4. Основні джерела і методи дослідження

Основними джерелами щодо географо-краєзнавчих досліджень є літературні, картографічні, статистичні, архівні, усні джерела, пам’ятки історії і культури, спостереження за об’єктами й процесами природи, методи польових досліджень.

Літературний метод (джерело краєзнавча бібліографія) вивчення дає можливість попередньо ознайомитись про територію.

Краєзнавча бібліографія, як бібліографія взагалі, – важливий засіб інформації про літературу яка вийшла в минулому і є в планах випуску нової літератури.

Основним об’єктом краєзнавчої бібліографії є енциклопедії, монографії, підручники й навчальні посібники, довідники й путівники, статті у збірниках наукових праць, брошури, нариси й мемуари, публіцистика й художня література, статті у періодичних виданнях (газети і журнали).

Серед книг з географічного краєзнавства енциклопедичні видання й монографії присвячені Україні так і її регіонам.

Отже, з поміж енциклопедичних видань виділимо наступні:

-         Энциклопедический словарь юного краеведа. Сост. Г.В. Карпов. – М.: Педагогика, 1991;

-         Географічна енциклопедія України: в 3-х томах. / Редкол.: О.М. Маринич (відп. ред.) та ін. – К.: "Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана”, 1989 – 1993.

-         Історія міст і сіл Української РСР: В 26-ти томах. – К.: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1967 – 1973.

-         Енциклопедія Українознавства: в 12-ти т. Гол. Ред. В.Кубійович, 1949-1985.

Із середини 80-х рр. у відповідності з рішенням уряду України ведеться підготовка 28-томного енциклопедичного видання "Звіт пам’яток історії та культури України. Окремі томи будуть присвячені кожній області України, Автономній республіці Крим, Києву, Севастополю, українським пам’яткам за кордоном. Вони включають наукові описи пам’яток археології, історії, архітектури й містобудування, монументального мистецтва.

Монографічні дослідження представлені серією: Природа України, виданнями з окремих компонентів природи, держави та її регіональним характеристикам, а також  окремим компонентам. Доповнюють ці джерела видання присвячені історичній тематиці. Фундаментальним дослідженням природи України є серія монографій (1986-1990 рр.), присвячених природі України. [Геологія й корисні копалини. Грунти. Клімат. Моря й внутрішні води. Рослинність. Тваринний світ. Ландшафт й фізико-географічне районування.].

  Важливе значення для географічного краєзнавства мають також і монографії, присвячені окремим компонентам природи, які може згрупувати наступним чином:

1.       Конструктивно-географические основы рационального природопользования в Украинской ССР. Теоретические и методические исследования (Маринич А.М., Горленко И.А., Руденко Л.Г. и др.- Киев: Наукова думка.- 1990.- 200 с.

2.       Бучинский И.Е. Климат Украины.-Л.:Гидрометеоиздат, 1960.

3.       Бучинский И.Е. Засухи, суховеи, пыльные бури на Украине и борьба с ними, 1970.

4.       Боднарчук В.Г. Геологія родовищ корисних копалин України.-К.: Наукова думка, 1966.

5.       Цись П.М. Геоморфологія УРСР.-Львів: Вид-во Львів. у-нту, 1962.

6.       Физико-географическое районирование Украинской  ССР. Изд. Киев. у-та, 1968.

  З поміж регіональних досліджень природи гідне місце займає серія монографій присвячених природі Західних областей за ред. професора К.І. Геренчука та інші видання такого типу.

  Доповнюють узагальнені монографії, видання з окремих компонентів природи. Так, у 60-70- рр. у всіх областях України випущено книги, в яких подано характеристику окремих компонентів.

  Цей перелік монографічних досліджень доповнює література  з історичної тематики, яка має велике значення для географічного краєзнавства, позаяк розкриває історичні передумови розвитку території (регіону, області, району і т.д.). Для прикладу: Грабовецький В.В. Гуцульщина XIII – XIX століть.-Львів, 1982 та ін.

