Реклама

Головна » Статті » Теорія географії » Геологія [ Додати статтю ]

Основні етапи розвитку Землі: Архей та Протерозой, початок Палеозойської ери
    Архей та протерозой.

Архейську та протетозойську еру об’єднують в один історичний етап – докембрій. Його тривалість від 4 млрд. до 570  млн. р. до н.е. Серед особливостей даного періоду можна виділити:
1)  величезна тривалість (3.5 млрд.);
2) високий метаморфізм гірських порід; осадові та магматичні породи даного періоду перетворені на гнейси, кристалічні сланці, кварцити, мармури;
3) висока дислокованість гірських порід, що утруднює відновлення тектонічних рухів того часу;
4) своєрідні фізико-географічні умови того періоду сприяли утворенню певних специфічних порід (залізисті кварцити, яшма, марганцеві руди) і навпаки виявляється відсутність інших (фосфорити, боксити, солі і тд.);
5) Бідний органічний світ, що не дозволяє використовувати палеонтологічні методи для реконструкції фізико-географічних умов. Серед організмів в цей час виникли бактерії, синьо-зелені водорості, гриби, найпростіші. У пізньому протерозої уже були відомі губки, археаціати, кишковопорожнинні, черви, примітивні голкошкірі.
6) Найдавніші відклади цього етапу зустрічаються на Кольському півострові, Українському, Канадському щиті, Південній Африці.  
7) Атмосфера на 60% складалася з вуглекислого газу. Крім того до її складу входив азот, сірководень, аміак, інертні гази. В воді була розчинена велика кількість вулканічних продуктів. Солоність не перевищувала 2,5%.
Існують навіть залишки зледенінь цього періоду (2 в ранньому та середньому протерозої, 2 - в пізньому).

Палеозойська ера

    Палеозой, на відміну від докембрію, залишив після себе товщі різнома¬нітних осадочних  порід, які зберегли основні риси первинного складу й струк¬тури та численні рештки органічного життя. Це забезпечило більш докладне та різнобічне висвітлення змісту окремих його періодів.
    До початку палеозою вже були закладені основи сучасного структурного плану земної кори: утворилася система величезних платформ  і геосинклінальних прогинів між ними. Останні протягом палеозою були охоплені двома інтенсивними циклами тектогенезу – каледонським та герцинським, кожен з яких мав кілька фаз.

Ці цикли природно розмежовували палеозойську еру на два етапи – ранній, що закінчився каледонськими тектонічними рухами пізній – герцинськими. Для палеозою характерна бурхлива еволюція всіх груп організмів. Зокрема в палеозої з’явилися перші суходільні рослини, які пройшли розвиток від водоростей до голонасінних, та перші хребетні – від примітивних риби до рептилії. Досягли розвитку, а частково і встигли вимерти багато груп безхребетних.

