Головна » Статті » Теорія географії » Економічна географія зарубіжних країн [ Додати статтю ]

Формування політичної карти світу. Ч.2.
формування, політична карта світу, етапи        Новітній період (після Першої світової війни до наших днів). Поділяється на 3 етапи:

Перший етап (1918—1945 рр.). Почався з утворення першої соціалістичної держави — РРФСР, згодом СРСР — і помітних територіальних змін на політичній і економічній картах. Його характеризують такі загальні риси розвитку продуктивних сил: стрімке зростання нових галузей промисловості (електроенергетики, нафтової промисловості, виплавки алюмінію, автомобілебудування, виробництва пластмас), а також транспорту (автомобільного, повітряного, трубопровідного) і зв'язку (радіо), інтенсифікація сільського господарства. Прискорюються процеси збільшення чисельності населення Землі (до початку Другої світової війни його кількість досягла 2,2 млрд осіб), урбанізації, формування націй.

Відбуваються зміни і на політичній карті світу. Після поразки у Першій світовій війні на основі Версальської системи мирних угод Німеччина позбавилася частини своєї території в Європі та всіх своїх колоній. Утворилися нові суверенні держави: Польща, Фінляндія, Королівство сербів, хорватів і словенців. Австро-Угорська монархія розпалася на дві самостійні держави.

Припинила існування Османська імперія, втративши усі свої володіння. Німецькі й османські колонії як мандатні території Ліги Націй дісталися державам-переможницям, переважно Англії, яка розширила площу своїх колоній до 35 млн км2, і Франції, якій належало 34 % площі Африки. Усього на колонії та напівколонії в 1920 р. припадало приблизно 70 % суходолу, в 1945 р. у колоніях і залежних територіях мешкало 2/3 населення земної кулі.

Основні події 30-х років — встановлення фашистської диктатури в Німеччині 1933 р. і подальший поділ сфер впливу в Європі між СРСР і Німеччиною: 1938 р. — анексія Австрії та Чехословаччини, 1939 р. — захоплення Польщі, 1939 р. — приєднання до СРСР Західної України, 1940 р. — приєднання до СРСР Буковини і Бессарабії.

Другий етап (після Другої світової війни до початку 90-х років). Характеризується бурхливим зростанням продуктивних сил, подальшим розвитком світового політичного процесу. Починаючи з 50-х років, у світі відбувалося небачене раніше прискорення науково-технічного прогресу, що спричинило науково-технічну революцію (НТР), яка зумовила якісні перетворення продуктивних сил, різко посилила інтернаціоналізацію господарства. Істотні зміни у населенні світу пов'язані з прискореним зростанням його чисельності, що отримало назву «демографічний вибух», значним поширенням урбанізації, змінами в структурі зайнятості, розвитком етнічних процесів.

Зазнала змін і політична карта світу. Розгром фашизму в 1945 р. і перемога соціалістичних революцій у багатьох країнах перетворили соціалізм на світову систему: утворився соціалістичний табір у Європі (Польща, НДР, Болгарія, Угорщина, Чехословаччина, Югославія, Румунія, Албанія), потім в Азії (Китай, Монголія, В'єтнам, КНДР, Лаос) і в 1959 р. — на Кубі.

У жовтні 1945 р. у Сан-Франциско 51 державою світу засновано Організацію Об'єднаних Націй (00Н). У 1949 р. створено Раду Економічної Взаємодопомоги, яка об'єднала всі тогочасні соціалістичні країни. У відповідь капіталістичні держави повідомили про створення Європейського Економічного Співтовариства (1957 р.). У вересні 1949 р. укладено договір про утворення двох країн на території повоєнної Німеччини: НДР (із столицею в Берліні) та ФРН (в Бонні).

Особливості 50—70-х років зумовлені розпадом колоніальної системи. Багато країн були втягнуті в численні колоніальні війни: Велика Британія — у Малайзії та Кенії, Франція — в Індокитаї й Алжирі, Нідерланди — в Індонезії, Португалія — в Анголі, Мозамбіку, Гвінеї Бісау. У 1947 р. формується Британська Співдружність, очолювана Великою Британією, запроваджується система опіки 00Н.