Зацікавленість у краєзнавців становлять монографічні дослідження присвячені історії, географії областей, районів, міст, сіл які видано українською діаспорою. Для прикладу: Бучацький В. Лемківщина і лемки. Торонто, 1961.

У підручниках й навчальних посібниках вміщено велику кількість краєзнавчого матеріалу, із яких можна відзначити місце територій в державі. Перша книга з географії України вийшла у 1910 р. Отже, подаємо короткий перелік основних навчальних посібників з географії України:

1.      Рудницкий С.Л. Коротка географія України. Фізична географія. Київ: Лан, 1910.

2.      Географія українських і суміжних земель.-Краків-Львів: Українське вид-во, 1943.

3.      Діброва О.Т. Географія Української РСР.-К.: Рад. школа, 1958.

4.      Паламарчук М.М. Экономическая география Украинской ССР.-К.:Вища школа, 1977.

5.      Фізична географія Української РСР. Маринич О.М., Ланько А.І., Щербань М.І., Шищенко П.Г./ За ред. чл.-кор. Маринича О.М.-К.:Вища школа.-208 с.

67.      Заставний Ф.Д.  Географія України: у  2-х книгах.-Львів: Світ, 1994.

8.      Соціально-економічна географія  України: Навчальний посібник / За ред. проф. Шаблія О.І. – Львів: Світ, 2000.- 680 с.

Значно доповнюють фактичний матеріал підручників, посібників з географії України, аналогічні видання по окремих областях.

Випущено дуже багато довідників і путівників, які є різними за обсягом, профілем призначення. В основному вони присвячені: Україні, областям, окремим містам, курортам, туристським маршрутам, меморіальним місцям, музеям та іншим визначним місцям.

Звичайно, ці довідники і путівники містять матеріал в якому висвітлені як окремі аспекти певної території так і узагальненості.

Відомо ряд спеціалізованих довідників, які дозволяють у польових умовах самому встановити назви й властивості мінералів і гірських порід, типів грунтів, рослинних і тваринних видів. Для прикладу: Полевой определитель почв / Под ред Н.И.Полупана, Б.С.Носко, В.П.Кузьмичева.-Киев.: Урожай, 1981.

Крім цього, при вивченні природи, населення й господарства, окремих територій використовують ще один вид довідників – статистичні, до  яких відносять головним чином гідрологічні, метеорологічні, агрометеорологічні довідники. Перелік їх наступний:

1. Клімат України.-К.: Гідрометеобюро, 2004;

3. Малі річки України: Довідник / А.В.Яцик, Л.Б.Бишовець, Е.О.Багатов та ін.; За ред. А.В.Яцика.-К.:Урожай.-1991.

Гідне місце у переліку краєзнавчої літератури належить невеликим за обсягом та тематикою виданням – брошурам. Для прикладу: Радзієвський В.О. Подорож у підземну казку.-Львів: Каменяр, 1973.

Велику групу джерел до географічного краєзнавства становлять художня література, нариси і мемуари, публіцистика. Отже, до групи літературних джерел краєзнавчих знань про природу належить творам національної художньої літератури. Варто згадати про мемуарну літературу. Значення спогадів дуже велике. По-перше, вони доповнюють, і часом дуже, істотно, деякі, наявні в інших джерелах. Чим менше збереглося інших джерел, тим більше зростає значення мемуарів, присвячених даним подіям. Іноді мемуари виступають єдиним джерелом зведень про ті або інші події. По-друге, вони передають колорит епохи. Автори мемуарів можуть в міру своєї спостережливості, пильності, літературного обдарування зобразити людські характери, передати напруженість даного періоду, пояснити мотиви поводження одних або інших людей.

 Значно доповнюють краєзнавчі джерела статті у періодичних виданнях (журнали і газети). Так, серед журналів відомі своїм краєзнавчим спрямуванням "Український географічний журнал”, "Краєзнавство”, "Географія та основи економіки”. Важливе місце належить виданням вищих навчальних закладів України, вчені записки наукових товариств, науково-дослідних інститутів.

