Кожна виборча кампанія унікальна за змістом, структурною побудовою та характером проведення. Один з основних факторів, що визначають виборчу кампанію - специфіка середовища - географічні та демографічні особливості виборчого округу; соціально-економічні проблеми території; рівень органу влади до якого проводяться вибори; ступінь урбанізації місцевості; число добровільних помічників, котрі беруть участь у виборчій кампанії.

Діагностують і картографують:
1.Кількість населення в регіоні та по виборчих дільницях.
2. Щільність населення в містах, селищах, сільській місцевості.
3. Рівень доходів на одну людину, на одну сім'ю, динаміка цих доходів.
4. Вартість споживчого кошика і її реальне наповнення, динаміка.
5. Стан економіки регіону.
6. Основні соціально-економічні проблеми регіону.
7. Статистика народжуваності і смертності.
8. Статистика шлюбів та розлучень.
9. Політичні традиції.

10. Основні верстви населення по крупним поселенням і їх політична орієнтація.
11. Політичні орієнтації місцевої влади.
12. Основні засоби масової інформації, їх популярність і орієнтація.
13. Найбільш знаменні події в регіоні за останній рік і попередні події.
14. Розвиненість інфраструктури.
15. Національний склад населення.
16. Статистика правопорушень.
17. Найбільші політичні партії та рухи.
18. Інформація про еліту (ділову, політичну, культурну та ін.).

Для проведення виборів територія будь-якої країни або в залежності від характеру виборів (загальні, регіональні, місцеві та ін.) - області, провінції, райони розбивають  на виборчі округи, від якіх обирається відповідне число депутатів. Розмір округу залежить від рівня виборів.

Різняться й політичні системи країн. Мажоритарна система має одночленні виборчі округи, де перемагає просто більшість голосів. Так відбувається в США, Великобританії, Канаді, Австралії та Новій Зеландії, Індії та Японії. У країнах з пропорційною виборчою системою використовуються багаточленні округи і місця в парламенті розподіляються пропорційно відсотку отриманих голосів в даному окрузі. Пропорційна виборча система має багато різновидів, але суть її полягає в наступному. Територія держави або представницького органу оголошується єдиним виборчим округом. Політичні партії та рухи, їх спілки висувають списки своїх кандидатів. Виборець голосує за один з таких списків. Перемога в цьому випадку пропорційна числу голосів, поданих за відповідний список виборчого об'єднання, причому підрахунок часто ведеться лише за списками, що набрали більше 5% (наприклад, ФРН, РФ; може бути й інший відсоток - зокрема, 4% у Швеції, 3 - в Аргентині, 2 - в Данії, 1% в Ізраїлі).

Існує цілий ряд відмінностей в організації та проведенні виборчих кампаній в різних країнах. Залежно від сформованих у кожній країні традицій, главою держави чи уряду або ж парламентом призначається офіційна дата виборів. З цього дня починається виборча кампанія, в ході якої кожна партія висуває своїх кандидатів або список кандидатів, які повинні пройти відповідну реєстрацію. Після офіційного висунення кандидатів їх імена вносяться в спеціальні виборчі бюлетені. Сучасна система таємного голосування, при якій виборча комісія друкує виборчий бюлетень друкарським способом, видає його голосуючому, а той робить відмітку в бюлетені, була розроблена і застосована в II половині XIX століття в Австрії. До цього кожна партія друкувала свої власні бюлетені, вносила в них лише власних кандидатів на кожну посаду і залучала партійних функціонерів до поширення своїх бюлетенів у виборчих дільницях. Цей бюлетень вніс суттєві зміни в процедуру голосування. Всі бюлетені стали однакові і включали імена всіх кандидатів на виборні посади. Ця реформа сприяла забезпеченню секретності голосування і зменшувала можливості залякування і підкупу виборців та т.п.

Зараз, наприклад, в США, спеціальні машини майже повністю витіснили паперові бюлетені. Виборчі машини, на панелі яких список кандидатів розташований в тому ж порядку, що і в традиційному бюлетені, містяться у спеціальних зашторених приміщеннях, що забезпечує таємницю голосування.

