Протягом тисячоліть людина уявляла ґрунт як відносно пухкий поверхневий шар суші Землі, на якому ростуть рослини і який є засобом сільськогосподарського виробництва. Та­ке поняття ототожнювалось з терміном земля — ділянкою поверх­ні, на якій жила людина.
   Наукове визначення цього терміна дав В. В. Докучаєв. На ос­нові численних фактів, одержаних в процесі вивчення чорноземів Росії, та їх логічного аналізу він запропонував під ґрунтом розу­міти виключно лише ті денні або близькі до них   горизонти   гір­ських порід, які були більше або менше природно змінені взаєм­ним впливом води, повітря і різноманітних організмів — живих і мертвих. Він підкреслював, що ґрунти утворились шляхом надзви­чайно складної взаємодії  місцевого  клімату,  рослинності і тва­ринних організмів, складу і будови материнських гірських порід, рельєфу місцевості і, нарешті, віку країни (Докучаєв В. В. Материалн к оценке земель Нижегородской губернии. Естественноисторическая часть. Спб., 1886.— Вмп. 1.— С. 227).

Перші відомості про ґрунт з'явились у глибоку дав­нину і пов'язані з виникненням і розвитком землеробства. Проте протягом кількох тисячоліть розвитку цивілізації відбувалось ли­ше накопичення фактичного матеріалу про властивості ґрунтів, які передавались від покоління до покоління.

Розвиток ґрунтознавства, як і будь-якої іншої науки, відбував­ся під впливом потреб людського суспільства, розвитку і зміни суспільних формацій, розвитку культури, стану суміжних наук тощо. Крім того, розвиток науки підпорядкований загальним за­конам пізнання — від простого до складного, від зовнішнього і ви­падкового до глибоких внутрішніх закономірностей.