Головна » Статті » Теорія географії » Економічна географія зарубіжних країн [ Додати статтю ]

Формування політичної карти світу. Ч.1.
формування, політична карта світу, етапиОсновні періоди та етапи формування політичної карти світу

 

Формування сучасної політичної карти і сучасного світового господарства — дуже тривалий історичний процес, упродовж якого людство подолало шлях від  «первісного стада» до епохи ЕОМ та атомної енергії. Історія формування світового порядку — це насамперед історія розвитку продуктивних сил суспільства, що зумовлюють виникнення різноманітних форм політичної надбудови. Після поділу суспільства на класи і появи перших державних утворень почалося формування політичної карти світу.

Цей процес, як і розвиток світового господарства, відбувався не тільки в часі, а й у просторі, маючи чітко виражені географічні аспекти, пов'язані з поглибленням географічного поділу праці, подоланням роз'єднаності окремих частин Землі, розселенням людей і розширенням життєвого простору.

Оскільки політичне й економічне життя є взаємопов'язаними, розглядати основні етапи розвитку політичної карти світу необхідно в контексті її зв'язку з економічною ситуацією в певній суспільно-економічній формації. Відповідно до цього в розвитку політичної й економічної карти світу виділяють такі періоди:

Давній період (від епохи виникнення перших форм держави до V ст. н.е.). Охоплює епоху рабовласницького ладу. У цей період відбувається розвиток продуктивних сил: розширюється видобування корисних копалин, починається будівництво вітрильних суден, іригаційних систем тощо. Швидко збільшується кількість населення Землі, яка на початку нашої ери досягла 250—300 млн осіб. Водночас розширюється життєвий простір, відбуваються важливі географічні відкриття регіонального значення.

Виникають міста — спершу як центри зосередження ремісницького виробництва, а потім і торгівлі, яка особливо швидко розвивалася в Середземномор'ї, Південній і Південно-Східній Азії. З містами пов'язаний також розвиток науки, мистецтва, архітектури. Вважають, що в періоди розквіту Рима та Константинополя в них мешкало від 500 до 700 тис. жителів.

Розвиток продуктивних сил і товарного господарства зумовив появу надлишкового продукту, приватної власності, розподіл суспільства на класи й утворення держав. Перші держави виникли в найдавніших землеробських осередках. Населеність багатьох тогочасних держав була значною: населення Римської імперії становило понад 50 млн осіб, Індії та Китаю — приблизно по 40—50 млн.

Разом з першими державами виникають і дві основні форми державного ладу: монархія (Давній Єгипет, Вавилон, Ассирія, Персія, Римська імперія), республіка (міста-держави Фінікії, Греції, Давній Рим).

Головним способом поділу територій у цей період були війни.

Середньовічний період (V—XV ст.). Це епоха феодалізму. Для неї характерний подальший поступовий розвиток продуктивних сил. Утворюється внутрішній ринок держав, долається відокремленість господарств і районів. Головною галуззю економіки в усіх країнах є сільське господарство, розвиваються городництво, садівництво, виноградарство. З'являються зачатки спеціалізації сільськогосподарських районів.

Особливо швидко зростає виробництво: в Європі — ремісницького сукна, металовиробів, зброї; в Азії — бавовняних і шовкових тканин, парчі, килимів, паперу, порцеляни. Як рухому силу почали широко використовувати вітер і падаючу воду. Значних успіхів досягає мореплавство. Зроблено важливі географічні відкриття.

Чисельність населення в цей період через значну смертність зростає досить повільно і до 1500 р. досягає 400—500 млн осіб, з яких 60—70 % припадає на Азію. В Європі й Азії виникають міста як центри ремесла, торгівлі, освіти, політичного життя.

На першому етапі розвитку феодалізму за повного переважання натурального господарства і низького рівня поділу праці політична карта була вкрай роздрібненою і нестійкою (через майже безперервні війни). Проте внаслідок зміцнення внутрішнього ринку, посилення етнічної консолідації виникають і великі централізовані держави (Франція, Англія, Іспанія, Київська Русь, Індія, Китай та ін.). Майже єдиною формою державного правління протягом усієї феодальної епохи залишається монархія, переважно абсолютна.

Для епохи феодалізму характерна роз'єднаність світового простору, який складався з декількох значних частин, не пов'язаних або мало пов'язаних між собою.

На думку російського географа І. Вітвера, головним географічним чинником, що перешкоджав розширенню господарських і культурних зв'язків, був океан. Саме цим пояснюється ізольований впродовж тисячоліть розвиток Америки, яка до приходу європейців взагалі не знала феодалізму.

Новий період (кінець XV ст. — завершення Першої світової війни в XX ст.). Епоха зародження, зростання й встановлення капіталістичних відносин. У цей період технічний прогрес охоплює всі галузі промисловості, нові поштовхи для розвитку одержали торгівля і транспорт. Відбувається зміцнення внутрішніх ринків, культура знаходить своє вираження в ідеології Відродження, русі Реформації, у швидкому розвитку природничих наук, у тому числі географії. Прискорюється процес формування націй.

