Завантажити повну версію

1.1 Географічне положення, територія, адміністративний поділ

Житомирська область розташована в центральній частині Східно-Європейської рівнини, на півночі Правобережної України. Площа області становить 29,9 тисяч квадратних кілометрів, що складає 4,9% території України. За своїми розмірами область одна з найбільших на Україні і поступається лише перед Одеською, Дніпропетровською, Чернігівською та Харківською областями. Щоб краще уявити її розміри, скажемо, що Житомирщина більше, наприклад, ніж такі країни як Вірменія, Албанія, Ізраїль, Кіпр або Ліван (Додаток 1)

протяжність області із заходу на схід сягає 170 кілометрів, а віддаль з півночі на південь дорівнює 230 кілометрів. Відзначимо, щщо це віддаль, яку довелося б подолати, щоб перетнути такі країни Західної Європи, як Нідерланди або Швейцарія. За конфігурацією область являє собою багатокутник. Область має вигідне економічно-географічне положення, що сприяє розвитку її продуктивних сил і активній участі в територіальному поділі суспільної праці.

Ще в сиву давнину на території області виникли міста, які служили як торгові центри на шляхах, що зв’язували Європу і Азію. По території області проходять важливі залізничні та автомобільні шляхи сполучення, що сприяє її економічному розвитку та зв’язку з такими адміністративно-культурними і прмисловими центрами як Київ, Мінськ, Львів, Харків, Одеса, Москва, Санкт-Петербург тощо. Важливим фактором дальшого розвитку продуктивних сил області, котрий впливає на формування її територіальної структури, є близькість до країн Східної і Центральної Європи.

Історично сформовані адміністративні межі Житомирської області не збігаються з межами природних зон. Область розташована на стикові двох природних зон, що мають значну вібмінність у ландшафтному відношенні. Півнична її частина розміщена в зоні мішаних лісів (Полісся), південна - в межах Лісостепу.

Станом на 1.01.1992 рік в області налічується 23 адміністративних райони, 9 міст, серед них 4 міста обласного підпорядкування (Житомир, Бердичів, Коростень, Новоград-Волинський), 46 селищ міського типу і 1635 сільських населених пунктів. Обласний центр - місто Житомир поділено на два адміністративні райони: Богунський і Корольовський.

1.2 Історичні особливості розвитку

Для кращого з’ясування специфіки розвитку продуктивних сил області важливе значення має вивчення історико-економічних особливостей зародження господарства в цьому краї. Територія, яку обіймає сучасна Житомирська область, з давніх-давен заселена людиною.

Археологічні пам’ятки свідчать, що понад 100 тисяч років тому на території області вже мешкали первісні люди.

До числа найдавніших палеолітичнихстоянок відноситься Радомишльська на річці Тетереві та стоянки поблизу сіл Довчиничів, Клинців Овруцького та Колодяжного - Дзержинського районів. Люди тут жили первісними родами і займались переважно мисливством.

Пам’ятки трипільської культури виявлені на території сіл Троянова Житомирського, Райки Бердичівського, Паволоч Попільнянського районів та в інших місцях. Пам’ятки епох міді і бронзи знайдені в Дзержинському і Житомирському районах, на околицях Житомира.

У 5-7 століттях нової ери територія області була заселена древніми східнослов’янськими племенами: північ - древлянами, центральна частина і південь - полянами, які займались землеробством і скотарством. Древляни займались також мисливством, бджільництвом, виробництвом ювелірних прикрас, торгівлею. У 9 сторіччі з’являються міста, що стають центрами ремесел і торгівлі: Вручий (Овруч), Іскорость (Коростень).

У ранньофеодальний період (11 - початок 12 сторіччя) сучасна територія Житомирської області входила до складу міцної (зі столицею в Києві) древньоруської східнослов’янської держави - Київської Русі. Волинь і Полісся, за відомим істориком І.П. Крип’якевичем, належали до слов’янської прабатьківщини, були колискою українського народу.