Кембрійський період

    Кембрійську систему виділив у 1836 р. англійський геолог Седжвік. Вона поділяється на три відділи: нижній, середній та верхній, або георгієвський, ака¬дійський та постдамський. Схеми дрібнішого поділу кембрійської системи місцеві. У складі кембрію найбільш поширені морські фації, серед яких архео¬ціатові, хемогенні та водоростеві – еофітові вапняки, доломіти, глинисті, квас¬цові та бітумінозні сланці, алевроліти та аргіліти. Широко розповсюджені лагунні фації: червоноколірні пісковики та глини з пластами кам’яної солі та гіпсу.
Органічний світ кембрію
Викопна фауна кембрію налічує понад 1500 видів виключно морських тварин, які представляють усі відомі тепер типи тваринного світу за виключенням хребет¬них, але в ньому немає представників багатьох класів і рядів, відомих у наступ¬них періодах палеозою, а кожна група представлена найпримітивнішими формами.
    З найпростіших у відкладах кембрію зустрічаються форамініфери і радіо¬лярії. Губки  виключно крем’яних форм, переважають шестипроменеві. Дуже характерна близька до губок група археоціат, які заселяли морське дно в різних частинах світу. Разом з вапняковими водоростями археоціати утворювали рифи і потужні товщі вапняків. Найбільшого розвитку вони досягли в ранньому кембрії, а під кінець періоду вимерли. Найхарактерніші з них Archaeocyathus, Spirocyathus, Coscinocyathus, Dictyocyathus.
    Кишечнопорожнинні представлені медузами (ряд Rhizostoma), які залишили чіткі відбитки або ядра, та строматопорами (Actinostoma). Серед голкошкірих відомі голонтурії (Eldonia), карпоідеї (Trochocystites) та текодеї. Черви (рід Annelidae) залишили сліди повзання та відбитки, які іноді добре передають деталі будови їхнього тіла.
    Серед брахіопод переважають без замкові форми з хітиново-фосфатними, рідше вапняково-фосфатними черепашками (Obolus, Mickwitzia, Acrothyra, Lingulella  та ін.). У другій половині кембрію з’являються замкові брахіоподи Protorthis, Eoorthis. Молюски зустрічаються  рідко, але вони диференційовані на класи. З гастропод характерні роди: Scenella, Pelagiella, Coreospira, Helcionella. З пелеципод відомі перші таксодонтні, з головоногих – примітивні наутилоідеї (Volbortella, Vologdinella, Ruthenoceras).
    Тип членистоногих був представлений трилобітами – на той час найбільш високоорганізованих тваринами. Усі вони були мешканцями моря, а частина пристосувалася до планктонного і навіть нектонного способу життя, чим пояснюється велике поширення їх в різних фаціях кембрію. Серед міомерлих трилобітів характерні Drepanura, Agnostus, з полімерних – Olenellus, Holmia (Є1), Paradoxides, Dorypyge, Olenoides (Є2), Dicellocephalus I Olenus (Є3). Склад фауни трилобітів змінювався в палеозої неодноразово й істотно. Комплекс кембрійських трилобітів складає першу ланку в їхньому еволюційному ланцюзі. З інших членистоногих знайдено рештки остракод, вищих і мечохвосних раків.
    У верхньому кембрії знайдено також перші граптоліти з класу стереостолат Dictyonema, Axonoliha – колоніальні кущуваті організми, які прикріплюються до субстрату або до плаваючих предметів.
    Флора представлена одноклітинними та багатоклітинними водоростями, серед яких найбільшого розвитку досягли вапновиділюючі синьо-зелені водорості Collenia, Eophyton та інші, які брали участь у будові вапнякових і доломітових товщ, а також деякі зелені водорості – Amgaella  та інші.
    Стратиграфія кембрію ґрунтується на даних вивчення фауни трилобітів, брахіопод та археоціат.

