Геолого-геоморфологічна будова території України досить складна. Її земна кора збудована різними геологічними структурами і відбиває всі основні події геологічної історії Землі. Тут є відклади всіх систем геологічної історії, від найдавніших архейських і протерозойських до кайнозойських включно. Петрографічний і літологічний склад гірських порід надзвичайно різноманітний. Все це зумовило значні багатства земних надр, від рудних горючих корисних копалин до мінеральних будівельних матеріалів.

Геологічна будова, рельєф і корисні копалини України мають важливе народногосподарське значення. Вони тривалий час досліджуються геологами й географами і добре вивчені.

Геолого-геоморфологічна будова є однією з найважливіших складових природного середовища і чинників ландшафтоутворення. Геологічна будова впливає на рельєф, розміщення корисних копалин, просторову диференціацію ландшафтів, господарське використання території. Характер поверхні, її абсолютні висоти, експозиція схилів видозмінюють температурний режим, кількість атмосферних опадів, особливості поверхневого стоку, поширення ґрунтових вод, типів ґрунтів, біотичних комплексів. Типи і форми рельєфу разом з літологією порід, що їх складають, є одним із компонентів географічного ландшафту і найважливішим чинником ландшафтогенезу.

Генетико-морфологічні властивості типів і форм рельєфу, характер розчленування поверхні враховуються при ландшафтному картографуванні, визначенні меж фізико-географічних регіонів різного рангу.

Територія України і її поверхня формувалися протягом тривалої геологічної історії. З цим пов'язані її геологічна будова, палеогеографічні умови антропогенного періоду, характер та інтенсивність рухів земної кори, поширеність і ресурси ґрунтових і підземних вод, від яких залежить водогосподарське забезпечення території. На формування сучасної поверхні помітний вплив природних рельєфоутворюючих процесів, різних форм господарської діяльності та природокористування. Географ має бути знавцем рельєфу Землі, материків і океанів, країв, своєї місцевості.

 Орографія і гіпсометрія

 Аналіз фізичної карти України засвідчує різноманітність її поверхні. Це пов'язано з розташуванням її території в межах Східноєвропейської рівнини. Українських Карпат і Кримських гір. Особливістю поверхні є те, що рівнини займають 95 % загальної площі країни, з них близько 70 % припадає на низовини і 25 % на височини. Середня абсолютна висота рівнинної частини України становить 175 м; вона рідко сягає вище 300-400 м, а на узбережжях морів знижується до 10-15 м. Важливим фактором є те, що підвищеність рівнинної частини території України над рівнем моря станонить у середньому 175 м, а її максимальна відмітка знаходиться на Хотинській височині (м.Берда, 515 м). На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10-15 м, на височинах переважно 300-400 м. Водночас гірські хребти досягають 1500-2000 м, і найвищою точкою всієї України є гора Говерла (2061 м) в Українських Карпатах.

На півночі України розташована південна частина Поліської низовини з висотами, що іноді перевищують 150-200 м. Тільки Словечансько-Овруцький кряж має найвищу відмітку — 315 м.

Рельєф низовини плоско-хвилястий, в окремих місцях погорбований. У західній частині простягається Волинське пасмо.

На лівобережжі Дніпра розташована Придніпровська низовина (висоти 100-150 м). В її гіпсометрії простежуються рівні терас Дніпра та загальний похил на захід і південний захід.

Долина Дніпра в районі Києва має ширину 120 км, а нижче за течією звужується до кількох кілометрів. На схід від долини Дніпра знаходяться Полтавська рівнина (панівні висоти 170-200 м), поверхня якої плоско-горбиста, розчленована долинно-балковою сіткою, з глибинами врізу30-80 м. Долини рік тут широкі, з крутими правими схилами і пологими терасованими лівими.

Південь України займає Причорноморська низовина, абсолютні відмітки якої не перевищують 120-150 м. У бік Чорного моря вона поступово знижується. Поверхня низовини плоска, рівнинна. Річкові долини врізані на глибину 50-80 м (на півночі) і 20-30 м (на півдні). Береги річок порізані балками та ярами, вододіли плоскі. Відмітною рисою Причорноморської низовини є наявність різних за розмірами блюдець і подів з пологими схилами.

На заході країни знаходяться Волинська та Подільська височини. Абсолютні відмітки становлять 320-350 м. У межах Подільської височини виділяються окремі масиви — Гологори, Кременецькі гори, Розточчя й Опілля, Товтри, а Волинської — Мізоцький кряж, Пелчанські висоти. Найвищою точкою Подільської височини є гора Камула (471 м). Волинська та Подільська височини мають дуже розчленовану поверхню. Глибини ерозійних врізів становлять 50-100 м, а в Придністров'ї сягають 150-200 м.

У центральній частині України знаходиться Придніпровська височина із середніми висотами 200 м, а на південному сході — Приазовська височина (г. Могила-Бельмак, 324 м). Глибина ерозійного врізу на правобережжі Дніпра становить 100—150 м, а в Приазов'ї збільшується до 150-200 м. На сході України розташовані Донецька височина, найвища розчленована частина якої називається Донецьким кряжем (г. Могила-Мечетна, 367 м), та відроги Середньоруської височини. Останні мають відмітки 200-250 м, густу долину та яружно-балкову сітку.

Середні висоти Українських Карпат коливаються від 1200 до 1600 м. Гірські пасма мають північно-західне простягання. Це Бескиди (800-1250 м), Горгани (1400-1800 м) та Покутсько-Буковинські гори (700-1400 м), які утворюють Зовнішні Карпати. У центральній частині гірської країни знаходяться Вододільно-Верховинський (1000-1700 м) та Полонинсько-чорногорський хребти (1400-2000 м), Рахівські та Чивчинські гори (1700-1200 м). На південному заході простягся Вулканічний (Вигорлат-Гутинський) хребет (900-1000 м). Українські Карпати є типовими середньовисотними горами, які мають округлі вершини та пологі схили.

Північно-західні схили Бескидів, Полонинсько-чорногорського хребта круті, обривисті, ріки, що їх прорізають, утворили каньйони й ущелини. З північного сходу до Українських Карпат пролягає Передкарпатська височина — (200—500 м), а з Південного заходу — Закарпатська низовина (100—120 м).

У Кримських горах виділяють три пасма: Головне (1200-1500 м), Внутрішнє (400-600 м). Зовнішнє (250-350 м). Вони мають асиметричні схили і розділені поздовжніми ерозійно-тектонічними зниженнями. Для Головного пасма характерні вирівняні масиви — яйли. Максимальні відмітки Кримських гір становлять 1545 м (г. Роман-Кош), 1525 м (г. Еклізі-Бурун), 1223 м (г. Ай-Петрі).

Отже, рельєф України в основному рівнинний, що сприяло інтенсивному господарському освоєнню її території. При цьому важливе значення мають показники горизонтального і вертикального розчленування поверхні, крутизни схилів та ін. Аналіз кривих розподілу площ з різним ступенем розчленування поверхні свідчить, що близько 80 % території України має середнє вертикальне розчленування від 10 до 70 м. На 10 % території розчленованість оцінюється як порівняно незначна (до 10 м). Водночас на 10 % решти території вертикальне розчленування перевищує 70 м. Горизонтальне розчленування (відношення площі ключової ділянки до довжини ерозійної сітки на ній) має такі показники: на 70 % території України переважає розчленування від 0,25 км до 0,6 км. На 20 % площі горизонтальне розчленування більше 0,6 км, а на решті території — менше 0,25 км. Земна поверхня України, її низовини, височини і гори мають складну морфоструктуру і морфоскульптуру з різними генетичними типами і формами рельєфу — водноакумулятивними, водноерозійними, льодовиковими, водно-льодовиковими, денудаційними, карстовими та еоловими, що значною мірою пов'язано з її геологічною будовою.

Основні етапи дочетвертинної геологічної історії

 Геологічна будова і рельєф України — результат тривалої і складної історії геологічного розвитку земної кори і змін палеогеографічних умов. Основні етапи геологічної історії зафіксовано в петрографічному і літологічному складі гірських порід, фаціальних особливостях і товщині відкладів, у рештках органічного світу, в характері залягання відкладів. На території України поширені відклади всіх геологічних систем, від найдавніших докембрійських до антропогенових. Але походження їх, склад, товщина і поширення дуже змінюються залежно від геоструктурної будови.

Найдавнішими гірськими породами є ультрабазити Українського щита, вік яких — 3,5-3,7 млрд років. В археї на території України панував геосинклінальний режим, відбувалися гороутворення, виливи магми, інтенсивна вулканічна діяльність, вивітрювання гірських порід та їхня метаморфізація. Наприкінці архейської ери на території України, очевидно, існували гори. До Сакса ганської системи, складеної аркозовими пісковиками, кварцитами, філітами, амфіболітами, сланцями, залізо-кременистими породами, приурочені родовища залізних руд Криворізького басейну.

У протерозої тривали інтенсивні рухи земної кори. У товщі докембрійських магматичних і осадочно-метаморфічних порід зосереджені значні запаси залізної руди, графіту, польового шпату, лабрадориту, граніту тощо.

Рифейські відклади залягають нижче палеонтологічного охарактеризованого нижнього кембрію на дислокованих породах кристалічного фундаменту. Мілководне рифейське море займало Волинь та Поділля, де в басейні Дністра і Горині зустрічаються аркозові пісковики, сланці й глини. У цей час відбувалася вулканічна діяльність, сліди якої залишились у вигляді рівненських базальтів.

Ранньопалеозойський етап вулканізму пов'язують з каледонським гороутворенням. У кембрійський період море покривало західну частину Волині та Поділля, Карпати і Придобруджя. Решта території України була сушею. У кембрійське море потрапляли продукти руйнування з Українського щита, про що свідчать уламки кристалічних порід у кембрійських відкладах Волині.

