Нова Каледонія, Нові Гебріди  і Фіджі. Ці острови знаходяться в південній півкулі між 10° пд. ш. і Південним тропіком. Самі великі з них — материкового походження. Вони являють собою вершини  гірських ланцюгів, що піднімаються на 1200—1600 м над рівнем океану. Острови складені кристалічними і метаморфічними породами, у яких містяться запаси міді й інших кольорових металів. Ці породи перекриваються молодими вулканічними утвореннями. Інтенсивний сучасний вулканізм і сейсмічність характерні для всіх островів. Найбільш дрібні з них являють собою діючі вулкани. Є також коралові острови, підняті недавніми рухами на висоту декількох сотень метрів. Майже усі вони облямовані бар'єрними кораловими рифами. Між ними лежать глибоководні западини.

Ця група островів більше віддалена від екватора, ніж Нова Гвінея, і знаходиться під переважним впливом південно-східних пасатів.

Коливання середніх температур у порівнянні з Новою Гвінеєю більш значні. Середня температура самого жаркого місяця (лютого) +26, +27°С, а в серпні вона знижується до + 21, + 23°С, мінімальна температура біля + 10°С. У горах на висоті 1500—1600 м середня температура нижче +6, +8°С.

На навітряних південно-східних схилах островів випадає до 4500 мм опадів, на схилах, захищених від пасату,— всього 1000—1500 мм. Максимум опадів скрізь приходиться на літо південної півкулі, але й узимку посухи не буває.

У періоди зміни вітрів проходять тропічні урагани, що супроводжуються зливами і повенями.

Рослинність і тваринний світ бідніший, ніж на Новій Гвінеї. Уздовж берегів майже скрізь панують мангрові зарості. Нижній пояс гір займають вологі тропічні ліси з азіатських, австралійських і місцевих видів дерев. Найбільш характерні для цих лісів сандалове дерево, кокосова пальма, віялова паяьма і пандануси, дуже багато ліан, папоротей і різних орхідей. На найбільших островах у місцях з посушливим періодом і трохи меншою кількістю опадів зустрічаються плями типових саван, великі площі займають чагарникові зарості; ростуть хвойні ліси з араукарій, дамар. Верхні частини гір звичайно покриті  чагарниками чи луками.

Нова Зеландія. Нова Зеландія лежить між 34 і 47° пд. ш. і на 1500 км відділена від Австралії. Це єдина група островів у субтропічних і помірних широтах південної півкулі. Вона складається з двох великих островів — Північного і Південного, розділеною протокою Кука, острова Стюарт і декількох дрібних островів. Їхня загальна площа 268,7 тис. км², тобто трохи менше площі Британських островів.

Острови Нової Зеландії знаходяться на південній окраїні острівної дуги, що починається на Новій Гвінеї, облямовує зі сходу Австралію і продовжується у виді підвідних підняттів на дні океану в напрямку до Антарктиди.

З південно-сходу, тобто уздовж тихоокеанського берега, проходить глибоководний океанічний жолоб Тонга-Кермадек.

Виняткова своєрідність природи Нової Зеландії пов'язана з походженням островів у зоні субдукції, тобто занурення Тихоокеанської плити під Австралійську. З цим пов'язана сейсмічність й активний древній і сучасний вулканізм із супутніми їм процесами. На Новій Зеландії вперше був виявлений інгнімбрит - кисла вулканічна порода, що утворюється при експлозивних виверженнях у виді «палючих хмар» з величезними температурами і застигає вже на поверхні землі.

Друга особливість природи Нової Зеландії пов'язана з її тривалою ізоляцією і відбита в органічному світі, древньому, ендемічному і бідному по видовому складі.

Північний острів (115 тис. км²) гористий і складний переважно мезозойськими відкладами. По його південно-східній окраїні проходить невисокий гірський ланцюг альпійського типу з максимальною висотою 1750 м. На захід знаходиться вулканічне плато із середньою висотою 600 м, серед якого піднімаються діючі і погаслі вулкани. Найвища вершина Північного острова — діючий вулкан Руапеху (2797 м). Поверхня плато покрита вулканічними продуктами: лавою, туфами і пемзою з включеннями ігнімбритів. Через плато проходить депресія, уздовж якого починаючи з неогену і дотепер відбуваються процеси вулканізму і зосереджені гейзери, що є однією з визначних пам'яток Нової Зеландії. Деякі гейзери викидають стовпи гарячої води і пари висотою в кілька десятків метрів. Енергія пари, що виходить зі спеціально пробурених дір і джерел, використовується для одержання електроенергії.

На північному заході острова далеко в море виступає півострів Окленд, на якому піднімається кілька погаслих вулканів. Берегова лінія Північного острова сильно розчленована і має багато зручних бухт.

Південний острів (150 тис. км²) займають високі гори, складені докембрійськими гнейсами і кристалічними сланцями. Уздовж західної окраїни острова піднімаються Південні, чи Новозеландські Альпи, що досягають найбільшої висоти 3764 м (г. Кука). Рельєф цих гір типово альпійський, зі слідами древнього заледеніння: гострими вершинами, цирками, коритоподібними долинами і моренними валами, що загачують численні озера. З Південних Альп спускаються льодовики, особливо довгі на західному схилі. Інша частина острова являє собою горбкуваті кристалічні плато, тільки на сході біля океану лежить невелика по площі Кентерберійська рівнина, складена молодими алювіальними відкладами. На цій рівнині живе значна частина населення острова.

Берегова лінія Південного острова розчленована нерівномірно. Велика частина західного узбережжя майже прямолінійна, на південно-заході ділянка берега розсічена глибокими фіордами. Східне узбережжя майже на всьому протязі низинне й оточене дюнами. Північне узбережжя глибоке розчленоване, біля нього багато дрібних островів.

Нова Зеландія весь рік піддається впливу західних циклонічних повітряних течій, і тільки на півострові Окленд улітку дує південно-східний пасат і буває сухий період. На східних схилах Південних Альп часто бувають фени.

Західні вітри приносять на острови велику кількість вологи, особливо узимку на західне узбережжя, де в деяких районах випадає до 5000 мм опадів, при середній їхній кількості 2000 мм. На сході, за горами, річні суми опадів понижуються до 500—700 мм. На більшій частині островів опади весь рік випадають у виді дощу, але на самому півдні узимку бувають часті снігопади. У горах на висоті більше 2000 м опади вже майже винятково снігові. Південні Альпи являють собою великий центр сучасного заледеніння площею близько 1000 км². Високі сніжні вершини гір з могутніми льодовиками  альпійського типу  видно з моря на великій відстані. Льодовики по долинах   західного   схилу   спускаються майже до самого моря.

Температура повітря на Новій Зеландії рівномірна протягом року, але значно змінюється з півночі на південь. Середня липнева температура на півострові Окленд досягає 4-12°С, на Південному острові усього +5°С, у горах вона знижується до —2°С, бувають морози до — 12°С, на узбережжі можливі пониження температури до -5°С.

Середня температура січня змінюється від +19°С на півночі до + 14°С на півдні. Сильної спеки у Новій Зеландії зазвичай не буває. Тільки на півночі, коли дує пасат, можливе підвищення температури до +30°С.

Водна мережа Нової Зеландії густа. Ріки короткі (довжина найдовшої ріки всього 350 км), але багатоводні, без різких коливань рівня. Вони беруть початок у горах, де утворюють бурхливі порожисті водотоки з великими запасами гідроенергії, яка складає основу енергоресурсів країни.

У нижній течії, у межах Кентерберійської  рівнини чи горбистих плато, ріки розгалужуються на рукави і нагромаджують піщані вали і коси, що перешкоджають судноплавству. Тому транспортне їхнє значення невелике, їх використовують для місцевого судноплавства тільки на окремих ділянках. Під час дощів і бурхливого танення снігів і льодовиків на східному схилі гір у зв'язку з фенами ріки Кентерберійської  рівнини розливаються. Це єдиний район, що серйозно страждає від повеней.

Озерами особливо багаті Південні Альпи. Це глибокі улоговини, що утворилися в розширеннях льодовиково-тектонічних долин і трохи нагадують озера Альп у Європі. На Північному острові переважають тектонічні і вулканічні озера.

Нова Зеландія за своєю природою — лісовий регіон. Поряд з великою кількістю ендемічних родин і видів у Новій Зеландії поширені представники австралійської й антарктичної флори, але загальне число видів вищих рослин не досягає 2000.

Для крайньої півночі Північного острова характерні ліси з ендемічної новозеландської сосни — каурі, з могутнім стовбуром (до 3 м по периметру). Інша частина Нової Зеландії з її постійно вологим кліматом у минулому була покрита древніми реліктовими вічнозеленими лісами, що піднімалися в гори вище 1000 м. Ці ліси не схожі на ліси помірних широт і океанічного клімату північної півкулі ні за своїм флористичним складом, ні за зовнішнім виглядом. Вони більш схожі на субантарктичні ліси Південної Америки. У них ростуть хвойні — подокарпуси, араукарії, лібоцедруси, різні ендемічні сосни (червона, біла, жовта), вічнозелені південні буки, навіть деякі пальми. Густий підлісок утворюють деревоподібні папороті, ліс обплетений ліанами, буяє мохами і лишайниками подібно вологим лісам тропічних широт.

На східних схилах і на Кентерберійській  рівнині ліси змінюються заростями чагарників і суходільних луків із злаковою і різнотравною рослинністю, що місцеве населення називає «степами». Великі площі займають болота, на них зустрічається своєрідний ендемік із сімейства лілейних — новозеландський льон, що є цінною волокнистою рослиною.

Ліси збіднюються і розріджуються також при піднятті в гори. Вище 1200 м на півдні і 1400 м на півночі з'являються листопадні дерева і чагарники, ще вище — альпійські луки зі звичайних рослин високогірного поясу. Крім них, в альпійському поясі поширені своєрідні рослини у вигляді подушок, що одержали місцеву назву «рослинних овець».

За час колонізації Нової Зеландії велика частина її природних лісових насаджень була винищена для різних цілей. У сучасному лісовому покриві значна частка належить штучним насадженням з інтродукованих порід, головним чином хвойних американського походження. Привезеними є також усі сільськогосподарські рослини, оброблювані в садах і на полях. Тільки для штучних пасовищ використовуються місцеві види, у тому числі злак туєсок.

Фауна Нової Зеландії має ще більші відмінності, ніж флора. У її складі відсутні ссавці, крім мишей і лісових пацюків. Немає також змій, черепах і крокодилів. Ендемічні всі 250 видів місцевих птахів, серед яких багато нелітаючих.

Європейці завезли на острови різних тварин (54 види), більшість яких швидко розмножилися і здичавіли, не зустрівши конкурентів серед місцевої фауни. Багато які з них стали небезпечними шкідниками, тому що поїдають багато корму, шкодять лісам, садам і посівам. Серед таких можна назвати не тільки кролика і деяких австралійських сумчастих, але і сарн, гірських козлів і благородних оленів, яких завезли як мисливську дичину.

Інтродуковані дрібні хижаки стали винищувати місцевих птахів. Особливо великої шкоди нанесли їм здичавілі кішки.

Зате зовсім інша роль належить вівці, що стала головною сільськогосподарською твариною і символом країни. Овечі череди, що пасуться на обгороджених, обводнених і штучно засіяних пасовищах, складають характерну рису ландшафту рівнин і гірських схилів Нової Зеландії.