Зародження капіталізму зумовило зміни у розміщенні населення. Зростає кількість міст, збільшується їхня людність. Зубожіння селян і ремісників сприяло масовим міграціям населення.

Великі географічні відкриття значно вплинули на формування політичної карти світу і всього світового господарства. Головні наслідки цих відкриттів:

1) виникнення трьох перших колоніальних імперій: Іспанської (в Америці), Португальської та Голландської (в Азії);

2) початок європейських колоніальних загарбань;

3) виникнення світової торгівлі, що сприяло утворенню світового ринку.

За короткий період в орбіту міжнародних зв'язків, хоча й різною мірою, були залучені всі частини світу.

Але ці зв'язки були однобічними: із колоній в Європу вивозили дорогоцінні метали, прянощі, перли, цукор, чай, опіум, а також рабів. Великими портами Європи стали Лісабон і Севілья, а згодом — Антверпен і Амстердам.

Період промислових переворотів (середина XVII ст. — кінець XIX ст.) ознаменувався буржуазними революціями, найзначнішою з яких була Велика Французька революція. У цей час абсолютні монархії поступаються місцем республікам (Франція) або конституційним монархіям (Англія, Нідерланди).

Швидко зростає чисельність населення світу (із 550 млн у 1650 р. до 1250 млн у 1850 р.), що призвело до збільшення його концентрації в містах. Виникають масові міжконтинентальні міграції, переважно із Старого (Європи) в Новий Світ (Америку), формуються нові нації.

Протягом усього періоду зберігається промислове, торгове, фінансове і військове домінування Англії. Лондон став найбільшим містом, портом, банківським центром світу. Найбільший вплив на політичну карту світу мало формування Британської колоніальної системи.

Основні періоди та етапи формування політичної карти світу Англія захопила величезні території, в тому числі Індію, Канаду, Австралію, Південну Африку, загальною площею понад 22 млн км2, а володіння Іспанії, Нідерландів і Франції або не зросли, або різко скоротилися.

Так, внаслідок національно-визвольного руху в Латинській Америці майже усіх своїх колоній позбавилася Іспанія, що значно збільшило перевагу Англії.

Головна риса економічних відносин у період розвитку капіталізму — інтернаціоналізація господарського життя і поглиблення міжнародного географічного поділу праці. Розвиток політичної й економічної карти світу зумовив появу таких напрямів у географії, як країнознавство, камеральна статистика (описове державознавство), комерційна географія, з'являються перші концепції розміщення виробництва тощо.

Завершальна стадія періоду вирізняється бурхливим розвитком нових галузей — електроенергетики, добування нафти, машинобудування, хімічної промисловості. Важка промисловість почала переважати над легкою.

Водночас посилюється концентрація виробництва і капіталу, що зумовило появу монополій. При цьому виробнича концентрація супроводжується територіальною, з'являються значні промислові райони і центри, зароджуються перші промислово-міські агломерації.

Істотні зміни спостерігаються на транспорті, особливо внаслідок винаходу двигуна внутрішнього згоряння.

Інтенсивно будуються залізниці, які сполучають внутрішні частини континентів; у Росії, США, Канаді побудовано перші трансконтинентальні магістралі. На морському транспорті вітрильний флот замінюється на паровий, споруджуються Суецький і Панамський канали.

У політичному житті відбувається новий територіальний перерозподіл світу, насамперед в Африці й Океанії. Він призводить до нового значного розширення Британської імперії, територія якої зросла до 33 млн км2. У багато разів збільшуються колонії Франції. Утворюються нові колоніальні імперії — Італія, Німеччина, Бельгія, США, Японія. Так, у 1876 р. лише 10 % території Африки належало західноєвропейським країнам, тоді як у 1900 р. — вже 90 % . Політична стабільність у цей період була недовгою. Відбувається постійна боротьба за перерозподіл уже поділеного світу, що призводить до нових загарбницьких війн, а потім і до глобальної події початку XX сторіччя — Першої світової війни 1914—1918 рр.

У процесі колоніальних загарбань змінюється і форма залежності. Якщо спершу переважали пряма анексія територій і перетворення їх на колонії, то на завершальній стадії (кінець XIX — початок XX ст.) заявляють про себе гнучкіші форми колоніальної залежності (наприклад, протекторати). Декілька переселенських колоній у складі Британської імперії одержують статус домініонів. Крім того, деякі формально незалежні країни (Китай, Персія, Туреччина) фактично перетворюються «великими державами» на напівколонії. Виникає також категорія залежних країн, до яких належали, наприклад, країни Латинської Америки.

Фото:
Джерело:
Категорія: Економічна географія зарубіжних країн | Додав: wiktor (09.08.2010)
Переглядів: 25993 | Теги: етапи, політична карта світу, Формування | Рейтинг: 4.3/13
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
ComForm">
avatar