Сучасні картографічні джерела умовно можна виділити наступні: атласи, стінні, топографічні карти, путівники. Серед атласів, що вийшли в Україні можна їх згрупувати наступним чином: електронні версії, академічні видання, а також       шкільно-краєзнавчі атласи областей для учнів 5-9 класів, туристичні атласи Криму і Карпат.

Прикладом електронних атласів є:

1)     Електронний атлас України.

2)     Електронний атлас Українського Причорномор’я та ін.

Найбільшої уваги заслуговують академічні видання: "Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР у 1978 г.», «Атлас почв Украинской ССР» у 1979 р., «Агроклиматический атласа Украинской ССР» у 1967 р. та ін.

Випущені загальногеографічні та тематичні карти України, так і по окремих районах (стінні) є надійним помічником краєзнавця.

Демократизація й відкритість суспільства дала можливість випустити у світ серію топографічних карт областей України, які є надійною основою для географо-краєзнавчих досліджень.

Путівники і план-схеми міст, а також конкретні туристичні маршрути є доброю підвалиною для туристсько-краєзнавчої роботи вчителя.

Детальний аналіз карт і атласів дає можливість краєзнавцю виявити фактичні дані, які характеризують компоненти природи і їх територіальні градації в межах свого краю, територіальну диференціацію галузей господарства, встановити умови їх розвитку, вияснити просторову структуру, прослідкувати історико-географічні особливості розвитку.

Значення карт у краєзнавчих дослідженнях не обмежується лише аналізом їх для виявлення фактів, що характеризують край. Вони є важливим засобом фіксації зібраних фактів.

Статистичний метод широко застосовується для вивчення господарства, населення й економічних зв’язків області, району, поселення з іншими територіями України та поза її межами. Цей метод передбачає відбір і аналіз кількісних показників сільськогосподарських промислових підприємств, установ і відомств з наступним складанням карт, схем, таблиць, графіків, діаграм.

Періодичні статистичні збірники випускають і обласні статистичні управління. Насамперед, по Тернопільській області вийшли статистичні збірники "Народне господарство Тернопільської області” у 1962, 1967, 1972 роках. Окрім цього, були видані збірники "Социально-экономическое развитие районов Тернопольщины в 1965-1979 гг.” у 1980 р., "Тернопільщина в цифрах 1993 р.”.

Архівні джерела. Державні архіви зберігають багатовіковий спадок народу. Для краєзнавчих досліджень досить корисні фонди центральних архівів і обласних. В останніх зберігається багато фондів які поділяються на історичні періоди, куди входять фонди колишніх губернських (воєводських) установ, таких як канцелярія губернатора, губернські управління, жандармські управління, губернський статистичний комітет і т.д. У складі радянських фондів обласних архівів знаходяться документи місцевих органів державної влади, судових органів, підприємств промисловості і сільського господарства, навчальних закладів, культурно-просвітніх установ, профспілок та інших організацій.

Основою усних джерел виступають розповіді старожилів у пам’яті яких збереглись дані про події радянського періоду історії.

Пам’ятки історії культури необхідно розглядати не тільки як об’єкт краєзнавства, але і як продукт встановлення суспільних відносин, безпосереднього відображення конкретної сторони людської діяльності.

Спостереження об’єктів і процесів природи як джерело краєзнавчих знань – безпосереднє вивчення природи і окремих її красот під час самостійних поїздок, екскурсій, краєзнавчих експедицій, головною метою якої є:

-         визначити місцезнаходження об’єкта природи (геологічне відслонення і т.д. і проведення спостережень за ними);

-         спостереження явищ і процесів природи своєрідних погодних явищ, зміни рівня водних об’єктів, зміни рослинного покриву на різних ділянках рельєфу, а також фенологічні спостереження (за фазами змін природи);

-         вивчення стану заповідних об’єктів природи.

З усього сказаного щодо джерельної бази з географічного краєзнавства можна зробити такі висновки:

1)      що в Україні створена чисельна інформаційна база географо-краєзнавчих досліджень, яка вимагає на сьогоднішній день детального упорядкування;

2)      ці джерела представляють усі галузі географічних наук;

3)      дуже цікавими є також джерела із інших суміжних наук.