З 60-х років починається національно-визвольний рух у багатьох країнах Африки, наслідком якого було отримання ними незалежності. У 1955 р. в Африці нараховувалося всього чотири незалежні держави: Єгипет, Ліберія, Ефіопія та Королівство Лівія. У 1960 р., який вважають «роком Африки», тут набули суверенітету і незалежності 17 колоній, у тому числі 14 французьких.

У 60—70-ті роки процес деколонізації торкнувся Латинської Америки (одержали незалежність Ямайка, Трінідад і Тобаго, Гайана, Гренада, Домініка та ін.), Океанії (Західне Самоа, Тонга, Папуа-Нова Гвінея, Фіджі та ін.) і Європи (у 1964 р. стала незалежною Мальта). Внаслідок цього на місці колишніх колоній постало приблизно 100 нових держав.

Третій етап (з початку 90-х років до нинішнього часу). Зміни на політичній карті світу, що істотно вплинули на соціально-економічне і суспільно-політичне життя світового співтовариства, відбувалися майже на всіх континентах:

— березень 1990 р. — одержання незалежності Намібією (остання із значних колоній в Африці);

— травень 1990 р. — об'єднання Народної Демократичної Республіки Ємен (НДРЄ) зі столицею в Адені та Єменської Арабської Республіки зі столицею в Сані в Єменську Арабську Республіку (столиця Сана);

— З жовтня 1990 р. — об'єднання ФРН і НДР в єдину державу — Федеративну Республіку Німеччина (з 1991 р. столицею знову стає м. Берлін);

— 1991 р. — припинення діяльності Організації Варшавського Договору (ОВД) і Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ);

— вересень 1991 р. — одержання незалежності Литвою, Латвією й Естонією, відокремлення від Югославії колишніх її союзних республік: Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговини та Македонії;

— осінь 1991 р. — одержання суверенітету Федеративними Штатами Мікронезії (колишні Каролінські Острови), Республікою Маршаллові Острови, Палау;

— грудень 1991 р. — розпад СРСР і СФРЮ;

— початок 1992 р. — утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД);

— квітень 1992 р. — утворення Союзної Республіки Югославія у складі Сербії й Чорногорії;

— 1 січня 1993 р. — мирний розпад за підписаною угодою Чехо-Словаччини на Чехію (столиця Прага) і Словаччину (столиця Братислава);

— 24 травня 1993 р. — одержання незалежності Еритреєю, яка була провінцією Ефіопії на узбережжі Червоного моря і боролася за самовизначення впродовж майже 30 років;

— листопад 1993 р. — декларування автономії Палестини (370 км2 сектору Газа, м. Єрихон і Західний берег річки Йордан);

— осінь 1993 р. — проголошення королівства Камбоджа;

— 1995 р. — перенесення столиці Нігерії з м. Лагос до м. Абуджа;

— 1996 р. — перенесення столиці Танзанії з м. Дар-ес-Салама до м. Додома;

— січень 1997 р. (офіційно з01.01.98р.)— перенесення столиці Казахстану з м. Алмати до м. Астана;

— 1997 р. — перейменування африканської держави Заїр у Демократичну Республіку Конго;

— 1 липня 1997 р. перехід під суверенітет Китаю Сянгану (Гонконг), а 20 грудня 2000 р. — Аоминю (Макао).

На 2002 р. у світі існувало майже 250 політико-територіальних утворень; 191 суверенна держава, з них члени 00Н ~ 190 (3 березня 2002 р. жителі Швейцарії 55 % кількістю голосів проголосували за вступ своєї країни до 00Н і 10 вересня 2002 р. країна офіційно прийнята останньою до цієї організації, не входить Ватикан) і до 50 територій із різним статусом (колонії, заморські департаменти, спірні території, протекторати тощо).

 

Отже, політична карта світу є особливо динамічною. Вона відображає і фіксує основні політико-географічні процеси, пов'язані з кількісними та якісними змінами.