Ордовицький період

    Відклади ордовіку раніше входили до складу силурійської системи як її нижній відділ і саме їх у 1835 р. в Англії виділив геологом Р.Мурчісон. Як самостійна система ордовік був переведений в 1960 р. рішенням ХХІ сесії  Міжнародного Геологічного конгресу. Тривалість періоду 70 – 80 млн. років.
    Ордовицька система поділяється на три відділи, по два яруси в кожному. У нижньому родовику – тремадокський та арегінський, або сіддавський, яруси, у середньому – лланвійський і лланедейський, у верхньому – карадонський і ашгіллький. Склад порід ордовіку переважно морський. Найхарактерніші фації – оболові та глауконітові пісковики, строматоподові, коралові, криноїдні, трилобітові, цефадоподові та інші вапняки, а серед глибоководних – граптолітові сланці. Лагунні утворення трапляються рідше. Це гіпсо- та соленосні відклади, хемогенні вапняки і доломіти.
     Органічний світ ордовіку тісно пов’язаний з кембрійським, але незрівнянно багатший від нього, зокрема на фауну безхребетних, багато типів якої, наприклад кишечнопорожнинні, брахіоподи, голкошкірі, в родовику були представлені досить повно.
    В ордовицькому періоді триває панування водоростей. Серед них одностьошкові і багатостьошкові, часто колоніальні синьо-зелені водорості, які виділяли вуглекисле вапно, утворюючи шаруваті скупчення – строматоліти й онколіти, багряні і зелені водорості
    Усі представники тваринного світу були мешканцями моря. Серед найпростіших були вапнисті форамініфери (родини Lagenidae, Astrorhizidae) та крем’янисті радіолярії (Spumellaria, Nassellaria). З губок – крем’янисті  шести- і чотирипроменеві форми. З кишечнопорожнинних  гідроїдні з ряду строматопор (Labechia). В середньому ордовіку з’являються представники класу Tabulata – Aulopora, Syringopora, Tetraporella. Відомі перші примітивні чотирипроменеві корали Rugosa (Streptelasta, Lambeophyllum). Панівне положення в родовику і далі займають трилобіти, комплекс яких значно поновився. Переважна більшість їх гналежить до підкласу полімерів. Найтиповіші з них Megalaspis, Asaphus, Illaenus, Trinucleus, Cheirurus. З міомерів існує Agnostus. З інших представників членистоногих зустрічаються остракоди. В кінці періоду з’являються перші скорпіоноподібні – велетенські раки.
    Серед молюсків найбільш поширені головоногі. Основну масу їх складають представ-ники надряду наутілоідей, серед яких більшість нових: Litustes, Estonioceras, Aspidoceras, Thiloceras. З’являються численні представники ортоцуратид і онкоцератид (Cycloceras, Ortho-ceras, Oncoceras) та виключно ордовицьких ендоцератоідей (Anthoceras, Piloceras, Endoceras).
    Значно поповнилися гфстроподи, з яких характерні Bellerophon, Pterotheca, Murchisonia, Tremanotus. Стають дуже різноманітними пелецеподи. З’являються беззубі (Pterinea, Mytilarca), розчеплено зубі (Lyrodesma, Schizodonta), нові ядозубі (Nucula, Cytherodon), зв’язкозубі (Grammysia). Знайдено перших представників лопатоногих (Dentalium). Значно поширені хіоліти.
    З початком ордовику пов’язана масова поява моховаток, зокрема колоніальної Fenestella, яка була поширена і в наступні періоди палеозою.
    Крім без замкових примітивних брахіопод Obolus, Lingula, Crania, з’являються багато замкових брахіопод, які мали вапняковисту, нерідко масивну черепашку і добрий ручний апарат (Orthis, Parambonites, Strophomera).
    Серед давніх голкошкірих існують текоідеї та карпоідеї, з’являються цистоідеї (Echinosphaeries, Sphaeronites) бластоідеї, криноідеї, морські зірки та їжаки, офіри, голотурії. Дуже поширені граптоліти, більшість з яких належить до ряду безвісних – Dichograptus, Didymograptus, Leptograptus, Phyllograptus. З’являються перші вісеносні Diplograptus. Багато відомих ще з кембрію – Dictyonema та інших. У відкладах верхнього ордовику знайдено щитки безщелепних щиткових Thelodus. Найбільше стратиграфічне значення мають брахіоподи, трилобіти та грапполіти.  
   Органічний світ ордовіку тісно пов’язаний з кембрійським, але незрівнянно багатший від нього, зокрема на фауну безхребетних, багато типів якої, наприклад кишечнопорожнинні, брахіоподи, голкошкірі, в родовику були представлені досить повно.
    В ордовицькому періоді триває панування водоростей. Серед них одностьошкові і багатостьошкові, часто колоніальні синьо-зелені водорості, які виділяли вуглекисле вапно, утворюючи шаруваті скупчення – строматоліти й онколіти, багряні і зелені водорості
    Усі представники тваринного світу були мешканцями моря. Серед найпростіших були вапнисті форамініфери (родини Lagenidae, Astrorhizidae) та крем’янисті радіолярії (Spumellaria, Nassellaria). З губок – крем’янисті  шести- і чотирипроменеві форми. З кишечнопорожнинних  гідроїдні з ряду строматопор (Labechia). В середньому ордовіку з’являються представники класу Tabulata – Aulopora, Syringopora, Tetraporella. Відомі перші примітивні чотирипроменеві корали Rugosa (Streptelasta, Lambeophyllum). Панівне положення в родовику і далі займають трилобіти, комплекс яких значно поновився. Переважна більшість їх гналежить до підкласу полімерів. Найтиповіші з них Megalaspis, Asaphus, Illaenus, Trinucleus, Cheirurus. З міомерів існує Agnostus. З інших представників членистоногих зустрічаються остракоди. В кінці періоду з’являються перші скорпіоноподібні – велетенські раки.
    Серед молюсків найбільш поширені головоногі. Основну масу їх складають представ-ники надряду наутілоідей, серед яких більшість нових: Litustes, Estonioceras, Aspidoceras, Thiloceras. З’являються численні представники ортоцуратид і онкоцератид (Cycloceras, Ortho-ceras, Oncoceras) та виключно ордовицьких ендоцератоідей (Anthoceras, Piloceras, Endoceras).
    Значно поповнилися гфстроподи, з яких характерні Bellerophon, Pterotheca, Murchisonia, Tremanotus. Стають дуже різноманітними пелецеподи. З’являються беззубі (Pterinea, Mytilarca), розчеплено зубі (Lyrodesma, Schizodonta), нові ядозубі (Nucula, Cytherodon), зв’язкозубі (Grammysia). Знайдено перших представників лопатоногих (Dentalium). Значно поширені хіоліти.
    З початком ордовику пов’язана масова поява моховаток, зокрема колоніальної Fenestella, яка була поширена і в наступні періоди палеозою.
    Крім без замкових примітивних брахіопод Obolus, Lingula, Crania, з’являються багато замкових брахіопод, які мали вапняковисту, нерідко масивну черепашку і добрий ручний апарат (Orthis, Parambonites, Strophomera).
    Серед давніх голкошкірих існують текоідеї та карпоідеї, з’являються цистоідеї (Echinosphaeries, Sphaeronites) бластоідеї, криноідеї, морські зірки та їжаки, офіри, голотурії. Дуже поширені граптоліти, більшість з яких належить до ряду безвісних – Dichograptus, Didymograptus, Leptograptus, Phyllograptus. З’являються перші вісеносні Diplograptus. Багато відомих ще з кембрію – Dictyonema та інших. У відкладах верхнього ордовику знайдено щитки безщелепних щиткових Thelodus. Найбільше стратиграфічне значення мають брахіоподи, трилобіти та грапполіти.  