Існують різні форми та шляхи висування кандидатів. Наприклад, у Великобританії будь-який претендент на виборну посаду формально має право брати участь у виборах як кандидат, попередньо подавши до відповідного органу від свого імені заяву, підписану крім нього самого ще кількома виборцями.

У Сполучених Штатах президентська виборча кампанія починається в лютому у році виборів з т.з. праймеріз в штаті Нью-Гемпшир і завершується в перший вівторок після першого понеділка у листопаді обранням президента та інших виборних посадових осіб. При цьому виборча кампанія проходить у два етапи. На першому етапі - етапі первинних виборів - боротьба розгортається між претендентами на номінації всередині партій. Перший етап завершується загальнонаціональними з'їздами партій, після яких передвиборна кампанія вступає в нову фазу і завершується обранням президента, віце-президента та інших виборних посадових осіб.

 Зародженням сучасних виборів багато хто вважає заходи в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. У Древній Греції проводилося відкрите голосування і таємне балотування за допомогою жереба. «Бюлетенем» був боб: білий боб означав «так», чорний - «проти». Виїмка з судин проводилася одночасно. Білі боби визначали, що кандидат обраний. Стародавні греки вважали, що таким чином виявляється воля богів. В Афінах існував ще один тип таємного голосування «суд черепків»: за ним громада мала право виганяти з меж міста будь-якого громадського діяча, якщо його популярність загрожувала основам демократії. Процедура голосування виглядала так: учасник отримував черепок і писав на ньому ім'я людини, яку вважав за потрібне вигнати з Афін, а потім розміщував черепок в спеціальне обгороджене місце на площі. Той, чиє ім'я повторювалося більшу кількість разів, оголошувався вигнаним. А ось в 1862 році греки скинули короля Оттона, але від самої ідеї монархії відмовлятися не захотіли, вирішивши обрати нового монарха на загальному референдумі. Бюлетенів з кандидатами не було, і будь-який підданий міг пропонувати свою кандидатуру. Переконливу перемогу з 230 тисячами голосів (більше 95%) здобув син королеви Вікторії принц Альфред, але королем стати не зміг, так як задовго до цього Великобританія, Франція і Росія підписали договір, за яким жоден член їх монарших сімей не міг зайняти грецький трон . З цієї ж причини від трону відмовилася безліч інших кандидатур, і лише данський принц Вільгельм, який набрав лише 6 голосів і зайняв 18 місце, не мав заперечень. Саме він під ім'ям Георг правил Грецією наступні 50 років.

В Стародавньому Римі в день голосування кожен виборець отримував маленьку доеечку - виборчий бюлетень - і писав на ній ім'я кандидата і опускав в урну.

Сучасні форми державності південних територій України також беруть початок в античній епосі. А в стародавній Київській Русі панувала пряма демократія - віче. На вічових зборах розглядалися найбільш важливі питання державного життя: обиралися, призначалися і зміщувалися посадові особи, приймалися законопроекти. Віче розпоряджалося земельним фондом, вершило судочинство, розглядало різні скарги, встановлювало пільги і привілеї. Всі рішення на ньому приймалися за допомогою виборного принципу: присутні висловлювалися «за» чи «проти» пропозицій. Саме на віче відбувалося обрання князів. У період феодальної роздробленості Київської Русі обсяг участі віча в державному управлінні скоротився. Князь став управляти своїми володіннями одноосібно, або радячись з Боярською Думою. Варто відзначити, що в даний період особливих виборчих органів з організації та проведення виборів не існувало і з появою Російської імперії віче втратило значення. Лише на почтку XX ст. на цих територіях в достатній мірі проявилися тенденції до демократичного управління виражені в «Маніфесті про заснування Державної Думи». Вибори в Державну Думу були прямими, рівними і загальними.

Зразком демократії в імперській Росії була Запорізька Січ. Верховним органом управління Запорізької Січі був загальна військова рада (або коло), яка збиралася щорічно на Різдво, а при необхідності й частіше. Вона вибирала своєрідний уряд козаків - Кіш, що складався з кошового отамана Запорізької Січі, який керував козацькою державою і командував військом під час походу; писаря, який вів діловодство Коша, обозного керівника артилерії та обозу. На допомогу їм обиралися також осавули (заступники кошового у військовій справі), бунчужний (хранитель бунчука), хорунжий (хранитель хоругви і прапора) та суддя, який очолював козацький суд. Голосували, схвально підкидаючи вгору шапки або заперечуючи гучним криком. За не явного пріоритету одного з кандидатів, шапки козаків скидалися в купи відповідно кандидату, а потім роздавалися козакам лише без головних уборів. Так запобігали фальсифікації - використання декількох шапок одним виборцем. На радах нижчого рангу козаки обирали полковників, сотників, курінних отаманів. Під час виборів старшині вручалися символи влади - клейноди. Кошовому отаману - булава, писарю - каламар, судді - печатка з гербом ... хорунжому - прапор. Обрану вільними голосами старшину могли в будь-який час позбавити влади, якщо того зажадає більшість козаків. Так під монаршим наглядом формувалися виборчі процеси на нашій землі.

Є й сучасні комбінації виборно-монархічного правління. Князівство Андора управляється спільно Іспанією і Францією. Князями є, відповідно, єпископ Урхельский і президент Франції. Таким чином, французький президент є єдиним у світі демократично обраним монархом. А ще, Малайзія є конституційною монархією, однак титул монарха там є не довічним, а виборним. Справа в тому, що Малайзія ділиться на штати, 9 з яких є також монархіями (ними правлять 7 султанів, один раджа і ще один правитель з титулом). Кожні п'ять років ці монархи обирають зі свого числа головного монарха, як правило, по старшинству або по тривалості правління.

Інші складності виборного процесу спостерігаються в авторитарно-племінних системах, де, найчастіше, вважають, що вибори суперечать ісламським догматам. Населення, якщо і бере участь в них, то голосує за кандидата, що належить до їх етнічної групи. На Близькому Сході і в Південно-східній Азії зберігається голосування за племінним принципом. Виборці сприймають вибори як підтвердження переваги одного племені над іншим. Так, виборча система Афганістану влаштована таким чином, що особи, які належать до національних меншин, ніколи не займуть пости президента і віце-президента. Коли людина, що є зараз міністром закордонних справ Афганістану, почула новину про обрання чорношкірого Барака Хусейна Обами на президентських виборах в США, вона написала зворушливі слова в газеті «8 Собхі»: «Чи доведеться мені дожити до того дня, коли хазар, таджик , узбек - список можна продовжити - стане президентом?»

Однак, виборчі особливості є в більшості країн і регіонів. Так, в Центрально-Африканській Республіці кожна передвиборна кампанія обертається десятками ритуальних вбивств. Кандидати наймають чаклунів вуду, які приносять людей в жертву темним богам заради перемоги в голосуванні. А в Ліберії один з польових командирів пішов на вибори під гаслом «Він убив мою маму. Він убив мого тата. Я голосую за нього », з яким і переміг, набравши 75% голосів. На батьківщині демократії, в Греції, поважною причиною для неучасті в голосуванні не є навіть відсутність виборця у країні в момент виборів. Грек, який в день голосування опиниться за кордоном, зобов'язаний завбачливо проголосувати заздалегідь. За неявку на ділянку можуть, навіть заарештувати і посадити до в'язниці на термін від одного місяця до року і позбавити посади і почесного звання. В Австралії участь громадян у виборах обов'язкова з 1924 року. І якщо виборець не повідомить офіційно про причини, які змусили його знехтувати громадянським обов'язком, то він заплатить штраф - 13 австралійських доларів. В Аргентині, Бразилії та Бельгії крім грошового штрафу (еквівалент 20-300 $), за неучасть у виборах карають позбавленням можливості протягом трьох років обіймати державні посади. Штрафують, також, в Італії, Німеччині, Австрії, на Кіпрі та в Люксембурзі. В Перу та Греції несвідомим громадянам може бути відмовлено в отриманні державних послуг в різних відомствах. А якщо бразилець старше 18 років пропустить вибори без поважної причини, йому не видадуть паспорт доти, поки він не проголосує на наступних. В Пакистані справа виборів в будь-який момент може стати кримінальною, бо особливо злісних порушників можуть відправити на каторгу на строк до 5 років.