У зв'язку з тектонічними рухами земної кори розміри і глибина ранньопалеозойських морів змінювались. На межі кембрійського й ордовицького періодів відбулося загальне підняття території України, яке потім змінилося опусканням і наступом моря. У цей час на сході України почали формуватися нові структури — Дніпровсько-Донецька западина і Донецька складчаста область. Значно збільшилися моря в силурійський період. У Волино-Подільському морі відкладалися вапняки, глини, піски з брахіопадами, трилобітами, коралами і рибами.

У девонський період морські трансгресії захопили не тільки західну, а й східну частину України. Море покриває Дніпровсько-Донецьку западину і Донецьку область. Тектонічні рухи дуже впливали на рівні морів та їхні розміри. У Дніпровсько-донецькій западині та Донецькій області відбувалась вулканічна діяльність. Теплі й сухі кліматичні умови девону сприяли нагромадженню солей. На суші, що займала середню частину України, була розвинена рослинність, залишилися сліди річкової мережі. Фізико-географічні умови девонського періоду сприяли утворенню нафти й солі.

У кам'яновугільному періоді морські басейни займали в Україні значні площі. Коливальні рухи земної кори часто змінювали глибину басейнів, берегову лінію і характер відкладів. На більшості території країни панував вологий субтропічний клімат, який сприяв розвиткові розкішної і різноманітної рослинності зі значним поширенням лепідодендронів, сигілярій, хвощів, папоротей, ліан. У дельтах річок, на берегах озер і лагун розвивалися торфові болота.

Фізико-географічні умови були надзвичайно сприятливими для нагромадження рослинних решток, що потім перетворилися у вугілля, зокрема в Донецькому басейні й Галицько-волинській западині.

Завершення герцинського гороутворення в пермський період зумовило різке скорочення морських басейнів і розширення областей суші. Тільки в Дніпровсько-донецькій западині та в Донецькій складчастій області в окремі відрізки пермського часу були неглибокі моря. Решта території України являла собою низовини і височини.

Тільки на півдні й південному заході через Крим, Добруджу і Карпати простяглася гірська система. Клімат був сухий і теплий, а в другій половині пермського періоду — напівпустельний. У лагунах і озерах Дніпровсько-донецької западини і Донецької складчастої області відкладалися солі. Кінець пермського періоду і перша половина тріасового характеризуються посиленою денудацією за континентальних кліматичних умов.

Але більша частина мезозойського етапу розвитку території України характеризувалася значними трансгресіями і регресіями, інтенсивним розвитком органічного світу. В юрський період значні території в межах Дніпровсько-донецької і Галицько-волинської западин, у Карпатах і Криму неодноразово покривалися морями, в які зносився матеріал з Українського щита, Донецької складчастої області й Воронезького масиву. В середньоюрський період у Криму, Причорноморській западині й Донецькому басейні відбувалися інтенсивні вулканічні процеси.

На початку крейдового періоду в платформних областях України переважала суша, на якій панував помірний та субтропічний клімат. Пізніше, внаслідок опускань півдня Східно-Європейської платформи, площа морів розширювалась, і в сеноманський та туронський періоди майже вся територія України була покрита морем, тому в тектонічних западинах відклади того часу мають значну потужність. М'який і теплий клімат другої половини крейдового періоду сприяв інтенсивному розвиткові органічного життя, появі флори, яка дала початок сучасній рослинності. У Карпатах і в Криму були моря, глибина яких значно змінювалась, що зумовлювало нагромадження відкладів, різних за фаціальними особливостями.

Наприкінці крейдового періоду більшість території України перетворилася на сушу.

У кайнозойську еру територія України пережила складну геологічну історію, значно змінилися її фізико-географічні умови, які зумовили формування сучасних ландшафтів. У палеогені платформна частина України неодноразово покривалася морями. Максимальна трансгресія була в середині палеогену, коли майже всю південну частину Східно-Європейської платформи вкривало море, і тільки захід Подільської височини та окремі виступи Українського щита являли собою сушу. В Карпатській і Кримській геосинкліналях теж панував морський режим, інтенсивно виявлялися тектонічні рухи. Кліматичні умови субтропічного характеру сприяли утворенню бурого вугілля, нафти, горючих газів, марганцевої руди, бокситів і фосфоритів.

У неогені відбувалися активні тектонічні рухи альпійського гороутворення, внаслідок яких сформувалися гірські споруди Криму і Карпат. У результаті вулканічної діяльності утворився Вигорлат-Гутинський (Вулканічний) хребет Українських Карпат. Морські басейни залишилися тільки на півдні й південному заході України і змінювали берегову лінію. В узбережній зоні південно-західного басейну утворилися рифи, рештки яких виступають на Поділлі у вигляді Товтрового пасма. Кліматичні умови протягом неогену змінювалися від субтропічних до помірних. До неогенових відкладів приурочені нафта, горючі гази, буре вугілля, калійна сіль, будівельні матеріали.