Внутрішні води

За величиною шару стоку води, біля 295 мм Європа займає друге місце се-ред частин світу після Південної Америки, але в наслідок менших розмірів суші за об’ємом стоку, біля 2850 км³ вона переважає тільки Австралію і Антарктиду. Розподіл стоку по Європі нерівномірний. У відповідності із ступенем зволоженості стік зменшується з заходу на схід і з півночі на південь. Більша частина Європи відноситься до басейну Атлантичного океа­ну і його морів, значно менша приходиться на басейн Північного льодови­того океану і басейн внутрішнього стоку – Каспійське море.

Р і к и. Найбільш крупні ріки знаходяться на рівнинах Європи. Най­більшою рікою Європи є Волга, яка має довжину 3530 км, площу водозбору 1360 тис. км², середню річну витрату води більше 8 000 м³/сек. Основні при­токи Волги – Кама і Ока. Другою за розміром рікою Європи є Дунай, який має довжину 2850 км, площу водозбору 817 тис. км², середню річну витрату більше 6430 м³/сек. Дунай приймає більше 300 приток, найбільші з яких є Драва, Тиса, Сава, Сирет, Прут. Великою річкою Європи є Дніпро, довжина якого 2200 км, площа водозбору -  504 тис. км², середню річну витрату 1670 м³/сек. В Західній Європі найбільшою річкою є Рейн, довжиною 1320 км, площею водозбору 224,4 тис. км², середньою річною витратою біля 2500 м³/сек.  Дністер має довжину 1312 км, площу водозбору 72,1 тис км², середньорічну витрату води 310 м³/с. Крім перерахованих вище до великих річок відносяться Ельба, Вісла, Луара, Тахо, Одра та інші.

На рівнинах Східної Європи переважають ріки з спокійною течією, які протікають по широким терасованим долинам і які мають снігове і частково дощове живлення. Основний стік приходиться на весну і початок літа, а на ріках північної частини рівнини у зв’язку з пізнім сніготаненням максимум стоку зміщується на літо. Взимку встановлюється льодовий покрив трива­лістю від 1,5-3,0 місяців на півдні, до 7-7,5 місяців на півночі. Спорудження крупних водосховищ на Волзі, Дніпрі, Дону та інших ріках призвело до ви-рівнювання режиму їх стоку та до збільшення їх транспортного значення.

У Феноскандії переважають короткі порожисті ріки із слабо розробле­ними долинами, які мають багато озероподібних розширень. На рівнинах живлення головним чином снігове; максимальний стік – весною, але внаслі­док регулюючої ролі озер і великої залісеності площ водозборів водність рік велика і літом і восени. В гірських районах  Феноскандії ріки мають велике падіння і великі повздовжні похили. Тривалість льодового покриву тут від 2-3 місяців в середній частині до 7-7,5 місяців на півночі.

В рівнинних районах Середньої Європи живлення рік в основному дощо­ве. Ріки не замерзають або мають короткий нестійкий льодостав. На ріках Франції, Британських островів, Бельгії, Нідерландів, Німеччини стік рівно­мірний, з деяким збільшенням зимою і зменшенням літом. В більш східних районах середньої Європи до основного дощового живлення весною приєд­нується снігове. При цьому максимум стоку зміщується на весну і літня межень стає більш тривалою і низькою. В середньовисотних горах (Карпа­тах та інших), покритих зимою снігом, ріки мають бурне весняне повіддя. На ріках високогірних районів Альп (верхня течія Рейна, Рони, лівих притоків По, правих притоків Дунаю до снігового і дощового живлення приєднується і льодовикове. В літні місяці характерні високі паводки, а зимою стік дуже ма-лий або зовсім відсутній. Середземноморським рікам притаманні значні підйоми рівня води восени і зимою (місцями зимою і весною і низька межень

літом, коли ріки сильно міліють або пересихають. На деяких ріках зимові витрати в кілька раз перевищують літні. В карстових районах Середзем­номор’я значну роль в живленні рік відіграють ґрунтові води, тому їх стік більш зарегульований; деякі ріки тут мають ділянки підземної течії.