Як правило, у більшості країн передвиборна агітація припиняється за добу до відкриття виборчих дільниць. Це робиться для того, щоб надати самим виборцям час і можливість самостійно обміркувати і всебічно зважити свій вибір і прийняти остаточне рішення, за кого і за що саме віддати свій голос.
В Данії, наприклад, один з кандидатів обіцяв виборцям забезпечити попутний вітер на велодоріжках, поліпшити прогноз погоди, вкоротити черги в супермаркетах і ввести десерт «Нутелла» в раціон військовослужбовців ». І його-таки обрали до Парламенту в 1994 році. У гірському Американському штаті Нью-Мексико результати виборів визначає не тільки популярність, а й вдача кандидата: при рівному числі відданих голосів перемога розігрується між претендентами в азартній грі. У виборах до міської ради Рейк'явіка 2010 року взяла участь «Найкраща партія», заснована незадовго до цього комедійним актором. У програмі партії було безліч популістських гасел і обіцянок всіляких пільг, але відразу обмовлялося, що ці обіцянки в разі перемоги партія виконувати не буде. Одним з пунктів програми була заява, що всі інші партії таємно корумповані, тому наша партія буде відкрито корумпована. У підсумку «Найкраща партія» дійсно стала першою з результатом 34,7% голосів.

 Формати і хід виборів, а також їх результат залежать від рівня розвитку суспільства. Так, в демократичних країнах проходять альтернативні прозорі вибори, в авторитарних державах альтернативність часто підміняється висуненням конкурентів, свідомо більш слабких порівняно з основним претендентом. У цьому випадку роль виборців у формуванні політики країни на майбутній до наступних виборів відрізок історії зводиться до нуля, а голосування - порожня формальність.

В США остання грандіозна за розмахом кампанія була проведена в 1966 р Нельсоном Рокфеллером, який балотувався в губернатори штату Нью-Йорк: тоді було організовано 4000 показів телевізійних роликів; вироблено 27 млн​​. різних передвиборчих плакатів, значків, листівок - в середньому, по 4 на кожного виборця; передвиборчий штаб кандидата займав 84 кімнати нью-йоркського готелю Хілтон. З тих пір масштабність американських і європейських кампаній зменшилася, чому сприяли і суспільне невдоволення подібними надмірностями, і регулююча роль держави. Сьогодні подібні надбюджетні кампанії можна спостерігати в Росії і деяких тоталітарних державах. «Не важливо, як проголосували, важливо, як підрахували», - цей вислів, що було вимовлено Йосипом Сталіним в 1934 році на виборах генерального секретаря ВКП(б) може бути і зараз керівництвом до дії під час виборів в диктаторських державах. Цивілізованому сучасному суспільству характерний скоріше приклад Авраама Лінкольна, який висунув в 1846 р свою кандидатуру на вибори до Конгресу США. Грошей у майбутнього президента не було і друзі пожертвували на його виборчу кампанію 200 доларів. Перемігши, делікатний Лінкольн в той же день повернув друзям 199 доларів 25 центів, що залишилися невитраченими. Відсутні 75 центів були витрачені на покупку барильця сидру, яким і відсвяткували перемогу.

Результати голосування нерідко докорінно змінюють не тільки політичні, але й геофізичні ландшафти держав і вектори не лише внутрішньої і зовнішньої політики але і ліній, що визначають кордони держав. Правда, і після волевиявлення народу необхідно підрахувати не тільки рейтинги політичних сил, але й кількість учасників процесу, які голосували за ці сили. Так, Італійський закон вимагає, щоб у голосуванні взяла участь більшість зареєстрованих громадян (діє обов'язковий вотум). Угорський закон вимагає, щоб у голосуванні взяли участь більше половини виборців, і більше половини тих, хто голосував однаково відповіли на питання. Іспанський закон ніякої межі не встановлює. Згідно з австрійським Федеральним конституційним законом при проведенні народного голосування рішення приймається простою більшістю.

