13:15 Сьогодні згадуємо відомого вітчизняного геолога-петрографа Лучицького Володимира Івановича | |
 Видатний вітчизняний геолог-петрограф, доктор геолого-мінералогічних наук (1934), професор (1908), академік АН УРСР (1945), Заслужений діяч науки УРСР. Професоркафедри мінералогії Варшавського політехнічного інституту (1908-1914), професор кафедри мінералогії Таврійського університету (1919-1921), завідувач кафедри петрографії Московської гірничої академії (1924-1930), завідувач кафедри петрографії Московського геологорозвідувального інституту (1930-1941), професор кафедри мінералогії й петрографії Київського держуніверситету (1945-1949). Голова відділу сировини Київського комітету військово-технічної допомоги (1917), фундатор і перший директор Українського геологічного комітету (1918-1924), керівник секції підземних багатств при Українській академії наук (1919), завідувач відділу петрографії Інституту геологічних наук АН УРСР (1944), директор Інституту геологічних наук АН УРСР (1947-1949). Володимир Іванович Лучицький народився 2 травня 1877 року в Києві в родині вченого-історика, професора Київського університету, депутата Державної Думи. З 1895р. навчався на природничому факультеті Київського університету, який закінчив із золотою медаллю у 1899р. Учителем і наставником Володимира Івановича був професор П.Я.Армашевський, який сприяв отриманню стипендії кафедри мінералогії (1899-1905), одержанню наукового відрядження до Німеччини (1903-1905), організації захисту магістерської дисертації на тему "Петрографічні дослідження порід Баварського лісу”, а у 1912р. – докторської дисертації на тему "Рапаківі Київської губернії і породи, які його супроводжують”. Наукова, науково-організаційна і педагогічна діяльність В.І.Лучицького відбувалась у нестабільних політичних умовах. Викладацька діяльність превалювала і тривала піввіку. Вона розпочалася відразу після закінчення університетського курсу у 1899р. і тривала до самої смерті. Школу В.І.Лучицького пройшли сотні фахівців. І хоча він не відзначався високими ораторськими здібностями і його лекції не завжди були зрозумілими, вони характеризувалися глибоким науковим змістом. Володимир Іванович опублікував цілу низку підручників і навчальних посібників з петрографії і корисних копалин, зокрема: "Петрографія”, яка витримала п’ять видань (1910, 1922, 1932, 1934, 1938), а також "Курс петрографії” (1912), "Петрографія України” (1934), "Петрографія Криму” (1939), "Петрографічні провінції СРСР” (1936) та ін. Володимир Іванович належав до геологів широкого спектру діяльності. Навіть займаючись петрографічними і петрологічними проблемами, він використовував і пристосовував їх для вирішення завдань стратиграфії докембрію і геології родовищ корисних копалин зокрема. Найбільшу увагу він приділяв вивченню Українського щита. Такі його праці як "Рапаківі Київської губернії і породи, які його супроводжують” (1912), "Стратиграфия докембрия Украинского кристаллического массива” (1939), "Украинский стратиграфический массив” (1947) не втратили свого значення й нині. Протягом ряду років В.І.Лучицький досліджував корисні копалини, зокрема, залізорудні родовища Керченського півострова, Курської магнітної аномалії, Кривого Рога, родовища каолінів України, Уралу, мусковіти і флогопіти Сибіру, графіти Побужжя, вермикуліти, хроміти титаномагнетитові руди Уралу. Ось лише деякі з 200 опублікованих праць: "Керченский железорудный район” (1922), "Полезные ископаемые Украины” (1933), "Фосфориты, их происхождение, распространение, добыча и использование” (1923), "Каоліни України” (1928), "Каолиновая промышленность СССР и стандартизация ее продукции” (1938). Вагомий внесок зробив учений у гідрогеологію. Чимало його праць присвячено питанням водопостачання великих про-мислових центрів України. Варті уваги такі публікації як "Возрастводоносных горизонтов Киево-Харьковского бассейна” (1924), "Гідро-геологічна мапа України” (1925), "Гідрогеологічні дослідження м.Сталіно та його округи” (1926), "Гідрогеологічні особливості артезіанських горизонтів Києва” (1927). Ще з довоєнного періоду В.І.Лучицький був членом Українського наукового товариства, активно працював у Київському товаристві дослідників природи, а напередодні революції навіть був обраний головою товариства. Особливо рельєфно проявилась його науково-організаційна діяльність у кінці Першої імперіалістичної війни і в роки проголошення Української народної республіки. Тоді він очолював відділ сировини Київського комітету військово-технічної допомоги і Гідрогеологічне управління армій Південного і Західного фронтів. Після припинення війни і ліквідації цих організацій В.І.Лучицький став одним із фундаторів Українського геологічного комітету (УГК), який був підпорядкований Міністерству торгівлі й промисловості і розпочав своє існування 1 лютого 1918р. Першим директором УГК був В.І.Лучицький (1918-1924). Як самостійна установа УГК проіснував недовго. Після повалення УНР, він став Українським відділенням Геологічного комітету і проводив велику роботу по складанню геологічних карт республіки, карт корисних копалин, обліку даних із корисних копалин, бурових свердловин, розрізів та ін. Це була первісна українська геологічна організація, яка пройшла через низку реорганізацій, та існує сьогодні як департамент геології Міністерства екології та природних ресурсів України, об’єднуючи різнофахові кадри геологів-виробничників. На схилі літ, у 1947р. Володимира Івановича обрали дійсним членом АН УРСР за фахом "петрографія”, а наступного року – директором Інституту геологічних наук АН УРСР. В.І.Лучицький опрацював план відновлення геологічних досліджень по відбудові зруй-нованого загарбниками народного господарства й зміцненню мінерально-сировинної бази республіки. Академік В.І.Лучицький помер від хронічного нефриту м.Києві 20 жовтня 1949р. Джерело: http://www.nas.gov.ua Джерело: | |
|
| |
| Матеріали по темі: |
