епохи на його дні, які залягають в такій самій послідовності, як і на Причорноморській низовині.

Берегова лінія своєрідна. На півночі чітко оформились мор­ські коси: Крива, Білосарайська, Бердянська, Обитічна, Федотова. На заході море від Сиваша відокремлене піщаним баром завдовжки до ПО км, відомим під географічною назвою Арабатська стрілка. Східні береги низькі, заболочені; південні — невисокі, урвисті.

У морі багато заток і лиманів. Найбільші затоки — Таган­розька, Темрюцька, Арабатська, Бердянська, Обитічна. Найбіль­ші лимани — Молочний, Утлюцький, Єйський та Бейсузький.

Клімат характеризується рисами континентальності. Погодні умови визначаються впливом тих самих факторів, що й на Чорному морі. Проте взимку відчутний вплив сибірського анти­циклону, що зумовлює сильні північно-східні та східні вітри.

Середня температура повітря в січні +3, +5 °С, але бувають морози до -25 °С. У червні ртутний стовпчик термометра підні­мається до +23, +25 °С за безхмарної погоди. Зимою море за­мерзає, нерідко на 4—5 місяців. Поблизу берегів товщина криги досягає 90 см. Влітку верхній шар води прогрівається до +25, +30 °С та більше.

Кількість опадів за рік збільшується з заходу на південний схід від 300 до 500 мм. В море за рахунок опадів потрапляє 13,5 км³, за рахунок річкового стоку (насамперед Кубані й Дону) — 37 км³, а на випарування витрачається 34 км³ води.

Вода в морі рухається проти годинникової стрілки зі швид­кістю від 10—20 до 125 см/с (під час тривалих штормів), через це коси спрямовані в тому самому напрямі.

Прозорість води зменшується від 8 м у південній частині моря до 0,5 м в Таганрозькій затоці, що зумовлено хвильовими процесами та великою кількістю планктону.

Солоність моря в середній частині близько 12 %о, проте в Таганрозькій затоці вона зменшується до 1 — 4 %о, а в Сиваші зростає до 160 %о. Зростання солоності моря останнім часом пов'язане зі зменшенням стоку річок, значна частина якого витрачається на господарські потреби.

В морі налічується 155 видів представників зоопланктону. Влітку тут, як і в Чорному морі, буває світіння води, що зумов­лене ночесвітками — ноктилуками. На всій площі дна моря ростуть зелені, бурі й червоні водорості та морська трава — зостера. Цьому сприяє прогрівання води і освітлення дна моря влітку.

Донедавна в морі було багато риби. Цьому сприяла велика щільність фітопланктону (до 200 г/м³) і зоопланктону. Тут живе 79 видів риб, а виловлюють кефаль, анчоуса, осетра, севрюгу, бичків, оселедців, судака, тюльку, хамсу, камбалу і прісноводних — ляща, коропа, судака, тарань та ін. Живе тут і представ­ник ссавців — дельфін азовка.

За останні роки загострилась екологічна ситуація внаслідок забруднення вод, насамперед Маріупольським металургійним комбінатом і хімікатами, що потрапляють у море з полів Кубані й Приазов'я. Внаслідок цього промисловий вилов риби скоро­тився, рекреаційні умови погіршились.

Північне море належить до шельфових і розташоване між Скандинавським півостровом та Британськими островами. Се­редня глибина його біля 90 м, максимальна — 725 м (в північ­ній частині).

Більша частина дна моря в четвертинному періоді була сухо­долом. Земна кора під морем — континентального типу з товщею осадових порід до 15 км. Дно моря —це нафтогазонос­на провінція, у якій виявлено понад 150 родовищ нафти й газу. Береги моря на північному сході фіордові, на південному сході та півдні низовинні і дуже порізані мілководними затока­ми та естуаріями, на заході — переважно бухтові.

Середня температура повітря над морем у лютому зростає зі сходу на захід від 0 до +5 °С, а в серпні — з півночі на південь від +15 до +17 °С. Середня температура води в серпні не буває вищою за +12 °С, а в лютому — нижчою від +5 °С. Найбільша кількість опадів на півночі (1000 мм), найменша — на півдні (600 мм).

Солоність морської води близька до океанічної. Море рідко буває спокійним. Панівні західні вітри здіймають хвилі висотою 5—6 м. Найбільша повторюваність хвилювання буває взимку, коли штормові вітри породжують хвилі заввишки 20 м. Вітри спричиняють також згони й нагони, під час яких рівень може піднятися на 3 м або опуститися на 2 м проти звичайного.

Крига в морі утворюється лише у протоці Скагеррак та іноді побіля берегів Данії та Німеччини.

У фауні моря — понад 1500 видів. Особливо численними є різноманітні ракоподібні (більше 600 видів), молюски (до 300 видів) та кишковопорожнинні. Серед риб промислове значення мають камбала, тріска, пікша, скумбрія, оселедцеві.

Отже, Північне море — затоплена частина материка, район видобутку нафти й газу, рибного промислу. Великий антропо­генний вплив вимагає постійного спостереження за його еко­системою.

Балтійське море розташоване в межах Східно-Європейської платформи і характеризується невеликими глибинами. Це море за геологічним віком дуже молоде. Воно утворилося наприкінці четвертинного періоду і являє ніби сукупність окремих басейнів:

центральної частини, Ботнічної, Фінської та Ризької заток, а також зони датських проток.

Морське узбережжя — шхерного типу. Переважають акуму­лятивні береги. Південний берег Фінської затоки урвистий, складений палеозойськими вапняками.

Балтійське море утворилося з таненням льодовика Валдай-ського зледеніння. Близько 10 тис. років тому на його місці було льодовикове озеро. Пізніше (9,5 тис. років тому) завдяки потеплінню в западину проникли морські води. Утворилося нове море, що його геологи назвали Іольдієвим. Потім піднялася земна кора Скандинавії — море знову замкнулось і опрісни­лось. Його назвали Анциловим. Після нього, приблизно 7 тис. років тому, утворилося Літоринове море, а вже за ним — сучасне Балтійське.

Сильні західні вітри сприяють підвищенню рівня вод (нагінні явища) в Невській губі Фінської затоки. Для запобігання руй­нівній дії води тут споруджено захисну греблю.

Температури повітря за сезонами помітно відрізняються на півночі та на півдні моря. В січні на півночі Ботнічної затоки