 У багатьох країнах, крім виборів у владу існує інститут народної законодавчої ініціативи. Так, в Швейцарії для прийняття закону потрібно відносну більшість голосів, конституційної поправки - абсолютна більшість у більшості кантонів. В Італії на місцевих референдумах новий закон вважається схваленим, якщо його підтримала більшість зареєстрованих депутатів в комунах. Інститут народної законодавчої ініціативи передбачений конституціями чи законами ряду країн. На загальнодержавному рівні він діє в Австрії, Іспанії, Італії, Швейцарії, на Філіппінах. На регіональному рівні - застосовується в США, Швейцарії і деяких інших країнах (в суб'єктах федерації). Він не застосовується або рідко застосовується в тих країнах англосаксонського права, де завжди панувала ідея верховенства парламенту. Конституційне право Індії не знає інституту референдуму. Ні на загальнодержавному, ні на місцевому рівні референдуми не проводилися. Їм перешкоджає, зокрема, високий рівень неграмотності дорослого населення. Не відомі Індії і народна законодавча ініціатива, право відкликання депутатів виборцями. Народна законодавча ініціатива не використовується і в багатьох мусульманських країнах, де домінує концепція Ашшура.
У Бразилії, для того, щоб представити проект закону в Парламент у формі народної законодавчої ініціативи і щоб він був розглянутий Парламентом, необхідно зібрати підписи не менше 1% виборців країни з не менше, ніж п'яти штатів. У Швейцарії народна законодавча ініціатива щодо часткового перегляду Конституції має виходити від 100 тис. виборців. В Іспанії народна законодавча ініціатива може здійснюватися за пропозицією 500 тис. виборців. Основний закон Іспанії також надає всім громадянам країни право індивідуальних і колективних письмових петицій, але позбавляє права колективних петицій представників силових структур. Конституцією Італії передбачена народна законодавча ініціатива. Не менше 50 тисяч виборців можуть внести в одну з палат Парламенту проект, складений у формі статей закону. В Австрії можуть внести народну законодавчу ініціативу в нижню палату парламенту - Національну раду 100 тис. виборців або одна шоста громадян трьох земель, що володіють правом голосу. В Угорщині необхідно зібрати 50 тис. підписів, у Польщі -100 тис., в Грузії - 30 тис., в Перу - не менше 50 тис., в Колумбії - 5% (від числа виборців). У Білорусі референдум за народною ініціативою призначається за пропозицією 450 тис. громадян, які мають виборчі права, по 50 тис. від кожної з областей і столиці. Такі референдуми уповноважені проголошувати або призначати президент - в Білорусі, Грузії, Киргизстану, Словаччини та ін.
В ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш ніж 3 млн громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис . підписів у кожній області. У законодавчих актах ряду країн передбачається, що виборці, які здійснюють народну законодавчу ініціативу, повинні представляти в певній пропорції різні райони країни. Це зроблено для того, щоб постановка питання мала загальнодержавний, а не місцевий характер.
 А є держави, де кількість парламентарів можна порівняти з кількістю всіх громадян країни необхідною для затвердження законодавчої ініціативи. Найчисленніший у світі парламент - Всекитайські збори народних представників - налічує три тисячі членів. У повному складі парламент збирається один раз на рік. У Будинку народних зібрань, величезному величному будинку в стилі сталінського ампіру на площі Тяньаньмень, парламентарі заслуховують доповіді перших осіб держави і формально затверджують заздалегідь прийняті у вузькому колі рішення. Як свідчать західні журналісти, присутні на парламентській сесії, виступи доповідачів настільки неемоційні, що деякі парламентарі до кінця засідання починають клювати носами.

Згідно з останнім українським трендом виборів, виборці, доки Центральна виборча Комісія не надрукувала бюлетені, в урну опускають самих кандидатів і депутатів. У різний час людство зверталося до того чи іншого способу вибору для себе керівників або шляху подальшого розвитку. Вибори - головна складова будь-якого демократичного співтовариства. І на даний момент, це єдина демократична система заміщення керівних посад у будь-якому соціумі.