Географічне краєзнавство як наука та його значення для сучасної України

1.   Об’єкт, предмет, науково-методичні основи географічного краєзнавства та методики його викладання

2.   Зміст географічного краєзнавства та методики його викладання

3.   Структура географічного краєзнавства та методики його викладання й організаційні форми

4.   Основні джерела і методи дослідження

5.   Зв’язки географічного краєзнавства та методики його викладання з іншими науками

6.   Функції географічного краєзнавства та методики його викладання

7.   Завдання географічного краєзнавства на сучасному етапі

1. Об’єкт, предмет, науково методичні основи географічного краєзнавства та методики його викладання

Дослідження в галузі краєзнавства набули в Україні широкого розмаху. Географічне краєзнавство (ГК) на сучасному етапі пройшло нелегкий шлях свого становлення, який дозволив вирішити ряд теоретичних і методологічних проблем. Їх можна згрупувати наступним чином:

1) ГК як галузь українознавства. ГК відіграє важливу роль в українознавстві: ГК як галузь українознавства включає такі основні завдання: 

– вивчення регіональних аспектів українства. Можна зробити висновок, що ГК пройшло нелегкий шлях процесу становлення, мало значні здобутки, зазнало значної деформації в роки безроздільного панування більшовицької ідеології;

– деідеологізація географо-краєзнавчих досліджень. Тут слід зазначити, що за умов панування марксистсько-ленінських догм у науці радянського періоду, не вдалося уникнути їх у краєзнавстві. В умовах існування тоталітарної системи краєзнавчий рух зазнав жорстких переслідувань, а в його дослідженнях не вдалося уникнути певних маскувань і замовчувань важливих соціально-економічних і політичних процесів і явищ тощо. Тенденція деідеологізації краєзнавства зовсім не суперечить прагненню на конкретних регіональних матеріалах виховувати патріотів з високою політичною культурою.

Дана проблема найбільш яскраво виражена завдяки працям О.І.Шаблія, Ф.Д.Заставного, Я.Жупанського, В.Круля, М.Костриці та ін.

2) ГК як складова частина географічної науки. За останні роки ГК докорінно змінилося й увійшло в складну систему географічних наук. В існуючих багаточисельних класифікаціях ГК виступає структурною частиною їх, а в інших – ні. Відомі класифікації С.Калесника (1972), Е.Алаєва (1983), О.Маринича (1993).     
         Теоретизація ГК повинна проходити шляхом узагальнення його наукових засад, створення певних теоретичних тверджень, аксіом та інших положень через логічні міркування. Необхідно визначити місце ГК серед географічних наук, встановити його зміст і основні завдання.

Отже, ГК є комплексною наукою, що досліджує взаємодію між людиною і природою, конкретизує історико-культурний процес, що проходить через діяльність видатних діячів, які жили у відповідних регіонах. Є засобом усвідомлення необхідності збереження довкілля, розвитку національної самосвідомості українського народу та національних меншин на території України.

3) ГК й визначення його об’єкта й предмета. Предмет вивчення ГК єдиний – територіальна організація суспільства в межах етнічної території українського народу, в різних історико-географічних областях, етнічних регіонах, та адміністративних і економічних районах, місцевостях.

    Щодо виділення специфічних об’єктів дослідження просторової взаємодії населення, господарства, культурного, історичного і природного середовища існує декілька підходів. Серед них: історико-географічний, етнічний, адміністративний та економічний. Вони представлені у працях Я.Жупанського, В.Круля (1994, 1999), О.Маринича (1992), В.Ковтуна, В.Обозного (1997), М.Паламарчука й О.Паламарчука (1994), М.Костриці (1998), І.Дітчука (1999), В.Нагірної (1999), В.Ковтуна, А.Степаненка (1999) та ін.

Таким чином, сучасне ГК має чітко окреслений предмет і об’єкт дослідження. Об’єктами дослідження є історико-географічні краї суцільної етнічної території, а також суспільно-територіальні комплекси, що сформувалися на території України. В основі об’єктів ГК представлені локальні поселення з їх оточенням, низові адміністративні райони.

 2. Зміст географічного краєзнавства та методики його викладання

1. Загальні питання географічного краєзнавства. Географічне краєзнавство як наука та його значення для сучасної України ;2) Історія розвитку українського краєзнавства: основні етапи і сучасний стан; 3) Історико-географічні особливості формування української держави; 4) Історико-географічні особливості українського народу;  5) Історико-географічне районування України та етнографічні групи українського народу; 6) Напрями вивчення свого краю; 7) Краєзнавча робота в школі; 8) Навчальні краєзнавчі екскурсії, практичні роботи і спостереження; 9) Вивчення своєї області; 10) Позакласна краєзнавча робота; 11)  Краєзнавча робота позашкільних закладів; 

3. Структура географічного краєзнавства та методики його викладання й організаційні форми

Українське краєзнавство загальні проблеми й організаційні форми. Роль і місце географічного краєзнавства у структурі національного краєзнавства.

Українське краєзнавство пройшло нелегкий шлях, тому на сьогоднішньому етапі воно не інтегроване, а дані про невеликі території розкидані в різних джерелах. Що може бути тим об’єднуючим началом, яке може звести до спільного знаменника різнопланові, різнопроблемні напрями краєзнавства?  Очевидно, головним є те, щоб сучасне краєзнавство яке ще не має власного обличчя набуло рис національного краєзнавства. Така постановка питання, на наш погляд, випливає із загальної концепції національної школи, яка покликана виховувати свідомих громадян держави.

Національне краєзнавство слід розглядати як цілісну, нерозривну і відкриту систему, оскільки наш світ - це світ тримірних системних моделей,  тому і краєзнавство будується на основі трьох структурних елементів, сума яких дає єдине ціле національне краєзнавство. Кожна із складових доповнює одна одну, діє нерозривно з іншими, творячи єдиний образ у системі. Отже,  три складові чинники як одиниці суми дають не диференційовану трійку а інтегровану одиницю. Це можливе лише в краєзнавстві національному за суттю і галузевому за формою.

Сучасне краєзнавство сьогодні набуває власного обличчя тобто стає суто національною дисципліною.   Отже, регіони для вивчення відокремлюються не просто. як якісь абстрактні географічні одиниці, а створюють загально – український простір творячи єдиний державний організм;  історія краю буде не хронологічним переліком подій, а стане нерозривною ланкою українського історичного ланцюга у загальносвітовому масштабі, доповнюючи його місцевими сюжетами; лексичні, фонетичні особливості діалекту не зведуться до просторового переліку відмінностей, а покажуть його вплив на збагачення української літературної мови. Це ж стосується природи та господарства краю.   Спрямовуючись у національне русло краєзнавство позбавлятиметься шаблонізації, яка завдала великої шкоди національній ідентифікації.   Через це перекручено подавався процес українського етногенезу взагалі не зачіпалося питання етнопсихології, не кажучи вже про його регіональні особливості.

В  Україні  склалися 4 організаційні форми краєзнавства: державне, громадське, шкільне і позашкільне. Найбільш поширеною формою державного краєзнавства є краєзнавчі музеї і бібліотеки. Значна роль музеїв у вивченні країв і поширені знань про нього шляхом проведення екскурсій, видавництва книг, брошур, плакатів, організації виставок і читання лекцій для населення. До форм державного краєзнавства відносяться місцеві, науково-дослідні інститути, експериментальні бази, архіви, і т.д. А також  відповідними відділами управління районної міської і обласної держадміністрації. В організаціях і установах зосереджений  різноманітний краєзнавчий матеріал, який дозволяв проводити глибокі наукові дослідження робити узагальнення і висновки.

У громадському краєзнавстві значна роль у вивченні краю належить місцевому населенню:  краєзнавцям-любителям, членам різних громадських товариств.

В шкільному краєзнавстві основна роль у вивченні свого краю належить учням шкіл під керівництвом учителя.

Позашкільне краєзнавство займається вивченням свого краю з учнями у гуртках, які функціонують при різноманітних клубах.

Отже, українське краєзнавство має стати цілісною,  інтегрованою системою трьох складових чинників - природних,  історичних, соціальних комплексів. Таке завдання,  за нашим твердим переконанням, під силу тільки краєзнавству шкільному. національному.

Серцевина національного краєзнавства - українське географічне. Адже, чи то показуючи особливості геології, чи то говорячи про кліматичні ресурси, чи то розказуючи про розвиток мистецтва регіону, ми відштовхуємось від конкретної території. Та й історію творили народи, племена, що населяли певний простір. Але це зрештою , приводить дослідників краєзнавства регіону в обійми науки географії. Не слід забувати також про те, що в епоху середньовіччя, в пізніші часи та й до тепер географія включала в себе питання,  із галузей інших наук, а географи були вченими енциклопедистами. Важливо відзначити, що географія як наука   зароджувалася на базі країнознавства, що є найвищою формою краєзнавства , одним із батьків якого був Гікатей Мілетський, Тому між ними існує нерозривний кілька тисячолітній органічний зв’язок. Все це дає право географії бути генератором ідей українського краєзнавства. Тобто, першою складовою  національного краєзнавства стає географічне краєзнавства. Воно враховує територіально-просторову специфіку проблеми і служить основою для наступних формулюючи систему частин.

Наступна частина - історичне краєзнавство, об’єктом вивчення якого є особливості часової динаміки суспільства на певних територіях, тобто діяльність людини в яких суспільно-економічних формації. Абстрагуючись можемо сказати, що персоніфікований час в національно-територіальному зрізі - домінуюча лінія в історичному краєзнавстві.

Соціальне краєзнавство об’єктом його дослідження є безпосередньо людина, з її різнобічною діяльністю вона найдинамічніша і твориться і в наш час. Соціальне краєзнавство включає такі напрямки, як філологічний, літературний, мистецький, архітектурний, науково-технічний, військовий та інші,

Зв’язки між складовими частинами національного краєзнавства проявляються стилізованою ланкою ”територія час – людина”. Об'єднуючим елементом тут є початковий елемент, тобто - територія, а отже, географічне краєзнавство виступає стрижнем національного краєзнавства.

Елементи краєзнавства вивчаються в різних шкільних курсах  переважно географії, а також історії, літератури та біології. В умовах нинішньої переорієнтації краєзнавства, надання йому статусу національного воно вже не вписується в шкільний курс географії, рамки якої для національного краєзнавства стають затісними. Запровадження в середній і вищій школах нового курсу - національне краєзнавство, поряд з курсами географії України,  історії України й народознавства, відіграло важливу роль у вихованні молоді.

У зв’язку з попереднім постає питання про розмежування краєзнавства з новим предметом у школі - українознавством чи народознавством. Головною відміною між ними є територіальна панорамність тобто обсяг залучених до огляду територій. Для національного краєзнавства головним є батьківська земля в сучасних територіальних межах можливий ще й розгляд територій, які безпосередньо стикуються з нинішніми адміністративними межами, а українознавство знайомить широкий загал із надбанням усієї національної творчості і полем його вивчення є й діаспора. Краєзнавство є універсальнішим за українознавство, бо  досліджує і природно-територіальні, і історично-територіальні, й соціально-територіальні, комплекси  регіонів, тобто має  найширший набір різногенетичних напрямів. Для українознавства тільки два останніх зберігають свою актуальність, та й то при розширенні границь досліджуваної території, воно має суто антропоцентричний характер і  , в силу цього, є мобільнішим і динамічнішим. Отже, краєзнавство має спільний асортимент різногенетичних напрямів, ніж українознавство. Нарешті, виходячи із вище вказаного слід наголосити на тій рисі, що для українознавства головним є людина, її діяльність, для краєзнавства ж рівнозначно важливим є й інший об’єкт. Наприклад це означає, що воно є універсальнішим предметом, ніж українознавство.