У другій половині 12 сторіччя, внаслідок розпаду Київської Русі, територія краю увійшла до Київського князівства. У першій половині 13 сторіччя разом з іншими слов’янськими землями, Житомирщина потрапила під ярмо ординських завоцовників. У 1350-1360 роках Східною Волинню заволоділи литовці.

У14-16 століттях більша частина території сучасної Житомирщини входила до складу Київського воєводства, утвореного 1471 році замість Київського князівства. Після Люблінської унії (1569 рік) Литва об’єдналася з Польщею в єдину державу - Річ Посполиту. З цього часу волинські землі були загарбані польськими магнатами. Народ зазнавав подвійного гніту: як від польської шляхти, так і від власних визвскувачів. Тому історичний розвиток краю починається з кінця 16 століття і позначений масовими селянськими повстаннями (Северина Наливайка, Семена Палія, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, гайдамаччини тощо).

За результатом трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795 роки) Волинь разом з Київщиною і Поділлям увійшли до складу Російської імперії. Територія краю увійшла до складу Волинської і частково до Київської губерній, утворених царським указом в 1797 році. Центром Волинської губернії від 1804 року став Житомир.

Починаючи від 19 століття розвиток економіки Волинської губернії відбувався за умов втягнення її в єдиний всеросійський ринок, йшов процес розкладу феодально-кріпосницького ладу й розвитку капіталістичних відносин. Поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалася трогівля, зростала кількість міського населення.

1.3 Заповідні території Житомирщини

Житомирщина багата на чудові пам’ятки природи, славиться затишними гаями і лісами, прозорими річками і ставками, мальовничими стрімкими скелями, рідкісними представниками флори і фауни.

Одним з головних завдань у справі охорони природи є створення «еталонів природи» - заповідних територій, які дають змогу зберігати типові стійкі природні комплекси, що утворилися внаслідок багатовікової еволюції.

На Житомирщині порівняно багато заповідних територій - парків, дендропарків, урочищ, окремих лісових ділянок, які мають неабияке наукове й естетичне значення (Додаток 2). Це передусім Поліський державний заповідник, створений у 1968 році. Загальна площа заповідника   понад 20 тисяч гектарів і, до того ж, у єдиному суцільному масиві.

На початку 19 століття на околиці села Нова Чортория було створено парк на площі 70 гектарів. Парк прикрашають вікова липова алея, великі світлі галявини, художньо скомповані групи дерев, яких тут близько 50 порід. З архітектурних пам’яток тут милують зір красивий двоповерховий палац з мозаїчним та масляним живописом роботи італійських майстрів, стіни якого розписував видатний російський художник М.Нестеров, художньо виконана каплиця, житлові та допоміжні будівлі. Парк визнано пам’ятником садово-паркової архітектури першої половини 19 століття, він охороняється державою.

    Неповторною пам’яткою природи республіканського значення є урочище Корніїв, що в Овруцькому районі. Це ділянка лісу, де росте скельний дуб - представник флори далекого минулого.

Одним з кращих і найбагатших дендрологічних парків області є Житомирський міський парк імені Гагаріна. Розташований на мальовничих схилах, що спускаються до ріки Тетерів, він є улюбленим місцем відпочинку.

Цікавими є також Чорторийські озера на території Миропильського лісництва поблизу села Коростки. Площа озер - 0,3 та 0,4 гектарів. Надзвичайно мальовничі гранітні скелі з поодинокими деревами на березі Тетерева поблизу села Нова Рудня. Скеля Крашевського на березі Гнилоп’яті в Житомирському районі має вигляд піраміди в основі до 45 метрів завширшки. Скелі «Баранячі лоби», «Велетенськв котли», «Ольжині купальні» можна побачити на околиці Коростеня в межах міськог парку, скелю «Кам’яний гриб» на околиці Новоград-Волинського на правому березі Случі, а пісковики з відбитками викопнихрослин третинного періоду - у скелі Волянщина Володарсько-Волинського району на правому березі Ірші.

Названі тут пам’ятки природи - одні старі прадавні, інші - сучасні або реконстрюйовані - щороку приваблюють тисячі туристів, даючи людям естетичну насолоду.