О з е р а. Озера на території Європи розподіляються нерівномірно. Найбільш численними скупченнями озер на рівнинах і в горах, які підда­валися плейстоценовому зледенінню. Це північ і північний захід Східно-Європейської платформи, Феноскандія, Британські острови, Альпи і при- альпійські рівнини Польщі і Німеччини. Більша частина озер цих районів притаманна тектонічним пониженням (котловини, грабени, тощо), оброб­лених льодовиками і частково підпруженими їх наносами. Вони характеризу­ються сильно звивистою береговою лінією, значною глибиною, витягнутою по повздовжній вісі тектонічних понижень або по напрямку руху льодовиків. До цього типу відносяться рівнинні озера: Ладожське, Онежське, Венерн, Веттерн, Меларен, Імандра. До них також відносяться озера передгір’їв: Женевське, Лаго-Маджоре, Комо, Гарда та інші. На моренних рівнинах широко розповсюдженні відносно невеликі озера міжморенних понижень або розташованих в древніх улоговинах стоку передльодовикових вод, особливо на рівнинах Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Німеччини, Фінляндії. В Альпах, горах Скандинавії і Британських островів, в найбільш високих районах Карпат, на півночі Уральських гір є Невеликі "альпійські” озера в карових пониженнях.

За межами льодовикових районів значних скупчень озер немає. Найбільш типові: озера-стариці в заплавах рівнинних рік; дельтові – в низов’ях Волги, Дніпра, Дунаю, По; лагунові – по побережжям Чорного і Азовського морів; тектонічні – Шкодер (Скандарське), Охрідське на Балканському півострові, Балатон в Угорщині та інші; вулканічні – на Апеннінскому півострові і в Ісландії; карстові – на сході Східно-Європейської рівнини, на Балканському і Апеннінському півострові.

Більшість озер Європи відносяться до прісних проточних водойм. В арідних поденно-східних районах є безстічні солонуваті і сильно мінералі­­зовані озера Ельтон і Баскунчак; на границі з Азією знаходиться найбільше озеро світу – Каспійське море.

Європа володіє значними гідроенергетичними ресурсами. Дуже багаті ни­- ми гірські райони Скандинавії, Альп, середньогір’я Середньої Європи. Дуже багаті ними гірські райони Скандинавії, Альпи, середньогір’я Середньої Єв­ропи. Потужні гідроелектростанції споруджені на великих ріках Східної Єв­ропи, на Волзі, Камі, Дніпрі. Крупна ГЕС , Джердан, побудована на Дунаю. Велике значення для економіки країн Європи має транспортне і лісосплавне використання річок і створення каналів, які з’єднують басейни багатьох рік як в Західній, так і в східній Європі, а також ріки з морями. Це Біломорсько-Балтійський канал, Волго-Донський канал, система каналів Гета в Швейцарії, Середньонімецький канал в Німеччині, Південний канал у Франції. Волга, Дніпро, Дунай, Висла, Рейн, Темза, Сена, Одра та інші ріки перетворені в крупні транспортні артерії з напруженими вантажними і пасажирськими пе­ревезеннями. Велика роль озер у водопостачанні. Побережжя багатьох озер використовуються для відпочинку і лікування. В озерах Ельтон, Баскунчак знаходяться родовища мінеральних солей.

Льодовики

Загальна площа сучасних льодовиків Європи перевищує 116 тис. км². Найбільш крупні нагромадження льодовиків знаходяться на Шпіцбергені (56 тис. км²), Новій Землі, Землі Франца-Йосифа, і Ісландії і в Скандинавських горах, де переважають льодовики типу куполів і щитів, є також карові і перед  гірські  льодовики. Потужність льоду нерідко складає 400-600 м, досягаючи в окремих випадках 1000 м. Деякі льодовики островів Арктики спускаються до моря і дають початок айсбергам. В материковій частині Європи льодовики є також в Альпах, на Північному Уралі, в Піренеях, горах С’єра-Невада, де розташований самий південний в Європі льодовик. Тут представлені головним чином карові і долинні льодовики.