 5. Зв’язки  географічного краєзнавства та методики його викладання  з іншими науками.

ГК й зв’язок з іншими дисциплінами. Існують міцні традиційні зв’язки ГК з українознавчими дисциплінами: історією, археологією, етнографією, мовознавством, антропологією, соціологією, демографією, релігієзнавством, історією культури України, а також із комплексом суміжних пограничних дисциплін – етнолінгвістикою, етносоціологією, етнопедагогікою, етнопсихологією.

    В останні роки зросли зв’язки ГК з політичними науками, політологією.

    Сучасне ГК має тісний зв’язок з комплексом екологічних дисциплін. Серед них важливе місце належить біологічній екології, геоекології, соціоекології й екології людини. Дана проблема відображена у працях Я.Жупанського, В.Круля (1994), М.Костриці (1999) та ін.

6. Функції. ГК, як і багато інших наук, виконує ряд функцій. Серед них найголовніші є: теоретична, конструктивна (практична), освітня, виховна.

    Теоретична функція визначає ГК як складову структурну одиницю географії.

    Конструктивна (практична) функція ГК полягає у застосуванні краєзнавчих даних для практичних цілей.

    Освітня функція ГК визначає його місце в програмах з географії.

    Виховна функція полягає у популяризації ГК шляхом видання літератури, кінофільмів і т.д. Відомі праці з даної проблеми М.Костриці та ін.

7. Завдання географічного краєзнавства на сучасному етапі

Географічне краєзнавство як галузь українознавства на сучасному етапі розвитку включає такі основні завдання : 

1) вивчення регіональних аспектів українства. Можна зробити висновок, що географічне краєзнавство  пройшло нелегкий шлях в процесі свого становлення мало значні здобутки, зазнало значної деформації в роки безроздільного панування більшовицької ідеології. З початком розбудови української державності об’єктивно зростає значення географічного краєзнавства як комплексної науки, що досліджує природно-територіальні й історико-територіальні, і соціально-територіальні комплекси регіонів, що створює цілісну картину його розвитку, а також і вирішує питання єдності українського краєзнавства. Проблема краєзнавчої регіоналізації України може включати декілька підходів. Серед них етнічний, історико-географічний, економіко-географічний та адміністративний;  

2)  деідеологізація географо-краєзнавчих досліджень. Тут слід визначити, що за  умов панування марксистсько-ленінських догм у науці радянського періоду, не вдалося уникнути їх і у краєзнавстві. В умовах існування тоталітарної системи краєзнавчий рух зазнав жорстоких переслідувань, а в його дослідженнях не вдалося уникнути певних лакувань і замовчувань важливих соціально-економічних і політичних процесів і явищ тощо. Тенденція деідеологізації краєзнавства зовсім не суперечить прагненню на конкретних регіональних матеріалах виховувати українського патріота з високою політичною культурою. Термін "деідеологізація” означає усунення монопольного панування однієї ідеологічної доктрини над усіма іншими формами свідомості;

 3) теоретизація географічного краєзнавства. Узагальнення наукових засад географічного краєзнавства, створення певних теоретичних тверджень, аксіом та інших положень шляхом логічних міркувань. Необхідно  визначити місце географічного краєзнавства серед географічних наук, встановити  його зміст і основні завдання, чітко окреслити об’єкт і предмет та науково-методичні основи;

4) дослідження взаємодії між людиною і природою, конкретизації історико-культурного процесу, що проходить через діяльність видатних діячів, які жили у відповідних регіонах є засобом усвідомлення необхідності збереження довкілля, чинником розвитку національної самосвідомості українського народу та національних меншин на території України;

5) формування фундаментальних принципових основ, на яких базується робота щодо вивчення і пропаганди знань про свій край;  

 6) дослідження географічного краєзнавства можна звести до наступних завдань:

а) необхідність всестороннього вивчення невеликих територій, їх природи,     економіки, історичних особливостей культури і т.д.;  в умовах національного і культурного відродження України виняткове завдання стоїть перед краєзнавством, щодо ознайомлення широких кіл населення з історією, географією, багатовіковими культурними традиціями українського народу; 

в) вироблення нових змістовних форм і методів краєзнавчої роботи;

г) формування нових туристичних маршрутів, зміна змісту екскурсій;

д) оприлюднення матеріалів про події, факти, явища регіональної історії та культури, ретроспективне вивчення місцевих пам’яток історичного довкілля, ознайомлення з носіями і творцями наших традицій, літопису рідного краю;  

е) поновлення "Історії міст і сіл”, реалізувати програму "Пам’ять втрачених сіл”;

є) на конкретних матеріалах виховувати відчуття любові до своєї Батьківщини показувати нелегкий шлях України до своєї незалежності. Утверджувати вільну, суверенну особистість яка опирається на національний виховний ідеал, що випливає із народних вірувань, звичаїв, традицій чи з конкретних потреб даної спільноти. Він не потребує, і навіть не повинен, чи не сміє, заперечувати загальнолюдському ідеалу, а навпаки: національний ідеал, апробуючи, підтверджуючи, поглинаючи вселюдські та загальновизнані цінності, доповнює їх тими рисами, які відповідають духовності чи звичаям даного народу;

ж) забезпечувати духовну єдність поколінь, виховувати відчуття любові до своєї Батьківщини, показувати нелегкий шлях України до своєї незалежності, формувати національну свідомість, бажання працювати для розквіту держави, готовності її захищати;        
з) забезпечувати духовну єдність поколінь, виховувати повагу до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного краю;

і) формувати високу мовну культуру, оволодіння українською мовою;
ї) виховувати духовну культуру особистості; утверджувати принципи загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності інших доброчинностей;    
й) виховувати повагу до Конституції, законодавства України, державної символіки;       
к) забезпечувати високу художньо-естетичну освідченість і виховання особистості;        
л) формувати екологічну культуру людини, гармонії її відносин з природою;         
м) вивчати і популяризувати внесок вітчизняних учених-географів, краєзнавців, мандрівників, а також внесок зарубіжних дослідників України;

7) створення інформаційного банку даних з туристично-екскурсійних і краєзнавчих ресурсів у різних регіонах України. Формувати банк даних можливо лише силами широкого загалу вчених-краєзнавців, а також аматорів, ентузіастів, вивчення рідного краю;   

8) посилення прикладних досліджень з метою створення в Україні національної системи туристично-екскурсійних маршрутів, щоб максимально поширити її на території держави;
9) удосконалення методів досліджень спільними заходами вчених-краєзнавців, працівників туризму, членів Всеукраїнської спілки  краєзнавців могла б стати організація комплексних пошукових експедицій, польових досліджень з метою виявлення нових об’єктів туризму та подальшої розробки нових туристичних маршрутів; 

10) конструювання структури та змісту шкільних географічних курсів. Концептуальні засади кожного класу наступні : "Географія рідного краю” – 5 клас, "Загальна фізична географія” – 6 клас, "Географія материків і океанів” – 7 клас, "Географія України” – 8-9 клас, "Соціально-економічна географія світу” – 10 клас. Отже, уже з 5 класу закладаються елементарні уявлення про предмет географії, деякі наукові поняття на основі вивчення своєї місцевості та створення умови для подальшого переходу до засвоєння шкільних курсів фізичної географії в 6–8 та соціально-економічної в 9–10 класах. Така структура й послідовність курсів створюють оптимальні передумови для вирішення основних завдань шкільної географії і освіти, та наповнення її краєзнавчими даними; 

11) урізноманітнення та інтенсифікація популяризації краєзнавчих знань шляхом видання відповідної літератури з краєзнавства, організація нових популярних видань, створення кіно- і відеофільмів, радіо- і телепередач тощо.

Реалізація зазначених заходів сприятиме загальному розвитку краєзнавства, активізує участь його в справі національно-культурного відродження України.