Кількісні зміни:

1) приєднання щойно відкритих земель. Нині це практично неможливо через їх відсутність (на земній кулі не залишилося «білих плям»), але в минулому, особливо під час епохи Великих географічних відкриттів, ці явища були досить поширеними;

2) територіальні придбання або втрати внаслідок війн. Часто такі території є предметом суперечок між країнами, які брали участь у військових конфліктах. Наприклад, території провінцій Ельзас та Лотарингія протягом XIX—XX ст. декілька разів переходили «з рук у руки» під час військових конфліктів між Францією та Німеччиною;

3) об'єднання або розпад держав. Тільки XX ст. ознаменувалося розпадом таких значних держав, як Австро-Угорщина, Російська імперія. Османська імперія, згодом — Радянського Союзу, Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, Чехо-Словаччини, Ефіопії та інших країн. За цей період відбулися такі значні події, як об'єднання Північного та Південного В'єтнаму в 1976 р., ФРН та НДР у 1990 р., Єменської Народно-Демократичної Республіки та Єменської Арабської Республіки у 1993 р. та багато інших подій;

4) добровільні поступки або обмін між країнами ділянками суходолу — так звані цесії(англ. — передача, поступка) — передання всіх суверенних прав на певну територію однією державою іншій за угодою. Наприклад, за «Угодою між Польською Республікою та СРСР про обмін ділянками державних територій» від 15 лютого 1951 р. до України відійшли землі, розміщені в трикутнику між Західним Бугом та його лівою притокою р. Солокією, замість території в районі Нижніх Устрик (південно-західна частина Львівщини);

5) акреції (англ.— розростання, приріст, збільшення) — нарощування території. Наприклад, відвойовування суходолу у моря шляхом намивання території та створення так званих «сміттєвих островів» з утилізованих промислових та побутових відходів (Японія). Такі ділянки суходолу використовують під промислове та цивільне будівництво, створення зон відпочинку. Нідерланди за рахунок будівництва системи гідротехнічних споруд і дамб відокремили від моря майже 40 % своєї сучасної площі. Осушені землі — польдери (гол. — родючі низинні ділянки) — насичені морськими намулами, які містять багато цінних поживних речовин. Після рекультивації їх активно використовують у сільському господарстві.

Якісні зміни:

1) історична зміна суспільно-економічної формації. Найпоширенішим прикладом є встановлення капіталістичних відносин на території деяких колоній Великої Британії внаслідок переселення туди емігрантів з Європи і штучного перенесення притаманних метрополії суспільно-економічних відносин. Завдяки цьому окремі території відразу перейшли від первісного суспільства до капіталізму;

2) отримання країнами політичного суверенітету. Найчастіше це було набуття суверенітету без змін кордонів. Так сталося з десятками колишніх колоніальних країн в Африці, Азії, Латинській Америці;

3) запровадження нових форм державного устрою та правління. Одним із варіантів цього було скасування монархічного ладу чи його встановлення. Так, Іспанія впродовж XX ст. тричі змінювала форму правління: від монархії у 1931 р. до республіки, з 1939 по 1975 роки формально була монархією, а з 1975 р. на трон офіційно зійшов король Хуан Карлос Бурбон, і країна стала конституційною монархією. Зазнавала змін форма державного устрою в Бельгії, яка, будучи унітарною державою, на початку 90-х років XX ст. стала федеративною;

4) утворення і розпад міждержавних політичних спілок і організацій. Наприклад, створення Ради Економічної Взаємодопомоги у 1949 р. та її розпад у 1991 р. внаслідок трансформації політичних, соціально-економічних систем у колишніх соціалістичних країнах;

5) поява і зникнення на планеті «гарячих точок» — осередків міждержавних та внутрідержавних конфліктів. Тільки на початку 90-х років XX ст. у світі їх було десятки. Особливо на територіях багатонаціональних країн колишнього соціалістичного табору, де їх розпад або перехід до нових суспільно-економічних форм існування супроводжувався появою численних зон напруженості, зумовлених релігійними, національно-етнічними або територіальними чинниками;

6) зміна столиць. Це досить поширені явища, які мають різноманітні економічні, політичні передумови. Наприклад, протягом XX ст. було перенесено столиці багатьох країн:

— Росія — із Санкт-Петербурга до Москви;

— Туреччина — із Стамбула до Анкари;

— Бразилія — із Ріо-де-Жанейро до Бразиліа;

— Пакистан — із Карачі до Ісламабада;

— Нігерія — із Лагоса до Абуджі;

— Танзанія — із Дар-ес-Салама до Додоми;

— Казахстан — із Алмати до Астани;

— ФРН — із Бонна до Берліна тощо.

Планують перенести свої столиці Аргентина, Перу, Шрі-Ланка, Таїланд. Головними причинами перенесення столиць здебільшого є: перенаселеність столичних міст і пов'язані з цим екологічні, транспортні проблеми; особливості зайнятості населення; подорожчання земель під забудівлю тощо; намагання уряду збалансувати розвиток внутрішніх, часто відсталих у соціально-економічному плані районів, для яких поява столичного міста буде своєрідним поштовхом до подальшого розвитку;

7) зміна назв держав, столиць і населених пунктів. Часто це є наслідком інших якісних змін на політичній карті. Наприклад, уряди країн — колишніх колоній після отримання незалежності нерідко намагаються «стерти із пам'яті» назви міст чи провінцій, які були надані їм колоніальними урядами метрополій і не мають нічого спільного з історією, традиціями і культурою місцевого населення. Велика хвиля перейменувань охопила терени колишніх соціалістичних країн на початку 90-х років XX ст., коли багатьом населеним пунктам, столицям та адміністративно-територіальним одиницям було повернуто первинні історичні назви. Прикладом перейменування держав є: Бірма - М'янма, Берег Слонової Кістки Кот-д'ївуар, Острови Зеленого мису Кабо-Верде, Кампучія - Камбоджа, Заїр Демократична Республіка Конго та ін.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. кількісних змін на політичній карті світу відбувається дедалі менше, а якісні набувають більшого значення, що передусім пов'язане з посиленням інтеграційних процесів.

Фото:
Джерело:
Категорія: Економічна географія зарубіжних країн | Додав: wiktor (09.08.2010)
Переглядів: 33060 | Коментарі: 4 | Теги: етапи, політична карта світу, Формування | Рейтинг: 5.0/1
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 4
avatar
4 Назар • 22:26, 16.03.2012
Мені чомусь здається, що тепер назва столиці Куби, в тому числі і повна, Гавани звучить просто як Гавана, а не Сан-Кристобаль-де-Ла-Гавана
avatar
3 wiktor • 19:13, 22.01.2011
Пізнавально. geo_smail_4
avatar
2 Олег Евгеньевич Афанасьев • 00:22, 20.01.2011
Шрі-Ланка ще в 1985 році офіційно перенесла свою столицю у м. Шрі-Джаяварденепуре-Котте. Сьогодні це не тільки столиця де-юре, але й де-факто.
avatar
1 Олег Евгеньевич Афанасьев • 00:18, 20.01.2011
Берег Слонової Кістки - Кот-д'Івуар не є прикладом перейменування. Адже назва "Кот-'Івуар" і сьогодні в перекладі з французької означає "Берег Слонової Кістки". Це є прикладом того, як країна через ООН домаглася того, аби її власну оригінальну (автентичну) назву на всіх картах світу писали так, як є, без перекладання на різні мови. Скажімо, це те ж саме, якби Україна домаглася писати на англомовних картах не "Ukraine", а "Ukrajina", або Чорногорія стала б писатися не Montenegro, а "Tchrna Gora". Хіба ж це було б перейменування? Тож, перш ніж говорити про різноманітні перейменування на політичній карті, треба розглянути сутність того, що відбулося, зрозуміти природу явища.
Також само не можна говорити й про перейменування столиці Колумбії Боготи в Санта-Фе-де-Богота. Тут історія та ж сама - краіна домаглася того, аби назву її столиці на всіх картах світу писали в повній, а не скороченій версії. Доречі, якщо колись на наших політичних картах з'явиться назва столицы Куби Сан-Кристобаль-де-Ла-Гавана, то це nt; ys в якому разы не буде вважатися перейменуванням...
ComForm">
avatar