Історія сучасних континентів в ордовицькому періоді

Східно-Європейська платформа. Ордовицькі відклади на платформі поширені в її північно-західній окраїні. На денну поверхню або під четвертинний покрив вони виходять на півдні Скандинавського півострова, на островах Сааремаа та Хіума в Балтійському морі, на берегах Фінської затоки, в Білорусії, басейні Дністра і його приток – Судениці, Тернави, Молодови та інших. На підстелаючих породах родовик скрізь, крім западин Осло, залягає незгідно. Найповніше він розвинений саме в цій западині, де він також без ознак перерви переходить в силур; складений товщею (до 400 м) граптолітових сланців, переверствованих вапняками з рештками трилобітів. На схід потужність його зменшується і переважають в його складі вапняки.
Ордовицькі відклади на платформі поширені в її північно-західній окраїні. На денну поверхню або під четвертинний покрив вони виходять на півдні Скандинавського півострова, на островах Сааремаа та Хіума в Балтійському морі, на берегах Фінської затоки, в Білорусії, басейні Дністра і його приток – Судениці, Тернави, Молодови та інших. На підстелаючих породах родовик скрізь, крім западин Осло, залягає незгідно. Найповніше він розвинений саме в цій западині, де він також без ознак перерви переходить в силур; складений товщею (до 400 м) граптолітових сланців, переверствованих вапняками з рештками трилобітів. На схід потужність його зменшується і переважають в його складі вапняки.



Література

1.    Афанасьев Г.Д., Зыков С.И. Геологическая шкала фанерозоя в свете новых констант. М., Наука, 1975.
2.    Будз М.Д. Гідрогеологія. Рівне, 2006
3.    Виткевич Г.В. Геологическая хронология Земли. М., Наука, 1984.
4.    Свинко Й. М. Геологія. К.: Либідь, 2003.
5.    Якушова А.Ф., Хаин В.Е., Славин В.И. Общая геология. М., изд-во Моск. ун-та, 1988.
Фото: medkurs.ru
Джерело: Література
Категорія: Геологія | Додав: wiktor (04.01.2011) W
Переглядів: 6079 | Теги: етапи розвитку, Палеозойська ера, Протерозой, Архей, Земля | Рейтинг: 4.0/1
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar