Реклама

Головна » Статті » Наукові статті » Статті українських науковців [ Додати статтю ]

Висачківський пагорб унікальна пам’ятка природи Полтавщини

Василь Пазинич

Висачківський пагорб унікальна пам’ятка природи Полтавщини


   Вміщена у цьому випуску стаття зроблена на основі статті присвяченій проблемі походження Висачківського пагорбу (дайки) обублікованої публікації 2010 року у збірнику наукових статей Полтавського краєзнавчого музею [1]. За час, що минув з часу публікації були знайдені «нові» матеріали, які засвідчують, що в часи сталінського «единомыслия» в українському природознавстві все ж таки існував плюралізм наукової думки. Це стосується і Висачківського пагорбу. І, що цікаво, що одна з  версій його походження була аналогічною запропонованій автором.
Історія зміни поглядів на його походження є цікавою і дуже повчальною, тому з неї ми і розпочнемо. Враховуючи принциповість результатів наших попередників далі в тексті місця, де йдеться мова про їх спадщину виділені червоним.
    Але є й інші причини. Наприклад, додаткове висвітлення результатів досліджень І. Морозевича 1903 року . Порівняння інформації з його звіту про історію промислового освоєння родовища діабазу, з аналогічною інформацією викладеній в роботі 1958 року [1] показує, що її автори не були  всебічно інформовані з реальним станом справ. Вони не врахували навіть матеріалів тогочасних геологічних досліджень. Зокрема підрахунок запасів діабазів у 1957 році Кременчуцькою експедицією. Інформація 1958 року спотворює реальність і значно відрізняється від змісту звіту І. Морозевича 1903 року. Вона від початку наводить читача на думку, що діабази присутні на цій території в мізерній кількості, і що насправді вони могли бути підняті на поверхню сіллю. Але про це дещо далі.
   Приблизно рік тому відібравши з російського сайту Геологію СССР, т. 5  (Украинская и Молдавская ССР /http://www.geokniga.org/books/96/) , автор почав переглядати описи ділянок з якими довелося працювати в останній час. Зокрема мова йде про розділи «Вулканические породы Днепровско-Донецкой впадины», за авторством І. Усенка [1, с. 822].   та розділ «Тектоника Днепровско-Донецкой впадины», за авторством В. Клименко [1, с. 848].
  Першою, на с. 822, І. Усенко наводить погляди  І. Морозевича та В. Чирвінського, посилаючись на їхні роботи 1903 року та 1928 року. І. Морозевич відносив форми залягання висачківських діабазу до дайок, а В. Червінсткий до дайково-ефузивних. Наступною І.Усенко викладає думку В.Сельського (публікація 1940 року)  про можливість виникнення соляного штоку внаслідок прориву магмою осадової товщі, що потягнуло за собою соль. Відразу І. Ксенко вказує, що ця версія була противагою гіпотезі Н.  Шатского та О. Куциби, у відповідності до якої сіль винесла кристалічні породи на поверхню. Останньою була наведена думка В. Климента «Вслед за В. Сельским, он считает, что диабазовая магма, прорвав отложения девонского и каменноугольного возраста, создала пути для движения соли. По В. Я Клименко  «соль, двигаясь вслед за диабазами, вынесла их на себе в виде глыб и диабазовой брекчии» (с. 823).
   Сам В. Клименко свою версію походження структур, подібних до Висачківської, у загальних рисах пояснює наступним чином «Мы склонны объяснить эти дислокации неоднократным воздействием тектонических сил на южный участок Русской платформы, вызвавшим образование крупных разломов и ступенчатых сбросов в нем; воздействие этих сил обусловило резкое и неравномерное погружение докембрийского фундамента впадины, вулканические процессы, образования крупных антиклиналь-флексур вдоль региональных разломов и внедрение соли в сводовые части антиклиналь-флексур.» [1, с. 858]. З розділу В. Клименка видно, що головною рушійною силою він вважав вертикальні рухи в межах западини. Але профіль, який він наводить на с. 850 (рис.1, верх) заперечує цю версію. Заперечує її і профіль з матеріалів геологічної зйомки (рис.1, низ), прокладений дещо західніше Висачківського пагорбу.

 
 
Рис. 1. Схематичний геологічний профіль поперечний ДДз від Іскрівців до Путивля (репродукція з [1, с. 850] та Геологічний розріз по лінії Удай – Многа – Суха Лохвиця – Сейм [12]

   Перейдемо до аналізу інформації, яка була використана різними авторами і в різні часи. Ось як представлене промислове значення діабазів Височковської структури в публікації 1958 року [1, с. 824]. «Диабазы Исачковской солянокупольной структуры в ряде мест выходят на дневную поверхность. В частности, диабазы разрабатываются в нескольких местах населением для местных нужд у подножья Исачковского холма, где они обнажаются под лёссовидными суглинками. Диабазы этих обнажений сильно выветрелые и по существу превращены в дресву. Кроме того, при разбуривании Исачковской соляной структуры диабазы вскрыты многими скважинами». Далі ми порівняємо наведену тільки-но інформацію з тією, яка викладена у звіті І. Морозевича.
   Висачківський пагорб розташований на ділянці злиття річок Сули, Удаю та Сулиці, над долинами яких він піднімається більше ніж на 60 метрів. Він був і, не дивлячись на тривалу господарську діяльність, залишається помітною пам’яткою природи Полтавщини і усієї лівобережної України. Унікальність цього природного об’єкта полягає у тому, що він знаходячись  практично в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини, має в своїй основі кілька молодих діабазових дайок, які при більш ніж трикілометровій глибині залягання кристалічних порід досягають земної поверхні.
   Найбільш цікавою в геолого-геоморфологічному відношенні є західне закінчення пагорбу, де діабази піднімалися на значну висоту, досягаючи денної поверхні. Тут вони, разом з кременем та гіпсом [1], були найбільш доступними для видобування. Колись ця ділянка пагорбу з діабазовим ядром на кілька десятків метрів здіймалася над поверхнею, сьогодні ж після тривалої експлуатації на його місці знаходиться мальовниче озеро зі скелястими берегами (рис.1).
   Нажаль, і це вже стало нашим національним надбанням, навколо озера рясніють купи та купки сміття, залишки багать. Головним компонентом сучасного пейзажу є пластикові пляшки. Про це явище пишуть багато, але свідомість громадян від цього не покращується. І проблема  вже переросла в загальнодержавну трагедію.

 

Рис.1. Фотографія озера на місці каменярні Висачківської дайки.
 
   Чиста вода та захищеність улоговини з трьох сторін від вітру високими схилами приваблюють чисельних відпочиваючих на береги озера. З одного боку, відсутність будь-яких табличок з означенням території пам’ятки природи та з описом історії її виникнення викликають у відпочиваючих відношення до цього місця як до покинутого кар’єру. Ситуація зі сміттям на цій пам’ятці природи, хоча й погана, але все ж таки краща ніж на іншій пам’ятці природи Полтавщини «горі Пивисі», де крім смітників, вздовж дороги влаштували звалище  [2].

   
  
Рис.2. Знімок західного закінчення Висачківського пагорба (початок 20-го ст.), за М.Дмітрієвим /6/.

 Якщо орієнтуватися на рукописний звіт І. Морозевича 1903 р. то  кількість діабазових монолітів в околицях Висачківського пагорба має бути не менше п’яти [3]. Загалом дослідження І. Морозевича мали вирішальне значення у визначенні часу постання та генезису Висачківського пагорбу і тому до їх результатів ми  звернемося більш детально.
  На жаль, пошуки якісного зображень Висачківського пагорбу, включно з архівом Полтавського краєзнавчого музею, не дали результатів. Єдиним прийнятним зображенням є знімок  (рис.2) з підручника М. Дмітрієва 1936 р.  [4], яке не дивлячись на низьку якість, дозволяє отримати загальну уяву про будову об’єкту на початку ХХ ст. В кінці роботи також наведені фотографії зі звіту про польові дослідження І. Морозевича. На другій фотографії зверху, І. Морозевич, можливо,  разом з В.Вернадським.
   Розробка діабазів, гіпсу у західній частині Висачківського пагорбу почалася віддавна [5]. А видобування кременю було розпочате можливо ще в кам’яну добу. Тому В. Крокос вже у 1929 р. відмічав, що багато каменярень уже закриті і його дослідження не принесли нових результатів [6]. Починаючи з 1930-х років залишкові запаси діабазів (до рівня ґрунтових вод) визначалися тричі, останній раз у 1957 р. Цікаво, що вивчення запасів та експлуатація родовища велася у часи Другої світової війни. Запаси на замовлення німецької шляхобудівної компанії визначалися у 1942 р. [8]. Експлуатація кар’єру була припинена в 1964 році, а з 1969 року Висачківський пагорб оголошено геологічною пам'яткою природи місцевого значення. З топографічної карти масштабу 1:100000 , оновлення якої було зроблене у 1982 – 1984 рр. видно, що тут зазначене положення каменедробарки. Сьогодні обіч озера можна бачити лише окремі брили граніту та діабазу. Виходи останніх можна спостерігати також у північній стінці колишньої каменярні (рис.3).


   
Рис. 3.   Виходи діабазів на північному схилі колишньої каменярні

   Тут доцільно порівняти інформацію про промислове значення покладів діабазів Висачківського пагорбу наведену І. Усенком [6] з інформацію, яку наводив І. Морозевич. А він писав наступне: «весь холм считается состоящим из массивной породы и сохранился среди заливных долин трех рек лишь благодаря такому своему составу, впрочем, допускается, что выход массивной породы разбился на несколько отдельных массивов». Далі він вказує, що тут відомі шість виходів каменю, на яких ведеться видобуток діабазу в шести каменоломнях. Їхню потужність можна оцінити з того факту, що на будівництво залізниці 1902 році відправлено 1500 кубів каменю.
   Цифра наведена І. Морозевичем дає змогу оцінити загальний обсяг видобутку. Якщо середня питома вага діабазу становить 3 т/м3, то загальна вага видую отого каменю у 1901 році становить 4500 т. Сучасний залізничний вагон розрахований на 60 т. В перерахунку на вагони видобуток склав 75 вагони, або майже два потяги. Якщо, навіть при збереженні такого рівня видобутку пару десятків років з наступних 63 років, які кар’єр був у експлуатації, то дуже непогано виглядають «місцеві потреби» , за словами І. Усенка  

   Наведені цитати зі звіту І. Морозевича спростовують твердження про незначні запаси діабазу та його вивітрілий стан, як і зображення на рис. 3, з Висачківського пагорбу. А взагалі є дивним, що беручись за написання цього розділу автор не ознайомився з матеріалами геологічних фондів та комісії про підрахунку запасів.  Якщо виходити з того, що в 1964 році припинили експлуатацію кар’єру, а потім оголосили це місце геологічною пам’яткою природи, то слід думати, що уже тоді розуміли, що виходи кристалічних порід посеред Дніпровсько-донецької западини є явищем унікальним.
   Руйнація західної ділянки Висачківського пагорба є повчальною для розвитку природничих наук. Якщо при вивченні слабо ушкодженого  об’єкту у 1903 р. І. Морозевич [9], В. Крокос [10] та інші дослідники того періоду, базуючись на співвідношенні залягання вулканогенних утворень (діабазів та туфів) з осадовою товщею, визначали вік вулканічної активності як післяолігоценовий, то в наступних роботах, особливо другої половини ХХ ст., він вважається девонським.
   Після того, як частина Висачківського пагорбу була знищена, а на поверхні залишилися лише уламки та невеликі брили діабазу (але залишалися і стінки моноліту), їх присутність стали пояснювати проявом соляної тектоніки [12], а період вулканічної діяльності віднесений до девонського часу. Зміна поглядів на походження призвела до зміни назви – Висачківська дайка стала називатися Висачківським соляним штоком. Такий підхід був покладений і у складання тематичних карт, що можна бачити на фрагменті геологічної карти, що наведено на рис. 4.


   Рис.4. Фрагмент геологічної карти України /1/
  Для нафтогазопошукових робіт це мало принципове значення. Оскільки молодий вік вулканічної діяльності означав можливість руйнації вже існуючих покладів. А це підтвердили пошукові роботи поблизу Висачківського пагорба. Тут були пробурені кілька пошукових свердловин, в яких знаходили тільки прояви вуглеводнів.
   У відповідності до домінуючої сьогодні концепції, діабази були підняті з глибини на поверхню соляним штоком. Таке тлумачення є помилковим з багатьох позицій. По-перше, у ньому чомусь ігнорується присутність на поверхні вулканічних туфів, які є прямим доказом безпосереднього виливу магми на поверхню, а зберегтися вони могли, в силу своїх фізичних властивостей, виключно на місці свого утворення. А зображення виходів діабазів на схилі показує відсутність слідів взаємного переміщення окремих брил та уламків, що неодмінно мало б статися при підйомі зі значної глибини. По-друге, воно є нелогічним з позицій фундаментальних законів фізики. Оскільки ніяким чином неможливо пояснити створення геостатичного тиску і видавлювання на поверхню кристалічних порід пластичною товщею солі, питома вага якої є у півтора рази меншою. При такому їх співвідношенні діабази мали б зануритися в сіль, або залишитися на місці свого утворення.













Рис.5. Польові замальовки стінок кар’єрів О.Морозевича (1901-03 р.р.)

Діабази зазначені літерою - А

  Взагалі не відомо чому у другій половині ХХ ст. повністю були забуті, результати досліджень Висачківського пагорбу І. Морозевича, В. Крокоса, В. Бондарчука. Як відмічалося вище, дослідження І. Морозевича 1901 – 1903 рр. стали переломним етапом в вивченні Висаківського пагорбу. Роботи були виконані Геологічним комітетом міністерства землеробства (СП-б) на замовлення Полтавської губернської земської управи у власності якої була частина каменярень. Каменярнями також володіли Терешкевичі, Андрєєви та князь Орбеліані. Безпосереднім приводом для їх проведення стало питання оцінки запасів діабазів (гіпс на час виконання робіт вже не добувався). Суть проблеми полягала у тому, що за висновками А. Гурова [13] та Ф. Левінсон-Лесінга [14], постання Вичасківського пагорбу було пов’язане з діяльністю льодовика, що не пояснювало присутність тут діабазів. З переписки між Геологічним комітетом та земською управою видно, що певну участь в дослідженнях приймав і В. Вернадський, а лабораторні аналізи виконувалися агрономічною лабораторією Імператорського Московського університету.
   До початку досліджень І. Морозевича на цій території цілісний характер мали тільки роботи А. Гурова [15] та Ф. Левінсон-Лесінга [16]. Останнє дослідження проводилося в рамках експедиції по вивченню грунтів Полтавської губернії очолюваної В. Докучаєвим, автором концепції Дніпровського та Донського льодових язиків. Обидва автори, знаходячись під впливом ідей П. Кропоткіна та  В. Докучаєва [17] відносно тотального материкового зледеніння,  вважали, що Висачківський пагорб виник в результаті дії тіла льодовика. Цей підхід входив в протиріччя з реальною геологічною будовою об’єкту. По-перше, з горизонтальним непорушеним заляганням осадової товщі, на що неодноразова вказував І. Морозевич, по-друге, ця концепція ніяким чином не пояснювала присутність діабазових ядер. Окрім того дослідивши так звану «морену» І. Морозевич вказав на такі її особливості: 1 – присутність невеликих валунів північних порід; 2 – шаруватість; 3 – наявність решток прісноводних молюсків. Стосовно ролі льодовика у виникненні Висачківського пагорбу його висновок був категоричним – льодовик не має ніякого до цього відношення.
   Торкнувшись проблеми ідентифікації моренних відкладів в межах лівобережжя, слід зауважити, що вона дотепер так і зосталася не вирішеною, що видно з порівняння виданих у різні часи карт четвертинних відкладів.  Якщо порівняти карти другої половини ХХ ст. [18] з останніми виданнями [19], то можна легко зауважити, що у визначенні меж поширення морени дніпровського льодовика між ними існує дуже велика різниця. П’ятдесят років тому виходи морени були зазначені у схилах долин Сули, Хоролу, Псла та їхніх приток практично до долини Дніпра. На останніх картах вони відмічені лише у верхів’ях Хоролу, Сули, Ромену та Лисогору (ліва притока Удаю). Що стало причиною такого значного зменшення площі поширення дніпровської морени невідомо. Можливо однією з них була присутність органічної речовини, про яку писав І. Морозевич. Але, окрім мушель у відкладах, що раніше відносилися до дніпровської морени можна зустріти і рештки кістяків тварин перемішаних з валунами [20].  Цікаво, що істотне скорочення ареалу поширення дніпровської морени відразу ставить питання і про межі поширення дніпровського льодового язика, позаяк інших ознак  його існування від верхів’їв цих річок і до гирла Самари не було, а тепер і їх не залишилося.
   Стосовно другої проблеми – формування діабазових масивів, його висновки базувалися на їхньому співвідношенні з осадовою товщею. Стратиграфічними реперами для нього були полтавські піски та горизонт Е , який перекриває діабази, сильно зруйнований і представлений вапняком/доломітом. Донизу він набуває натічних форм і проникає в порожнини діабазу. В свою чергу жили діабазу 1 – 2 см завтовшки проникають у товщу Е. На рис. 5 наведено кілька власноручних малюнків І. Морозевича з різних каменярень Висачківського пагорбу, з яких видно, що видобування діабазу велося з ядер, які були оточені осадовими верствами. З цього І. Морозевич робить висновок, що формування дайок відбулося в інтервалі між олігоценом та часом виникнення горизонту Е. Хоча зруйнованість горизонту, можливо, вказує на дещо молодший вік діабазових дайок. Обстеження північного схилу колишньої каменярні дає підставу вважати другим стратиграфічно-часовим репером червоно-бурі глини, які конформно залягають поверх комплексу порід, які можна віднести до вулканогенного комплексу.
   Виходячи з уявлень про молодість вулканічної активності у цьому районі, можна запропонувати такий механізм виникнення Висачківського соляного штоку, який принаймні не суперечить законам фізики. На рубежі  неогенового та четвертинного періоду в Дніпрово-Донецькій западині відновилася вулканічна діяльність, яка, не виключено, що  була спровокована активністю формування нафтогазоносних структур.  Інтрузія магми та газів в осадову товщу призвела до плавлення в зоні контакту осадових гірських порід, які стали на певний час флюїдотривкими. Величезний тиск вулканічних газів та пари призвів до утворення порожнин, тиск в яких по мірі охолодження спадав і в ці порожнини почала втягуватися пластична сіль, яка потім їх і заповнила.  Разом  з тим, переміщення солі призвело до знищення довгих та тонких підвідних каналів.
   Невідомо, виходячи з яких фізичних критеріїв  В. Сельський запропонував модель руху солі слідом за магмою, але вона є повним фізичним аналогом такої медичної процедури, як ставлення банок. В цій процедурі головним є збільшення об’єму повітря під час нагрівання, та його зменшення під час охолодження. Наслідком цього є ефект декомпресії та  підтягування крові. Такий самий принцип закладений і в поцілунок «в засос». Але це вже романтика.
   Завершуючи розгляд проблеми такої важливої та унікальної пам’ятки природи, хотілось би висловити деякі побажання: 1. Облаштувати територію; 2. Встановити стенди, які давали б уяву відвідувачам про пам’ятку; 3. Включити Висачківський пагорб до переліку об’єктів рекомендованих для екскурсій школярам при вивченні природи рідного краю. 

Література

1. Морозович И. А. Геологическое строение Исачковского холма. Рукопис звіту // НА ПКМ. – Од. зб. 01-51; Морозович И. А. Геологическое строение Исачковского холма // Тр. геол. ком. Нов. сер. – 1903. – Вып. 7. – С. 11 – 17.
2. Пазинич В. Г. Геоморфологічний літопис Великого Дніпра. – Ніжин: Гідромакс, 2007. – С. 64, рис. 2.32.
3. Морозович И. А. Геологическое строение Исачковского холма. Рукопис звіту // НА ПКМ. – Од. зб. 01-51; Морозович И.А. Геологическое строение Исачковского холма  // Тр. геол. ком. Нов. сер. – 1903. – Вып. 7. – С. 11 – 17.
4. Дмітрієв М. І.  Рельєф УРСР. – Харків: Рад. шк., 1936. – 168 с.
5. Морозович И. А. Геологическое строение Исачковского холма. Рукопис звіту // НА ПКМ. – Од. зб. 01-51; Морозович И. А. Геологическое строение Исачковского холма // Тр. геол. ком. Нов. сер. – 1903. – Вып. 7. – С. 11 – 17.
6. Крокос В. І. Четвертинні відклади Лубенщини // Вісник Української районової управи. – 1929. – Вип.14. – С. 6 – 17.
7. Буцин А. Г. Строительные материалы Украины (Полтавская обл.) – К.: Киевский геологоразведочный трест, Госизд лит. по строит. и архит., 1963. - С. 25 – 26.
8. Буцин А. Г. Вказана праця.
9. Морозович И. А. Геологическое строение Исачковского холма. Рукопис звіту // НА ПКМ. – Од. зб. 01-51; Морозович И. А. Геологическое строение Исачковского холма // Тр. геол. ком. Нов. сер. – 1903. – Вып. 7. – С. 11 – 17.
10. Крокос В. І. Вказана праця.
11. Комплексная геологическая съемка листа М-36-ХХІ (Миргород), Причина П. С., Пасичник Б. Н., Сингур Н. И. и др. Киевский геологоразвед. Трест. – К., Геоіформ, 1963.
12. Геологія і корисні копалини України: Атлас / Під ред. Л. С. Галецького / НАНУ. Мін. екології та природ., ресур. – К., 2001. – С. 80 – 81.
13. Гуров А. В. Геологическое описание Полтавской губернии. // Отчет Полтавскому губернск. Земству. – Харьков: Типогр. М. Ф. Зильберберга, 1888. – С. 402 – 403.
14. Левинсон-Лесинг Ф. Ю.  Материалы к оценке земель Полтавской губернии. Вып. 2. Лубенский уезд. – СПб,.: Типогр.  Е. Евдокимова, 1988. – С. 23.
15. Гуров А. В. Вказана праця.
16. Левинсон-Лесинг Ф. Ю.  Вказапа праця.
17. Пазинич В. Г.  Геоморфологічні наслідки катастрофічних повеней на річках Ворсклі, Пслі та Орелі // Полтавський краєзнавчий музей: зб. наук. Статей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток. – Полтава: «Дивосвіт», 2008. – Вип. IV. Кн. 1. – С. 8 – 15.
18. Заморій П. К. Четвертинні відклади Української РСР: В 2 чч. – К.: Вид-во КГУ, 1961. – Ч. 1. – 550 с.; Карта четвертичных отложений Украинской и Молдавской ССР / Под ред. М. Ф. Веклича. – К.: Трест „Киевгеология”,  1977.; Комплексная геологическая съемка листа М-36-ХХІ (Миргород), Причина П. С., Пасичник Б. Н., Сингур Н. И. и др..  Киевский геологоразвед. Трест. – К., Геоіформ, 1963.
19. Карта четвертинних відкладів України / Під ред. Д. С. Гурського. – К., 2000;  Національний атлас України (електронна версія), за редакцією Л. Г. Руденка, К., 2008.
20. Пазинич В. Г.  Геоморфологічні наслідки катастрофічних повеней на річках Ворсклі, Пслі та Орелі…

Резюме                             Василий  Пазинич

Высачковский холм уникальный памятник природи Полтавщины


   К проблеме определения возраста Высачковской дайки (холма) Высачковская дайка относится к одному из наиболее интересных памятников природы бассейна Днепра. Изначально ее западное окончание было представлено в рельефе диабазовой брылой, которая возвышалась над долиной Удая и Сулы более чем на 60 м. Исследователи первой половины ХХ в., исходя из присутствия на поверхности диабазов и вулканического туфа, без сомнений, определяли этот холм как дайка, возраст которой определялся как третичный. После длительного периода добычи диабазов и исчезновения брылы, а также в связи с переориентацией исследований на поиски нефти и газа, эта структура была отнесена к кепроку, а возраст вулканизма определен как девонский. Главной задачей публикации было обратить внимание современных исследователей на это противоречие и вернуться к проблеме изучения этого памятника природы.

Summary                            Vasyl Pazynych

Vysachky’ Hill – the Unique Natural Monument in the Poltava Region


    On the age of Vysachky’ dyke (hill). Vysachky’ dyke is one of the most interesting landmarks of the Dnipro river basin. Originally its west point was a diabase flews, which towered above the Uday river and Sula river valley for more than 60 m. As diabase and tuff were present the researches of early 20th century considered Vysachky’ hill as the Tertiary dyke. After long-term diabase exploration and flews disappearing this geological unit was determined as caprock of the Devonian salt dome. The main point of this edition is to draw attention to this collision and to come back to exploration this landmark.

 


 
 

Завантажити повну версію статті
 



Фото: Авторські
Джерело: Пазинич В.Г.
Категорія: Статті українських науковців | Додав: wiktor (15.09.2013) W
Переглядів: 2552 | Теги: Пазинич, Висачківський, пагорб, стаття, полтавщина | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar